загрузка...
Loading...

Лісівництво

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ

 

Лекція 5. ЛІС І ҐРУНТ

 

5.3 Якісний склад гумусу та його значення для лісу

 

Таким чином, процеси розкладання органічних решток у лісовій підстилці і поверхневому шарі ґрунту тісно зв'язані з процесами їх гуміфікації: у різних екологічних умовах утворення гумусових речовин відбувається з різною інтенсивністю і в різних рослинних зонах має свою специфіку.

Так склалося, що під терміном "гумус" розуміють різні речі. З точки зору екологічного підходу, опрацьованого Мюллером ще в кінці XIX ст., під гумусом розуміють біологічну систему, яка включає органічні речовини (мікрофауну, мікрофлору і т.п.), що взаємодіють між собою, і біохімічну систему як сукупність різних хімічних сполук. Мюллер розрізняє три основні типи лісового гумусу: м'який, або "мулль", грубий гумус або "мор" та проміжну форму, яка отримана назву "модер". М'який гумус утворюється у листяних лісах при сприятливих гідротермічних умовах та достатній кількості основ у підстилці та ґрунті. Він характерний для бурих ґрунтів, швидко мінералізується. У складі такого гумусу пере­важають бурі гумінові кислоти.

Утворення грубого гумусу типу "мор" відбувається у хвойних лісах та вересових заростях. Воно проходить при нестачі основ і високому вмісті кремнезему. Цей гумус має кислу реакцію, він стійкий до дії мікроорганізмів і мінералізується повільно. У результаті повільної гумі­фікації та мінералізації утворюється товстий торфовидний шар.

Гумус типу "модер" утворюється в умовах досить швидкої міне­ралізації органічних решток і не має оторфованого шару. Його утво­ренню сприяє активність тварин, що подрібнюють рослинні рештки.

Лісівницьке значення основних типів лісового гумусу детально висвітлюється у дисципліні "Лісівництво". Тут ми розглядаємо гумус з біохімічної точки зору. Утворення і накопичення специфічних гумусових речовин являє собою основну частину перетворення рослинного опаду, що в значній мірі визначає рівень родючості ґрунту та інші властивості. Потрібно мати на увазі, що процеси перетворення органічних решток у гумусові речовини іде повільно. Встановлено (Кононова, 1976), що для утворення запасу гумусу в однометровому шарі ґрунту за рахунок щорічного опаду потрібно 100-200 років при коефіцієнті гуміфікації 0,3. Фактично ж коефіцієнт становить 0,2-0,3. А дані вуглецевого аналізу свідчать, що гумус ґрунту утворюється і тисячоліттями.

До складу ґрунтового гумусу входить досить численна група органічних сполук (Дюшофур, 1970). Найбільше значення для ґрунту мають фульвокислоти та гумінові кислоти, що являють собою комплекси різної природи. Фульвокислоти можуть бути розчинними і нерозчинними. Це — комплекси, що утворилися у бідному азотом, біологічно неактивному середовищі. Гумінові кислоти об'єднують дві великі групи: бурі гумінові і сірі гумінові кислоти. Перша група характерна для модера, а друга — для чорноземів. Щоб акумульовані у гумусі поживні речовини стали доступними для рослин, гумус повинен мінералізуватися.

Слід пам'ятати, що процес мінералізації і гуміфікації — антагоніс­тичні. Гуміфікацію можна визначити як суму процесів синтезу, що приводять до утворення колоїдних компонентів гумусу, витрачаючи на це продукти порушення свіжих органічних речовин. Частіше фор­муються комплекси нерозчинних речовин. Гумінові та фульвокис­лоти мають приблизно однакову природу, але останні - менш поляри­зовані. Вони можуть переходити одна в одну. Для листяних лісів краще мати гумус з більшою часткою гумінових кислот.

Процес гуміфікації відбувається більш активно при менш кислому середовищі. Оскільки вищі рослини споживають тільки мінеральні речовини, то процес мінералізації гумусу для них дуже важливий.

Завдяки йому і звільнюються елементи живлення, які з ґрунтових колоїдів надходять шляхом іонного обміну до коренів рослин. Так відбувається кореневе живлення.

Велике значення для лісу має глибина ґрунту. Від неї залежить його родючість. Крім того, для дерев повинна бути можливість глибоко вкорінюватись, а це забезпечує не тільки стійке положення дерев у просторі, але і забезпечує водою та елементами живлення. Глибина ґрунту впливає на склад деревних порід, продуктивність лісу та інші особливості. Факторами, які обмежують глибину ґрунту, є: 1) тверді ске­лясті гірські породи, щільні глини або суглинки, які створюють механічну перешкоду для коріння; 2) водоносні горизонти, у яких встановлюється анаеробний режим; 3) засолені хлоридами та сульфатами горизонти ґрунту; 4) горизонти вічної мерзлоти.

У лісівництві розрізняють ґрунти мілкі — до 30 см; середні — до 60 см; глибокі — понад 60 см. Зі збільшенням глибини у лісових ґрунтах зростає: 1) загальний запас поживних речовин; 2) вологоємкість, тобто кількість води, що утримується обсягом ґрунту; 3) бонітет деревостанів.






загрузка...
загрузка...