загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

Рослинництво

ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ

1.2. ОЗИМІ ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ

1.2.1. ПШЕНИЦЯ ОЗИМА

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Серед озимих зернових культур, які вирощують в Україні, велике продовольче значення має озима пшениця. Вона характеризується високою поживною цінністю зерна і врожайністю.

Зерно пшениці містить більше поживних речовин, ніж зерно інших зернових культур. Зерно пшениці озимої, яку вирощують у південних областях України, містить від 12 до 17% білка, 62—66 безазотистих екстрактивних речовин (переважно крохмалю), близько 2% жиру. В зерні пшениці, вирощеної в країнах Західної Європи, міститься значно менше білка.

У пшеничному хлібі більше білка, вуглеводів і вітамінів, ніж у житньому. Крім того, в ньому багато кальцію, фосфору, заліза. Зерно пшениці використовують для виробництва борошна, виготовлення кондитерських і макаронних виробів, круп.

Пшеничні висівки є цінним концентрованим кормом для всіх видів тварин. Вони містять багато білка, жиру і вітамінів. Пшеничну солому використовують як груби корм, підстилку. Полову безостих сортів пшениці згодовують великій рогатій худобі та вівцям.

Якість білків пшеничного хліба дуже висока, вони добре засвоюються. Об'ємний вихід хліба, розпливчастість і пористість його м'якуша визначаються вмістом і якістю клейковини в борошні. Клейковина — це білкова маса, яка характеризується відповідними еластичністю, в'язкістю, пружністю. До складу клейковини переважно входять білкові речовини — гліадин і глутенін. Вміст клейковини в зерні залежно від сорту та умов вирощування змінюється: сирої — від 16 до 52%, сухої — від 5 до 20%.

За хлібопекарськими якостями сорти озимої пшениці поділяють на сильні, середні, або цінні, та слабкі (філери). Сила пшениці залежить не лише від сорту, а й від ґрунтово-кліматичних умов і технології вирощування. Тісто з борошна сильної пшениці забезпечує високий об'ємний вихід хліба з еластичним м'якушем. Якщо до борошна слабкої пшениці додати 30—50% борошна сильної пшениці, якість хліба значно поліпшується.

Зерно сортів сильних озимих пшениць повинно містити білка не менше 14%, сирої клейковини — не менше 28% з добрими фізичними властивостями (високою пружністю та розтяжністю) і склоподібністю не менше 60%, натура зерна — не менше 755 г/л. Зерно вітчизняних сильних і твердих пшениць користується великим попитом на внутрішньому і міжнародному ринках.

Зерно сортів середніх (цінних) пшениць характеризується добрими хлібопекарськими якостями, але воно не здатне поліпшувати борошно слабкої пшениці. В ньому міститься 11—13,9% білка, 23—27% клейковини.

Зерно слабких пшениць не забезпечує випікання хліба задовільної якості. Хліб має грубий, із щільним м'якушем, а подовий — розпливається. Зерно слабкої пшениці має невисокий вміст білка (менше 11%) та клейковини (менше 23%), хоча буває і достатня їх кількість, однак клейковина низької якості.

До сильних пшениць, вирощуваних в Україні, належать сорти Безоста 1, Альбатрос одеський, Одеська 133, Обрій, Ольвія, Ростовчанка 2, Скіф'янка, Спартанка, Тарасівська 29 та ін., а до цінних за якістю зерна — Донецька 48, Донська напівкарликова, Лютесценс 7, Миронівська 61, Миронівська остиста, Напівкарлик 3, Одеська 117, Одеська напівкарликова, Поліська 90, Ювілейна 75, Херсонська 86 та ін.

СОРТИ. Велике значення для підвищення врожайності озимої пшениці має правильний добір сортів з урахуванням їх вимог до ґрунтово-кліматичних умов. Для південно-східних районів потрібні сорти посухостійкі, а для західних районів достатнього зволоження — стійкі проти вилягання, випрівання та ураження грибними хворобами.

У зв'язку з великою різноманітністю ґрунтово-кліматичних умов в Україні районовано багато сортів озимої пшениці. Найпоширеніші такі сорти:

Безоста 1 — ранньостиглий, високоврожайний, стійкий проти вилягання і обсипання сорт. Малозимостійкий порівняно з іншими сортами. Зерно крупне. Належить до сильних пшениць. Хлібопекарські якості високі. Районований у степовій зоні.

Поліська 87 — середньостиглий, високоврожайний, досить стійкий проти вилягання сорт. Зерно крупне. Хлібопекарські якості середні. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Одеська 265 — середньостиглий, зимостійкий, високоврожайний сорт. Належить до сильних пшениць. Районований у південних степових областях.

Щедра Полісся — середньостиглий, високоврожайний, стійкий проти вилягання сорт. Зимостійкість середня. Бурою іржею, борошнистою росою і кореневими гнилями уражується середньо. Маса 1000 зерен — 35-^-44 г. Хлібопекарські якості середні. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Поліська 90 — середньостиглий, високоврожайний, середньорослий, але стійкий проти вилягання сорт. Зимостійкість — від середньої до вище середньої. Маса 1000 зерен — 42—48 г. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі й високі. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Миронівська 61 — середньостиглий, стійкий проти вилягання. Зимо- і посухостійкість середні. Стійкий проти обсипання зерна. Кореневими гнилями і борошнистою росою уражується слабо. Маса 1000 зерен — 40,2—42,4 г. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі. Належить до цінних пшениць. Придатний для вирощування за інтенсивною технологією. Районований у лісостеповій і поліській зонах.

Одеська 66— середньостиглий, досить стійкий проти вилягання, зимостійкий сорт. Маса 1000 насінин — 40—45,3 г. Хлібопекарські якості добрі. Районований у поліській зоні.

Одеська напівкарликова — середньоранній, стійкий проти вилягання, зимостійкий сорт. Маса 1000 зерен — 35— 46,5 г. Хлібопекарські якості добрі й відмінні. Районований у степовій зоні.

Циганка — середньопізній, високоврожайний. Належить до цінних пшениць. Слабо уражується борошнистою росою і бурою іржею. Маса 1000 зерен — 40,5— 41,4 г. Районований у поліській зоні.

Обрій — середньоранній, високоврожайний, належить до сильних пшениць. Стійкий проти вилягання, посухостійкий.

Зимостійкість середня. Борошнистою росою, бурою іржею уражується слабо. Маса 1000 зерен — 35—43 г. Районований у степовій зоні.

Альбатрос одеський — середньоранній, високоврожайний. Належить до сильних пшениць. Стійкість проти вилягання, обсипання і посухи висока. Зимостійкість середня. Борошнистою росою, бурою іржею і летючою сажкою уражується слабо. Маса 1000 зерен — 30—35 г. Районований у лісостеповій і степовій зонах.

Із сортів твердої озимої пшениці в Україні вирощують такі:

Корал одеський (Мрія) — середньоранній, посухостійкий. Макаронні якості задовільні. Районований у степовій і лісостеповій зонах.

Парус — середньоранній, посухостійкий, стійкий проти вилягання. Зимостійкість середня. Макаронні якості добрі. Районований у Криму.

Айсберг одеський — середньоранній, стійкий проти вилягання. Посухостійкість середня. Морозо- і зимостійкий. Макаронні якості добрі. Районований у степовій зоні.

Із нових районованих сортів слід відзначити Крижинка, Колумбія та ін.

Одним з основних напрямів селекції високоврожайних сортів пшениці є зменшення висоти стебла. Це зумовлено не лише потребою підвищення стійкості рослин проти вилягання, а й тенденцією збільшення врожаїв зерна за рахунок урожаїв соломи. Досить високі врожаї нових інтенсивних сортів пшениці можна мати при загущеному стеблостої, збільшенні кількості зерен у колоску, а також при підвищенні вмісту білка в зерні.

Різноманітністю кліматичних умов в Україні пояснюється те, що в західних областях з м'якими зимами і більшою кількістю опадів високі врожаї дають пізньостиглі сорти західноєвропейського екологічного типу. У південно-східних і центральних районах країни досить високі врожаї мають при вирощуванні ранньостиглих сортів степового походження, стійких проти високих температур і літньої посухи. Проте зміни погодних умов в окремі роки часто є причиною того, що високі врожаї сортів збирають і в нетипових кліматичних умовах. Отже, оцінювати сорти, користуючись даними лише нетривалого за часом сортовипробування, не можна.

