загрузка...
Loading...

Рослинництво

ПРЯДИВНІ КУЛЬТУРИ

7.1. ЛЬОН-ДОВГУНЕЦЬ

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Льон довгунець — одна з основних прядивних культур. Його вирощують для виробництва волокна, яке використовують для виготовлення різних виробів — полотна, в тому числі тонкого батистового, брезентів, мішковини. Збільшується попит на тканини, виготовлені з одночасним застосуванням лляного і штучного волокон.

Коротке лляне волокно використовують для виготовлення грубих тканин, а кострицю (деревину стебел) застосовують для виробництва будівельних плит. Попіл костриці містить 4,8% фосфору і 6,3% калію, тому його застосовують як місцеве добриво.

Льняна олія належить до висихаючих. її використовують як продукт харчування, в медицині та парфумерії, а також для виробництва оліфи, лаків, фарб, замазки, лінолеуму тощо. Макуха з льону — цінний концентрований корм для великої рогатої худоби, особливо молодняку. У кращих господарствах збирають високі врожаї волокна льону. У господарствах Коломийського району Івано-Франківської області, Турійського району Волинської області. Овруцького району Житомирської області збирають 8—9 ц/га волокна льону. Наприклад, у господарстві «Прогрес» Жовківського району Львівської області на площі 320 га зібрали по 13,1 ц/га волокна.

Льон як культура відомий давно. Так, за 4—5 тис. років до н. е. його вирощували в Індії, Китаї, Греції, Єгипті.

На території України льон висівали ще за глибокої давнини і використовували не тільки для виробництва полотна, а й для обміну. У XV ст. обмін волокна і насіння льону досягав значних розмірів.

Світова площа посіву під льоном-довгунцем становить близько 1,3 млн га.

Основні посівні площі льону-довгунця зосереджені у Нечорноземній зоні Росії (512 тис. га). Значні площі його у Білорусі, в Україні, в країнах Балтії. В Україні найбільше льону-довгунця висівають у Житомирській, Чернігівській, Волинській, Львівській, Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Київській областях.

Досить значні площі льону-довгунця у Франції (48 тис. га), Нідерландах (33 тис.), Бельгії (39 тис.), Туреччині (32 тис.). Сіють його також у Чехії, Словаччині, Угорщині, Великій Британії та інших країнах Європи.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Льон (Linum L.) належить до родини Льонових. У світі відомо понад 200, в нашій країні — 45 видів цієї культури. Найбільше значення має льон звичайний (L. usitatissimum L.). Розрізняють чотири різновиди льону.

Льон-довгунець (v. elongata) — високоросла (від 50 до 125 см) одностебла рослина, розгалужується тільки у верхній частині. Колір стебла світло- зелений. Листки ланцетні, з гострими кінцями. У прядивних сортів льону вони менші, ніж в олійних, сидячі, з восковим нальотом. Квітки п'ятірного типу, переважно з голубими пелюстками. Плід — п'ятигнізда коробочка. Насіння плескате, яйцеподібне, блискуче, коричневе з жовтим або зеленим відтінком. На одній рослині утворюється від 3 до 10 насінних коробочок. Коренева система слабкорозвинена, складається з головного стрижневого кореня і нижніх бічних корінців, розміщених в орному шарі ґрунту. Товщина стебла досягає 3 мм. Вихід високоякісного волокна льону-довгунця 20—30% від маси стебел.

Льон-кучерявець (v. brevimulticaulia) має коротке (30—50 см) сильнорозгалужене біля основи стебло і багато насінних коробочок. Насіння порівняно з насінням льону-довгунця більше.

Рослини льону-межеумка, або проміжного (v. intermedia), середньорослі (50—70 см) з 1—2 стеблами. Коробочок у цього льону утворюється більше, ніж у довгунця. Вирощують його для добування олії і виготовлення волокна (вихід волокна 16—18%).

У льону сланкого (v. prostata) сланке стебло, яке стелиться по землі у вигляді розетки. До початку цвітіння воно піднімається і досягає у висоту 80—100 см. Вирощують його у Вірменії, Азербайджані, Дагестані.

Більшість посівів льону в нашій країні займає льон-довгунець. У паренхімній тканині стебла пучки волокон розміщуються вздовж — від кореня до верхівки. Слід зазначити, що довжина пучків волокон залежить від висоти стебла і його технічної довжини, тобто довжини від сліду сім'ядольних листків до початку розгалуження. У високих стебел більша технічна довжина і довше технічне волокно. Вихід волокна становить 25—30% маси сухих стебел.

