загрузка...
Loading...

Рослинництво

ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ

1.3. ЯРІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ

1.3.8. РИС

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Рис належить до основних зернових культур світу. За площею посіву він посідає друге місце в світі після пшениці. Світова посівна площа рису становить близько 150 млн га, а валовий збір зерна — понад 330 млн т. Батьківщиною рису є Південно-Східна Азія, де його культура була відома за 5 тис. років до н. е. Великі посівні площі рису в Індії, Китаї, Індонезії, Японії. На країни Азії припадає понад 90% світового виробництва рису. В Європі рис вирощують в Італії, Іспанії, Франції, Греції, Югославії, Болгарії, Чехії, Румунії.

Культура рису поширилась також в Африці, Америці та Австралії. В Україні основні площі під рисом зосереджені в Херсонській і Одеській областях та в Автономній Республіці Крим і становлять 35—40 тис. га.

Середня світова врожайність рису — близько 37 ц/га. В Україні вона становить 40, а в кращих господарствах на великих площах збирають по 60—75 ц/га.

Рисова крупа містить до 75% вуглеводів, 7,7 білка, близько 1% жиру. Вона має високі смакові і поживні якості. Проте слід зазначити, що в рисовій крупі мало вітамінів, білків, амінокислот. Рисовий крохмаль широко використовують у текстильній і парфюмерній промисловості. При шеретуванні рису мають рисове борошно, що складається з плодових і насінних оболонок та клітин ендосперму. Рисове борошно містить до 14% білка, близько 15% жиру і значну кількість вітамінів. З рисової соломи виготовляють капелюхи, корзини, найкращі сорти паперу і картону тощо.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Рис посівний, або звичайний (Oryza sativa L.), — однорічна рослина з родини Тонконогових.

Коренева система рису мичкувата. В умовах постійного затоплення в коренях утворюються багато повітряних ходів і невелика кількість кореневих волосків. На коренях суходільного рису значно більше кореневих волосків.

Стебло рису — досить міцна соломина 70—120 см заввишки. Деякі сорти утворюють бічні гілки з середніх і верхніх вузлів стебла.

Листки рису вузенькі, переважно зелені, у деяких сортів фіолетові чи темно-фіолетові.

Суцвіття рису — волоть 20—30 см завдовжки з великою кількістю гілок, які розміщуються на головній осі неправильними кільцями. Колоски одноквіткові, а квітки, на відміну від квіток інших зернових культур, мають шість тичинок. Зовнішня квіткова луска в остистих сортів закінчується остюком.

Рис — самозапильна рослина, проте можливе і перехресне запилення. Плід рису — зернівка, яка під час обмолоту відламується з колосками, має квіткові і колоскові луски. Зернівка овальна, дещо сплюснута. Маса 1000 зерен 26—40 г, плівчастість — 18—22%.

ПІДВИДИ І СОРТИ РИСУ. Культурний рис поділяють на два підвиди: звичайний (О. communis Gust.), що має зернівки завдовжки 5—7 мм, і короткозерний (О. brevis Gust.), що має зернівки завдовжки до 4 мм. В Україні вирощують лише звичайний рис, в якого розрізняють два підвиди: індійський (indica) з довгими тонкими і вузькими зернівками і китайсько-японський (sino-japonica), що має короткі й широкі зернівки. Найпоширеніший китайсько-японський підвид.

Різновиди рису різняться наявністю чи відсутністю остюків, забарвленням квіткових лусок, остюків і зернівки.

Останнім часом створено нові скоростиглі сорти рису, менш вибагливі до наявності вологи. Вони призначені для вирощування у північних районах рисосіяння.

В Україні поширені такі сорти рису.

Краснодарський 424 — середньостиглий, високоврожайний. На Скадовській сортодільниці Херсонської області врожайність зерна становила 92,2 ц/га. Стійкий проти вилягання. Поширений в Автономній Республіці Крим, Одеській і Херсонській областях.

Дунай — середньостиглий, високоврожайний, середньостійкий проти вилягання. Маса 1000 зерен 34—36 г. Круп'яні якості зерна добрі. На Скадовській сортодільниці Херсонської області врожайність зерна в середньому за три роки становила 58,3 ц/га. Поширений в Одеській і Херсонській областях.

Спальник — середньостиглий, інтенсивного типу. Добре росте на засолених грунтах, стійкий проти вилягання й обсипання. Круп'яні якості добрі. Маса 1000 зерен 28—31 г. Урожайність за три роки на Красноперекопській сортодільниці становила 80,5 ц/га. Поширений в Автономній Республіці Крим.

