загрузка...
Loading...

Рослинництво

ВСТУП

Ключовою проблемою в сільському господарстві України є прискорене і стале нарощування виробництва зерна.

Досвід роботи багатьох господарств свідчить про великі резерви підвищення врожайності й збільшення виробництва сільськогосподарської продукції. Вирішальними умовами для цього є підвищення сталості зернового господарства на основі вдосконалення структури посівних площ, зростання врожайності сільськогосподарських культур, ефективного використання добрив, максимального розширення посівів на меліорованих і зрошуваних землях та в районах достатнього зволоження, впровадження у виробництво високоврожайних сортів, гібридів та інтенсивних ресурсозаощаджувальних технологій.

Обов'язкова умова інтенсивної технології вирощування сільськогосподарських культур — раціональне використання агротехнічних прийомів в оптимальні строки відповідно до біологічних вимог рослин. Інтенсивна технологія передбачає підвищення родючості ґрунтів, чергування культур у сівозмінах, впровадження і вирощування високоврожайних сортів, придатних для механізованого збирання, застосування науково обґрунтованих норм мінеральних добрив.

Загальна посівна площа всіх сільськогосподарських культур у світі становить близько 1 млрд 400 млн га, 70% якої зайняті зерновими. Під сільськогосподарські культури у світовому землеробстві використовують майже 11% земельної площі, а в перспективі використовуватимуть до 40%.

Частка посівів цукрових буряків України у світовому рослинництві становить понад 17%, картоплі — 5, соняшнику — 8, льону-довгунця — 10%.

За посівними площами, виробництвом і врожайністю цукрових буряків Україна посідає провідне місце у світі. Розширилися посіви рису, створено райони рисосіяння в Автономній Республіці Крим, Миколаївській і Херсонській областях.

Останнім часом в Україні склалася чітка спеціалізація виробництва багатьох видів продукції рослинництва. Так, у степовій зоні зосереджено 48% виробництва зерна, 80 — соняшнику, у лісостеповій — 71 цукрових буряків, у поліській — 92 льону-довгунця і 56% картоплі.

Рослинництво як наукова дисципліна. Рослинництво як наука вивчає різноманітні види, форми і сорти польових культур та найраціональніші прийоми вирощування високих, сталих урожаїв за найменших витрат праці та коштів.

Рослинництво ґрунтується на досягненнях природничих наук — фізики, хімії, ботаніки, фізіології рослин, ґрунтознавства, агрохімії та ін. Найтісніше воно пов'язане із землеробством, агрохімією і селекцією польових культур.

Основоположниками рослинництва як наукової дисципліни були представники епохи Відродження: відомі вчені й природодослідники Італії — Леонардо да Вінчі (1452—1519), Франції — Бернар Паліссі (1510—1589), Голландії — Ян Бапліст ван Гельмонт (1579—1641), а також Росії — M. В. Ломоносов (1711— 1765), який у 1734 р. протягом деякого часу навчався у Києво-Могилянській академії. Він зробив низку пропозицій щодо вирощування сільськогосподарських культур у Росії.

A. Т. Болотов (1738—1833) багато уваги приділяв упровадженню чергування культур, рекомендував широко використовувати місцеві добрива — гній, торф, попіл, гіпс тощо. У своїх працях він надавав великого значення поширенню зернобобових культур.

Учений-агроном І. І. Комов (1750—1792) був професором «землеробських наук». У 1788 р. він написав працю «О земледелии», розробив основи плодозмінної сівозміни для зміцнення кормової бази.

К. А. Тимірязєв (1843—1920) — основоположник учення про фотосинтез. Досліджував фізіологію водного режиму та кореневого живлення рослин, реагування їх на посуху. Його наукові положення актуальні й понині. Він автор широковідомих праць «Жизнь растений», «Земледелие и физиология растений» та ін.

I. А. Стебут (1833—1923) у праці «Основы полевой культуры» розробив наукові основи рослинництва того часу.

Академік Д. М. Прянишников (1865—1948) вивчав теоретичні й практичні питання живлення рослин і застосування добрив.

Праці M. І. Вавилова (1887-1943), присвячені питанням генетики, екології і теоретичних основ селекції, відомі в усіх країнах світу і мають велике значення для розвитку рослинництва. Зібрана M. І. Вавиловим та його співробітниками велика колекція сільськогосподарських рослин — цінне джерело вихідного матеріалу для селекції, інтродукції і вивчення екології культурних рослин.

B. Я. Юр'єв (1879—1962) — один з основоположників селекції і насінництва сільськогосподарських культур — вивів багато сортів зернових культур, форм пшениці, стійких проти ураження іржею, сажкою та іншими хворобами.

M. М. Кулєшов (1890—1965) вивчав питання екології польових культур, особливо кукурудзи і пшениці, а також розробив наукові основи насіннєзнавства.

Г. С. Кияк (1910— 1987) зробив вагомий внесок у розвиток агрономічної науки, особливо для підвищення врожайності сільськогосподарських культур, раціонального використання й охорони земельних ресурсів. Він є автором багатьох сортів зернових, зернобобових та олійних культур. Багато уваги приділяв підготовці висококваліфікованих спеціалістів, наукових кадрів. Написав підручники «Рослинництво», «Луківництво», монографії «Яра пшениця», «Озимий ріпак» та ін.

Великих успіхів у створенні нових сортів зернових досягли селекціонери П. П. Лук'яненко, В. М. Ремесло, Ф. Г. Кириченко, П. X. Гаркавий, Б. П. Соколов, Н. В. Цицин, соняшнику — B.C. Пустовойт, гречки — О. С. Алексеева та ін.