Пучки волокон складаються з окремих видовжених (1—2 см і більше) клітин, які називаються елементарними волоконцями. У кожному пучку налічується від 20 до 40 таких волоконець, з'єднаних пектиновою речовиною. Волокнисті пучки розміщені у вигляді кільця по периферії стебла. Найдовші та найрівномірніші волоконця розвиваються у довгих стеблах і дають тонке й міцне волокно. У товстих стебел волокно грубе.

Загущена сівба сприяє вирощуванню тонкого, довгого і міцного волокна. На зріджених посівах рослини льону розгалужуються й утворюють більше коробочок і насіння. Найцінніше волокно міститься у середній частині стебла.

Колір волокна має бути світлим або світло-сірим і еластичним, оскільки еластичніше волокно на прядивних машинах обробляється краще.

Якість волокна визначається номером, в якому зашифровано довжину пряжі, отриманої з одиниці маси волокна. Відношення довжини волокна до його маси — це так званий метричний номер волокна.

Номер волокна встановлюють відповідно до державного стандарту на заготівельних пунктах. Вищі номери волокна — 18—24, середні — 12—16.

Номер пряжі — відношення довжини пряжі до її маси, наприклад, якщо 100 м пряжі важить 5 г, її номер 20.

Якість волокна залежить від біологічних особливостей сортів, ґрунтово-кліматичних умов вирощування, технології вирощування, строку збирання і первинної переробки соломи, а також від еластичності, міцності та кольору волокнистих пучків. Важливим показником якості волокна є стрічкуватість, тобто властивість ділитися на тонкі волокна. Отже, якість волокна визначається не тільки номером, а й іншими технологічними показниками.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Оскільки льон-довгунець має підвищені вимоги до вологи, високі врожаї його вирощують у районах достатнього зволоження. Транспіраційний коефіцієнт льону-довгунця становить 400—450. Підвищена вологість і велика кількість похмурих днів у поліській зоні сприяють формуванню високого малорозгалуженого стебла льону. Найбільше вологи потребує льон у період від сівби до повного цвітіння. Якщо у період бутонізації й цвітіння стоїть суха погода, то це негативно позначається на врожайності і якості волокна. Від кінця цвітіння до достигання льон потребує менше вологи, сонячна погода у період достигання позитивно впливає на врожай.

До тепла льон-довгунець маловибагливий. Насіння його починає проростати за температури 3—5 °С, а молоді сходи переносять приморозки до мінус 3—5 °С. Льон-довгунець добре росте і розвивається за температури 15—17 °С. Найкраще льон росте, коли вологість ґрунту становить 60—70% повної вологоємності.

Вегетаційний період льону залежно від сорту та умов вирощування триває 80—90 діб. Сума температур для розвитку його становить 1600—1850 С°.

Розрізняють такі фази росту льону: сходи, ялинка, бутонізація, цвітіння і достигання. Кожна фаза розвитку характеризується висотою, швидкістю росту і зовнішнім виглядом рослин. Так, у фазі сходів рослини мають два сім'ядольні листочки, у фазі ялинки — кілька пар справжніх листочків, а висота рослин становить 7—10 см. Перед бутонізацією спостерігається дуже швидкий ріст рослин (5—6 см за добу), у період бутонізації і цвітіння ріст слабший (до 1,5 см за добу), а наприкінці цвітіння майже припиняється.

Слабка засвоювальна здатність кореневої системи льону зумовлює високі вимоги його до родючості ґрунту. Льон найкраще росте в умовах слабкокислої реакції ґрунту (рН = 5,9.. .6,5). Найпридатніші для його вирощування легкі і середні суглинкові ґрунти з глибоким орним шаром, а також суглинкові піщані добре окультурені. Легкі піщані ґрунти для вирощування льону менш придатні, оскільки льон на них часто потерпає від посухи. Крім того, у цих ґрунтах міститься мало поживних речовин. Важкі глинисті ґрунти також непридатні для його вирощування, оскільки вони повільно прогріваються навесні, на них утворюється ґрунтова кірка, що затримує появу сходів. У гірських районах льон росте до висоти 1800 м над рівнем моря.

На карбонатних чорноземах льон утворює грубе і крихке волокно, тому для його вирощування ці ґрунти непридатні.

СОРТИ. Раніше для сівби використовували місцеві сорти льону, так звані кряжі. Широко відомі псковські кряжі, які за якістю здавна вважаються найкращими в світі. В Україні проведено велику селекційну роботу щодо створення нових високоврожайних сортів льону-довгунця. На псковських кряжах виведено багато селекційних сортів, вихід волокна в яких становить понад 25% від маси сухої соломи.