Біологічні особливості. Насіння пшениці озимої починає проростати за температури 1—2 °С, однак поява сходів прискорюється за температури 15—20 °С.

Пшениця озима — холодостійка культура. У зимово-весняний період вона дуже чутлива до поперемінного відтавання і замерзання ґрунту, яке часто призводить до її загибелі. Спостереження показують, що пшениця озима в безсніжні зими не гине навіть за температури мінус 20 °С на глибині вузла кущіння, якщо похолодання настає поступово. Вимерзає вона при раптовому зниженні температури до мінус 16—18 °С, особливо напровесні, коли вдень температура підвищується до 5—10 °С, а вночі знижується. Під сніговим покривом 20 см рослини добре переносять зниження температури до мінус 30 °С, а за товщого шару снігу — навіть до мінус 40 °С. Це пояснюється тим, що температура ґрунту під снігом завжди на 12—15 °С вища, ніж температура повітря. Що товщий сніговий покрив, то більша ця різниця. Пшениця озима кущиться восени за температури 8—12 °С, а припиняється — за 3—4 °С. Якщо її висівають пізно, кущіння продовжується ранньою весною. Своєчасно висіяна пшениця озима до настання зими утворює 4—5 пагонів.

У пшениці озимої краще розвинена коренева система, ніж у ярої. Вона добре переносить посуху, тому що фази виходу в трубку і колосіння відбуваються рано, коли в ґрунті є ще достатня кількість вологи. Наливання зерна закінчується до настання жаркої погоди.

Весняні опади сприяють росту вегетативної маси. Пшениця озима вибаглива також до вологи в період виходу рослин у трубку і колосіння. Значні атмосферні опади в червні подовжують вегетаційний період і збільшують схильність до хвороб, особливо до стеблової іржі. Якщо після червневих дощів настає жарка бездощова погода, зерно недостатньо виповнюється, в урожаї збільшується кількість щуплого зерна. У фазі наливання і достигання зерна вимоги рослин до вологи зменшуються. Транспіраційний коефіцієнт їх становить 300—500.

Найпридатнішими ґрунтами для вирощування пшениці озимої є чорноземи, темно-каштанові, сірі й темно-сірі опідзолені, перегнійно-карбонатні. На легких піщаних ґрунтах пшениця менш урожайна, ніж жито. Однак застосування зеленого добрива, внесення мергелю сприяють підвищенню її врожайності і на супіщаних ґрунтах. Легкі піщані ґрунти, а також заболочені для вирощування озимої пшениці непридатні.

Оптимальною реакцією ґрунтового розчину для пшениці озимої є слабкокисла або нейтральна (рН = 6...7,5). Після вапнування потрібно вносити також органічні добрива та висівати зернобобові культури — люпин, кормові боби, горох тощо.

Дослідження показують, що врожай пшениці залежить не тільки від типу ґрунту, а й від його родючості та добору відповідних сортів. Тому регулювання водного режиму, застосування правильних сівозмін, раціональний обробіток ґрунту, удобрення та вапнування створюють належні умови для вирощування високих урожаїв озимої пшениці.

Технологія вирощування. Місце в сівозміні. Пшеницю озиму висівають у полях сівозміни після найкращих попередників. У степовій зоні це чорні й ранні чисті пари. За інтенсивної технології вирощування на парах вирощують високі врожаї зерна сильних пшениць із найкращими хлібопекарськими якостями. Чорні та ранні чисті пари позитивно впливають також на врожайність наступних культур, сприяють нагромадженню поживних речовин і зберіганню вологи в ґрунті, поліпшують його структуру, створюють належні умови для боротьби з шкідниками і бур'янами. Висівання пшениці по чорному пару у посушливі роки забезпечує появу своєчасних сходів і високі врожаї.

У зв'язку з впровадженням у виробництво високоврожайних сортів пшениці озимої, стійких проти вилягання, роль чорних і чистих парів значно зростає. У південних районах під чорні пари відводять насамперед забур'янені площі, особливо гірчаком, осотом і пирієм. Чисті пари дуже ефективні в посушливі роки. Так, на Магдалинівській сортодільниці Дніпропетровської області в середньому за три роки врожайність сорту Безоста 1 після висівання по чорному пару становила 60, а після висівання, де попередником була кукурудза на силос, — 56,4 ц/га.

У степових районах добрими попередниками пшениці озимої є також озимі культури на зелений корм (краще в сумішках з озимою викою), горох, вико-вівсяна і горохо-вівсяна сумішки на зелений корм і сіно, кукурудза на зелений корм, зібрана до викидання волотей, еспарцет на один укіс.

У лісостепових районах з достатньою кількістю опадів пшениця озима по зайнятих парах дає вищі врожаї, ніж по чорних. Наприклад, у дослідах Уладово-Люлинецької дослідно-селекційної станції Інституту цукрових буряків врожайність по чорному пару становила 29,1, а після конюшини лучної — 31,1 ц/га. На Черкаській державній сільськогосподарській дослідній станції у середньому за три роки по чорному пару збирали по 29,6 ц/га, після гороху на зерно — 32,2, після вико-вівсяної сумішки на сіно — 29,6 ц/га зерна пшениці. У багатьох господарствах збирають високі врожаї озимої пшениці, висіваючи її після гороху, кормових бобів, кукурудзи на силос, конюшини тощо.

Після багаторічних бобових трав урожай пшениці озимої підвищується лише тоді, коли вони були добре розвинені в не забур'янених посівах і давали високий урожай.

За даними Одеської державної дослідної станції, у південному Степу України при розміщенні пшениці озимої після гороху та удобренні повним мінеральним добривом (М60Р60К40) зібрали 50,3 ц/га зерна. Врожайність вдруге висіяної після гороху озимої пшениці (за такого самого удобрення) становила 40,8 ц/га.

У південних районах степової зони за своєчасної і якісної підготовки ґрунту після збирання парозаймальних культур урожаї пшениці озимої бувають набагато вищими, ніж після непарових, особливо стерньових, попередників. Добрими попередниками для пшениці озимої у сприятливі за вологістю роки є багаторічні бобові трави, баштанні культури, а також кукурудза, висіяна зі збільшеною шириною міжрядь (210 х 70 см).

У південно-східних районах країни кращою парозаймальною культурою є еспарцет піщаний, який за впливом на врожайність озимої пшениці не поступається лише перед чорним паром. У пшениці озимої після еспарцету формується високоякісне зерно. Наприклад, у зерні пшениці, вирощеній по чорному пару, містилося 13,3% білка і 24,9% сирої клейковини, а після еспарцету — відповідно 13,5 і 26%.

У лісостеповій зоні пшеницю вирощують після гороху, вики, кормових бобів, озимого ріпаку, конюшини, еспарцету, горохо- та вико-вівсяних сумішок, кукурудзи з зернобобовими та кукурудзи на силос.

У дослідах, проведених у Національному аграрному університеті, найвищі врожаї збирали після конюшини на один укіс, люпину на зелену масу, кукурудзи на зелений корм. Дещо менша врожайність була після вико-вівсяної сумішки на сіно і кукурудзи на силос.

Численними дослідами і практикою кращих господарств встановлено, що конюшина лучна на чорноземах і сірих опідзолених ґрунтах, еспарцет на карбонатних, люпин на піщаних ґрунтах, а також однорічні бобові рослини (вика, горох, кормові боби, вирощувані по зайнятих парах) залишають у ґрунті багато органічних речовин і є добрими попередниками для вирощування озимої пшениці.

Дослідні дані свідчать, що в північних лісостепових районах країни на чорноземах глибоких малогумусних найкращим попередником озимої пшениці є конюшина на один укіс. Одноразове внесення під оранку повного мінерального добрива (Н60Р60К60) після конюшини підвищувало врожайність зерна пшениці сорту Іллічівка в середньому за 3 роки на 16 ц/га за врожайності 54,7 ц/га, а пшениці сорту Поліська 70 — на 17,6 ц/га за врожайності 55,2 ц/га. Внесення добрив підвищувало вміст білка в зерні пшениці на 0,9—2,3 і клейковини — на 1,6—3,1%.

У Закарпатській і Чернівецькій областях досить високі врожаї озимої пшениці вирощують після кукурудзи на силос і зерно. Ранні сорти та гібриди кукурудзи на зерно й силос є добрими попередниками для озимої пшениці за умов своєчасного обробітку ґрунту і сівби.

