ОЛІЙНІ Й ЕФІРООЛІЙНІ КУЛЬТУРИ

Олійні культури мають велике господарське значення. З їх насіння добувають олію, яку споживають і використовують у харчовій, кондитерській, консервній і маргариновій, а також у лакофарбовій, миловарній, текстильній, шкіряній промисловості. Макуха, що залишається після переробки насіння, а також шрот (знежирена макуха) є добрим концентрованим кормом для годівлі тварин.

До олійних культур належать соняшник, льон-кучерявець, гірчиця, ріпак, рицина, мак, кунжут, арахіс, сафлор, рижій, перила, лялеманція та ін. Олію добувають також із насіння прядивних культур (льону-довгунця, конопель, бавовнику, кенафу), сої та ін. Більшість олійних культур має важливе агротехнічне значення. Так, соняшник, ріпак, рицину, кунжут висівають широкорядним способом. У результаті обробітку ґрунту в міжряддях поля після цих культур чисті від бур'янів. Тому вони є добрими попередниками для зернових.

Уміст олії у насінні олійних культур коливається і залежить від особливостей сорту, природних умов району, технології вирощування тощо (табл.). Наприклад, насіння соняшнику містить 30—57%, озимого ріпаку — 45—52, гірчиці сизої — 35—47, рижію — 26—46, рицини — 47—58, перили — 35—50% олії. У насінні соняшнику, вирощеного у південних і південно-східних районах, вміст олії вищий, ніж у насінні соняшнику, вирощеного у північних і північно-західних районах. Олійність соняшнику зростає у міру просування цієї культури з півночі на південь та схід. За даними М. М. Іванова, вміст олії в насінні соняшнику, вирощеному в Смоленській області Російської Федерації, становить 43,2%, Харківській — 55,8%. Зрошення у посушливих районах сприяє нагромадженню олії у насінні. У районах достатнього зволоження більші врожаї, а також вміст олії в насінні олійних рослин з родини Капустяних. Підвищені дози азотних добрив збільшують вміст білка та зменшують кількість олії в насінні, проте вихід олії з 1 га зростає в результаті підвищення врожаю. Ранні строки сівби, внесення фосфорно-калійних добрив також сприяють нагромадженню олії у насінні багатьох олійних культур.

Рослинна олія — складний ефір трьохатомного спирту гліцерину і жирних кислот. Енергетична цінність рослинного жиру вдвічі більша, ніж білків або вуглеводів. Важливим показником якості олії є здатність висихати. Цей показник визначають йодним числом, тобто кількістю грамів йоду, що приєднується до 100 г олії. Що вище йодне число, то швидше олія висихає.

ТАБЛИЦЯ. ВМІСТ ОЛІЇ В НАСІННІ ОЛІЙНИХ КУЛЬТУР ТА ЇЇ ЯКІСТЬ

Розрізняють три групи олій: висихаючі (йодне число більше ніж 130) — лляна, перилова, рижієва, лялеманцієва та ін. Використовують їх переважно для технічних потреб; напіввисихаючі (йодне число від 85 до 130) — соняшникова, ріпакова, гірчична, соєва, сафлорова та ін. Використовують переважно як продукти харчування; невисихаючі (йодне число менше ніж 85) — рицинова, арахісова. Використовують переважно в медицині та для технічних потреб.

Важливим показником якості олії є також кислотне число, яке визначається кількістю їдкого калі в міліграмах, необхідного для нейтралізації жирних кислот в 1 голії. Кислотне число соняшникової олії — 0,1 — 2,4, ріпакової — 0,1—11,0, лляної — 0,5—3,5.

Деякі рослинні олії є сировиною для миловарної промисловості. Здатність олії до омилення визначається числом омилення — кількістю їдкого калі в міліграмах, необхідного для нейтралізації вільних і зв'язаних з гліцерином жирних кислот в 1 г олії. Для більшості рослинних олій воно становить 170—210.

Загальна світова площа олійних культур становить понад 60 млн га, зокрема на території України — 2,5 млн га.

Олійні культури вирощують також у Середній Азії, на Далекому Сході, у Західному Сибіру. Багато олійних культур вирощують у Молдові, Закавказзі, у Центрально-Чорноземній зоні, на Північному Кавказі та Поволжі.