Рослинництво

НАРКОТИЧНІ КУЛЬТУРИ І ХМІЛЬ

8.2. ХМІЛЬ

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ. Жіночі суцвіття (шишки хмелю) використовують у пивоварній, дріжджовій і хлібопекарській промисловості. Хміль надає пиву відповідних смаку, аромату та подовжує період його зберігання.

Дикорослі види хмелю поширені у південній і середній частинах Європи. В Італії, Швейцарії вже у середні віки під хміль відводили окремі плантації. Спочатку його використовували як приправу до пива й меду.

Хміль вирощують у Чехії, Словаччині, Польщі, Німеччині, Австрії, Англії, Нідерландах, США, Канаді.

Світова площа хмелю — близько 63 тис. га, середня врожайність — 14 ц/га. В Європі перше місце за посівними площами хмелю посідає Чехія.

В Україні основними районами вирощування хмелю є Житомирська, Рівненська, Київська, Вінницька, Волинська, Львівська і частково Хмельницька та Чернігівська області, а в Росії — Брянська, Московська, Пензенська області, Алтайський край, Чувашія, Татарстан.

Площа хмільників в Україні понад 8,5 тис. га. Хміль — високоврожайна культура. У кращих господарствах збирають 18—20 ц/га шишок хмелю.

Найвищі врожаї збирають у господарствах Житомирської області. Рекордний урожай хмелю виростили в одному із господарств Червоноармійського району Житомирської області — по 28 ц/га.

БОТАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА. Хміль (Humulus Lupulus L.) — багаторічна дводомна рослина з родини Тутових підродини Коноплевих. Вирощують тільки жіночі рослини хмелю.

Коренева система хмелю добре розвинена і складається з потовщеного підземного кореневища (матки), від якого у горизонтальному напрямі відходить багато кореневищ і коренів. Корені заглиблюються у ґрунт на З—4 м. Надземні стебла відмирають щороку, а корені і підземні частини стебел хмелю живуть 10—20 і більше років. На верхній частині матки і на підземних стеблах минулого року утворюються вічка, з яких навесні виростають нові стебла (батоги) завдовжки 8—13 м і діаметром 1—1,3 см.

Стебло хмелю витке, шестигранне, має 30- 35 міжвузлів. На стеблах і черешках листків є гачкоподібні зачіпки, які підтримують стебло на опорі.

Листки серцеподібні, знизу вкриті волосками, сидять на вузлах стебла попарно. У листків є прилистки, що охоплюють основу черешка.

Чоловічі квітки зібрані у суцвіття-волоті, що утворюються на окремих рослинах. Жіночі суцвіття (шишки) складаються з ЗО—60 квіток, попарно розміщених на стрижні шишки. Жіноча квітка має зав'язь, маточку та приквіткові луски. На покривних і приквіткових лусках є блискучі золотисто-жовті залозки, які після достигання заповнені смолистими ароматичними речовинами і покривають шишки жовтим липким порошком — лупуліном.

Шишки хмелю містять 0,12—0,5% ефірної олії, 12—21 гірких і 2,3—5,8% дубильних речовин.

Плід — однонасінний горішок темного кольору, 3 мм завдовжки і 2 мм завширшки.

БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ. Під час запліднення жіночих квіток і утворення насіння вміст і якість лупуліну знижується (такий хміль надає пиву гіркості та неприємного смаку). Тому під час вирощування хмелю чоловічі рослини видаляють з посівів і розмножують хміль лише вегетативним способом. Запилення хмелю у хмільниках має значення тільки для селекції нових сортів.

Хміль вирощують на чорноземах, темно-сірих і сірих опідзолених ґрунтах з достатньо проникним підґрунтям. Заболочені ґрунти для вирощування хмелю непридатні. Добре росте хміль у різних кліматичних умовах, навіть у північних районах землеробства — до 60 ° північної широти. Найсприятливіші для його вирощування райони з помірно теплим і вологим кліматом та не дуже жарким літом. Навесні рослини витримують приморозки до 8 °С. Для росту хмелю влітку сприятливою є температура 20—25 °С.

СОРТИ. В Україні вирощують сорти хмелю вітчизняної селекції, переважно чеського походження. Найпоширеніші сорти хмелю селекції Інституту хмелярства УААН: Граніт, Житоч, Клон 18, Кумир, Слов'янка (Станіслава).

