загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

Рослинництво

ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ

1.2. ОЗИМІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ

Загальна характеристика. Пшениця — одна з найдавніших культур на земній кулі. Археологічні розкопки та літературні дані свідчать про те, що її вирощували вже 5—6 тис. років до н. е. Ще в доісторичні часи пшениця була поширена в Азії, Африці та Європі. З давніх-давен її вирощують у Закавказзі, Туркменії і в Україні. В Європі зерно пшениці було виявлено у будівлях з палі доби неоліту (Швейцарія).

Пшеницю вирощували в Стародавньому Єгипті й Римі, звідки вона поширилась у країни Західної Європи. До Америки пшениця потрапила наприкінці XVI ст.

Пшениця — культура, яка в світовому масштабі має найбільше продовольче значення. За посівною площею вона посідає перше місце в світі серед сільськогосподарських культур. Світова посівна площа її становить понад 224 млн га.

Основні посівні площі зосереджені в Китаї, Росії, США, Індії, Канаді. На великих площах пшеницю вирощують в Аргентині, Франції, Італії, Туреччині, Пакистані, а також у країнах Східної Європи. Так, у Болгарії вона займала більше половини посівної площі зернових культур, в Угорщині — майже 25%.

На території Росії, Канади і Казахстану вирощують переважно яру пшеницю. Вона найбільш поширена у тих районах, де озима пшениця погано перезимовує, — в Казахстані, Західному Сибіру, на Уралі.

Найбільше озимої пшениці вирощують в Україні (6—7 млн га) та на Північному Кавказі (5 млн га).

Озима пшениця має триваліший вегетаційний період, ніж яра, краще використовує вологу і поживні речовини ґрунту і дає в основних районах її вирощування високі врожаї. В умовах тривалої теплої осені вона розвиває міцну кореневу систему і добре кущиться. У посушливі весни вона використовує зимову вологу краще, ніж ярі зернові навіть ранніх строків сівби. Осіння сівба і більш раннє збирання врожаю озимої пшениці порівняно з ярою дає змогу господарствам краще використовувати робочу силу та засоби виробництва.

На родючих ґрунтах урожайність озимої пшениці перевищує врожайність озимого жита і ярої пшениці.

Потенційні можливості пшениці досить великі. На дослідних полях за сприятливих кліматичних умов при вирощуванні інтенсивних короткостеблових стійких проти вилягання сортів на чистих чорних парах при високому рівні мінерального живлення і зрошенні часто збирають по 60— 80 ц/га і більше зерна озимої пшениці. У господарствах, де застосовують інтенсивні технології вирощування, врожайність озимої пшениці становить 80—90 ц/га і більше.

ВИДИ ПШЕНИЦЬ. Пшениця належить до родини Тонконогових (Роасеае), роду Triticum, який налічує 28 видів, із них 23 культурних і 5 дикорослих. Однак лише деякі з цих видів поширені у виробництві.

Усі види пшениць за морфологічними і господарськими ознаками поділяють на дві групи — голозерні та плівчасті.

Голозерні пшениці мають не ламкий колосовий стрижень, зерно їх під час обмолоту легко звільняється від колосових і квіткових лусок.

У плівчастих (полбоподібних) пшениць колосовий стрижень при достиганні легко розламується на окремі членики разом з колосками, а зерно не відокремлюється під час обмолоту від квіткових і колосових лусок.

Найбільше значення у виробництві мають два види пшениці: м'яка, або звичайна, і тверда. У культурі найпоширенішими є сорти м'якої пшениці.

В Україні також переважають посіви м'якої пшениці.

Невеликі площі в країнах світу займають карликова, карталінська, тургідум, Тимофеева, польська, полба, спельта, однозернянка та інші види пшениці. У гірських районах Азербайджану, Вірменії і в Автономній Республіці Крим трапляються також дикорослі види пшениць.

М'яка, або звичайна, пшениця (Tr. aestivum, або vulgare) — один з найпоширеніших видів. Є ярі й озимі, остисті й безості форми. Колос м'якої пшениці довгий, нещільний, з широким лицьовим боком. В остистих форм остюки коротші за колос, відходять від зовнішніх квіткових лусок під кутом, а не рівнобіжно, як у твердих пшениць. Колоскові луски широкі, дещо коротші і не повністю закривають квіткові луски, зі слабко виявленим кілем. У колоску утворюється від 2 до 4 зернин. Зерно з добре виявленим чубком на верхівці, борошнисте, напівсклоподібне чи склоподібне. Соломина по всій довжині порожня. М'яка пшениця має велику різноманітність форм, які вирощують на значних територіях — від північних широт до тропічних районів.

Тверда пшениця (Tr. durum). У виробництві поширені переважно ярі форми. Колос великий, щільний, остистий. Безості форми трапляються дуже рідко. Соломина під колосом виповнена. Остюки грубі, довші за колос, спрямовані вгору рівнобіжно до колосового стрижня. Колоски багатоквіткові, іноді мають по п'ять зерен. Колоскові й квіткові луски майже однакові. Колоскові луски мають добре розвинений кіль і короткий зубець. Зерно велике, довгасте, склоподібне, з високим вмістом білка. Чубок слабо видовжений. Зародок помітно виступає. З борошна твердої пшениці виготовляють макарони й кондитерські вироби та крупи. Вирощують тверду пшеницю переважно у посушливих південностепових районах, а також у степовій частині Казахстану, Західного Сибіру і в Україні.

Карликова пшениця (Тг. соmpractum) має дуже короткий остистий колос, довжина якого перевищує товщину в 3—4 рази. Стійка проти вилягання. Її використовували в Західній Європі для виведення булавоподібних форм м'якої пшениці. Карликова пшениця маловрожайна. Зерно коротке, подібне до зерна м'якої пшениці. Трапляється в посівах у деяких гірських районах Казахстану, Туркменістану, Вірменії. У Карпатах можна ще й тепер знайти її під назвою «єжатка».

