загрузка...
Loading...

Рослинництво

БУЛЬБОПЛОДИ

4.1. КАРТОПЛЯ

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Картопля — одна з основних сільськогосподарських культур. Велике значення в світовому землеробстві, особливо в Європі, картопля має завдяки різноманітному використанню. Вона є одночасно продовольчою, кормовою і технічною культурою.

Бульби картоплі містять білок, багато крохмалю і достатню кількість вітамінів, зокрема Є, В і і В2, та інші речовини. Картопля за енергетичною цінністю вдвічі перевищує моркву, втричі — капусту і майже вчетверо — помідори.

Картоплю вирощують як кормову культуру, У багатьох країнах вона є основним кормом для свиней. Велике значення має картопля для підвищення продуктивності великої рогатої худоби, зокрема корів. За кількістю кормових одиниць картопля поступається лише цукровим бурякам і кукурудзі. Зелене картоплиння можна використовувати разом з гичкою буряків для виготовлення силосу.

Картопля — основна сировина для виробництва крохмалю, спирту, глюкози, декстрину. З 1 т картоплі виготовляють у середньому 1,4 ц крохмалю, до 95 л спирту-сирцю, 15—17 кг синтетичного каучуку, 1 ц декстрину. З урожаю картоплі з 1 га виготовляють у 3,5—5 разів більше спирту, ніж із зернових культур. Продукти перероблення картоплі широко використовують як корм тваринам.

Картопля має велике агротехнічне значення, оскільки під неї вносять значні дози органічних добрив та проводять міжрядний обробіток ґрунту. Вона є кращим попередником для зернових, бобових та інших культур.

Картоплю вирощують у більшості країн світу. Дикорослі види її трапляються у гірських районах Америки. У 1573 р. картоплю завезли в Іспанію, потім в Італію, а в 1588 р. — в Австралію. Деякі дослідники (Н. В. Черкасов та ін.) вважають, що картопля походить з районів Аляски.

В Україні вона була досить поширена вже в другій половині XVIII ст. Посівні площі картоплі зростали швидко.

Загальна світова посівна площа картоплі перевищує 23 млн га. Багато картоплі вирощують у Німеччині, Франції, Польщі, США, Словаччині, Італії.

Картопля — рослина помірного клімату. В Російській Федерації вона найбільш поширена у центральній частині Нечорноземної зони. Велике поширення вона має в Білорусі, поліських і лісостепових районах України та в країнах Балтії. Найбільшу питому вагу в структурі посівних площ вона має в Білорусі (15%). В Україні займає близько 6% загальної площі посівів. Більше картоплі висаджують у поліських і західних районах (10—16% посівів) і менше — у південних (0,8-2%). Виробництво картоплі в Україні зосереджене переважно у спеціалізованих господарствах. Це дає змогу вирощувати її за інтенсивною технологією, ефективно використовувати техніку з найменшими затратами праці.

У Чернігівській, Київській, Житомирській, Сумській, Рівненській та інших областях картоплю вирощують під керівництвом кваліфікованих механізаторів, які забезпечені повним комплексом сучасних машин для виконання найбільш трудомістких процесів вирощування і збирання її за інтенсивною технологією.

Середня врожайність картоплі в Україні 130—140 ц/га. Високі врожаї картоплі вирощують у поліських і лісостепових районах України. У кращих господарствах збирають по 300 ц/га бульб і більше. Потенційні можливості картоплі великі. У дослідах Інституту картоплярства УААН урожайність сорту Луговська становила 468 ц/га, а в мережі державного сортовипробування сортів Кобза, Бородянська рожева, Мавка, Водограй, Слава, Горлиця збирають по 500—600 ц/га. Високі врожаї її вирощують на торфових ґрунтах і зрошуваних землях та у господарствах фермерів.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Картопля (Solanum tuberosum L.) належить до родини Пасльонових. Розмножується вегетативно — бульбами, а також насінням (для створення нових сортів). Має надземне трав'янисте стебло і підземні пагони-столони, які на кінцях потовщуються й утворюють бульби.

Коренева система картоплі, вирощеної з бульби, мичкувата. Основна маса коренів має довжину 40—70 см і розміщується переважно у верхньому шарі ґрунту, тільки деякі з них проникають на глибину 1,5—2 м. Коренева система картоплі, вирощеної з насіння, має стрижневий корінь з великою кількістю корінців, а додаткові корінці виростають зі стебла, прикритого грунтом. На кожному підземному пагоні утворюється від чотирьох до шести столонів. При затіненні та на важких ґрунтах маленькі зелені бульби утворюються у пазухах листків надземного стебла. На сонці у бульбах у і ворюється хлорофіл і нагромаджується отруйна речовина соланін, якого найбільше (0,02—0,068%) під шкіркою біля вічок. При запарюванні або варінні картоплі соланін руйнується.

Бульби містять 75—80% води і 10—14% (іноді до 25%) крохмалю (столових сортів — 13—16%, а технічних — 18% і часто понад 20%). Білків у бульбі небагато — до 3,5%, жиру — 0,2—0,8%, клітковини — 0,5—2,7%, золи — близько 1%. У ранньостиглих сортів крохмалю нагромаджується значно менше, ніж у пізньостиглих. Уміст його у бульбах залежить від району вирощування, типу ґрунту і сортових особливостей. У дощові роки крохмалю у бульбах менше. У картоплі, вирощеної на торфових ґрунтах, крохмалю менше, ніж у вирощеної на піщаних. При вирощуванні картоплі у західних і північних районах бульби містять крохмалю менше, ніж вирощені у сухих південних.

Стебло картоплі прямостояче, висотою 50—100 см і більше залежно від сорту та умов вирощування. Воно кутасте, ребристе, три- або чотиригранне, іноді округле, розгалужене, вкрите волосками. Забарвлення стебла зелене, а в деяких сортів червоно-коричневе. У кущі 4—8 стебел.

Листок картоплі складається з центрального стрижня і сидячих на ньому складних непарноперисторозсічених частинок. Поверхня листка рівна або хвиляста. На нижньому боці листка виділяються жилки, що утворюють систему пучків, з'єднаних з судинними пучками черешка.

Квітки картоплі зібрані у суцвіття, що складаються з двох-чотирьох завитків, розмішених на довгому квітконосі. Квітки п'ятипелюсткові, білого, синьо-фіолетового або червоно-фіолетового кольору. Картопля — самозапильна рослина.

Плід картоплі — двогнізда багатонасінна ягода, овальна або кругла. Насіння дрібне, жовте, плескате.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Картопля — культура досить вибаглива до клімату, проте велика різноманітність сортів дає змогу вирощувати її майже по всій території України. Ранньостиглі сорти з коротким вегетаційним періодом (60—70 діб) можна вирощувати до межі 70° північної широти.

Розрізняють три періоди росту картоплі. У першому періоді (від появи сходів до початку цвітіння) збільшується маса бадилля, у другому (від початку цвітіння до припинення росту бадилля) найінтенсивніше наростає маса бульб. У третьому (від початку припинення росту до в'янення бадилля) маса бульб наростає менш інтенсивно. Отже, бульби ростуть від початку цвітіння до повного в'янення бадилля. У ранньостиглих сортів інтенсивний приріст урожаю триває 25—28 діб, у середньостиглих — 34—36, у пізньостиглих — 43—45 діб.

Бульби картоплі починають проростати за температури 8—10 °С. Картопля не витримує низької температури і за мінус 1—2 °С гине. Найкраще рослини ростуть за температури 20 °С, а бульби — 15—18 °С. Якщо тривалий час стоїть жарка погода (температура понад 29 °С), бульби не утворюються. В умовах високої температури якість бульб погіршується, вони передчасно старіють, а після випадання дощів з їх вічок починають рости столони, на яких утворюються нові бульби. Тому для утворення бульб оптимальною температурою ґрунту є близько 20 °С (асиміляція вуглецю відбувається найінтенсивніше). Після зав'язування бульб для розвитку рослин потрібна температура ґрунту 15—18 °С. Ці особливості покладені в основу боротьби з виродженням картоплі за допомогою літнього садіння.