Україна 5 — середньостиглий, високоврожайний. Стійкий проти вилягання й обсипання. Маса 1000 зерен 35—38 г. Круп'яні якості добрі. Поширений на півдні степової зони.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Рис — теплолюбна рослина. Для проростання насіння і появи сходів потрібна температура 13—16 °С, у період кущіння 16—18, під час цвітіння 18—21, а на початку достигання 19—25 °С.

За достатньої кількості води рис добре переносить температуру 37— 40 °С. Зниження температури у період молочної стиглості зерна до 10 °С призводить до припинення вегетації і достигання. У разі зниження температури до мінус 1 °С рослини гинуть. Тривалість вегетаційного періоду сортів рису, які вирощують в Україні, становить від 90 до 140 діб, однак вона дуже змінюється залежно від сорту й умов вирощування. Ранньостиглі сорти рису достигають за 90—100, а пізньостиглі — 130—140 діб.

Під час проростання насіння рису вбирає до 50% води від його маси. Насіння проростає і без затоплення, але за достатнього зволоження ґрунту. Транспіраційний коефіцієнт рису невисокий — від 500 до 800. Якщо рис вирощувати під шаром води, то транспіраційний коефіцієнт буває нижчим, ніж під час вирощування на полях з повним насиченням ґрунту водою. Рис витримує тривале затоплення, якщо шар води 10—15см. Найбільше він потребує води у період кущіння — викидання волотей. Корені рису забезпечуються киснем з атмосфери за допомогою добре розвинених повітряних тканин.

Рис — світлолюбна культура і належить до рослин короткого дня.

В умовах України рис є культурою переважно зрошуваного землеробства. У районах, де опадів випадає до 2000 мм, деякі сорти рису досить урожайні і без зрошення. У країнах з великою кількістю опадів (В'єтнам, Індонезія та ін.) рис вирощують без зрошення.

Найвищі врожаї рису збирають на зв'язних ґрунтах. Найпридатніші для його вирощування наносні ґрунти річкових долин, що містять багато глинистих і мулуватих часточок.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Інтенсивна технологія вирощування рису передбачає використання стійких проти вилягання сортів, своєчасне внесення добрив, застосування агротехнічних і хімічних заходів захисту рослин від шкідників і хвороб, знищення бур'янів, дотримання режиму зрошення в період вегетації.

Місце у сівозміні. Важливим заходом підвищення врожайності рису є правильне чергування його в сівозмінах із суходільними культурами. На заплавних річкових долинах, де навесні довго застоюється вода, рис висівають після овочевих культур. Рис є також добрим попередником для цих культур.

Беззмінна культура рису призводить до забур'янення площі і, зрештою, до зниження врожаю. На каштанових, солонцюватих та інших ґрунтах, придатних для вирощування рису, його розміщують після багаторічних бобових трав. Кращими попередниками для вирощування рису є люцерна та конюшина. Крім того, рис висівають після просапних культур — цукрових буряків, картоплі, баштанних, овочевих, а також після зернобобових у зайнятому пару (гороху, сої, вики та ін.). На колишній Всесоюзній рисовій дослідній станції у Краснодарському краї врожайність рису після конюшини становила 45,5, а після рису — 33,6 ц/га.

ОБРОБІТОК ҐРУНТУ. Рис потребує старанного обробітку ґрунту. Восени на полях проводять зяблеву оранку на глибину 22—25 см спеціальними плугами. Пласт люцерни або конюшини переорюють плугами з передплужниками на глибину 27—30, а на ґрунтах з глибоким орним шаром — до 35 см, що забезпечує приріст урожаю на 20% порівняно з оранкою на глибину 20 см.

Навесні зяб спочатку боронують, а потім проводять 2—3 культивації з одночасним боронуванням. Щоб знищити бур'яни, першу культивацію проводять чизель-культиваторами на глибину 15—18 см з одночасним внесенням гербіцидів. Якщо ґрунт узимку ущільнився і заплив, замість культивації зяб переорюють на глибину 16—18 см з одночасним боронуванням важкими боронами. Перед сівбою роблять другу культивацію з наступним вирівнюванням поверхні поля волокушами або легкими котками.

УДОБРЕННЯ. У рису слабкорозвинена коренева система. Врожайність зерна значно підвищується після внесення достатньої кількості добрив. За даними Дослідної станції рису УААН, з урожаєм 100 ц/га зерна і відповідною кількістю соломи рис виносить з ґрунту 242 кг азоту, 124 — фосфору і 315 кг калію.