Сорти хмелю різняться формою і розміром шишок, забарвленням стебла, вмістом гірких речовин та іншими ознаками. Вегетаційний період хмелю ранніх сортів в умовах України триває 100—115 діб, середньостиглих — 115—125 і пізньостиглих — 125— 140 діб (від появи надземних стебел до збирання шишок).

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ. Закладання хмільників. Хміль вирощують на постійних площах (хмільниках) упродовж 20—25 років і більше. Під нього відводять рівні з незначним схилом на південь, південний схід і, за можливості, захищені від вітрів лісом чи садом ділянки.

Плантації рекомендується розплановувати на квартали прямокутної форми розміром 2—2,5 га із співвідношенням сторін 3 : 4 або 4 : 5. Між кварталами залишають дороги завширшки 3—4 м.

Кращими попередниками для хмелю є бобові трави, просапні культури, овочеві й зернобобові, що сприяють підвищенню родючості грунту та залишають поле чистим від бур'янів. Перед закладанням (на початку вересня) проводять глибоку оранку на 35—40 см або плантажний обробіток на глибину 50 см. Під глибоку оранку вносять не менше ніж 40—50 т/га гною або компосту і 10—12 ц/га мінеральних добрив. На кислих грунтах вносять також вапняні добрива (10—20 ц/га).

Хміль садять однорічними саджанцями або живцями, але доцільніше закладати плантації саджанцями, оскільки вже у перший рік хмільники дають значні врожаї шишок.

Однорічні саджанці вирощують у шкілці, куди висаджують живці завдовжки 8—10 см, не менш як 1,5—2 см завтовшки з двома-трьома парами бруньок. Живці заготовляють на хмільниках віком 4—12 років. Висаджують живці напровесні в ямки із шириною міжрядь 1—1,25 м і відстанню у рядках 30 см. Зверху їх прикривають шаром землі 4—5 см. У шкілці обов'язково ставлять кілки заввишки 2—3 м для підтримування стебел рослин. За рослинами в шкілці старанно доглядають: розпушують грунт у міжряддях, виполюють бур'яни тощо.

У жовтні поле під хмільник маркірують, влаштовують шпалери і викопують ямки розміром 60 х 60 х 60 см. На 1 га майбутнього хмільника закопують 145—150 стовпів заввишки 8—9 м та 60 брусків для якорів. Стовпи закопують рівними рядами. Поверх стовпів натягують оцинкований дріт, від якого до кожного куща протягують дротяні підтримки. Останні натягують за допомогою кілочків, забитих у ґрунт на відстані 30— 35 см від місця висаджування рослин. Останнім часом для влаштування шпалер використовують залізобетонні опори.

Саджанці хмелю рекомендують висаджувати за схемою 2,5 х 1 м по два живці у гніздо. Садять хміль також і в борозни на глибину 10—12 см. Ранньою весною ямки наполовину засипають добре перепрілим гноєм, змішаним із землею (5—6 кг перегною + земля орного шару). Поверх цієї суміші насипають родючу землю шаром 15 см. До садіння ямки залишають незасипаними.

Садять хміль на початку весняних польових робіт, коли проводять обрізування матки. Саджанці кладуть у родючий орний шар землі так, щоб верхня частина їх була на глибині 15—20 см від поверхні ґрунту. Незаповнену частину ямки поступово засипають землею під час догляду за рослинами.

ДОГЛЯД ЗА ХМІЛЬНИКАМИ. Хмільники потребують старанного догляду. Навесні розкривають гнізда і на матці ножами обрізують бічні кореневища та підземні стебла минулого року, після чого їх прикривають шаром землі 8—10 см завтовшки. Обрізані підземні частини стебел прикопують у вологу землю, де і зберігають для вирізування із них живців. Одночасно з обрізуванням хмелю підсаджують нові рослини на місця загиблих. Для цього використовують однорічні саджанці зі шкілки або свіжовирізані вкорінені живці.

Після утворення паростків завдовжки 5—10 см проводять рамування хмелю. Для цього обережно відкривають верхню частину матки і ножем зрізують зайві паростки, залишаючи 4—5 найкращих, що виросли з верхньої частини матки, біля основи обрізаних навесні підземних частин стебел. Залишені паростки рівномірно розподіляють по поверхні матки, присипають вологою землею до тієї самої висоти, яка була до відкриття матки.