Якщо у південних і південно-східних районах нашої країни картоплю висаджують навесні, бульби утворюються влітку за високої температури, тобто за несприятливих для них умов. Щоб мати здоровий насінний матеріал, садити картоплю рекомендується влітку (червень — початок липня) з таким розрахунком, щоб бульби формувалися наприкінці літа. Досліди показали, що літнє садіння забезпечує високі врожаї здорових бульб.

Картопля — культура досить вибаглива до наявності в ґрунті вологи. Проте за надмірної вологості погіршується повітряний режим ґрунту і бульби загнивають. Протягом вегетаційного періоду потреба рослин у волозі змінюється. У першій фазі росту картоплі потрібно менше вологи. Більше вологи вона потребує у період бутонізації, цвітіння і бульбоутворення.

Опади у першій половині вегетаційного періоду спричинюють надмірний розвиток надземної маси. Досліди, проведені у Львівському державному аграрному університеті, показують, що опади в червні й липні позитивно позначаються на врожаї ранніх, а в серпні і першій половині вересня — пізніх сортів картоплі.

Надмірна кількість опадів у період бульбоутворення призводить до розростання бульб й утворення на них наростів (діток), насамперед на передчасно достиглих бульбах.

Транспіраційний коефіцієнт картоплі коливається у досить великих межах — від 350 до 500. Підвищена вологість повітря зменшує витрати води рослинами. Врожайність картоплі у південних і південно-східних районах насамперед залежить від забезпеченості рослин вологою у період бутонізації і цвітіння. Отже, заходи технології вирощування треба спрямовувати на нагромадження і зберігання вологи в ґрунті.

Картопля, крім того, досить вибаглива до родючості ґрунту. Найпридатніші для її вирощування легкі (середньозв'язні, супіщані, суглинкові) ґрунти, що містять достатню кількість поживних речовин і вологи. Важкі карбонатні ґрунти малопридатні для вирощування картоплі. Найкраще вона росте на ґрунтах із слабкокислою і нейтральною реакцією.

На легких ґрунтах урожай картоплі насамперед залежить від умісту поживних речовин і вологи, а на важких треба вносити достатню кількість органічних добрив та підтримувати ґрунт у розпушеному стані.

На осушених торфових ґрунтах часто збирають вищі врожаї картоплі, ніж на мінеральних. Бульби деяких сортів, вирощених на таких ґрунтах, містять менше крохмалю і більше білка. Такі бульби потрібно використовувати як насінний матеріал для садіння на мінеральних ґрунтах. Якість бульб значною мірою залежить від особливостей ґрунту, на якому їх вирощують.

СОРТИ. На полях господарств, державних сортостанцій і науково-дослідних установ, городах вирощують багато різних сортів картоплі.

За способом використання сорти картоплі поділяють на чотири групи: столові, технічні, кормові та універсальні. Вимоги до наведених груп сортів різні, однак усі сорти картоплі можна використовувати на корм.

У столових сортів вміст крохмалю становить 13—15%, і вони мають добрі смакові якості, не темніючий м'якуш, співвідношення білка і крохмалю від 1 : 12 до 1 : 16. Бульби їх округлі або овальні, з тонкою шкіркою, вічка плескаті, малозаглиблені. Основні вимоги до картоплі столових сортів такі: стійкість проти ураження хворобами, добре зберігання протягом зими, високий вміст вітаміну С.

Технічні сорти картоплі мають високий вміст крупнозернистого крохмалю, м'якуш їх при розварюванні не чорніє.

Кормові сорти високоврожайні, з високим вмістом сухої речовини і білка, добре зберігаються, стійкі проти пошкодження хворобами.

Універсальні сорти використовують як продовольчі й технічні. Слід зазначити, що якість бульб картоплі залежить не лише від сортових особливостей, а й від ґрунтово-кліматичних умов та технології вирощування. Тому сорти добирають, враховуючи не тільки спосіб їх використання, а й ґрунтово-кліматичні умови.

Вирощувані сорти картоплі повинні мати різний вегетаційний період, що має важливе організаційно-господарське значення. Залежно від тривалості вегетаційного періоду сорти картоплі поділяють на ранньостиглі (70—90 діб), середньостиглі (100— 130 діб) і пізньостиглі (140—160 діб). Щоб мати столову картоплю у ранні строки, вирощують ранньостиглі та середньоранні сорти. Для вирощування картоплі на технічні й кормові цілі використовують переважно середньопізні й пізньостиглі сорти.

Ранньостиглі сорти менш урожайні, ніж середньо - і пізньостиглі.

В Україні до державного Реєстру занесено понад 100 сортів картоплі, з яких найпоширеніші такі.

Ранньостиглі. Кобза — створений схрещуванням сортів Мануелла і Мавка. Столового та універсального призначення. Бульби білі, овальні, м'якуш кремовий. Уміст крохмалю 16,5%. Смакові якості добрі. Квітки білі. Стійкий проти раку. Районований у всіх ґрунтово-кліматичних зонах.

Бородянська рожева — столовий урожайний сорт. Бульби рожеві, округлі, вічка неглибокі, м'якуш від кремового до жовтого. Вміст крохмалю 15%. Смакові якості високі (4,2 бала). Квітки червоно-фіолетові. Стійкий проти раку і нематоди. Районований в усіх ґрунтово-кліматичних зонах.

Зов — столовий високоврожайний сорт. Бульби білі, округлі, вічка середньо-глибокі, м'якуш білий. Смакові якості добрі. Вміст крохмалю 13,3 -16,7%. Квітки великі, червоно-фіолетові. Стійкий проти раку, уражується вірусними хворобами і фітофторозом. Зберігається добре. Районований в усіх ґрунтово-кліматичних зонах.

Середньоранні. Мавка — створений схрещуванням сортів Апта і Карпатський. Універсального призначення. Бульби білі, короткоовальні, вічка поверхневі, м'якуш білий. Вміст крохмалю 16,8—20%. Смакові якості високі (4,3—4,4 бала). Квітки білі. Стійкий проти раку, має високу польову стійкість проти фітофторозу та вірусних хвороб. Зберігається добре. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Невська — високоврожайний сорт. Бульби білі, округлі й овальні, вічка поверхневі, м'якуш білий. Вміст крохмалю 12,1%. Квітки білі. Стійкий проти раку. Уражується фітофторозом. Зберігається добре. Районований у всіх зонах, крім Кіровоградської та Херсонської областей.

Світанок Київський — високоврожайний, стійкий проти раку сорт. Бульби рожеві, округлі, вічка нечисленні, поверхневі, м'якуш кремовий. Смакові якості високі (4,2—4,9 бала). Вміст крохмалю 15.1—20%. Квітки світло-червоно-фіолетові. Фітофторозом уражується середньо. Зберігається добре. Районований у всіх ґрунтово-кліматичних зонах.

Середньостиглі. Гатчинська — високоврожайний, столовий, стійкий проти раку, середньостійкий проти фітофтори. Квітки червоно-фіолетові. Бульби білі, округло-плескаті, смакові якості добрі. Районований в усіх ґрунтово-кліматичних зонах країни.

Слава — створений схрещуванням сортів Мавка і Поліський ранній. Високоврожайний, столовий, стійкий проти раку, фітофторозу та вірусних хвороб. Квітки і бульби білі. Вміст крохмалю 13,1 — 15,8%. Добре зберігається. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Луговська — високоврожайний сорт. Бульби світло-рожеві, овальні, вічка поверхневі, м'якуш білий. Вміст крохмалю 12.2—17,3%. Смакові якості 3,4—4,6 бала. Квітки білі. Стійкий проти раку, фітофторозом уражується слабко. Зберігається добре. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Західний — столовий, високоврожайний. Відзначається стійкістю проти вірусних хвороб, картопляної нематоди та агресивної раси раку. Вміст крохмалю 14,6—15,7%. Квітки червоно-фіолетові. Бульби білі, округло-овальні. Зберігається добре. Районований у поліській зоні.