На піщаних ґрунтах Полісся велике значення мають, як уже зазначалося, люпинові пари. Зелену масу люпину у фазі утворення бобів приорюють і одночасно вносять фосфорно-калійні добрива. У дослідах Інституту землеробства УААН на сірих опідзолених пилувато-супіщаних ґрунтах урожайність пшениці озимої після люпинового пару становила 39,5 ц/га, після конюшини на один укіс — 37,4, льону — 36,5, люпину на зелений корм — 33,7 і на зерно — 26,9 ц/га. На колишній Яворівській сортодільниці Львівської області врожайність пшениці озимої після люпину на зелене добриво в середньому за сім років становила 31,9, а після люпину на зерно — 18,5 ц/га.

Дія приораної зеленої маси люпину, за даними Поліської дослідної станції ім. О. М. Засухіна Інституту картоплярства, на піщаних ґрунтах прирівнюється до дії 35 т/га гною. Якщо застосовують органічні й мінеральні добрива, замість алкалоїдного у зайнятому пару доцільніше висівати кормовий люпин на зелений корм, силос чи зерно. При цьому значно зростає з 1 га вихід кормових одиниць завдяки збиранню додаткового врожаю люпину.

Добрими попередниками для пшениці озимої на Поліссі є також конюшина, зернобобові, льон-довгунець і рання картопля.

Пшеницю озиму не слід сіяти після стерньових попередників, багаторічних злакових та багаторічних бобових трав, забур'янених пирієм повзучим. За даними польових досліджень кафедри рослинництва і луківництва Львівського державного аграрного університету, врожаї пшениці озимої після картоплі становили 55 ц/га, пшениці озимої — 51,3, ячменю ярого — 45,3, багаторічних злакових трав — 32,3 ц/га (В. Г. Влох, П. М. Когут, 1995).

ОБРОБІТОК ҐРУНТУ під пшеницю озиму спрямований на боротьбу з бур'янами, шкідниками та збудниками хвороб, нагромадження у ґрунті достатніх запасів вологи та поживних речовин, потрібних для забезпечення дружних сходів, нормального росту і розвитку рослин. Система обробітку ґрунту значною мірою залежить від попередника, забур'яненості поля і місця вирощування.

Вирішальне значення у степовій зоні має зберігання і нагромадження в ґрунті вологи. З цією метою (особливо на полях, засмічених гірчаком, осотом, вівсюгом тощо) застосовують чисті пари. Обробіток їх складається з післяжнивного лущення стерні (тракторними плугами-луїцильниками ПЛ-5-35, ПЛН-5-25, ПЛН-5-35 або дисковими лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15), глибокої зяблевої оранки (начіпними і напівначіпними плугами ПЛН-5-35, ПН-4-40, плугами ярусними ПЯ-3-35, ПНЯ-4-40, плугами з передплужниками ПН-4-35) і весняно-літнього обробітку. Для обробітку парів використовують культиватори суцільного обробітку ґрунту КПГ-250, КПС-4 і комбіновані агрегати ППР-2,3, ПВР-2,3.

Чорноземні і темно-каштанові ґрунти під чорний пар орють на глибину 25—30, а інші — 20—22 см.

На каштанових солонцюватих ґрунтах південних районів по чорних парах слід періодично проводити плантажну оранку. Догляд за чорними парами до настання оптимальних строків сівби озимої пшениці полягає у проведенні культивації на різну глибину та боронування для знищення бур'янів.

На солонцюватих ґрунтах і солонцях збільшують глибину оранки з обов'язковим внесенням гною, гіпсу і мінеральних добрив. Якщо ґрунт вологий, після збирання кукурудзи проводять оранку на глибину 16—18 см з одночасним коткуванням і боронуванням.

Важливим заходом вирощування високих урожаїв озимої пшениці є проведення ранньої оранки після непарових попередників, яку потрібно закінчити не пізніше ніж за 20—30 діб до початку сівби. Після ранньої оранки до сівби озимої пшениці проводять 2—3 культивації з боронуванням: першу — на глибину 10—12 см, а передпосівну — на глибину загортання насіння. Цей спосіб називають напівпаровим обробітком. У літньо-осінній період поле обробляють як пар: проводять лущення й оранку. Напівпаровий обробіток ґрунту в 2—3 рази зменшує забур'яненість полів. У лісостеповій зоні оранку під пшеницю озиму проводять на глибину 20—22 см з одночасним коткуванням кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6 і боронуванням.

На чистих полях після просапних попередників (кукурудзи на силос, баштанних культур, картоплі) та гороху, зібраного потоковим способом, замість оранки можна провести поверхневий обробіток ґрунту дисковими (БДТ-7,0, БДН-3,0) або лемішними (ППЛ-10-25, ПЛ-5-35) лущильниками з боронуванням.

На забур'янених полях, у зволожених районах після кукурудзи, картоплі та інших просапних попередників потрібно застосовувати передпосівну оранку з одночасним боронуванням і коткуванням кільчастими котками ЗККШ-6, беручи до уваги короткий період між оранкою і сівбою озимої пшениці. На забур'янених пирієм полях лущити стерню слід на глибину 10—12 см. Після проростання бур'янів проводять оранку плугами з передплужниками з одночасним боронуванням. Оранку потрібно закінчити не пізніш як за три тижні до сівби. У період між оранкою і сівбою проводять культивацію і боронування, щоб тримати ґрунт у чистому і розпушеному стані та зменшити випаровування з нього вологи.

Якщо пшеницю озиму висівають після багаторічних бобових трав (конюшини, еспарцету та ін.), застосовують оранку плугами з передплужниками або ярусними плугами на глибину орного шару з одночасним коткуванням важкими кільчастими котками і боронуванням. Оранку в достатньо вологих західних районах країни проводять після другого скошування трав, а в більш сухих — після першого скошування конюшини й еспарцету, щоб максимально зберегти вологу в ґрунті. Запізнення з оранкою, особливо за умов сухого літа, збільшує висихання ґрунту. Це, в свою чергу, призводить до зниження польової схожості пшениці і нерівномірної густоти стеблостою. Якщо з будь-яких причин оранку провести відразу після збирання трав не можна, поле лущать дисковими лущильниками в 1— 2 сліди з одночасним боронуванням, а потім проводять оранку. Такий обробіток дернини підвищує врожайність озимої пшениці на 3—5 ц/га.

У разі висівання пшениці озимої після люцерни за два-три тижні до оранки проводять лущення на глибину 6—8 см дисковими лущильниками, а потім — глибоку оранку плугами з передплужниками. Ці заходи сприяють кращому розкладанню дернини.

Пшениця озима позитивно реагує на глибоку зяблеву оранку під парозаймальну культуру (горох, кормові боби, люпин, вико-вівсяну і вико-житню суміші на зелений корм) на ґрунтах з глибоким орним шаром. Така оранка з попереднім лущенням стерні сприяє накопиченню вологи, знищенню бур'янів і шкідників.

Після збирання парозаймальних культур на Поліссі проводять оранку плугами з передплужниками на глибину 18—20, а в Лісостепу — 20—22 см. Відразу після оранки поле боронують і коткують кільчастими котками. Якщо оранки після збирання врожаю не проводять, то спочатку лущать стерню, а через два тижні поле орють на відповідну глибину з одночасним боронуванням і коткуванням. Дані Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла УААН і досвід кращих господарств свідчать, що коткування після оранки по гороховому пару збільшує врожайність пшениці озимої на 3—5 ц/га.

За даними Інституту землеробства УААН, під озиму пшеницю на чистих від бур'янів полях та при застосуванні гербіцидів можна проводити мінімальний поверхневий обробіток ґрунту. На дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах Полісся під пшеницю озиму, яку висівають після льону- довгунця та люпину на зелену масу, деяку перевагу порівняно з оранкою має поверхневий обробіток — дискування на глибину 10—12 см з наступним боронуванням. Після своєчасної оранки під пшеницю замість передпосівної культивації можна застосовувати боронування важкими боронами. При мінімалізації обробітку ґрунту створюються сприятливі умови для росту рослин, оскільки збільшується пористість та поліпшуються водний, поживний і повітряний режими ґрунту.

Польові досліди, проведені в Національному аграрному університеті на сірих опідзолених ґрунтах південного Лісостепу України, показали, що після гороху на зерно, в роки з достатнім зволоженням верхнього шару ґрунту, особливо на забур'янених полях, під озиму пшеницю доцільно проводити оранку на глибину 20—22 см з обов'язковим коткуванням. У роки з недостатнім зволоженням проводять дискування, що зменшує висушування ґрунту. Після оранки на 20—22 см і внесення повного мінерального добрива N40Р40К40) врожайність пшениці в середньому за 3 роки становила 30,3, а після дискування на глибину 8—10 см — 32,4 ц/га.