Після того як висота стебел досягне 1 м, їх заводять на опору, причому від кожної рослини заводять два стебла на одну опору. Приземну частину стебел присипають землею, що сприяє утворенню додаткових коренів. Стебла на опору заводять у суху погоду, коли спаде роса. Якщо заведені на опору рослини досягають висоти 1,5 м, запасні стебла обрізують. Подальший догляд полягає в обгортанні рослин у рядках (2—3 рази) з наступним розпушуванням грунту в міжряддях.

Щоб забезпечити добрий розвиток рослин і мати високий урожай, на хмільниках щороку треба вносити органічні та мінеральні добрива. Гній та інші органічні добрива (компости) краще вносити восени під час підгортання хмелю (20—30 т/га).

Мінеральні добрива рекомендується вносити у таких дозах: аміачної селітри — 2—3 ц/га, калійної солі — 2—3, суперфосфату — 5—6 ц/га. Важкорозчинні добрива (фосфоритне борошно) рекомендується вносити восени, інші мінеральні добрива — напровесні. Добрива розсівають у міжряддях і приорюють під час підгортання хмелю. Легкорозчинні добрива вносять навесні рівномірно з обох боків рядка перед розпушуванням міжрядь та обрізуванням матки.

Урожайність хмелю значно підвищується після проведення підживлень. Перший раз хміль підживлюють під час рамування, другий — під час першого підгортання плугом, тобто коли стебла рослин досягнуть висоти 1,5—2 м. Під час першого підживлення в грунт вносять повне мінеральне добриво (N30Р45К45), а під час другого — фосфорні та калійні добрива у тих самих кількостях, що й за першого.

Подальший догляд за хмільниками полягає у розпушуванні ґрунту в міжряддях культиваторами і боронами та підгортанні плугами. Після того як стебла хмелю досягнуть верхньої основи шпалер, проводять друге підгортання, причому висота гребенів має становити 35 см.

Якщо бічні гілки на стеблах відростуть на 25 см, їх пасинкують — обрізують на відстані 2—3 см від стебла.

На хмільниках проводять прищипування бічних гілок і чеканку верхівок стебел. Для цього у бічних гілок, які не пасинкують, на висоті до 2 м від поверхні землі зрізують верхівки тоді, коли з'явилися 3—4 пари листків. Чеканку хмелю проводять вибірково — верхівки стебел обрізують на 15— 20 см до початку цвітіння, коли вони переростають.

Щоб у шишках не утворювалося насіння, у травні треба знищити дикорослі чоловічі рослини хмелю на відстані 2—3 км від плантації. Восени, після збирання хмелю, стебла зрізують на відстані 30 см від поверхні ґрунту, стягують з дроту, виносять з плантації і спалюють.

На хмільниках потрібно своєчасно проводити боротьбу з хворобами і такими шкідниками, як павутинний кліщ, хмельова попелиця, дротяники та ін. Велике значення має знищення пізно восени сухих стебел хмелю та переорювання ґрунту в міжряддях на дорогах і межах.

Збирання врожаю і сушіння. Шишки хмелю збирають у період технічної стиглості, коли вони мають жовто-зелений колір, пружні, липкі, з сильним запахом. Технічна стиглість триває 10—14 діб. Спочатку обривають шишки з тих кущів, що раніше достигли, а пізніше — з решти. Достиглі кущі знімають з дроту спеціальними гаками.

Несвоєчасне збирання шишок призводить до значних втрат і зниження якості врожаю.

Для механізованого збирання хмелю використовують машини ХМП-1,6 і ЧХ-4Л. Зібрані вручну рослини хмелю подають у машину, де шишки відриваються від стебел, а потім очищаються від домішок. На столі машини шишки доочищають вручну від листків і стебел, після чого їх конвеєром подають до насипального механізму, який затарює їх у мішки. Застосування хмелезбиральної машини ЧХ-4Л зменшує затрати праці у 6,3 разів порівняно із ручним збиранням і в 2,6 раза порівняно зі збиранням машиною ХМП-1,6.

Агротехнічними вимогами до механізованого збирання хмелю передбачено, щоб домішки в готовій продукції не перевищували 5%, втрати шишок — 7, а наявність відпалих пелюсток — 4%.

Зібраний хміль сушать спочатку на повітрі, а потім у сушарнях за температури 55—65 °С. Зберігають шишки за вологості не вищій за 10—12%. Через 1,5—2 тижні після сушіння хміль пресують, пакують у мішки розміром 1 х 2 м і відправляють на переробні фабрики.






загрузка...





загрузка...