Вагомий внесок у розвиток рослинництва зробили академіки І. В. Якушкін і H.A. Майсурян.

Українська агрономічна наука має пріоритет у розробці багатьох наукових основ рослинництва і впровадженні в культуру нових польових рослин. Були створені сорти озимої твердої пшениці, однонасінні поліплоїдні цукрові буряки, однонасінні кормові буряки, тритикале та ін. Останнім часом у виробництво впроваджено такі кормові культури, як борщівник Сосновського, гірчак Вейріха, амарант та ін.

Агрономічна наука, зокрема рослинництво, збагатилася знаннями, які дають змогу досягти найбільшої врожайності сільськогосподарських культур. Це галузь науки про керування формуванням урожаїв і якістю продукції. Вона потребує високого рівня кваліфікації спеціалістів сільського господарства й організації праці, широкого впровадження інтенсивної технології вирощування культур. Слід зазначити, що нині застосовується програмоване вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням біологічних особливостей сорту, природних умов і агротехнічних прийомів.

Велике значення має підвищення якості культур завдяки збільшенню їх фотосинтетичної діяльності. Дослідні дані свідчать про здатність рослин використовувати 5—6% фотосинтетичної активної радіації (ФАР). Підвищують коефіцієнт використання ФАР створенням високопродуктивних сортів і гібридів та вдосконаленням технологій вирощування. Інтенсивні технології з елементами програмування врожаїв впроваджуються з урахуванням місцевих умов, особливостей культур і оптимального використання резервів. Особлива увага приділяється розробці конкретних рекомендацій щодо вирощування високих урожаїв, вивченню теоретичних основ агротехніки відповідних сортів.

Для розвитку агрономічної науки важливу роль відіграли дослідні станції. Першу з них організовано в Україні у 1885 р. в Полтаві. Тут розроблялися питання впливу на врожай попередників, внесення добрив. Згодом було організовано Херсонську, Немерчанську, Плотянську та Одеську дослідні станції.

Центром організації сільськогосподарської науки в Україні є Українська академія аграрних наук (УААН), на яку покладено завдання координації роботи наукових інститутів і дослідних станцій. До її складу входять зональні й галузеві інститути. Останні розв'язують теоретичні й практичні питання, найважливіші для певної галузі господарства або природно-економічного району. До інститутів УААН належать Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр'єва, Миронівський інститут пшениці ім. В. М. Ремесла, Інститут землеробства та ін.

Групування польових культур. На земній кулі введено в культуру близько 4000 видів рослин. Кількість їх постійно зростає за рахунок створення нових видів. В Україні вирощується близько 90 видів польових культур.

Основні культури світового землеробства — пшениця і рис. За площею посіву перше місце в світі посідає пшениця, друге — рис, третє — кукурудза, потім — ячмінь, жито, овес, бавовник, картопля, сорго.

Для зручності вивчення польові культури поділяють на групи й підгрупи. Кожну групу культур, у свою чергу, поділяють на біологічні підгрупи, які об'єднують в окремі польові культури. Проте загальноприйнятої схеми поділу культур немає.

У цьому підручнику рослини польових культур поділено на групи за основним продуктом їх вирощування: 1 — зернові, 2 — зернобобові, 3 — коренеплоди, 4 — бульбоплоди, 5 — баштанні, 6 — олійні й ефіроолійні, 7 — прядивні, 8 — наркотичні, 9 — кормові трави, 10 — проміжні культури, 11 — основи насіннєзнавства.

Методи досліджень у рослинництві. Теоретичною основою курсу рослинництва є передова агрономічна наука. До основних методів дослідження у рослинництві належать: польовий, лабораторно-польовий, лабораторний і вегетаційний.

Залежно від кількості досліджуваних факторів польові досліди поділяють на одно- і багатофакторні. У багатофакторних дослідах вивчають вплив різних факторів, наприклад, способів сівби, норм висіву залежно від строків сівби. Ці дослідження мають найважливіше значення.

ПОЛЬОВИЙ МЕТОД застосовують у науково-дослідних установах для дослідження питань обробітку ґрунту, удобрення, сівби і догляду за культурами, випробування нових сортів тощо. До польових методів належать також виробничі досліди, які проводять у господарствах для остаточної перевірки і визначення економічної ефективності результатів.

ЛАБОРАТОРНО-ПОЛЬОВИЙ МЕТОД призначений для попереднього вивчення відповідного питання. Для цього закладають досліди на невеликих ділянках за єдиною методикою, без значних витрат і за малої повторності.

ВЕГЕТАЦІЙНИЙ МЕТОД призначений для вивчення теоретичних питань рослинництва, фізіології рослин, агрохімії. Рослини при цьому вирощують у спеціальних вегетаційних будиночках зі скляними стінами, посудинах з ґрунтом, гравієм, піском або водним розчином.

ЛАБОРАТОРНИЙ МЕТОД полягає у проведенні агрохімічних аналізів, визначенні якостей рослин, зерна, насіння, кормів тощо. За його допомогою вивчають процеси, що відбуваються у ґрунті й рослинах під впливом різних агроприйомів, меліоративних заходів тощо.

Для вивчення ефективності впливу на рослини факторів зовнішнього середовища (світла, тепла, вологи), а також різних фізіологічних і біологічних процесів, що в них відбуваються, використовують камери штучного клімату — ФІТОТРОНИ, де можна змінювати режими роботи. Здійснюють також відповідні спостереження і проводять різні лабораторні дослідження.

ВИРОБНИЧІ ДОСЛІДИ є завершальним етапом досліджень і ефективним засобом пропаганди й впровадження у виробництво нових прийомів технології вирощування польових культур та їх сортів.






загрузка...
загрузка...