Середньопізні. Зарево — високоврожайний, універсального призначення. Бульби рожеві, округлі, вічка поверхневі, м'якуш білий. Уміст крохмалю ї9,8— 22,9%. Смакові якості високі (5 балів). Квітки червоно-фіолетові. Стійкий проти раку. Зберігається добре. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Пізньостиглі. Оксамит — високоврожайний, столовий, стійкий проти раку, відносно стійкий проти фітофтори. Квітки фіолетові. Бульби червоно-рожеві, округлі. Вміст крохмалю 13,5—14,5%. Смакові якості добрі. Зберігається добре. Районований у всіх зонах.

В останні роки виробництву рекомендовано нові сорти вітчизняної і зарубіжної селекції, такі як: Веста, Голдіка, Дзвін, Косень 95, Купава, Ольвія, Повінь, Слов 'янка. Чернігівська рання. Явір (Україна); Аноста, Астерікс, Дезіре, Імпала, Віра, Санте, Юкама (Голландія); Manic Бард, Петланд Делл (Шотландія); Розара, Каталіна F1, Лікарія (Німеччина) та ін.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Місце у сівозміні. Під картоплю як просапну культуру вносять органічні добрива, тому її можна вирощувати після різних культур. У разі щорічного внесення органічних і мінеральних добрив високі врожаї картоплі мають і за беззмінної культури, про що свідчать досліди наукових установ. Проте в беззмінних посівах вона більше уражується різними хворобами і шкідниками. У дослідах, проведених Поліською дослідною станцією ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства УААН, на дерново-підзолистих ґрунтах урожайність картоплі сорту Сулев у середньому за п'ять років при беззмінному вирощуванні становила 101, а при вирощуванні в сівозміні — від 123 до 178 ц/га.

Озимі зернові культури є кращими попередниками для вирощування картоплі, ніж ярі. Вони раніше звільнюють поле, що дає змогу восени вчасно провести обробіток ґрунту.

Після збирання у травні озимої вико-житньої сумішки можна вирощувати ранньо- і середньостиглі сорти картоплі. Добрим попередником для картоплі є зернобобові культури (горох, люпин на зерно, післяжнивний люпин на зелене добриво), оборот пласта багаторічних бобових грав.

Картоплю часто садять першою культурою після освоєння болотних ґрунтів. Багато вирощують її на різних типах лучних ґрунтів, суходільних, заплавних і торфових. На цих ґрунтах картопля є добрим попередником для багатьох культур, особливо трав, які висівають для залуження.

Ранні сорти картоплі часто розміщують у зайнятому пару, і тоді вона є добрим попередником для озимої пшениці. Якщо старанно обробляти ґрунт у міжряддях, картопля є одним з кращих попередників для інших культур. У просапних сівозмінах після картоплі можна вирощувати цукровий буряк, кукурудзу і зернові (яру пшеницю, ячмінь, просо), зернобобові (горох, кормові боби, люпин на зерно), прядивні культури, зокрема льон-довгунець, урожайність якого після картоплі часто вища, ніж після багаторічних трав.

ОБРОБІТОК ҐРУНТУ. Глибока зяблева оранка створює сприятливі умови для розвитку бульб. У розпушеному проникному шарі ґрунту добре зберігається волога, розкладаються органічні речовини, нагромаджуються легкозасвоювані рослинами поживні речовини, краще розвивається коренева система картоплі й утворюється велика кількість крупних бульб. Якщо картоплю розміщують після стерньових, основний обробіток ґрунту полягає у проведенні зяблевої оранки на повну глибину орного шару з попереднім лущенням стерні. У поліських районах на підзолистих ґрунтах глибина оранки становить 20—22, а з ґрунтопоглибленням — до 25 см; у лісостепових (на чорноземах) глибину оранки збільшують до 25—27, а в степових — 27—30 см. При неглибокій оранці утруднюється підгортання картоплі, що призводить до утворення дрібних бульб, які залягають близько до поверхні ґрунту. Врожаї при цьому, як правило, бувають нижчі. Переорювання зябу навесні проводять лише на легких ґрунтах тоді, коли під картоплю вносять гній. Після оранки зразу проводять боронування і коткування.

Якщо на легких піщаних ґрунтах одним з основних завдань обробітку ґрунту під картоплю є зберігання вологи, то на важких глинистих основну увагу потрібно звергати на розпушування та достатню аерацію ґрунту.

На окультурених торфових ґрунтах зяблеву оранку проводять звичайними плугами з передплужниками на глибину 25—30 см, а при обробітку цілинного (осушеного) торфовища під картоплю в серпні спеціальними болотними плугами на глибину 25—35 см залежно від ступеня мінералізації торфу — що більше він розкладений, то більшою має бути глибина оранки. Зорану восени дернину навесні обробляють дисковими культиваторами в агрегаті з боронами зигзаг. На торфових ґрунтах, крім того, перед садінням картоплі й після нього площу коткують важкими котками.

Обробіток зябу навесні полягає в боронуванні в один-два сліди для закриття вологи і наступній культивації, коли ґрунт трохи підсохне, на глибину 12—15 см з одночасним боронуванням. Перед садінням картоплі проводять другу глибоку культивацію.

У районах Полісся, Прикарпаття і Закарпаття, де ґрунти запливають, після весняного боронування проводять переорювання зябу на глибину 16—18 см з одночасним приорюванням гною.

У південних областях, де картоплю садять улітку, навесні ґрунт розпушують на глибину 20—22 см й обробляють як чорний пар. У більш північних лісостепових і особливо західних районах ефективне садіння картоплі влітку як післяукісної культури.

БОРОТЬБА З БУР'ЯНАМИ. Для боротьби з бур'янами на посівах картоплі застосовують гербіциди. Восени на полях, дуже засмічених пирієм повзучим та іншими багато- й однорічними злаковими двосім'ядольними бур'янами, після збирання попередника та перед лущенням і зяблевим обробітком ґрунту використовують раундап із розрахунку 2 л/га препарату за витрати робочого розчину 300—400 л/га.

Навесні для знищення однорічних бур'янів у період від садіння до появи сходів застосовують 2М-4Х 750, в. к. — 0,5—1,2 л/га; агрітокс 50% в. р. — 0,9—1,7 л/га; зенкор 70% з. п. — 0,5—1,5 кг/га; гезагард 50 WР з. п. — З—4 кг/га; буран, в. р. — 2 кг/га; гліфоган 480, в. р. — 2 л/га; гліфосат 360 в. р. — 4—5 л/га; стомп 360 к. е. — 5 кг/га.

У фазі 2—4 листків однорічних та висоті 10—15 см багаторічних бур'янів використовують тарга супер або тарга 10% к. е. — 2—4 кг/га; тітус 25, в. г. — 50 г/га + ПАР тренд 90 використовують за висоти культури 10— 25 см. По вегетуючій культурі у фазі 3—4 листків однорічних і висоті 10— 15 см багаторічних злакових бур'янів використовують також гербіциди пантера, 4% к. е. — 1,0—1,5 кг/га, фюзилат супер 125 ЕС, к. е. — 1,0— 3,0 кг/га. Зенкор можна застосовувати і після появи сходів картоплі. Під час сильного забур'янення і активного росту злакових бур'янів рекомендують використовувати зеллек або зеллек супер у нормі 0,5—1 л/га.

Для внесення гербіцидів використовують штангові обприскувачі ОПШ-15, ОП-2000-2-01, які агрегатують з трактором МТЗ-80/82.

Наведені вище гербіциди знищують або сильно пригнічують у посівах картоплі розвиток таких бур'янів: пирію повзучого, осоту рожевого і жовтого, хвоща польового, гірчиці польової, лободи білої та ін.