На заплавних ґрунтах Краснодарського і Ставропольського країв (Росія) внесення повного мінерального добрива (N90P90K90) підвищувало врожайність зерна рису на 10,5—15,5 ц/га. Внесення мінеральних добрив разом з гноєм (40 т/га) забезпечувало найвищий приріст урожаю — 28 ц/га зерна. Приріст урожаю рису, висіяного після післяжнивних посівів гороху, сої та інших бобових, приораних восени на зелене добриво, становить до 15 ц/га.

У дослідженнях Дослідної станції рису УААН після внесення 20 т/га гною разом з повним мінеральним добривом (N60P120K30) урожайність зерна становила від 59,1 до 63,6 ц/га. Гній (20—30 т/га) вносять під зяблеву оранку або навесні під переорювання зябу. Повне мінеральне добриво (N60-90P40-60K40-60) рекомендується вносити навесні: 2/3 дози під культивацію перед сівбою, а 1/3 для підживлення. Ефективне також внесення гранульованого суперфосфату в рядки під час сівби. Кращими добривами під час вирощування рису є суперфосфат, сульфат амонію, хлорид амонію та сечовина. Азотні нітратні добрива для вирощування рису непридатні, тому що вони швидко вимиваються з ґрунту.

Підживлюють рис у фазі кущіння перед черговим поливом. Як тільки ґрунт вбере поживні речовини з водою, поле знову через 5—7 діб затоплюють шаром води.

На засолених площах разом з органічними і мінеральними добривами для зменшення концентрації солей натрію вносять гіпс: суцільно 1,5—2, а в рядки — невеликими дозами — 2—4 ц/га. На ґрунтах з підвищеною кислотністю (рН = 4,1...4,2) вносять 0,8—1,2 т/га вапняних добрив двічі за ротацію сівозміни.

СІВБА. Сіяти рис починають тоді, коли температура ґрунту на глибині 10 см досягає 12—14 °С. У разі запізнення з сівбою достигання рису, зокрема у південних районах України, припадає на другу половину літа. Зниження температури в цей період зменшує врожай рису. Слід зазначити, що для наливання і достигання зерна рису оптимальна температура 20—25 °С.

У рисосійних районах строки сівби рису припадають на кінець квітня — першу половину травня. Для сівби використовують кондиційне насіння, очищене від рисової просянки. Перед сівбою насіння протруюють фундазолом (200—300 г на 1 ц насіння). Для боротьби зі шкідниками застосовують золон (35% к. е., 0,5—0,7 л/га), обприскуючи посіви в період вегетації.

Рис висівають рядковим способом зерновими сівалками С3-3,6, СРН-3,6 на глибину 1,5—2 см. З цією метою на диски сівалки ставлять обмежувачі — реборди. Середня норма висіву 160—170 кг/га (7—8 млн схожих зерен на 1 га).

ЗРОШЕННЯ І ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ. Рис вирощують на спеціально підготовлених ділянках, де восени провели горизонтальне планування поверхні і побудували тимчасову систему зрошувальних каналів. Після цього поле поділяють валами на поливні карти, які залежно від рельєфу ділянки розбивають валиками на чеки площею 0,5—3 га. Щоб воду можна було пропускати з одного чека в інший, у поперечних валиках з різних боків роблять виїмки.

В основних районах вирощування рису, як уже зазначалося, переважає культура рису з постійним затопленням. При цьому на полях (чеках), чистих від бур'янів, посіви заливають прогрітою до 12—14 °С водою через 8—10 діб після сівби, як тільки з'являться сходи, а на забур'янених — відразу після сівби. На засолених ґрунтах посіви також затоплюють відразу після сівби. За постійного затоплення встановлюють рівень води 10—15 см і підтримують його до початку воскової стиглості зерна. Потім воду з чеків поступово скидають.

Постійний рівень води сприяє нормальному росту й розвитку рослин і є важливим заходом боротьби з бур'янами: просянкою, курячим просом та ін. За рівня води 7 см і температури понад 20 °С рисова просянка гине. Для боротьби з бур'янами, зокрема з рисовою просянкою, ефективне затоплення рису водою шаром 20—25 см після появи сходів. Через 15—20 діб, коли бур'яни загинуть, рівень води знижують до 5 см, а потім до початку достигання підтримують у межах 10—15 см.

Вилягання рису різко знижує врожай і погіршує його збирання. Щоб запобігти виляганню, у фазі кущіння посіви рекомендується обробляти препаратом антивилягач 675 (2 л/га).

Розрізняють чотири типи зрошення рису: постійне, нетривале, переривчасте і періодичне. Більшість посівів рису вирощують за постійного і нетривалого затоплення.