У дослідах, проведених на чорноземі південному малогумусному карбонатному дослідного поля Кримського державного аграрного університету, більш раціональною виявилася система мінімального весняно-літнього обробітку чорного пару: культивація на глибину 10—12 см навесні і наступні культивації на 6—8 см без коткування. При цьому зменшувалися затрати на обробіток, а врожайність пшениці озимої сорту Безоста 1 становила від 47,9 до 58,8 ц/га.

Дані Верхняцької і Черкаської дослідних станцій показують, що у посушливі роки поверхневий обробіток ґрунту під пшеницю озиму після гороху і кукурудзи забезпечує вищий урожай, ніж оранка на глибину 20— 22 см. Так, за двадцятирічними даними Верхняцької дослідної станції, врожайність пшениці озимої після оранки становила 36, а після поверхневого обробітку — 40,6 ц/га. За високих літніх температур волога в ґрунті краще зберігається після його поверхневого обробітку.

Через два тижні після оранки в міру проростання насіння бур'янів з метою їх знищення проводять поверхневий обробіток ґрунту боронами (БЗТС-1,0) або культиватором (КПС-4). Вдруге цю операцію повторюють через два тижні під час проведення передпосівного обробітку ґрунту.

Для поверхневого обробітку ґрунту використовують дискові та плоскорізні знаряддя.

Плоскорізний обробіток ґрунту ефективний на ґрунтах, які зазнають водної і вітрової ерозії, з неглибоким орним шаром, особливо на схилах. Доцільно застосовувати його разом із щілюванням. Оскільки технологію застосування плоскорізного обробітку під окремі культури вивчено ще недостатньо, науково-дослідні установи рекомендують застосовувати в сівозміні різні способи обробітку ґрунту залежно від вимог культур.

Щілювання посівів на схилах також підвищує врожай озимої пшениці, оскільки, як показали дослідження Інституту охорони ґрунтів УААН та інших науково-дослідних установ, змивання ґрунту і стікання води після нього значно зменшуються. Щілини нарізують на глибину 50 см спеціальним щілинорізом через 5 і 10 м. У дослідах, проведених у Хмельницькій державній сільськогосподарській дослідній станції, під час вирощування озимої пшениці на схилах крутістю 3—5° на темно-сірому суглинковому ґрунті ефективнішим було щілювання на глибину 50 см через кожні 5 м перед сівбою пшениці. Приріст урожаю зерна становив 4,8 ц/га, а після щілювання з одночасним внесенням мінеральних добрив N30Р40К40) — 9,1 ц/га за врожаю 41,3 ц/га.

Щілювання ґрунту сприяє накопиченню вологи в ньому та ефективнішому використанню рослинами внесених добрив.

Передпосівний обробіток ґрунту і сівба — це єдиний технологічний процес. Розрив між ними має бути мінімальним — не більше ніж 0,5—1 год. Поле при цьому не встигає пересохнути і насіння лягає у вологий ґрунт. Останній обробіток ґрунту проводиться на глибину сівби 2—3 см. Висока якість підготовки ґрунту — одна з основних вимог технології вирощування озимої пшениці. Найкраще для обробітку ґрунту використовувати комбіновані знаряддя РВК-3,6; РВК-5,4; ЛК-4, Компактор, Європак, Термінатор тощо. Ці агрегати виконують за один прохід до чотирьох і більше операцій.

УДОБРЕННЯ. З урожаєм пшениці озимої 50—60 ц/га зерна з ґрунту виноситься близько 160—190 кг азоту, 55—70 фосфору і 80 — 100 кг калію.

У районах достатнього зволоження (лісостепові, західні, поліські) після внесення добрив мають більші прирости врожаю пшениці, ніж у південних посушливих.

Урожайність пшениці озимої залежить від росту і розвитку її восени і навесні. Складаючи систему удобрення пшениці, потрібно планувати так, щоб частину добрив вносити до сівби (основне удобрення), частину — під час сівби (рядкове), а решту — восени і навесні (підживлення).

З місцевих добрив під пшеницю озиму вносять гній, компости. Дослідні дані і практика кращих господарств показують, що в південних районах степової зони на чистих парах оптимальною нормою перепрілого гною під озиму пшеницю є 15—20 т/га. Пари, на яких вносили гній, треба використовувати насамперед для сівби сортів пшениці, стійких проти вилягання, — Безоста 1, Одеська напівкарликова, Альбатрос одеський, Циганка, Миронівська 61.

У лісостеповій зоні гній та інші органічні добрива слід вносити під зайнятий пар з розрахунку 20—25 т/га. У досить вологих лісостепових районах західних областей України гною під пшеницю озиму після стерньових попередників потрібно вносити не більше 20 т/га, приорюючи його задовго до сівби. Внесення великих доз органічних добрив у районах достатнього зволоження часто подовжує вегетаційний період пшениці, збільшує врожай соломи, затримує достигання зерна, спричинює вилягання та збільшує ураження рослин іржею. Гній повніше використовують просапні культури, тому внесення органічних добрив під них, як попередник, значно підвищує врожай зернових культур у сівозміні.

На Поліссі під озиму пшеницю потрібно вносити 20—30 т/га гною або торфогнойового компосту. У поліських районах України на зелене добриво застосовують люпин. За даними колишньої Яворівської сортодільниці Львівської області, приріст урожаю озимої пшениці на піщаних ґрунтах після приорювання 350 ц/га зеленої маси люпину становив 12—14 ц/га за врожайності 28—32 ц/га. За даними Львівського державного аграрного університету, на підзолистих ґрунтах урожайність зерна озимої пшениці, висіяної після люпину на зелене добриво, підвищилася майже вдвічі порівняно з урожаєм після неудобреного пару і становила 35 ц/га.

У південно-східних степових районах на Розівській дослідній станції на чорноземах звичайних легкосуглинкових найбільший урожай пшениці озимої (51,9—58,7 ц/га) сортів Одеська 66, Запорізька остиста 1, Напівкарликова 49 мали після внесення по чорному пару повного мінерального добрива (N60_90Р60_90K60)

У разі розміщення сорту Одеська 51 після кукурудзи на силос доцільно застосовувати повне мінеральне добриво — N90Р90К90, а після озимої пшениці —N120Р90К60. Мінеральні добрива значно поліпшують технологічну якість зерна, а також підвищують вміст білка у зерні та клейковини в борошні.

Під час розміщення озимої пшениці після непарових (стерньових) попередників внесення повного мінерального добрива з розрахунку 40— 60 кг/га діючої речовини приріст урожаю зерна становить 8—14 ц/га, причому внесення лише фосфорних добрив на чорноземах забезпечує приріст урожаю 3—4 ц/га.

У дослідах, проведених у Національному аграрному університеті, на чорноземах глибоких малогумусних, при внесенні повного мінерального добрива (N90Р90К90) маса кореневої системи високопродуктивних сортів пшениці озимої Поліська 70 та Іллічівка збільшувалася на 37—100%, а врожайність зерна становила понад 60 ц/га.

У західному Лісостепу на чорноземах опідзолених, темно-сірих лісових ґрунтах після внесення повного мінерального добрива приріст урожайності зерна становив 8,8—10,4 ц/га (5,5—6,5 ц/га зерна з розрахунку на 1 ц діючої речовини).

У дослідах, проведених в Інституті землеробства і тваринництва західного регіону УААН, на сірих опідзолених ґрунтах після внесення повного мінерального добрива (N30Р90К90) під культивацію і азотних (30 кг/га діючої речовини) навесні приріст урожаю зерна пшениці озимої сорту Іллічівка становив 13,2 ц/га (врожай без добрив 43,9 ц/га).

На Поліссі найбільші прирости врожаю забезпечує внесення азотних добрив у складі повного мінерального добрива. Наприклад, у довготривалому досліді Інституту землеробства УААН на дерново-слабкопідзолистому ґрунті при внесенні оптимальної норми добрив (N80Р55К75) приріст урожаю зерна пшениці становив 14,4 ц/га (врожай без добрив 14,2 ц/га), у тому числі за рахунок азоту — 9,5 ц/га, фосфору — 1,8, калію — 3,1 ц/га (П. О. Дмитренко, 1987). Оптимальні норми мінеральних добрив, внесених у сівозміні під озиму пшеницю, змінювалися по роках залежно від типу ґрунту, сорту і попередника.