УДОБРЕННЯ. Картопля має тривалий вегетаційний період, протягом якого вона засвоює з ґрунту значно більше поживних речовин, ніж інші культури (за винятком буряків).

З урожаєм 200 ц/га бульб і відповідною кількістю картоплиння вона виносить з ґрунту 100 кг азоту, 30 фосфору і 140 кг калію. Слід зазначити, що коренева система картоплі здатна засвоювати з ґрунту калію більше, ніж інші культури. Тому при вирощуванні її на піщаних і торфових ґрунтах, які містять дуже мало калію, потрібно вносити підвищені норми калійних добрив.

Під картоплю використовують різні органічні добрива — гній, торфогній, компости, зелені добрива. Гній, як і інші органічні добрива, містить усі основні поживні речовини, потрібні для розвитку картоплі. Він, крім того, поліпшує фізичні властивості ґрунту, його структуру. Це має особливе значення на підзолистих ґрунтах. Процеси розкладання органічних добрив найінтенсивніше відбуваються влітку, коли картопля потребує найбільше поживних речовин. Внесення гною під картоплю підвищує вміст крохмалю в бульбах.

Органічні добрива, зокрема гній, на важких ґрунтах під картоплю краще вносити восени, а на легких — навесні під час переорювання зябу.

Поживні речовини приораного навесні гною картопля використовує краще, ніж просапні культури.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов окремих районів і агротехніки під картоплю вносять різні дози добрив: на Поліссі — 40—50 т/га, у степовій зоні — 20—30, у лісостеповій — 30—40 т/га гною.

Заданими Поліської дослідної станції ім. О. М. Засухіна Інституту картоплярства УААН, внесення під картоплю торфогнойових компостів з розрахунку 30—40 т/га підвищує врожай на 45—90 ц/га. У дослідах Київської овочево-картопляної дослідної станції Інституту картоплярства УААН урожайність бульб без внесення добрив становила 163 ц/га, при внесенні 20 т/га гною — 269, а при внесенні 30 т/га гною і повного мінерального добрива (К60Р8оК12о) — 309 ц/га.

Якщо картоплю вирощують на піщаних ґрунтах, велике значення має впровадження післяжнивних посівів люпину на зелене добриво. У дослідах Львівського державного аграрного університету приорювання 200 ц/га зеленої маси післяжнивного люпину підвищило врожай бульб на 60 ц/га. Ефективність приорювання такої кількості зеленої маси була вищою, ніж внесення 20 т/га гною. У районах достатнього зволоження післяжнивним люпином можна замінити більше половини потрібних органічних добрив. Найефективнішим виявилося внесення половинної норми гною (10— 15 т/га) із заорюванням післяжнивного люпину.

Значні прирости врожаю картоплі мають тоді, коли вносять повне мінеральне добриво: приріст урожаю на чорноземах вилугуваних досягає 30, а на підзолистих ґрунтах — 40—50%. Проте найбільші врожаї вирощують, вносячи половинну норму гною (20—25 т/га) і повне мінеральне добриво по 45—90 кг/га діючої речовини. З азотних добрив на всіх типах ґрунтів краще вносити сульфат амонію, сечовину, аміачну воду й аміачну селітру. Якщо картоплю розміщують у сівозміні після багаторічних бобових трав, норму азотних добрив зменшують. Із фосфорних добрив під картоплю вносять переважно суперфосфат, а на підзолистих ґрунтах — фосфоритне борошно. Внесення фосфорних добрив забезпечує найбільші прирости врожаю картоплі на чорноземах. Із калійних добрив під картоплю кращими є сульфат калію, калімагнезія та попіл. Калійні хлоровмісні добрива (каїніт) малопридатні під картоплю, оскільки хлор знижує вміст крохмалю у бульбах і погіршує їх смакові якості. У разі застосування таких форм калійних добрив їх слід вносити восени, що значно зменшує негативну дію хлору (він вимивається у глибші шари ґрунту). Попіл, який крім калію містить ще й фосфор, вносять із розрахунку 8—10 ц/га. Із складних мінеральних добрив використовують нітрофоску, нітроамофоску, амофос. Фосфорні й калійні добрива вносять восени, азотні — навесні.

Норми внесення мінеральних добрив під картоплю для різних зон України наведено у табл.

На торфових ґрунтах вносять калійні добрива з розрахунку 120— 150 кг/га діючої речовини. На торфових ґрунтах з недостатнім вмістом фосфору крім калійних добрив вносять фосфорні (40—60 кг/га діючої речовини). У перші роки освоєння угідь вносять 20—30 кг/га азотних добрив.

 

Таблиця. Орієнтовні дози мінеральних добрив для внесення під картоплю на різних ґрунтах, кг/га

Зона

ґрунт

Без гною

На фоні гною (20-

-30 т/га)

N

р2о5

К,0

N

р2о5

к2о

Полісся

Дерново-підзолистий піщаний та супіщаний

90—120

60—90

90—150

60—90

45—60

90—120

 

Дерново-підзо-

90—120

60—90

60—90

60—90

45—60

60—90

 

листий суглин

 

 

 

 

 

 

 

ковий

 

 

 

 

 

 

 

Світло-сірий

90—120

60—90

60—90

60—90

45—60

60—90

 

та сірий

 

 

 

 

 

 

 

опідзолений

 

 

 

 

 

 

Лісостеп

Темно-сірий

90

60—90

60—90

45—60

45—60

45—60

опідзолений та чорнозем опідзолений

 

 

 

 

 

 

 

Чорнозем

60

60—90

60—90

45—60

45—60

45—60

 

глибокий

 

 

 

 

 

 

 

малогумусний

 

 

 

 

 

 

Степ

Чорнозем звичайний та південний

45—60

45—60

45—60

45—60

45—60

30—45

Картопля найкраще росте при слабкокислій і нейтральній реакції ґрунтового розчину (рН = 5,2...7). Сильнокислі ґрунти (рН<5) потрібно вапнувати. Вапно краще вносити під попередник картоплі. Досліди, проведені в Інституті картоплярства УААН, довели, що внесення невисоких доз вапна безпосередньо під картоплю на кислих ґрунтах Полісся (рН = 4,4) значно підвищує врожай картоплі.

САДІННЯ Й ДОГЛЯД ЗА НАСАДЖЕННЯМИ. Картоплю перед садінням сортують, видаляють усі хворі та пошкоджені бульби. Для садіння використовують здоровий садивний матеріал районованих сортів. Використання для садіння здорових, вирівняних з високими врожайними якостями бульб є важливим резервом підвищення врожайності картоплі та однією з основних умов реалізації інтенсивної технології. Вирощують її на торфових і заплавних ґрунтах, у гірських районах, які відзначаються помірними температурами і достатнім зволоженням. Для садіння на торфових ґрунтах краще використовувати картоплю, вирощену на мінеральних ґрунтах, і навпаки. Це має велике значення для боротьби з її виродженням.

Урожайність картоплі значною мірою залежить від розміру висаджених бульб: що більші бульби, то вищий урожай. Нині у виробництві застосовують калібрування насінних бульб на три фракції за масою: дрібні (30—50 г), середні (50—80 г), великі (80—100 г). Калібрують бульби на сортувальних пунктах КСП-15Б, КСП-25, К-750, К-754, КСП-50.

При вирощуванні картоплі велике значення мають способи і строки внесення добрив. Дослідженнями встановлено, що найефективнішим є локальне внесення складних мінеральних добрив під час нарізування гребенів або перед садінням. Найефективніше локальне внесення добрив за стрічкового внесення по боках формування гребенів — урожайність бульб підвищується до 24%.

Дрібні бульби висаджують густіше, ніж великі. Досліди показали, що для садіння потрібно використовувати бульби середнього розміру — масою 50—80 г. На 1 га потрібно 2,5—3,5 т. Дрібні бульби (маса менше 30 г) дають нижчі врожаї. Однак для літнього садіння широко використовують бульби масою 40—50 г з високими насінними якостями.