Найпоширеніші такі селекційні сорти льону-довгунця:

ЗОРЯ 87. Сорт стійкий проти вилягання, фузаріозу. Іржею та антракнозом уражується незначною мірою. Рекомендується для вирощування за інтенсивною технологією. Районований у лісостеповій зоні.

К-6 — високоврожайний, середньопізньостиглий, досить стійкий проти вилягання, придатний для механізованого збирання сорт. Високорослий, середня висота рослин — 74—88 см. Волокнистий, середній вихід волокна — 22—26%. Найвищий урожай волокна (10,9 ц/га) зібрали на Яворівській сортодільниці Львівської області. Рекомендований для вирощування у лісостеповій і поліській зонах.

Могильовський 2 — високопродуктивний, інтенсивного типу сорт. За врожаєм насіння і соломи, якістю волокна, стійкістю проти вилягання, ураженням хворобами сорт близький до сорту К-6. За виходом довгого і загальною кількістю волокна та вмістом його в стеблах сорт значно пере- вищує К-6. Пізньостиглий, тривалість вегетації — в середньому 101 доба. Рекомендується для вирощування у поліській зоні.

Псковський 85 — високоврожайний, високоволокнистий (27,9%), придатний для вирощування за інтенсивною технологією сорт. Рекомендується для вирощування у поліській зоні.

Український 2. Має високу якість волокна. Вихід волокна — 20—22%. Рекомендується для вирощування у поліській зоні.

А-49. Створений у Всеросійському НДІЛ. Тривалість вегетаційного періоду — 85 діб. Урожайність соломи - 47,5 ц/га, насіння — 6,3, всього волокна 21,6 ц/га. Середній номер довгого волокна — 11,4. Стійкий проти вилягання, ураження іржею, середньостійкий проти ураження фузаріозом. Сорт внесено до державного Реєстру в 1995 р. і рекомендовано для вирощування у поліській зоні.

Синільга. Створений в 1СГП УААН, середньостиглий, тривалість вегетаційного періоду — 86 діб. Урожайність соломи — 53,8 ц/га, насіння — 4,8 ц/га. Вміст всього волокна в стеблах — 25,9%, вихід довгого волокна — 20,6%, середній номер довгого волокна — 11. Стійкий проти вилягання, ураження фузаріозом і іржею. Сорт внесено до державного Реєстру в 1995 р. і рекомендовано для вирощування у поліській зоні.

Український 3. Створений в Інституті землеробства УААН. Середньостиглий, тривалість вегетаційного періоду — 80 діб. Урожайність насіння 6,4—8,2 ц/га, соломи 38—43 ц/га, вихід волокна — всього 25,5%, довгого — 18,4%, середній номер довгого волокна — 10,7. Стійкий проти вилягання, ураженість фузаріозом до 14,8%. Сорт внесено до державного Реєстру в 1997 р. і рекомендовано для вирощування у лісостеповій і поліській зонах.

Поширені також сорти льону-довгунця Глухівський ювілейний. Чарівний, Український ранній.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. МІСЦЕ У СІВОЗМІНІ. Льон-довгунець вибагливий до попередників. Коренева система його слабкорозвинена, і рослини пригнічуються бур'янами, тому під льон потрібно відводити чисті від бур'янів поля. Якщо льон часто вирощувати на одному полі, то він потерпає від льоновтоми ґрунтів. Це явище спричинюється розвитком у ґрунті шкідливих мікроорганізмів і паразитних грибів, одностороннім виснаженням ґрунту, забур'яненням посівів льону специфічними бур'янами: рижієм льоновим (Camelina linicola), пажитницею льоновою (Lolium linicola), шпергелем льоновим та ін. Щоб запобігти льоновтомі, на одному і тому самому полі льон рекомендується вирощувати не раніше ніж через 6—7 років.

Кращими попередниками для льону є озимі, картопля, вико-вівсяна сумішка, горох, конюшина лучна.

На дослідному полі Житомирського сільськогосподарського інституту на окультуреному супіщаному ґрунті після висівання льону-довгунця, попередником якого були зернові (озима пшениця, овес, ячмінь), мали найвищий врожай соломи (52,2—52,4 ц/га) і волокна (13,8—14,5 ц/га) з кращими технологічними показниками. Після конюшини на сіно, кукурудзи і картоплі врожайність соломи була значно нижча — 47,7—49,2 ц/га. Льон, висіяний після конюшини на родючих ґрунтах, достигає пізніше і часто має нижчу якість волокна.