За постійного затоплення шар води підтримують на полі протягом усього вегетаційного періоду рису. Застосовують його тоді, коли висівають насіння на глибину 1—2 см. Упродовж вегетації витрачають до 30 тис. м3 води на 1 га.

Нетривале затоплення застосовують на посівах рису, де насіння висівали на глибину 4—6 см. Після появи сходів і обробки гербіцидами поле затоплюють водою шаром 6—8 см. Коли рослини з'являться над поверхнею води, шар її збільшують до 12—15 см, а перед кущінням його поступово зменшують для підсихання чеків. Посіви обробляють гербіцидами і підживлюють. Потім шар води знову збільшують до 12—15 см і підтримують його до воскової стиглості зерна рису з тим, щоб до збирання врожаю ґрунт просох.

За переривчастого затоплення після сівби рису поле затоплюють шаром води 6—8 см. Після проростання насіння воду скидають, а при появі сходів рису і бур'янів чеки обробляють гербіцидами і через 2—3 доби знову затоплюють водою шаром 10—15 см. На початку кущіння рівень води знижують до 5 см і підтримують його до передзбирального скидання.

Під час вирощування менш вибагливих до наявності води сортів рису застосовують періодичне зрошення. Рис сіють на чистих від бур'янів родючих ґрунтах широкорядним способом з міжряддям 50—60 см або стрічковим з відстанню між стрічками 50—60 і між рядками 15 см. Перед сівбою проводять вологозарядковий полив, а після появи сходів нарізують борозни і починають поливи. Протягом вегетації залежно від погодних умов роблять 6—12 поливів, підтримуючи вологість ґрунту на рівні 75% НВ. Посіви поливають до початку воскової стиглості зерна поливною нормою 500—800 м3/га. За періодичного зрошення після кожного поливу ґрунт у міжряддях розпушують культиваторами, а після утворення на суцільних посівах ґрунтової кірки — боронами або ротаційними мотиками.

Для знищення курячого проса та інших просоподібних бур'янів (плоскухи рисової, звичайної і великоплідної) на посівах рису застосовують спеціальний гербіцид фацет КС (25% к. е., 1—1,8 л/га) у фазі 2—3 листочків культури (3—4 листки у бур'янів). Обприскують посіви з літаків або вертольотів після скидання води з чеків.

На рисових полях часто розмножуються водорості. Для знищення їх разом з поливною водою вносять 2—3 кг/га мідного купоросу.

У фазі повного кущіння проти частухи, бульбокомишу та інших болотних бур'янів застосовують гербіциди 2М-4Х (75% в. к., 1—1,3 л/га), агрітокс (50% в. р., 1,5—2 л/га), базагран (48% в. р., 2—4 л/га).

З другої половини липня та в серпні у посівах рису можуть з'явитися вогнища пірикуляріозу, спочатку в листках, а потім у волотях і вузлах. Проти нього застосовують фунгіцид бенлат (50% з. п., 2 кг/га), яким обприскують посіви під час вегетації.

Слід зазначити, що вода, яка скидається з рисових чеків, дуже забруднена пестицидами і добривами. Саме тому забороняється скидати такі води в річки й озера.

ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Зерно рису достигає нерівномірно: насамперед у верхніх колосках волоті. На початку воскової стиглості зерна, за 7—8 діб до збирання, з рисових полів скидають воду. Оптимальним строком збирання рису на зерно є повна стиглість зерна колосків середньої частини волоті головних стебел, а на насіння — початок повної стиглості зерна всієї волоті. Кращий спосіб збирання роздільний. Щоб маса швидше просихала, рис скошують на висоті 15—20 см рисовими жатками ЖНУ-4, ЖРК-5. Через 3—4 доби валки обмолочують рисовими комбайнами СКД-6Р, СКГД-6, СКПР-6. Щоб зменшити втрати зерна, проводять повторний обмолот соломи. Цей захід дає додатково 4—5 ц/га рису. Для повторного обмолоту використовують звичайні зернові комбайни з подрібнювачами, якими швидше очищають поля від соломи.

Для збирання рису застосовують також пряме комбайнування. Зерно рису після очищення на сортувалках і валках досушують та зберігають за вологості не більше ніж 14%.

На посівах, де рис збиратимуть прямим комбайнуванням, застосовують десикацію хлоратом магнію. На 1 га використовують 26 кг/га за д. р., розчиненого у 200 л води або 3 л/га раундапу. Посіви рису обприскують у період повного достигання 70% волотей. Десикація прискорює достигання і поліпшує якість зерна, однак валки доводиться двічі обмолочувати комбайнами.






загрузка...
загрузка...