Якщо садивного матеріалу не вистачає, для садіння використовують великі бульби, попередньо розрізані на дві частини. Щоб прискорити появу сходів і поліпшити живлення рослин, бульби, призначені для різання, пророщують. Краще різати бульби вздовж, оскільки в обох половинах на верхній частині бульби розміщені найжиттєздатніші вічка. Якщо бульби розрізують упоперек, висаджувати потрібно лише верхню частину.

Для розмноження дефіцитного сорту бульби розрізують на частинки масою 20—30 г з двома-трьома вічками.

Під час вирощування ранньо- і пізньостиглих сортів для весняного або літнього садіння застосовують пророщування бульб. Це прискорює появу сходів і підвищує врожай на 10—20%, а також сприяє збільшенню кількості великих та середніх бульб.

Пророщування картоплі починають за 3—4 тижні до садіння. Відсортовані бульби розкладають тонким шаром (2—3 бульби) на стелажах або у спеціальних ящиках у світлому приміщенні, бажано з додатковим електричним освітленням. Кожного тижня бульби перекладають, щоб вони рівномірно освітлювалися. Пророщують бульби протягом 20—25 діб за температури 15—18 °С. Наприкінці пророщування на бульбах з'являються товсті зелені паростки (6—7 мм) з виразними кореневими горбками.

Пророщувати бульби можна також у парникових коробах 20 см заввишки під поліетиленовою плівкою на рівному освітленому майданчику, вкритому соломою. Бульби зазвичай розкладають шаром у два ряди. Пророщування бульб під плівкою (дослідження Інституту картоплярства УААН) протягом двох тижнів підвищує врожай картоплі на 15—20%.

Пророщують картоплю також у котлованах завглибшки 20 см і завширшки 1,5—2 м на південних теплих схилах. Котлован вистеляють соломою шаром 10 см і на ній розкладають бульби. На ніч їх вкривають матами. Від дії прямих сонячних променів бульби також захищають матами.

Після садіння пророщених бульб коренева система на них розвивається швидко, і молоді рослини ще до появи сходів засвоюють поживні речовини з ґрунту. Пророщування бульб має велике значення для отримання раннього врожаю столової картоплі та для прискорення достигання пізньостиглих сортів.

Найпоширенішим прийомом підготовки бульб до садіння є повітряне теплове обігрівання на відкритому майданчику упродовж 7—10 діб. За цей час бруньки вічок починають проростати, і сходи після садіння з'являються на 4—5 діб раніше, внаслідок чого врожайність бульб збільшується на З—8 т/га. Ефективність світлового пророщування бульб вища за ранніх строків садіння, при цьому в них збільшується вміст крохмалю на 0,5—0,7%.

Щоб запобігти ураженню картоплі фітофторою, ризоктонією та паршею звичайною, садивний матеріал у день садіння обробляють вітавак- сом 200 (75% з. п. — 2 кг/т), дітаном М-45 (80% з. п. — 2—2,5 кг/т), полікарбацином (80% з. п. —2,6 кг/т). Витрата робочого розчину зазначених фунгіцидів залежно від використовуваного агрегату та способу обробки становить від 5 до 50—70 л на 1 т бульб. Проти дротяника, колорадського жука та інших шкідників і деяких хвороб застосовують престиж (т. к. с. 1 л/т). Для протруювання бульб використовують машину «Гуматокс С».

Садити картоплю починають тоді, коли температура ґрунту на глибині 10 см досягне 8—10 °С. За надто раннього садіння молоді рослини пошкоджуються весняними приморозками, а на важких перезволожених ґрунтах загнивають.

На основі багаторічної практики і дослідних даних визначено оптимальні строки садіння картоплі для окремих районів. Піщані легкі ґрунти швидше прогріваються, і картоплю на них можна висаджувати раніше. Це стосується і південних та південно-східних районів, де ґрунти також швидше прогріваються. За сприятливих умов навесні картоплю краще садити відразу після сівби ранніх ярих зернових. За даними Інституту картоплярства УААН, у районах достатнього зволоження запізнення з садінням картоплі на 10—12 діб знижує врожай бульб на 10—30, а в більш посушливих районах — на 25—45 ц/га.

Ранньостиглі сорти картоплі садять раніше, ніж пізньостиглі. У південних степових районах і Закарпатті картоплю починають садити у першій декаді, у лісостепових районах і на Поліссі — у другій-третій декаді квітня, а в Прикарпатті та в гірських районах — у першій-другій декаді травня. У районах з теплою зимою останнім часом практикують підзимнє садіння картоплі, що забезпечує високі врожаї бульб.

На торфовищах садити картоплю, де можливі весняні приморозки, потрібно тоді, коли температура ґрунту досягне 8—10 °С.

Урожайність картоплі залежить від площі її живлення. У районах достатнього зволоження для ранньо- і середньостиглих сортів кращою є площа живлення 70 х 25, а в районах з недостатньою кількістю опадів — 70 х 35 см.

У районах достатнього зволоження найвищі врожаї картоплі вирощують при густоті садіння 55—60 тис. кущів на 1 га. На насінних посівах густоту садіння збільшують до 70 тис. кущів. У посушливих умовах на посівах товарної картоплі густота садіння становить 45 тис., а насінної — 50 тис. кущів на 1 га. На зрошуваних землях густоту садіння збільшують до 60 тис. кущів.

Бульби ранньостиглих сортів картоплі, а також дрібні насінні висаджують більш загущено, ніж середні й великі. Часто картоплю садять у попередньо нарізані гребені культиваторами КОН-2,8ПМ або КРН-4,2, які обладнують звичайними або ярусними підгортачами (з трьома ярусами стрілчастих лап). Попереднє нарізування гребенів дає змогу скоріше почати садіння бульб. При цьому в гребенях ґрунт швидше прогрівається і на глибині загортання бульб температура його на 3—4 °С вища, ніж на вирівняному ґрунті. Картоплесаджалкою САЯ-4 садять також пророщені бульби з короткими міцними паростками (0,5—0,6 см).

Під час садіння у попередньо нарізані гребені підвищується продуктивність праці за рахунок полегшення умов роботи механізаторів. Це дає змогу організувати роботу картоплесаджалок груповим методом, що практично знімає проблему стикування міжрядь, і за відповідного обладнання культиваторів місткостями для мінеральних добрив сприяє внесенню їх безпосередньо в стрічку чи в рядок.

Садіння бульб у попередньо нарізані гребені найефективніше на ґрунтах з неглибоким заляганням шару гумусу. Це пов'язано з тим, що гребінь створюється не лише за рахунок ґрунту рядка, а й за рахунок його міжряддя, що зсувається підгортачем. При цьому створюються сприятливі умови для розвитку і ґрунтового живлення рослин картоплі.

Для садіння використовують картоплесаджалки СН-4Б, КСМ-4, КСМ-6. Картоплесаджалку КСМ-6 агрегатують з трактором ДТ-75М, інші — з трактором МТЗ-80/82. Картоплесаджалку СН-4Б завантажують за допомогою самоскидів САЗ-3502 або ГАЗ-53Б. Самоскиди обладнують спеціальним вставним бункером, а картоплесаджалку — надставкою для бункера. Для завантажування картоплесаджалок КСМ-4 і КСМ-6 дообладнання самоскидів не потрібне. Для їх завантаження можна використовувати тракторні причепи 2-ПТС-М.

Під час садіння бульби загортають на 6—8 см нижче поверхні гребеня. На піщаних ґрунтах їх висаджують на 2—3 см глибше.