Якщо льон висівають після конюшини, потрібно вносити фосфорно-калійні добрива, які прискорюють достигання, підвищують урожай і якість волокна.

На експериментальній базі Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН під час висівання льону-довгунця після картоплі мали 9,3, а після конюшини однорічного використання — 8,8 ц/га волокна. Такі самі результати отримали у дослідах, проведених в Інституті землеробства УААН.

У досить вологих поліських і західних районах України можна вирощувати і післяжнивний льон-довгунець, що є важливим резервом додаткового отримання льоноволокна високої якості, придатного для виготовлення тонких тканин. Під післяжнивні посіви льону-довгунця доцільно використовувати поля, на яких зібрали врожай озимого ріпаку, озимого чи ярого ячменю, жита, вико-вівсяної сумішки. Слід зазначити, що післяжнивні посіви льону рекомендують вирощувати на низинних ділянках і полях в умовах достатнього, але не надмірного зволоження.

На дослідному полі Львівського державного аграрного університету в Дублянах урожайність льону-довгунця, висіяного 5—15 липня після збирання озимого ріпаку, становила в середньому 4—5 ц/га льоноволокна. В господарстві ім. Лесі Українки Яворівського району Львівської області після такого самого попередника зібрали по 4 ц/га волокна і 3 ц/га насіння.

Льон не дуже виснажує грунт і тому є добрим попередником для картоплі та озимих і ярих зернових культур.

УДОБРЕННЯ. Як уже зазначалося, льон-довгунець має порівняно короткий вегетаційний період і невисоку здатність засвоювати поживні речовини, тому він дуже чутливий до внесення добрив.

За даними польової дослідної станції Тімірязєвської сільськогосподарської академії (Росія), з урожаєм сухої маси 50 ц/га льон-довгунець виносить з ґрунту 65—75 кг/га азоту, 35—48 калію і 21—25 кг/га фосфору. Вміст азоту у стеблах льону становить 1,3—1,5%, калію — 0,7—0,9 і фосфору — 0,4—0,5%.

На початку розвитку, коли льон росте повільно, поживні речовини надходять у рослини в незначній кількості. Від появи бутонів до кінця цвітіння (протягом 2 тижнів) він росте дуже швидко. У цей період значно збільшується приріст органічної маси, в рослини надходить близько 50% загальної кількості поживних речовин, потрібних на весь вегетаційний період. Пізніше, від цвітіння до достигання, приріст маси і засвоювання поживних речовин поступово сповільнюється. Приріст урожаю волокна льону на різних ґрунтах після внесення повного мінерального добрива становить від 2,5 до 8,5 ц/га. На підзолистих ґрунтах внесення повного мінерального добрива підвищує врожай на 40—50% і більше.

Фосфорні й калійні добрива краще вносити під оранку або глибоку культивацію, азотні — навесні. Всеросійський науково-дослідний інститут льону рекомендує на малородючих суглинкових ґрунтах вносити під льон повне мінеральне добриво (N45_50Р80-90К90-120).

У дослідах, проведених в Інституті землеробства УААН, у середньому за чотири роки після внесення 30 кг/га азотних і 60 кг/га діючої речовини фосфорних добрив урожайність волокна становила 8,6, а насіння — 6,5 ц/га, а після внесення повного мінерального добрива (N30Р60К60) — відповідно 10,4 і 7,7 ц/га.

Інститут луб'яних культур УААН рекомендує на темно-сірих опідзолених ґрунтах вносити під льон-довгунець повне мінеральне добриво (N30Р60К90), що дає можливість збирати по 8 ц/га волокна і 5 ц/га насіння.

У дослідах, проведених у Національному аграрному університеті (М. Г. Городній, В. Н. Ковальчук) у господарствах Черняхівського району Житомирської області, на супіщаному ґрунті після озимих зернових після внесення під льон-довгунець аміачної води (45 кг/га) на фоні фосфорно-калійних добрив (Р90К90) урожайність волокна становила 9,2—10,4 ц/га за врожаю на контролі 6,3 ц/га.

Азотні добрива підвищують урожай і якість волокна, проте на родючих ґрунтах внесення цих добрив може призвести до вилягання рослин. Найбільше азоту льон засвоює у період від бутонізації до цвітіння. Калійні добрива поліпшують якість волокна. Проте сирі калійні солі (каїніт), що містять значну кількість хлору, можуть негативно впливати на врожай та якість волокна. Найбільше калію льон потребує під час утворення волокнистих пучків. Фосфорні добрива прискорюють достигання льону і підвищують якість волокна, а також зміцнюють рослини на початку розвитку.