У дослідах, проведених в Уманському державному аграрному університеті, під час вирощування озимої пшениці сорту Безоста 1 після кукурудзи на силос приріст урожаю від внесення N60P90К60 становив 10,4, а сорту Миронівська 808 — 9,1 ц/га. Під час вирощування цих сортів після багаторічних трав приріст урожаю становив відповідно 7,6 та 2,0 ц/га. Зниження врожаю сорту Миронівська 808 було зумовлене виляганням посівів. Тому в районах достатнього зволоження під час вирощування сортів пшениці, які вилягають, дози добрив потрібно зменшувати.

Під час вивчення впливу різних фонів мінерального живлення на дослідному полі кафедри рослинництва і луківництва Львівського державного аграрного університету на темно-сірому опідзоленому ґрунті на врожайність сортів пшениці озимої з'ясувалося, що найвищий урожай (46,3 ц/га) мав сорт Карібо після внесення N90P60K90. Сорт пшениці Миронівська 808, схильний до вилягання, на високих агрохімічних фонах забезпечував урожайність 34,5 ц/га (Г. С. Кияк, П. М. Когут, 1985).

На підзолистих кислих ґрунтах під пшеницю озиму доцільно вносити фосфоритне борошно, яке за ефективністю не поступається перед суперфосфатом.

Калійні добрива вносять насамперед на супіщаних ґрунтах, а на солонцюватих застосовують здебільшого фосфорні й азотні. Калійні і фосфорні добрива доцільніше вносити під передпосівну культивацію або перед лущенням стерні, щоб вони повніше перемішувалися з ґрунтом.

Виявлено певну закономірність дії добрив залежно від клімату, ґрунту і вмісту в ньому поживних речовин. Наприклад, на Поліссі та в західному Лісостепу дія калійних добрив на дерново-підзолистих ґрунтах значною мірою залежить від вмісту рухомого калію. За даними Інституту землеробства УААН (П. О. Дмитренко, 1987), за вмісту рухомого калію менше ніж 8 мг на 100 г ґрунту врожайність озимої пшениці та ярих зернових після внесення К60 по азотно-фосфорному фону збільшується на 4,5—6,7 ц/га, а при підвищеному вмісті (12—17 мг К20) — лише на 1,2—1,9 ц/га.

Ефективність мінеральних добрив підвищується після внесення їх під час сівби в рядки. Рядкове удобрення посилює розвиток кореневої системи і підвищує зимостійкість пшениці. Для внесення в рядки застосовують гранульований суперфосфат з розрахунку 50 кг/га. За даними Інституту фізіології і генетики рослин УААН і Львівського державного аграрного університету, внесення у рядки під час сівби пшениці озимої нітроамофоски, збагаченої бором і цинком, з розрахунку 70 кг/га підвищує врожайність пшениці на 3—4 ц/га та поліпшує якість зерна (збільшується вміст білка і клейковини).

Після добре розвиненої конюшини чи еспарцету на чорноземах у вологі роки пшениця часто вилягає, сильно уражується іржею і формує щупле зерно. Щоб запобігти цьому, у рядки потрібно вносити 50 кг/га суперфосфату і 30 кг/га 40%-ї калійної солі. Внесення цих добрив прискорює достигання зерна, зміцнює стебла, значно зменшує вилягання і пошкодження рослин грибними хворобами. Приріст урожаю зерна, за даними Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН, завдяки впровадженню цього заходу становить 6—10 ц/га.

Для обпудрювання насіння перед сівбою використовують полімікродобрива (ПМД), які містять мідь, цинк, манган, бор, залізо та інші мікроелементи. На гектарну норму посіяної озимої пшениці витрачають 100— 200 г ПМД. Приріст урожаю після застосування цього добрива становить 2—3 ц/га.

У господарствах підживлення озимих проводять восени і навесні, особливо після непарових попередників. Підживлення навесні повним мінеральним добривом (1 ц/га аміачної селітри, 1 ц/га суперфосфату і 0,5 ц/га калійної солі) підвищує врожайність пшениці на 5—10 ц/га. Замість аміачної селітри можна вносити сульфат амонію або сечовину, а замість калійної солі — хлорид калію.

У дослідах, проведених в Інституті землеробства УААН, на сірих опідзолених ґрунтах підживлення озимої пшениці навесні сульфатом амонію (1 ц/га) підвищило врожайність пшениці в середньому за два роки на 4,8 ц/га.

На бідних ґрунтах, зокрема у лісостеповій зоні і на Поліссі, найбільший приріст урожаю мають після підживлення пшениці азотними добривами. Підживлення фосфорно-калійними добривами пшениці, висіяної восени, після конюшини і зернобобових, підвищує її зимостійкість, стійкість проти вилягання та ураження іржею. Проводять його на початку кущіння рослин.

Норми внесення добрив восени такі самі, як і під час підживлення навесні. На бідних і неудобрених ґрунтах вносять повне мінеральне добриво з розрахунку 30—50 кг/га діючої речовини. Якщо пшеницю сіють після багаторічних бобових трав, що мали добрий травостій, або зернобобових (гороху, кормових бобів, люпину), навесні вносять лише фосфорно-калійні добрива (якщо їх не вносили восени). Мінеральними добривами посіви підживлюють напровесні по мерзлоталому ґрунту. У посушливих південних районах України підживлення озимої пшениці восени у фазі кущіння рослин ефективніше, ніж навесні. Заданими Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН, на чорноземі опідзоленому приріст урожаю зерна після підживлення озимої пшениці повним мінеральним добривом (N30P30K30) навесні у середньому за три роки становив 6, а після цієї дози добрив перед сівбою — 8,4 ц/га.

На дослідних полях Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла приріст урожаю зерна пшениці озимої після ранньоосіннього підживлення повним мінеральним добривом становив 4,4, а весняного — 4,9 ц/га.

У південних областях України, де озимі вегетують навіть у січні, удобрювати посіви можна і взимку. За даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, при внесенні в січні 30 кг/га азотних добрив приріст урожаю становив 4,8, а після підживлення навесні — 5,3 ц/га.

У дослідах, проведених в Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр'єва (В. С. Цибулько), Харківському державному аграрному університеті (Н. І. Опанасенков), на опідзоленому чорноземі найбільшу врожайність пшениці озимої сортів Охтирчанка та Іллічівка після гороху на зерно мали при внесенні N90 по фону Р60К60, а сорту Миронівська 808 — N60.

Уміст клейковини в зерні залежить від дози внесення азоту та особливостей сорту. На високих фонах мінерального живлення (Н90Р60К60) норму висіву насіння доцільно зменшити до 3,5 млн схожих зерен на 1 га.

Для підживлення озимих мінеральними добривами використовують тукорозкидачі НРУ-0,5, НРУ-0,6, МВУ-900, РМС-6, 1РМГ-4А. Застосовують також прикореневе підживлення дисковими сівалками впоперек напряму рядків на початку вегетації пшениці. Можна також застосовувати позакореневе підживлення пшениці озимої у період колосіння. Приріст урожаю від позакореневого підживлення досягає 2 ц/га. Якщо пшеницю озиму вирощують після непарових попередників, для позакореневого підживлення у період колосіння рекомендується вносити 30 кг/га азотних добрив. Це підвищує врожай зерна і вміст білка та клейковини в ньому.

Ефективність мінеральних добрив значною мірою залежить від реакції ґрунтового розчину. Найвища їх ефективність забезпечується на нейтральних ґрунтах або з реакцією, близькою до нейтральної. Кислі ґрунти потрібно вапнувати. Внесення вапняних добрив поліпшує фізичні властивості дерново-підзолистих та кислих суглинкових і глинистих ґрунтів, посилює життєдіяльність мікроорганізмів, збагачує ґрунт на легкорозчинні, доступні для рослин поживні речовини.

Досліди, проведені в Інституті землеробства УААН (П. О. Дмитренко) з вапнуванням кислих ґрунтів, свідчать, що внесення 1 т карбонату кальцію на Поліссі забезпечує приріст зерна пшениці 2—5,5 ц/га, у Лісостепу — 1,9—3,6, а на Прикарпатті — 3,5—5,9 ц/га.

ПІДГОТОВКА НАСІННЯ ДО СІВБИ. Для сівби пшениці використовують кондиційне насіння високих репродукцій. У Нечорноземній зоні для підвищення схожості насіння перед сівбою прогрівають на сонці протягом 3— 5 днів або в зерносушарці за температури 45—48 °С упродовж 2—3 год. За даними польової дослідної станції Тимірязєвської сільськогосподарської академії (Росія), приріст урожаю після висівання прогрітого насіння становив 4,3 ц/га.