Висота утворених гребенів (до вершин бульб) становить 14—16 см. На 7—10-й день після садіння проводять перше розпушування міжрядь на глибину 12 см культиватором КОН-2,8ПМ або КРН-4,2Г в агрегаті з начіпною сітчастою борінкою БСН-4,2 або роторною РБУ-0,7. На кожну секцію культиватора ставлять по одній стрілчастій лапі, встановленій на глибину 3—5 см, чи підгортані та по дві лапи-бритви або долотоподібні лапи, що підрізують вершину гребеня на глибину 3—5 см. На ущільнених ґрунтах використовують роторну борону БРУ-0,7, а на важких суглинкових — фрезерний культиватор ФПУ-4,2, обладнаний дисковими підгортальниками.

Щоб запобігти вигортанню бульб боронами, на тих площах, де їх висаджували неглибоко, під час досходового обробітку нарощують гребені підгортанням.

Розпушування міжрядь поліпшує аерацію ґрунту і знищує бур'яни. Через 5—7 діб (до появи сходів картоплі) проводять другий обробіток міжрядь і гребенів, а за потреби — третій. Обробляти посіви у цей час потрібно обережно, щоб не пошкодити сходів картоплі.

У період вегетації до змикання рядків проводять ще два розпушування з підгортанням. Перший післясходовий обробіток міжрядь проводять, коли висота рослин картоплі досягне 5—6 см. На секцію культиватора встановлюють по дві стрілчасті лапи і посередині лапу-підгортальник або використовують триярусні підгортальники. При цьому міжряддя розпушують на глибину 16—18 см (його можна проводити одночасно з підживленням мінеральними добривами).

На початку бутонізації картоплі залежно від стану гребенів проводять підгортання. Дослідні дані свідчать, що за гребеневого садіння й обробітку міжрядь урожайність картоплі збільшується, а затрати праці й собівартість продукції зменшуються. Гребеневий спосіб садіння картоплі найефективніший на зв'язних і перезволожених ґрунтах. У районах надмірного зволоження, зокрема на Прикарпатті, застосовують загінно-гребеневий спосіб садіння картоплі. На легких супіщаних ґрунтах картоплю вирощують без утворення гребенів. У районах з недостатнім зволоженням ґрунту застосовують напівгребеневий спосіб садіння, при якому створюють гребені 8 см заввишки та загортають бульби на глибину 8 см.

Глибина садіння бульб за звичайної агротехніки залежить від ґрунтово-кліматичних умов, розміру бульб і строків садіння. На легких ґрунтах картоплю потрібно садити на глибину 8—10, а на важких глинистих та суглинкових — 6—8 см. У південних і південно-східних степових районах бульби висаджують на глибину 12—15 см. Під час садіння навесні малі або різані бульби потрібно загортати на меншу глибину. Досліди показують, що надто мілке садіння призводить не тільки до зниження врожаю, а й до виродження бульб та ураження їх фітофторою. Пояснюється це тим, що за такого садіння бульби знаходяться у верхньому шарі ґрунту, який сильно прогрівається.

Для боротьби з фітофторою і макроспоріозом у дощову погоду картоплю обприскують через кожні 5—7 діб 0,4% суспензією препарату хлор-окису міді (90% з. п. — 2,4—3,2 кг/га) або полікарбацину (80% з. п. — 2,4 кг/га). За період вегетації рослин, залежно від використовуваного препарату, проводять три-п'ять обприскувань. Останнє допускається за 20 діб до збирання врожаю. Для боротьби з колорадським жуком до розчину фунгіцидів доцільно добавляти інсектициди. Крім того, до цієї суміші рекомендується добавляти ще й сечовину — 20 кг/га.

Догляд за картоплею полягає у розпушуванні ґрунту в міжряддях. В умовах вологого клімату поліської зони, зокрема у західних областях України, на важких ґрунтах Передкарпаття, проводять 3—4 міжрядних культивації, а на легких ґрунтах у суху погоду — 1 —2. На добре зволожених ґрунтах першу культивацію роблять на глибину 12—14, а другу — 10—12 см. У суху погоду культивацію роблять на глибину 7—8 см.

Якщо випадає достатня кількість опадів, після двох-трьох міжрядних розпушувань ґрунту картоплю підгортають. Підгортання сприяє кращому провітрюванню ґрунту і випаровуванню зайвої вологи. У підгорнутих рослин утворюються нові додаткові столони і бульби, крім того, збільшується кількість великих бульб. Перше підгортання проводять у ранні строки — до бутонізації. У вологі роки картоплю підгортають удруге — до цвітіння. Приріст урожаю бульб від цього заходу — до 20 ц/га.

У посушливих районах застосовують тільки міжрядне розпушування ґрунту, оскільки підгортання пересушує ґрунт і призводить до зниження врожаю. Так само недоцільно підгортати картоплю у посушливі роки на піщаних ґрунтах Полісся. Під час міжрядного обробітку ґрунту картоплю підживлюють.

Поліпшення насінного матеріалу. Для вирощування високоякісного насінного матеріалу картоплі створені спеціалізовані насінницькі райони у найсприятливіших для неї ґрунтово-кліматичних умовах — у західних областях та на Поліссі. В цих районах вирощують сортову картоплю для господарств своєї області, а також для лісостепових і південних районів країни. На присадибних ділянках насінницького району та в інших господарствах висаджують також здоровий насінний матеріал.

За рядкового способу садіння картоплі навесні у південних і південно-східних районах, як уже зазначалося, бульби утворюються у жаркий період літа. Під впливом високої температури бруньки молодих бульб пробуджуються, швидко старіють і утворюються вироджені бульби. Найшвидше вироджуються за таких умов скоростиглі сорти, в яких утворення бульб припадає на найжаркішу пору. Середньостиглі та пізні сорти вироджуються менше, оскільки бульби у них утворюються у другій половині літа за нижчих температур. Отже, у південно-східних районах картоплю потрібно висаджувати влітку. Період від садіння до появи сходів і бутонізації картоплі при цьому менш тривалий завдяки сприятливим умовам росту.

Кращими строками літнього садіння картоплі, за багаторічними даними науково-дослідних установ, є: для степових районів України при вирощуванні ранніх сортів — з 10 по 20, а середніх — з 1 по 10 липня; для лісостепових районів України при вирощуванні ранніх сортів — з 5 по 15 липня, а середніх і пізніх — з 25 червня по 5 липня; для поліських районів при вирощуванні ранніх сортів — з 1 по 10 липня, а середніх і пізніх — з 20 по 25 червня.

Обробіток ґрунту й удобрення картоплі літніх строків садіння такі самі, як і при садінні навесні.

У південних областях країни для вирощування насінної картоплі на зрошуваних землях застосовують також садіння в середині липня свіжозібраними бульбами. Ранньою весною висаджують пророщені бульби, а врожай із цих плантацій використовують для літнього садіння.

У південних районах країни за один вегетаційний період вирощують два врожаї ранніх і середньоранніх сортів картоплі. У господарствах Миколаївської області при використанні для літнього садіння столового ранньостиглого сорту картоплі Царникавська в результаті двоврожайної культури збирали по 150—200, а після висаджування бульб минулого року — лише 90—100 ц/га. Впровадження в насінництві двоврожайної культури картоплі забезпечує швидше розмноження сортів. Бульби до висаджування влітку краще зберігати у сховищах-холодильниках за температури 3—5 °С.

Нині в насінництві з метою швидкого розмноження здорового садивного матеріалу картоплі широко впроваджується розмноження її з використанням культури тканин (in vitro). Це забезпечує створення еліти за З—4 роки замість 5—6 років. Основою отримання здорового садивного матеріалу є процес багаторазової регенерації пробіркових рослин.

Вирощування на торфових ґрунтах. Урожайність картоплі на осушених торфових ґрунтах часто набагато вища, ніж при вирощуванні на мінеральних. Торфові ґрунти містять достатню кількість вологи, мають рівномірну і невисоку температуру (на глибині 5—10 см температура ґрунту 15—17 °С).