Кращими для розвитку льону є легкорозчинні форми добрив. З азотних перед сівбою і для підживлення вносять аміачну селітру, аміачну воду і сульфат амонію; з калійних — 40% калійну сіль, калімагнезію, сульфат калію; з фосфорних — суперфосфат, проте на кислих ґрунтах ефективніші суміш суперфосфату і фосфоритного борошна або фосфатшлак. Нітрофоску і нітроамофоску, які містять по 11 —16% азоту, фосфору й калію, вносять навесні як основне добриво, розраховуючи норму його за азотом з добавлянням фосфорних і калійних добрив до потрібних норм.

Оптимальне для льону співвідношення між азотом і фосфором в амофосі — 11% азоту і 60% фосфору. Вносять його під передпосівну культивацію або в рядки. Цінним добривом для льону є попіл.

Для підвищення врожайності льону велике значення має внесення органічних добрив. Гній вносять під попередню культуру. Внесення гною безпосередньо під льон призводить до вилягання посівів і погіршення якості волокна. На пісних підзолистих ґрунтах з місцевих добрив використовують невелику кількість гною-сипцю (5—10 т/га), пташиного посліду (6—8 ц/га), гноївки (3—5 т/га) і торфокомпостів. Гній і компости краще вносити під зяблеву оранку. Гноївку доцільно вносити навесні під час передпосівного обробітку ґрунту з добавлянням 1 ц/га суперфосфату. Пташиний послід краще використовувати навесні.

У дослідах, проведених на Волинській державній сільськогосподарській дослідній станції на сірих опідзолених супіщаних ґрунтах після застосування під льон-довгунець, який висівали після картоплі, повного мінерального добрива N30Р60К90) і 10 т/га торфогнойового компосту, приріст урожаю насіння становив 1,1, волокна — 4,2 ц/га.

У разі висівання льону-довгунця на кислих ґрунтах під попередник обов'язково вносять вапняні добрива, оскільки за безпосереднього їх внесення під льон вони погіршують якість волокна (воно стає ламким і крихким).

За даними Всеросійського науково-дослідного інституту льону, останнім часом виявлено позитивну дію внесення малих доз вапняних добрив (2—3 ц/га) у суміші з перегноєм, мінеральними добривами і бором.

Льон-довгунець ефективно використовує гранульовані добрива, внесені в рядки під час сівби. Так, на Коростенському дослідному полі внесення 50 кг/га гранульованого суперфосфату в рядки під час сівби підвищувало врожай волокна на 0,5—1, а насіння — на 0,5—0,9 ц/га.

Внесення під льон-довгунець мікродобрив (борних, мідних і манганових) сприяє підвищенню врожаю та якості волокна. Борний суперфосфат або борну кислоту вносять під час боронування навесні з розрахунку 0,8— 1 кг/га.

Після першого прополювання, від фази ялинки до бутонізації, посіви підживлюють азотними добривами (N15-20). Під час другого підживлення, у фазі бутонізації, вносять лише фосфорні та калійні добрива. Останні підвищують стійкість рослин проти вилягання.

Обробіток ґрунту. Спосіб обробітку залежить від типу ґрунту і попередника. Якщо льон висівають після озимих або зернобобових, проводять лущення стерні з наступною зяблевою оранкою.

Інтенсивна технологія вирощування льону-довгунця передбачає напівпаровий обробіток ґрунту після стерньових попередників. Після збирання попередника проводять оранку плугами з передплужниками з одночасним боронуванням. Восени, як тільки проростуть бур'яни, проводять дві-три культивації з боронуванням.

На замулених ґрунтах навесні роблять неглибоке дискування з боронуванням, а також застосовують агрегат РВК-3.

Якщо льон висівають після просапних, проводять зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину 20—22 см, а на ґрунтах з неглибоким орним шаром — на всю глибину. Після конюшини однорічного використання зяблеву оранку також проводять плугами з передплужниками.

Весняна підготовка ґрунту складається з ранньовесняного боронування у два сліди, розпушування зчіпками борін та культиваторів, додаткового вирівнювання та ущільнення шлейфами. Боронують ґрунт зубовими важкими боронами БЗТС-1,0 і середніми БЗСС-1,0. Підчас передпосівного обробітку ґрунту ефективна зчіпка з трьох рядів зубових борін: перший ряд — важкі БЗТС-1,0, другий — середні БЗСС-1,0 і третій — легкі ЗОР-0,7.