До посівних кондицій насіння доводять на зерноочисних агрегатах механізованих токів господарств. Насіння з ділянок, уражених кореневою гниллю, для сівби не використовують.

Для сівби використовують кондиційне насіння високих репродукцій з масою 1000 зерен (не менше 40—50 г), схожістю (від 100 до 87%), силою росту (не менше 80%) та мінімальною травмованістю. Обов'язкове також протруювання насіння. Для протруювання використовують здебільшого системні препарати з широким спектром захисної дії. Проти твердої і летючої сажки пшениці, гельмінтоспоріозної кореневої гнилі та пліснявіння насіння, а також для захисту сходів від збудників борошнистої роси та іржі застосовують байтан-універсал, вінцит (2 кг на 1 т насіння). Проти твердої і летючої сажки, фузаріозної кореневої гнилі, пліснявіння насіння ефективніший вітавакс, вітавакс 200 (2,5— 3 кг на 1 т насіння). Для протруювання пшениці використовують також дивіденд, реал, преміс, дерозал, раксил, берет, сісиан, паноктин, максим та інші препарати. Найефективнішим способом протруювання є інкрустація — обробка насіння пестицидами з клейкими плівкотвірними компонентами. Одночасно з протруюванням насіння озимої пшениці можна застосовувати біостимулятори емістин-С чи агростимулін у дозах 5—10 мл/т насіння, що підвищує енергію його проростання та схожість, стимулює розвиток кореневої системи, підвищує стійкість рослин проти хвороб. Для протруювання використовують машини ПС-ЗО, ПС-10А, КПС-10, ПС-10, ПСШ-5, «Мобітокс-супер» та ін.

СТРОКИ СІВБИ. Урожай пшениці озимої значною мірою залежить від строків сівби. Запізнення з сівбою призводить до того, що рослини входять у зиму слабкорозвиненими, зменшується їх зимостійкість, що знижує врожай. Надто ранні посіви пшениці озимої за умов довгої теплої осені сильно пошкоджуються гессенською і шведською мухами та уражуються іржею. При достатньому забезпеченні вологою вони буйно розвиваються, переростають, а взимку, коли випадає багато снігу, випрівають. Такі посіви восени, за три тижні до припинення вегетації, можна скошувати на висоті 12—15 см. Випасати худобу на посівах не можна, бо тварини сильно витоптують і низько з'їдають рослини, що знижує врожай.

Сівбу пшениці озимої слід починати з настанням середньодобової температури 15—17 °С. Професор А. І. Носатовський, вивчаючи біологічні особливості пшениці, встановив, що ця культура добре перезимовує і дає високі врожаї, якщо до початку зими рослини утворюють 3—4 пагони. У таких рослин уже досить розвинена коренева система та є значний запас пластичних речовин, тому вони краще витримують несприятливі умови перезимівлі. Сіяти пшеницю слід за 50—60 діб до припинення осінньої вегетації рослин.

У суворих умовах осінньо-зимового періоду насамперед гинуть пізні посіви озимої пшениці. Посіви оптимальних строків звичайно перезимовують.

Сорти пшениці озимої по-різному реагують на строки сівби. Так, сорт Безоста 1 найкраще висівати наприкінці оптимальних строків, визначених для певного району. Сорти Миронівська 808, Іллічівка менш чутливі до строків сівби.

Дослідами наукових установ, а також практикою передових господарств установлено оптимальні строки сівби пшениці озимої: для лівобережних районів лісостепової зони — 15—20 вересня, центральних районів лісостепової зони — 10—25 вересня, поліських районів — 15—20 вересня, лісостепових районів західного регіону України — 15—25 вересня, Закарпатської області — 25 вересня — 5 жовтня, північних і центральних районів степової зони — 20—25 вересня, південних районів степової зони — 25 вересня — 5 жовтня, а для Автономної Республіки Крим і південних районів Херсонської області — 15—20 жовтня.

У кожному господарстві залежно від ґрунтово-кліматичних умов та особливостей вирощуваних сортів треба встановлювати оптимальні строки сівби озимої пшениці.

СПОСОБИ СІВБИ. Пшеницю озиму сіють звичайним рядковим з міжряддям 15 см або вузькорядним з міжряддям 7,5 см способом. Можна застосовувати також перехресний спосіб сівби за умови, що затрати будуть перекриті приростом врожаю зерна. У дослідах, проведених Полтавським сільськогосподарським інститутом, приріст урожаю зерна пшениці від перехресного способу сівби становив від 1,7 до 6,1 ц/га. Крім того, рослини на таких посівах краще перезимовували.

У південних областях України прирости врожаю пшениці від 3 до 6 ц/га мають при сівбі стерньовою сівалкою СЗС-2,1. При цьому на посівах краще нагромаджується волога, насіння загортається у вологий шар ґрунту, з'являються дружніші сходи.

За вузькорядного і перехресного способів сівби насіння розміщується на площі найрівномірніше. Рослини на таких посівах краще освітлюються, тому стебла в них міцніші і рослини, як правило, не вилягають. Вузькорядний спосіб сівби майже в усіх районах вирощування озимої пшениці забезпечує приріст урожаю 2—4 ц/га порівняно із суцільним рядковим. Сіють пшеницю вузькорядним способом сівалками СЗУ-3,6. Якщо сівбу проводять звичайним рядковим способом, використовують сівалки С3-3,6. У південних областях перед сівбою проводять коткування ґрунту кільчастими котками, що забезпечує більш рівномірне загортання насіння.

Для розмноження насіння цінних сортів озиму пшеницю висівають на родючих ґрунтах широкорядним способом з міжряддями 45—50 см. При цьому застосовують міжрядний обробіток, який сприяє знищенню бур'янів і розпушуванню ґрунту в міжряддях. Рослини на таких посівах добре кущаться і краще використовують поживні речовини і ґрунтову вологу.

У деяких районах надмірного зволоження, особливо на важких ґрунтах, застосовують гребеневий спосіб сівби озимої пшениці. Сівба на вузеньких загонах-гребенях шириною 5—6 см запобігає надмірному зволоженню ґрунту і застою води. Такий спосіб сівби поліпшує повітряно-тепловий і водний режими ґрунту, що дає змогу збирати задовільні врожаї за умови його перезволоження.

Норма висіву. Залежить від ґрунтово-кліматичних умов, особливостей сорту, удобрення, строків і способів сівби та інших факторів. Більші норми висіву застосовують у західних і північних зволожених районах. У цих районах основними факторами, що визначають норму висіву, є освітлення і родючість ґрунту, а в посушливих — забезпечення рослин вологою (чим більше в ґрунті вологи, тим густішими мають бути посіви).

Після добрих попередників і на родючих ґрунтах потрібно висівати менше насіння, а на менш родючих — більше. Чим раніше проводять сівбу, тим менше потрібно насіння, оскільки пшениця краще кущиться.

Норма висіву залежить також від крупності насіння і здатності пшениці до кущіння. Норму висіву зазвичай встановлюють за кількістю схожих зерен, взявши за основу масу 1000 насінин, посівну придатність насіння.

Польові досліди, проведені науково-дослідними установами, показали, що оптимальною нормою висіву озимої пшениці у південних областях степової зони можна вважати 4,0—4,5 млн схожих зерен на 1 га, або 160—180 кг/га, у лісостеповій зоні — 4,5—5 млн, або 160—200 кг/га, і на Поліссі — 5—5,5 млн схожих зерен на 1 га, або 180—220 кг/га. За несприятливих умов норму висіву збільшують до 250 кг/га. У передкарпатських і карпатських районах норму висіву озимої пшениці також збільшують до 5,5—6 млн схожих насінин на 1 га. Якщо пшеницю висівають наприкінці рекомендованих строків, норму висіву збільшують на 10—15%.

Для сортів, схильних до вилягання, норму висіву потрібно зменшити, встановлюючи її з урахуванням місцевого досвіду. Так, для сортів Миро- нівська 31, Щедра Полісся, Поліська 87, Поліська 90, що мають високу продуктивну кущистість і відносно незначну стійкість проти вилягання, норма висіву має бути нижчою (3,5—4,5 млн схожих зерен). Сорти Безоста 1, Мирлебен, Альбатрос одеський, Циганка, Миронівська 61, які не вилягають по високих агрофонах, після чорного пару, а також на зрошуваних землях і мають порівняно невелику продуктивну кущистість, потрібно висівати зі збільшеною нормою висіву — 5—5,5 млн схожих зерен на 1 га.