У разі вирощування картоплі на торфових ґрунтах значно поліпшуються посівні якості бульб. Так, бульби, вирощені на торфових ґрунтах, мають більше життєздатних вічок. У рослин, вирощених з таких бульб, сильніша коренева система і довший вегетаційний період, тому вони краще використовують поживні речовини і внесені добрива. За даними науково-дослідних установ, при висаджуванні на мінеральних ґрунтах бульб, вирощених на торфових ґрунтах, урожайність на 35—50 ц/га більша, ніж при садінні бульб, вирощених на мінеральних ґрунтах.

Під час вирощування насінного матеріалу картоплі на осушених торфовищах і в гірських районах застосовують весняне садіння, де за умов належної технології вирощування не виявляється шкідливий вплив високих температур у період бульбоутворення. Картоплю на торфовищах треба висаджувати тоді, коли температура ґрунту досягне 8—10 °С.

Картопля добре росте на осушених слабкокислих торфових ґрунтах, де ґрунтові води протягом вегетаційного періоду залягають на глибині 80—100 см від поверхні ґрунту. На лужних ґрунтах вирощувати її не рекомендується. На торфовищах під картоплю потрібно вносити 100—150 кг/га діючої речовини калійних добрив, а на бідних на фосфор — ще й 40— 60 кг/га фосфорних.

Заходи боротьби з хворобами і шкідниками. Загальні світові втрати врожаю картоплі внаслідок ураження хворобами і шкідниками становлять близько 30% валового збору.

Хвороби вражують картоплю під час росту і розвитку, а також при зберіганні бульб. Збудниками хвороб картоплі є гриби, бактерії, віруси. Найбільше їй шкодять грибні хвороби: фітофт ороз, рак, ризоктоніоз, парша.

З бактеріальних хвороб картоплі найпоширеніші мокра, суха й кільцева гнилі та чорна ніжка. Проти ураження фітофторозом для обприскування посівів використовують авіксил (70% з. п. — 2,1—2,6 кг/га), антракол (в. г. — 1,5 кг/га), купроксат (к. е. — 3,0—5,0 кг/га), оксіхом (80% з. п. — 1,9—2,1 кг/га), пенкоцеб (з. п. — 1,6 кг/га). Забезпечує боротьбу з фітофторозом курзат Р (з. п. — 2,5—3,0 кг/га), ридоміл голд МЦ 68 WP (з. п. — 2,5 кг/га), татту (55% к. е. — 3,0 кг/га), фольпан (50% з. п. — 3,0 кг/га), санкоцеб (80% з. п. —1,2—1,6 кг/га) та проти альтернаріозу і фітофторозу — сульфокарботіон-К (90—95% п. — 1,5—3,0 кг/га), утан М-45 (80% з. п. — 1,2—1,6 кг/га). Норма витрати рідини — 50—500 л/га залежно від типу апаратури.

Для знезараження насінного матеріалу від ризоктоніозу і парші застосовують полікарбацин, фітан, вітавакс.

Щоб запобігти ураженню насінного матеріалу бульб хворобами, крім знезараження їх фунгіцидами потрібно вирощувати картоплю на одному й тому самому місці не раніше ніж через 3—4 роки. Під час вегетації потрібно вибраковувати уражені хворобами рослини. У разі виявлення фітофторозу за сім діб до початку збирання картоплі треба скосити і вивезти з поля картоплиння. Перед садінням слід старанно перебирати і видаляти хворі бульби.

Стійкість рослин картоплі проти хвороб підвищується при розміщенні її після озимого жита, кукурудзи, по обороту пласта багаторічних трав, люпину, а також при внесенні високих доз органічних і мінеральних добрив.

Найбільше пошкоджують картоплю колорадський жук, дротяники, картопляна нематода. Бульби, пошкоджені шкідниками, швидко уражуються грибами та бактеріями і загнивають.

Важливе значення для боротьби зі шкідниками має вчасне і якісне виконання польових робіт, знищення рослинних залишків, знезараження насінного матеріалу і сховищ тощо.

За масової появи колорадського жука, що перезимував, і личинок другого віку посіви картоплі обприскують, використовуючи актар 25 WG (в. г. — 0,06—0,08 кг/га), арріво (25% к. е. —0,1—0,16 кг/га), Бі-58 новий (40% к. е. — 2,0—2,5 кг/га), бульдок (к. е. — 0,25 л/га), волатон 500 (50% к. е. — 1,0—1,5 кг/га), децис (2,5% к. е. — 0,1—0,2 кг/га), дуребан 480 (48% к. е. — 1,5 кг/га), золон (35% к. е. — 1,5—2,0 кг/га), кінмікс (5% к. е. — 0,15—0,2 кг/га), конфідор (в. р. к. — 0,2—0,25 кг/га), моспілан (р. п. — 0,02—0,025 кг/га), номолт (15% к. с. — 0,15 кг/га), омайт 570 (57% в. е. — 0,15 кг/га), пірінекс (40,8% к. е. — 1,5 кг/га), політрин 200 ЕС (к. е. — 0,15 кг/га), регент 80 (80% в. г. — 0,020—0,025 кг/га), сумі-альфа (к. е. — 0,25 кг/га), фостак (10% к. е. — 0,07—0,1 кг/га), ф'юрі (10% b.c. — 0,07 л/га), шерпа (25% к. е. —0,1—0,16 л/га). З біопрепаратів застосовують боверин (2 кг/га). У разі потреби оброблення посівів картоплі повторюють.

У місцях вирощування картоплі поширені вірусні хвороби, які є причиною значного зниження врожаю.

Нині під поняттям виродження картоплі часто розуміють прогресуюче зниження і погіршення якості врожаю в наступних репродукціях. У разі виродження картоплі бруньки молодих бульб пробуджуються передчасно, ростки витягуються й розвиваються дрібні, часто уражені різними хворобами, зокрема вірусними, бульби. Рослини поступово старіють.

Існують екологічна і вірусна теорії виродження картоплі. Прихильники екологічної теорії вважають, що причиною виродження є несприятливі умови вирощування — висока температура, нестача вологи в грунті у період бульбоутворення.

Послідовники вірусної теорії твердять, що причиною виродження картоплі є віруси, а не умови середовища. Картопля може бути уражена одним або кількома вірусами.

Типовими формами виродження є вірусні хвороби — кучерявість листя і готика, або веретеноподібність бульб.

Вірусна мозаїка часто виявляється на молодих листках у вигляді водянисто-прозорих плям. За вірусної жовтяниці листки жовтіють з верхівки і стають крихкими. Вірусні хвороби частіше поширюються в насінницьких господарствах, оскільки взимку віруси зберігаються в коренях маточних буряків.

Боротися з виродженням картоплі можна різними способами: викопувати хворі рослини і знищувати їх, вирощувати картоплю на насіння на торфових ґрунтах, у заплавах річок, у гірських районах, збирати врожай весняних строків садіння до відмирання надземних частин рослин (листя і стебел), зберігати бульби до осіннього кагатування у прохолодних місцях, оскільки висока температура негативно позначається на їх посівних якостях.

Важливим заходом для оздоровлення насінного матеріалу є створення стійких проти вірусних хвороб і виродження сортів та організація насінництва цієї культури на безвірусній основі з розмноженням перспективних клонів.

Для обприскування посівів картоплі використовують наземні обприскувачі ОПШ-15, ПОМ-630, (Ш-2000-2-1 зі штангою (витрата робочого розчину становить 200—400 л/га, а за використання авіації —100—150 л/га).

Вирощування в умовах зрошення. В посушливих південних і південно-східних районах України зрошення є одним з важливих заходів підвищення врожайності картоплі. В умовах зрошення значно збільшується ефективність підвищення доз органічних і мінеральних добрив. У Дніпропетровському державному аграрному університеті врожайність бульб картоплі без зрошення становила 153,6, а при зрошенні — 385,8 ц/га.