На середньо - і важкосуглинкових та ущільнених ґрунтах проводять ранньовесняне боронування або замість нього культивацію культиватором зі стрілчастими лапами або дисковим лущильником на 4—5 см. При цьому глибина такого обробітку має бути не більшою за глибину осіннього обробітку.

На передпосівному обробітку використовують також комбіновані ґрунтообробні агрегати РВК-3, РВК-3,6, ВИП-5,6, які за один прохід культивують, вирівнюють і коткують ґрунт.

Ретельне вирівнювання поверхні поля перед сівбою забезпечують шлейф-борони ШБ-2,5, кільчасті або напівкільчасті шлейф-вирівнювачі.

Легкі, недостатньо ущільнені ґрунти перед сівбою коткують гладенькими водоналивними котками ЗКВГ-1,4або борончастими КБН-3, що сприяє оптимальному загортанню насіння і підвищенню польової схожості.

СІВБА. Для сівби використовують очищене, вирівняне, велике насіння льону. Чистота його має бути не нижче 97, а схожість — 85%. Перед сівбою доцільно проводити повітряно-сонячне обігрівання насіння. За даними Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН, передпосівне світло-лазерне опромінення насіння підвищує схожість льону-довгунця на 1—3%, урожай соломи — на 9—10, а насіння — на 12—20%. Для боротьби з фузаріозом та іншими грибними хворобами насіння треба знезаражувати вітаваксом 200 (75% з. п.) на 1 т насіння 1,5—2 кг, розчинених у 3—5 л води або вітаваксом 200 фф (34% в.с.к.), витрачаючи 1,5—2 л/т у 30 л води.

Протруювання насіння доцільно поєднувати з обробкою мікродобривами: молібдатом амонію, сульфатом цинку (200 г на 1 ц насіння) або борною кислотою (150 г на 1 ц).

Комбайнове збирання з одночасним розстиланням соломки на льонищі зумовлює розміщення стрічки стебел просто на землі, що призводить до забруднення стебел землею і їх підгнивання. Для поліпшення умов вилежування льоносоломки в льон підсівають багаторічні трави: злакові — кострицю лучну (10—12 кг/га), райграс пасовищний (15—18 кг/га) та бобові в сумішці із злаковими — конюшину лучну чи повзучу (білу) (12 кг/га) в сумішці з райграсом, кострицею чи тимофіївкою у співвідношенні 1:1. Насіння багаторічних трав змішують з насінням льону перед протруюванням.

Сіють льон-довгунець тоді, коли температура ґрунту на глибині 10 см досягне 6—8 °С. Ранні посіви менше пошкоджуються шкідниками (льоновою блохою), грибними хворобами і краще використовують вологу. Вони урожайніші і дають волокно кращої якості, швидше достигають. Сіють льон вузькорядним способом з міжряддям 7,5 см льоновими сівалками СУЛ-48, С3л-3,6, СЛН-48А.

Перед сівбою поле розбивають на загінки, відбивають ширину зворотної смуги для односівалкового агрегату — 12, для дво- і трисівалкового — 25 м. Між загінками залишають незасіяними смуги завширшки 7,2 м, по яких переміщуватимуться комбайни. Смуги між загінками та поворотні смуги засівають однорічними травами одночасно із сівбою або після появи сходів льону.

За інтенсивної технології вирощування льону залишають незасіяними постійні технологічні колії, по яких проходитимуть агрегати під час догляду за посівами.

Правильна норма висіву є важливим заходом підвищення врожайності та поліпшення якості волокна. За даними Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН, Житомирської, Волинської і Рівненської державних сільськогосподарських дослідних станцій, для середньостійких до вилягання сортів (К-6, Український 3) кращою нормою висіву насіння є 25—ЗО млн схожих насінин на 1 га, або 120—150 кг/га. У дослідах, проведених на Коростенському дослідному полі, середня врожайність довгого волокна за норми висіву насіння 120 кг/га становила 7,4, а 150 кг/га —8,3 ц/га.

Оптимальна густота стебел перед збиранням для стійких проти вилягання сортів має становити 2,2—2,4, а середньостійких — 1,9—2,1 тис. на 1 м2.

Насіння льону-довгунця за сівби на легких супіщаних ґрунтах загортають на глибину 2—2,5, а на більш зволожених суглинкових — 1,5—2 см.

ДОГЛЯД ЗА ПОСІВАМИ. Ґрунтову кірку до появи сходів знищують боронуванням посівів упоперек напряму рядків легкими боронами або ротаційними мотиками.