При застосуванні вузькорядного способу сівби норму висіву пшениці збільшують на 10—15% порівняно зі звичайним рядковим. Норми висіву озимої пшениці потрібно щороку уточнювати не тільки в межах області та району, а й у кожному господарстві.

ГЛИБИНА ЗАГОРТАННЯ НАСІННЯ. Належна глибина загортання насіння має велике значення для утворення вузла кущіння. При утворенні його на оптимальній глибині збільшується стійкість рослин проти вилягання. Тому залежно від вологості та стану ґрунту вона може бути різною. На легких ґрунтах насіння потрібно загортати глибше, ніж на важких. Неглибоке загортання збільшує загрозу вимерзання рослин. На чорноземах, у більш посушливих районах глибина загортання становить 6—8 см. У південних посушливих районах степової зони її збільшують до 9 см, одночасно підвищуючи на 10% і норму висіву. У районах лісостепової зони і на важких ґрунтах Полісся глибина загортання становить 4—5, а на середньо-зв'язних — 5—6 см. У вологих районах західного регіону України на важких ґрунтах насіння загортають на глибину 3—4 см.

ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ. Урожайність озимої пшениці значною мірою залежить від догляду за посівами. У південних посушливих районах під час сівби пшениці потрібно проводити коткування кільчасто-шпоровими котками для підняття вологи у верхній шар ґрунту, що забезпечує появу дружних сходів.

У районах достатнього зволоження, зокрема у північно-західних районах Нечорноземної зони, на Поліссі, в Прикарпатті і Закарпатті, посіви озимої пшениці в понижених місцях часто вимокають. Щоб запобігти цьому, восени нарізують борозни для відведення з посівів зайвої води.

У південних посушливих районах України найефективнішим заходом для захисту озимих посівів від вимерзання, а також для нагромадження вологи є снігозатримання. Для цього влітку на парових полях висівають високостеблові рослини — кукурудзу, соняшник. За даними Харківського державного аграрного університету, для літніх куліс краще використовувати соняшник. Урожайність пшениці озимої по кулісних парах підвищується на 5—6 ц/га.

ЗБИРАННЯ ВРОЖАЮ. Своєчасне збирання врожаю запобігає втратам зерна і сприяє зберіганню відповідних якостей сильних пшениць. Збирають пшеницю у восковій стиглості зерна двофазним або роздільним способом у стислі строки — впродовж 8—10 діб. За роздільного збирання пшеницю скошують у валки жатками ЖВС-6А, ЖВН-6А. Через 4—5 діб після просихання валки підбирають комбайнами.

Зважаючи на біологічні особливості сортів, двофазне збирання слід поєднувати з однофазним (пряме комбайнування). Короткостеблові, стійкі проти обсипання сорти доцільно збирати прямим комбайнуванням у період повної стиглості зерна. Зріджені та низькорослі посіви збирають також прямим комбайнуванням у період повного достигання зерна. Сорти пшениці, зерно яких не обсипається, збирають звичайно прямим комбайнуванням.

Заслуговує на увагу потоковий спосіб збирання, який знижує затрати праці у 3—6 разів, забезпечує краще зберігання соломи і полови, дає змогу відразу проводити лущення стерні. Зібране зерно очищають на зерноочисних машинах ОС-4,5А.

Зерно з підвищеною вологістю підсушують на токах або у спеціальних сушарках. Насіння з вологістю не вище 15% засипають шаром до 2 м у старанно підготовлені зерносховища.

ВИРОЩУВАННЯ ПШЕНИЦІ В УМОВАХ ЗРОШЕННЯ. У південних посушливих районах України та в Автономній Республіці Крим озиму пшеницю вирощують на зрошуваних землях. Тут впроваджують у виробництво стійкі проти вилягання сорти озимої пшениці. У дослідах, проведених в Інституті зрошуваного землеробства УААН, у середньому за чотири роки врожайність пшениці сорту Безоста 1 становила 59,2 ц/га.

Пшеницю озиму на зрошуваних землях висівають здебільшого після непарових попередників — кукурудзи на силос, зернобобових, ранньої картоплі, люцерни, а також озимих і ярих зернових.

Ще до передпосівної оранки проводять вологозарядковий полив, що сприяє появі дружних сходів пшениці, розвитку рослин восени і кращій їх перезимівлі. Крім того, Всеросійський науково-дослідний інститут гідротехніки і меліорації для проведення вологозарядкових поливів рекомендує створювати глибокі борозни одночасно з оранкою. Для цього використовують переобладнані плуги з двома видовженими полицями, які роблять борозни завглибшки 20 см на відстані 70—80 см.

Дослідження показали, що поєднання вологозарядкового поливу з вегетаційним забезпечує найбільші врожаї пшениці. Норма води для передпосівного поливу становить 1000—1200, а при вегетаційних — 500— 600 м3/га. Вегетаційні поливи проводять при виході рослин у трубку і під час колосіння.

Для зрошення посівів широко застосовують дощування, яке має переваги порівняно з поливом по борознах. Його можна застосовувати на всіх грунтах з різним рельєфом. При цьому відпадає потреба в нарізуванні поливних борозен і земля використовується більш ефективно. Воду з трубопроводів подають у відкриті зрошувальні канали. Полив здійснюють дощувальними агрегатами ДДА-100М. У разі дощування поливну норму води можна зменшувати до 450—500 м3/га.

Після зрошування бур'яни ростуть швидше, ніж за звичайних умов, тому одним з основних завдань обробітку ґрунту є їх знищення. Ефективне застосування гербіцидів групи 2,4-Д.

На зрошуваних землях пшениця краще реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Під основну оранку вносять 15—20 т/га гною, у рядки під час сівби — 50 кг/га гранульованого суперфосфату. Навесні пшеницю підживлюють з розрахунку 1—1,5 ц/га суперфосфату і 0,5 ц/га аміачної селітри. В умовах зрошення ефективне також внесення під час сівби фосфорних добрив (60 кг/га діючої речовини), а азотних (90—120 кг/га) під передпосівну культивацію та для підживлення навесні. Калійні добрива на зрошуваних землях півдня України не підвищують урожай озимої пшениці. За даними Запорізької дослідної станції, на чорноземі звичайному малогумусному в умовах зрошення під пшеницю озиму після трирічного вирощування люцерни економічно обґрунтованою дозою азотних добрив є 90, а фосфорних — 45 кг/га діючої речовини. В середньому за три роки врожайність зерна пшениці становила 53,8, а без добрив—42,5 ц/га. При цьому вміст сирої клейковини в зерні збільшився на 4% (на контролі 22%).

У трирічних дослідженнях, проведених на чорноземних ґрунтах Автономної Республіки Крим, оптимальна доза добрив під пшеницю озиму в умовах зрошення для основного внесення становить 120 кг/га азоту на фоні 60 кг/га фосфору. При цьому врожайність зерна сильної озимої пшениці сорту Безоста 1 був найвищим — 48,4 ц/га (Є. В. Ніколаєв, А. В. Саплєв). У разі внесення калійних добрив збільшення врожайності і поліпшення якості зерна не спостерігаються. Збільшення доз азоту понад 120 кг/га призводить до зниження коефіцієнта його використання.

Висівають пшеницю в оптимальні строки вузькорядним і рядковим способами з підвищеною на 10—15% нормою висіву. Насіння загортають на глибину 6—7 см, що забезпечує рослинам більшу стійкість проти вилягання і вимерзання. Боронування навесні проводять тільки вздовж зрошуваних площ, щоб не пошкодити зрошувальної мережі. Приріст урожаю зерна пшениці у разі застосування вологозарядкового і вегетаційних поливів становить від 15 до 20 ц/га. В Інституті зрошуваного землеробства УААН середня врожайність пшениці за п'ять років становила 45 ц/га.

ІНТЕНСИВНА ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ ПШЕНИЦІ ОЗИМОЇ. Подальший розвиток зернового господарства передбачає широке впровадження і вдосконалення інтенсивних технологій вирощування зернових культур, що є важливим резервом збільшення валових зборів зерна завдяки підвищенню врожайності пшениці озимої.

Дослідні дані свідчать про те, що потенціальна продуктивність районованих сортів озимої пшениці використовується лише на 50%. Причиною низьких урожаїв зерна озимої пшениці є невисока культура землеробства.