Карталінська пшениця (Тг. саrtlicum) подібна до м'якої. Колос її щільний, з остюками на квіткових і колоскових лусках. Стійка проти грибних хвороб, невибаглива до тепла. Трапляється у гірських районах Вірменії, Грузії і Дагестану.

У пшениці тургідум (Тг. turgidum) колос великий, щільний, гіллястий або простий, у більшості сортів остистий. Зерно велике, борошнисте. Колоскові луски коротші за квіткові. Соломина міцна, у верхній частині виповнена серцевиною. До цього виду належить кахетинська гілляста пшениця. Пшениця тургідум трапляється в Закавказзі серед інших видів пшениць. Вирощують її в Ірані, Індії, Китаї та інших країнах.

Пшениця Тимофєєва (Тг. Тіmopheevi) має щільний, остистий, стиснутий з боків, широкий, слабкопірамідальної форми колос. Стійка проти іржі, сажки. Рослини опушені рідкими довгими волосками. Вирощують у Грузії.

У польської пшениці (Тг. роlonicum) колос великий, нещільний, зерно довгасте, подібне до жита, склоподібне. Колоскові луски довгі, як і у вівса, повністю закривають колоски. Поширені ярі пізньостиглі форми. Вирощують в Іспанії.

Пшениця спельта (Тг. spelta) має довгий, нещільний, остистий або безостий колос. Є озимі та ярі форми. Зерно велике, напівсклоподібне. Стійка проти вилягання і обсипання та проти ураження хворобами і пошкодження шкідниками. Вологолюбна. Круп'яні якості добрі. Раніше траплялася в гірських районах Карпат. Вирощують у Швейцарії, Іспанії.

У полби (Тг. dісоссum), або двозернянки, колос щільний, може бути й безостим. За щільністю колоса близька до твердої пшениці. Колоски двозерні, під час обмолоту обламуються з окремими члениками колосового стрижня. Після обмолоту зерно пропускають через спеціальні терки для звільнення його від лусок. Трапляється у гірських районах Карпат. Поширена також у Закавказзі, Татарстані і Башкортостані. За даними сортовипробування, у гірських районах Карпат збирають від 10 до 25 ц/га зерна полби. Використовують його для виготовлення крупи. Стійка проти грибних хвороб і шкідників. Маловибаглива до умов вирощування. Заслуговує на увагу як селекційний матеріал для виведення сортів для гірських районів і Нечорноземної зони. Полбу вирощують також у деяких країнах Західної Європи.

Однозернянка (Тг. mоnососсum) має щільний, маленький, остистий, прямостоячий колос. У кожному колоску утворюється по зернині. Стійка проти сажки, маловимоглива до умов вирощування. Трапляється як домішка у посівах полби в гірських районах Закавказзя, а також як дикорослі її форми.

РІЗНОВИДИ ПШЕНИЦІ. У сільськогосподарському виробництві відомо багато пшениць, що мають різні морфологічні ознаки.

Пшеницю поділяють на різновиди за такими основними ознаками: наявністю або відсутністю остюків, забарвленням колоса та остюків, опушеністю колоскових лусок і забарвленням зерна (табл.).

З остистих різновидів у посівах озимої пшениці переважає еритроспермум, а з безостих — лютесценс. Різновиди лютесценс і мільтурум переважають у посівах ярої пшениці. У межах одного різновиду є сорти озимі та ярі, ранньо- й пізньостиглі. Вони різняться також зимо- і посухостійкістю, стійкістю проти хвороб і шкідників.

ТАБЛИЦЯ. ОСНОВНІ ОЗНАКИ М'ЯКОЇ І ТВЕРДОЇ ПШЕНИЦІ.

Різновид

Наявність остюків

Забарвлення колоса

Опушеність колоскових лусок

Забарвлення зерна

 

 

М'ЯКА

 

 

Еритроспермум

Остиста

Біле

Неопушена

Червоне

Лютесценс

Безоста

— » —

— » —

— » —

Мільтурум

— » —

Червоне

— » —

— » —

Альбідум

— » —

Біле

— » —

Біле

Альборубрум

— » —

Червоне

-— » —

— » —

Грекум

Остиста

Біле

— » —

— » —

Еритролеукон

— » —

Червоне

— » —

— » —

Феругінеум

— » —

— » —

— » —

Червоне

Цезіум

— » —

Димчасте

— » —

— » —

Гостіанум

— » —

Біле

Опушена

— » —

Барбароса

— » —

Червоне

— » —

— » —

 

 

ТВЕРДА

 

 

Гордеїформе

Остиста

Червоне

Неопушена

Біле

Мслянопус

-— » —

Біле,

Опушена

— » —

 

 

чорні остюки

 

 

Кандіканс

Безоста

Біле

Неопушена

— » —

Еритромелан

Остиста

Чорне

-— » —

— » —

Афіне

Безоста

Біле

— » —

Червоне

Рослини одного різновиду будь-якої сільськогосподарської культури, які під час вирощування за певних ґрунтово-кліматичних умов і технології мають однакові біологічні й господарсько цінні властивості та ознаки і успадковують їх, називають сортом.

Сорти пшениці різняться між собою біологічними властивостями, неоднаково реагують на ґрунтово-кліматичні умови та прийоми технології вирощування.

Вивчення сортів на державних сортовипробувальних станціях і сортодільницях та у виробничих умовах господарств дає змогу максимально використовувати їх продуктивний потенціал, цілеспрямовано відбирати ті сорти, які забезпечують найвищу врожайність і високу якість продукції.






загрузка...





загрузка...