Обов'язковим агротехнічним заходом догляду за посівами льону є знищення бур'янів, які набагато знижують урожай і погіршують якість волокна. Для боротьби з двосім'ядольними бур'янами застосовують гербіциди 2М-4Х 750 в. к. за висоти рослин льону 4—6 см із розрахунку 0,5—0,75 кг/га залежно від забур'яненості посіву.

Останнім часом замість гербіциду 2М-4Х застосовують базагран, в. р. 3,0 л/га, який пригнічує всі двосім'ядольні бур'яни, а також ромашку непахучу, волошки сині, на які гербіцид 2М-4Х діє слабо. Для боротьби з коренепаростковими бур'янами використовують гербіцид лонтрел 300, 30% в. p., 0,1—0,3 л/га.

У господарствах Макарівського району Київської області після проведення комплексної обробки забур'янених посівів льону пестицидами (восени у грунт вносили ТХА, а у фазі ялинки застосовували дикотекс-80) урожайність соломи становила 47,2, а насіння — 6,5 ц/га. На ділянці, де застосовували лише дикотекс-80, урожайність становила відповідно 40,6 і 5,1 ц/га. Застосування ТХА і дикотексу-80 дає змогу повністю очищати посіви льону від одно- і двосім'ядольних бур'янів.

Для боротьби з однорічними злаковими і двосім'ядольними бур'янами використовують гербіцид трифлан 480, к. е., 1,6—2 л/га, обприскуючи ґрунт до сівби або до появи сходів культури з негайним загортанням.

У боротьбі з вегетуючими одно- та багаторічними бур'янами за два тижні до сівби за потреби проводять обприскування раундапом біо, в. p., 2,0—5,0 л/га.

Високий технологічний ефект проти багатьох бур'янів має суміш кількох гербіцидів. Разом з гербіцидами вносять мікроелементи: борну кислоту (300 г/га), молібдат амонію (50 г/га), сульфат цинку (100—300 г/га), мідний купорос (1 кг/га), якщо ними не обробляли насіння і не вносили їх у ґрунт з добривами.

Застосовують водні розчини гербіцидів з витратою води 300—400 л/га. Вносять їх штанговими обприскувачами, а по вегетуючих рослинах у фазі ялинки за їх висоти 4—6 см з використанням технологічних колій.

Якщо на посівах льону з'являються шкідники (льонові блохи, гусениці совки-гамми та ін.), проводять обприскування сходів препаратом ф'юрі, 10% к. е. з нормою внесення 0,1—0,15 л/га.

Збирання врожаю. Технічна стиглість льону-довгунця настає раніше, ніж фізіологічна (на час достигання насіння волокно дуже грубіє, якість його знижується).

Розрізняють чотири фази стиглості льону-довгунця. Під час зеленої стиглості стебла і коробочки ще зелені, а листки у нижній частині рослини починають жовтіти. Насіння м'яке, перебуває у фазі молочної стиглості. Волокно тонке, неміцне, придатне для виготовлення тонких тканин — батисту і мережива.

Рання жовта стиглість характеризується тим, що рослини стають світло-жовтими, листки нижньої половини стебла буріють та обпадають, а решта їх починає жовтіти. Верхні коробочки починають буріти, а насіння пожовтіло лише по краях.

За жовтої стиглості рослин коробочки стають жовто-бурими, насіння твердіє і стає жовтим. Під час збирання льону в цій фазі стиглості якість волокна погіршується.

Повна стиглість характеризується обпаданням усіх листків стебла. Коробочки бурі, насіння коричневе, тверде, волокно стає грубим і жорстким. Збирання врожаю у цій фазі стиглості призводить до значних втрат насіння.

Під час збирання льону-довгунця у ранній жовтій стиглості мають найвищий урожай волокна найкращої якості. Насіння у цій фазі стиглості збирають менше, але це компенсується вищим урожаєм волокна. Насіння, зібране у ранній жовтій стиглості, після достигання (під час сушіння) стає придатним для насінних і технічних потреб. Збирання льону треба закінчити за шість-вісім діб.

Щоб мати повноцінне насіння, з насінних ділянок льон-довгунець рекомендується збирати у фазі жовтої стиглості.

Найбільшого поширення в господарствах набула комбайнова технологія збирання льону-довгунця.

Для реалізації продукції на льонозаводи соломкою льон вибирають комбайнами ЛКВ-4Т та ЛКВ-4А, обладнаними в'язальними апаратами. При цьому зв'язані шпагатом снопи соломки встановлюють у бабки для підсушування і після незначного оправляння здають на заводи; для приготування трести в господарствах льон збирають комбайнами ЛК-4Т та ЛК-4А, обладнаними щитами, з одночасним розстиланням соломки на льонищі.