Інтенсивна технологія вирощування пшениці озимої передбачає створення високого агрофону, що відповідав би біологічним особливостям інтенсивних сортів пшениці, які добре реагують на нього. Найпоширенішими сортами озимої пшениці інтенсивного типу є Миронівська 61, Ольвія,

Поліська 87, Циганка, Альбатрос одеський, Одеська 162, Харківська 11 та ін. Це дає змогу кожному господарству вирощувати 2—3 сорти, які різняться тривалістю вегетаційного періоду і продуктивністю.

Ґрунти, на яких планується вирощувати пшеницю озиму, мають систематично обстежуватися агрохімічною лабораторією. Результати досліджень беруть до уваги під час визначення доз мінеральних і вапняних добрив, що важливо в економічному й природоохоронному відношенні.

За інтенсивної технології вирощування озимої пшениці потрібно враховувати місцеві ґрунтово-кліматичні умови. Передбачається також використання високоврожайних, стійких проти вилягання сортів, що характеризуються підвищеною фотосинтетичною діяльністю, внесення азотних добрив для підживлення на різних етапах органогенезу, застосування регуляторів росту та захист рослин від бур'янів, хвороб і шкідників.

Досліди і практика свідчать, що застосування комплексної технології вирощування пшениці озимої сприяє поліпшенню організації праці й отриманню приростів урожаю зерна від 10 до 17 ц/га.

Високі врожаї пшениці озимої можна мати на родючих ґрунтах із близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину. Кислі ґрунти перед вирощуванням пшениці потрібно вапнувати, вносячи під попередник і остаточно після збирання попередника пшениці вапняні добрива. Норми і форми внесення вапняних добрив для певних регіонів, як правило, рекомендують агрохімічні лабораторії.

Високі та сталі врожаї пшениці озимої вирощують лише після рекомендованих попередників для певної ґрунтово-кліматичної зони, зокрема після зернобобових — гороху на зерно, кормових бобів, багаторічних бобових трав, а також після кукурудзи в сумішці з зернобобовими на зелений корм чи силос, ранньої картоплі. Пшениця озима після озимого ріпаку як фітосанітарної культури не пошкоджується грибними хворобами і забезпечує високі врожаї. Однак потрібно уникати вирощування озимої пшениці після зернових попередників. Урожайність зерна пшениці, вирощуваної після зернових культур, нижча на 8—12 ц/га. Причиною цього є пошкодження посівів пшениці грибними хворобами, кореневою гниллю, поширення пирію, метлюгу звичайного.

Якість сівби і догляду за посівами значною мірою залежить від підготовки ґрунту. Обробіток ґрунту починають відразу після збирання попередника. В зоні достатнього зволоження, як правило, після просапних культур проводиться звичайна оранка на глибину 20—22 см, культивація з боронуванням і коткування ґрунту.

Передпосівний обробіток ґрунту здійснюють культиваторами КПШ-5, КПС-4, ґрунтообробними машинами РВК-3,6, УСМК-5,4. Під час передпосівного обробітку ґрунту особливу увагу потрібно приділяти вирівнюванню поверхні за наявності в оброблюваному шарі не менше ніж 80% ґрунтових грудочок розміром від 1 до 5 см. Водночас після кукурудзи на силос, льону, гороху, картоплі можна обмежитися поверхневим обробітком ґрунту дисковими боронами, лущильниками і культиваторами-плоскорізами на глибину 10—12 см.

Особливості удобрення пшениці озимої, вирощуваної за інтенсивною технологією, полягають у тому, що всі фосфорно-калійні добрива вносять до сівби — під основний обробіток ґрунту або під передпосівну культивацію. Азотні добрива застосовують диференційовано у вигляді підживлень на різних етапах органогенезу. Восени їх вносять лише на малородючих ґрунтах, а також після непарових попередників (N20-30). У весняний період проводять два-три підживлення на початку вегетації (II—III етапи органогенезу), у фазі трубкування (IV етап), колосіння, формування і наливання зерна (VIII—X етапи). При цьому слід зазначити, що дози азотних добрив потрібно уточнювати за результатами ґрунтової і листкової діагностики. У районах достатнього зволоження ефективне підживлення азотом з розрахунку 60—90 кг/га. Дослідженнями кафедри рослинництва і луківництва Львівського державного аграрного університету встановлено доцільність внесення азотних добрив на темно-сірих опідзолених ґрунтах під озиму пшеницю переважно для підживлення. В середньому за три роки найвищий урожай зерна озимої пшениці (70,1 ц/га) сорту Поліська 87 отримано після її підживлення N100 з таким розподілом за етапами органогенезу: N30 (III етап) + N40 (IV етап) + N30 (VIII етап), за умови внесення N30 (до сівби) + N30 (III етап) + N40 (IV етап) урожай становив лише 64,2 ц/га. Більш високі дози можуть спричинити вилягання посівів, тому їх слід поєднувати із застосуванням ретардантів, зокрема препарату хлормекват-хлорид з розрахунку 1,5—2,0 л/га від початку кущіння до появи першого вузла за висоти стебла від 10 до 25 см. Препаратом обробляють насінний матеріал із розрахунку 5 кг на 1 т насіння одночасно з протруюванням. Після цього вузол кущіння у рослин закладається дещо глибше, сповільнюється ріст стебел, стимулюється ріст кореневої системи, збільшується у вузлі кущіння вміст сухих речовин, що підвищує стійкість рослин проти вилягання, посухи, захворювання кореневими гнилями. Крім того, препарат застосовують навесні (наприкінці кущіння — на початку виходу рослин у трубку) з розрахунку 0,75—1,0 л/га. Витрата робочого розчину при обприскуванні надземною апаратурою — 35—100 л/га. Обробку посівів препаратом хлормекват-хлоридом поєднують з внесенням гербіцидів групи 2,4-Д.

Для сівби використовують крупне насіння, яке сприяє глибокому закладанню вузла кущіння й утворенню сильнішої кореневої системи. Такі рослини швидше ростуть, менше уражуються хворобами і дають вищий урожай.

Під час вирощування пшениці за інтенсивною технологією велике значення мають строки сівби, які залежать від зони, родючості ґрунту, попередників, біологічних особливостей сортів. Усі поля засівають у другій половині оптимальних строків протягом 3—4 днів.

Для рівномірного підживлення, внесення пестицидів на посівах озимої пшениці залишають технологічні колії з інтервалом 10,8 м. Ширина доріжок колії становить 300 або 450 мм. З цією метою у середній сівалці С3-3,6 трисівалкового агрегату відповідно перекривають 8 і 7-й або 6—7 та 18—19-й висіваючі апарати. На полях зі складним рельєфом, на схилах крутістю понад 3° сівбу проводять без технологічних колій.

Дослідні дані показують, що внесення високих доз азотних добрив зумовлює ураження посівів грибними хворобами, особливо у вологі роки. Бура і жовта іржа, борошниста роса уражують не тільки листя, стебла, а й колосся, що може знизити врожай на 30%. Тому коли на 10—15% рослин з'являються ознаки захворювання, на посівах потрібно застосовувати препарат байлетон 25%з. п., альто 400,40%к. е., 0,15—0,20 л/га, дерозал, 50% к. е., 0,5 л/га, тілт, 25% к. е., 0,5 л/га і ін. Для боротьби з кореневими гнилями і сніговою пліснявою застосовують бенлат 50% з. п. (0,5—0,6 кг/га). Ці препарати застосовують одночасно з ретардантом ТУР у дозі 3—4 кг/га діючої речовини. Вучгоспі «Дублянський» Львівського державного аграрного університету у фазі кущіння (перша декада травня) посіви одночасно обробляли препаратом ТУР (5 кг/га), гербіцидами 2,4-Д (1,5 кг/га) і байлетоном (0,6 кг/га). Після цього врожайність зерна підвищувалася в середньому на 3—5 ц/га. Якщо у пізніші фази розвитку пшениці у 10% рослин виявили ознаки ураження грибними хворобами, потрібно повторно обприскати посіви зазначеними препаратами, а дворазове застосування хімічних засобів боротьби з хворобами під час вегетації рослин забезпечує приріст урожаю зерна 6—7 ц/га.

Високі прирости врожаю пшениці під час застосування інтенсивної технології мають у разі дотримання всіх її елементів. Тому інтенсивну технологію доцільно застосовувати насамперед на полях з кращими попередниками, де легше створити високий агрофон.






загрузка...





загрузка...