У посушливі роки ранню картоплю протягом вегетації потрібно поливати 4—5 разів зі зрошувальною нормою 2000—2500 м3/га води. Перший полив з невеликою нормою (250 м3/га) проводять після садіння картоплі або появи сходів, другий — у фазі бутонізації (400—500 м3/га), третій — на початку цвітіння, четвертий та п'ятий — через кожні 10 діб у період масового цвітіння картоплі. Середньостиглі сорти поливають 5—6 разів. Після кожного поливу міжряддя бажано розпушувати.

За літніх чи післяукісних строків садіння картоплю поливають 3—4 рази або проводять вологозарядковий полив з поливною нормою 800— 1000 м3/га води.

За даними Інституту картоплярства УААН, зрошення підвищує врожай бульб літнього садіння у 1,5—2 рази. Літнє садіння за дотримання всіх агротехнічних заходів дає змогу мати високі сталі врожаї і принаймні З—4 роки використовувати насінний матеріал без сортооновлення.

Збирання і зберігання врожаю. Залежно від призначення картоплю збирають у різні строки. Столові ранні сорти для літнього споживання збирають до настання повної стиглості. Картоплю, вирощену на зайнятих парах, збирають на 8—10 діб раніше, щоб мати змогу підготувати ґрунт до сівби озимих. Пізньостиглі сорти картоплі потрібно збирати до настання осінніх приморозків (раніше повної стиглості). На посівах для товарних потреб картоплиння скошують до збирання врожаю і силосують, а на насінницьких надземну масу скошують за 12—15 діб до збирання врожаю. Для цього використовують ротаційну косарку-подрібнювач КИР-1,5 або КИР-1,5Б. На насінницьких посівах для знищення бадилля використовують хлорат магнію (60% р. п. — 25—30 кг/га) з витратою робочої рідини 400 л/га.

На важких ґрунтах перед збиранням бульб розпушують міжряддя культиваторами зі стрілчастими лапами нижче залягання бульб, що прискорює дозрівання їх та полегшує роботу картоплезбиральних комбайнів.

Залежно від умов картоплю збирають комбайнами або картоплекопачками. За прямого комбайнування використовують комбайн ККУ-2А та комбайни Е-665/6, Е-686 і копач-навантажувач Е-684.

Збирають картоплю у суху погоду, що сприяє кращому зберіганню її взимку. Картоплю, призначену для зимового зберігання, починають збирати, коли картоплиння засихає, а на бульбах утворюється щільна шкірка.

У виробництво впроваджується також потоковий спосіб збирання картоплі із застосуванням картоплезбиральних комбайнів ККУ-2А, КПК-3. Використовують також картоплекопачі КТН-2Б і КСТ-1,4. Після збирання картоплю сортують на сортувальному пункті КСП-15Б. Пошкоджені бульби, а також різні домішки відбирають вручну на виносних конвеєрах. Відсортовану картоплю відвозять на заготівельні пункти або закладають у бурти.

Щоб картопля не пошкоджувалася під час транспортування, перевозять її у збірно-розбірних контейнерах. Навантажують контейнери на автомашини за допомогою автокранів. Для перевезення картоплі використовують також планчасті ящики або сітчасті мішки.

Зберігають контейнери з картоплею у стаціонарних сховищах з активним вентилюванням. Контейнери ставлять у три-чотири яруси.

Насінну картоплю перед перевезенням у картоплесховища протягом 10—15 діб рекомендується добре просушити на світлі до слабкого позеленіння бульб. Це зменшує їх ураження хворобами під час зберігання та підвищує врожайність. Проте слід пам'ятати, що соланін має отруйні властивості, тому позеленілі бульби без попереднього запарювання непридатні для згодовування тваринам.

Під час зберігання поживні речовини бульб втрачаються у процесі дихання, внаслідок якого виділяються волога, тепло і вуглекислота. Це призводить до зменшення їх маси. Для правильного зберігання бульб температура у картоплесховищах має бути 2—З °С. За температури, нижчої за 1 °С, бульби підмерзають, а за температури, вищої за 4 °С, спостерігається старіння бульб і передчасне проростання вічок.

Вологість повітря у картоплесховищах значною мірою впливає на зберігання бульб. Бульби краще зберігаються за відносної вологості повітря 80—90%. За вищої вологості бульби швидко уражуються мокрою гниллю, а за надмірної сухості — стають м'якими. Температуру і вологість повітря в картоплесховищах регулюють вентилюванням.

Крім картоплесховищ для зберігання картоплі використовують траншеї й кагати, які влаштовують на підвищених і захищених від холодних вітрів місцях. їх обкопують рівчаками для стікання води. Під кагати викопують котловани завглибшки 30—40 см. У кагатах по довжині роблять канавки, які закривають хмизом, або кладуть драбини шириною 20—25 см та через 6—7 м встановлюють труби для забезпечення вентиляції. Ширина кагатів 1,5—2 м, довжина — довільна. Кагати, заповнені шаром бульб 80—100 см, вкривають шаром соломи завтовшки 20 см та землі — 15—20 см. Коли температура повітря знизиться до 1—2 °С, товщину шару землі доводять до 35-40 см. Під час сильних морозів кагати додатково вкривають землею, гноєм, тирсою тощо.

ІНТЕНСИВНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ КАРТОПЛІ розроблена Інститутом картоплярства УААН.

Картоплярство в Україні розвивається в напрямі концентрації посівів у сприятливих для цієї культури ґрунтово-кліматичних зонах, а також навколо великих міст і промислових центрів. У південних областях вирощують переважно ранню картоплю для споживання в осінньо-літній період.

Інтенсивна технологія вирощування передбачає високий рівень агротехніки, механізації та організації праці і як результат — отримання 300 ц/га картоплі з найменшими затратами коштів і часу на 1 ц продукції. Під картоплю відводять найпридатніші для її вирощування площі, кращі попередники, вносять органічні й мінеральні добрива з оптимальним співвідношенням елементів живлення, застосовують пестициди для боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками.

На Поліссі картоплю розміщують у польових сівозмінах після озимих і зернобобових культур, здебільшого після озимої пшениці, жита, які висівають після люпину, конюшини, гороху. У Лісостепу картоплю висаджують після озимої пшениці, а в Степу — на зрошуваних землях, у заплавах річок, а також на низинних землях після капусти чи огірків. Не рекомендується садити картоплю після помідорів, тому що вони мають спільні хвороби і шкідників.

Після збирання зернових та зернобобових стерню лущать на глибину 6—8 см. На засмічених пирієм площах вносять ТХА з розрахунку 25— 30 кг/га і через 2—3 тижні проводять повторне лущення лемішними лущильниками. Останнім часом після збирання попередника на площах, засмічених злаковими і двосім'ядольними бур'янами, восени рекомендують проводити обприскування вегетуючих бур'янів раундапом 36% в. р. (2— 5 л/га). Під зяблеву оранку вносять 50—60 т/га органічних добрив. На ґрунтах з глибоким гумусним шаром зяблеву оранку проводять на глибину 25—30 см. Перед садінням картоплі ґрунт розпушують на глибину 16— 18 см чизель-культиваторами в агрегаті з боронами.

Для садіння використовують калібровані середні за розміром бульби (50—80 г). Сортують бульби на картоплесортувальному пункті КСП-15Б. Для захисту від хвороб та шкідників бульби обробляють інсектицидно-фунгіцидним препаратом престиж (т. к. с. 1 л/т). Препарат зенкор (1,5— 2 кг/га) загортають у ґрунт під час другого чи третього досходового обробітку. На площах, засмічених злаковими бур'янами, використовують під час активного їх росту зеллек супер (0,5—1,25 л/га) і тітус (50 г/га).

У посушливі роки на посівах картоплі проводять 3—6 поливів з поливною нормою 350—550 м3/га води. Найефективнішим способом зрошування є дощування.

Наукові дослідження показали, що при вирощуванні високих урожаїв картоплі треба дотримуватися технологічної дисципліни, тобто вчасно виконувати всі операції технологічного процесу, що дає змогу зібрати на 20—30% більше продукції з одиниці площі, а продуктивність збільшити на 15—20%.






загрузка...
загрузка...