Розстелену соломку в стрічках кілька разів перевертають обертачем ОСН-1. Суху тресту піднімають зі стрічок начіпним підбирачем ПТН-1 або переобладнаним прес-підбирачем ПРП-1,6.

Ворох після комбайнів сушать підігрітим повітрям на спеціальній установці ОСВ-60. Просушений ворох обмолочують на молотарці МВ-2,5А. Насіння очищають і сортують на зерноочисних машинах у господарствах або здають на льононасінні станції, де його доводять до посівних кондицій.

Поряд з комбайновим способом збирання в багатьох господарствах застосовують сноповий спосіб, за якого льон вибирають льонобралкою

TЛH-1,5A, в'яжуть у снопи, сушать й обмолочують у полі молотаркою МЛ-2,8П. Обмолочену солому розстилають рівномірним шаром не більше 2—2,5 т на 1 га стелища або здають на льонозавод.

У господарствах на кожні 100 га посіву льону-довгунця планується мати два льонокомбайни ЛКВ-4А, чотири причепи 2ПТС-4М, пункт сушіння льонового вороху з двома повітронагрівачами ВПТ-600 або ВПГ-400, молотарку-віялку МВ-2,5А для переробки вороху, два льоноперевертачі ОСН-1 і два підбирачі трести ПТН-1.

ПЕРВИННА ПЕРЕРОБКА. Солому льону після сортування за довжиною на дві-три партії піддають первинній обробці: відокремлюють волокно від деревини мочінням стебел, мнуть тресту на м'ялках та очищають волокна від решток костриці на тіпальних машинах.

Льон мочать різними способами. Суть росяного мочіння соломки льону полягає в тому, що її розстилають тонким рівним шаром (2—2,5 т/га) на суходільних луках або лісових полянах з невисокою густою травою. Роса і дощі створюють сприятливі умови для розвитку грибів, які руйнують пектинові речовини, що склеюють волокно з тканинами стебла. У теплу погоду наприкінці липня — у першій половині серпня процес мочіння соломки триває два-три тижні, а в холодну (у вересні) — чотири-п'ять тижнів. Краще волокно мають тоді, якщо соломку розстилають у ранні строки. Припиняють мочіння соломки тоді, коли волокно легко відділяється від стебла.

Соломку льону замочують у ямах-водоймах. Воду для мочіння беруть м'яку і чисту. При такому мочінні незалежно від погоди швидше руйнуються пектинові речовини і мають волокно вищої якості. У разі мочіння соломки льону у воді пектинові речовини розкладаються під впливом анаеробних бактерій. Доцільніше соломку замочувати у ранні строки у теплій воді. За температури води 18—20 °С мочіння її триває 10—12, а за 12—13 °С — близько 20 діб. Мочіння соломки у нагрітій до 32—35 °С воді відбувається ще швидше — за три-чотири доби. Якість волокна при цьому найкраща. Теплове мочіння на заводах здійснюють у спеціальних мочильних басейнах.

У Всеросійському науково-дослідному інституті розроблено метод теплового мочіння соломки льону в спеціальних мочильних баках за температури води 36—38 °С. Вихід і якість волокна значно кращі, ніж під час розстилання соломки льону.

За хімічної обробки соломки пектинові речовини руйнуються слабкими розчинами лугів.

Тресту підсушують на сонці до вологості 10%. Сушать її і в спеціальних сушарнях.

Після цього просушену тресту переробляють на льонопереробному агрегаті, що складається з льоноконоплем'ялки МЛКУ-6А, льонотіпальної машини ТЛ-40А і куделеприготувальної машини КЛ-25А. Пром'ятий сирець надходить на льонотіпальну машину ТЛ-40А, де волокно очищається від костриці. Відходи тіпання пропускають через трясильну машину ТГ-135Л, а потім доробляють на машині КЛ-25А, добуваючи чисте коротке волокно. Із конвеєра льонотіпальної машини сходить чисте волокно 6—8-го номера, а з куделеприготувальної машини — коротке волокно 3—4-го номера. Треста льону містить у середньому 25% волокна, в тому числі 18—20% довгого. Частина волокна потрапляє у відходи, з яких на куделеприготувальних машинах відділяють коротке волокно.

Очищене від костриці волокно сортують за якістю в однорідні партії і здають на заготівельні пункти. Застосування машин для первинної обробки соломки льону підвищує продуктивність праці, збільшує загальний вихід та поліпшує якість волокна.






загрузка...
загрузка...