загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

Лісівництво

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ

 

Лекція 5. ЛІС І ҐРУНТ

 

5.4 Відношення деревних порід до ґрунту

 

Люди давно помітили, що характер лісу залежить від ґрунту: "який ґрунт, такий і ліс". Спираючись на народну мудрість, лісоводи поділяли ліс на великі групи — "по сухому" та "по мокрому". Пізніше з'явилося поняття "соснові ґрунти", "ялинові ґрунти", маючи на увазі у першому випадку піщані, а в другому - суглинкові, відповідно до ґрунту і практикувалося вирощування сосни та ялини.

У наш час зусиллями лісоводів, ґрунтознавців, фізіологів та екологів значно розширені уявлення про відношення лісових рослин до ґрунту.

Стосовно відношення окремих деревних порід до ґрунту, Г. Ф. Моро­зов розрізняв поняття "потреба" і "вибагливість" до ґрунту, тобто до зольних елементів і азоту у ґрунті. Потреба — це кількість зольних еле­ментів і азоту, яку дістає порода з ґрунту у конкретному віці, у певних лісорослинних умовах. Її визначають за кількістю золи у листі або хвої, гілках та стовбурі дерева (річний приріст), хоча цей метод і не абсо­лютно точний.

Відношення різних деревних порід до ґрунту визначається неодна­ковою здатністю одержувати поживні речовини. Отже, під вибагли­вістю розуміють спроможність деревної породи отримати необхідні речовини з ґрунту. Дуже вибагливі породи здатні рости тільки на родючих ґрунтах. Причини різної вибагливості до кінця не вияснені, їх може бути досить багато. Г. Ф. Морозов вважав за головну причину розміри поглинаючої поверхні кореневої системи. Ним складені шкали потреби та вибагливості деревних порід в елементах живлення.

За потребою: акація біла, ільм, ясен, бук, дуб, вільха чорна, ялина, береза, модрина, сосна звичайна, сосна Веймутова.

За вибагливістю: ільм, ясен, клен, граб, дуб, вільха чорна, липа, осика, сосна Веймутова, модрина, береза, акація біла, сосна звичайна.

Як бачимо, між потребою і вибагливістю немає певного зв'язку.

Практика свідчить, що при доборі деревних порід для лісовирощування потрібно використовувати шкалу вибагливості до трофності ґрунту. За вибагливістю до ґрунту деревні породи поділяють на три великі групи: оліготрофи (маловибагливі), мезотрофи (середньо-вибагливі) і мегатрофи (вибагливі до ґрунту).

П. С. Погребняком запропонована шкала вибагливості деревних порід до ґрунту з більш детальним поділом. Вона наведена у підручнику "Лісівництво" В. Є. Свириденка та ін. (2004). У ній, крім основних трьох груп, наведені деревні рослини стосовно їх відношення до окремих елементів, кислотності та засоленого ґрунту.

Шкала відношення деревних порід до трофності ґрунту використана П. С. Погребняком для класифікації місцеоселень за принципом зростання поживних речовин у ґрунті. При цьому він використав багаточисленні результати досліджень лісоводів-типологів П. П. Сереб­реникова, А. А. Крюденера, Г. М. Висоцького, Є. В. Алексеева, Д. В. Воробйова та ін. Як результат П. С. Погребняк визнав наступні трофотопи: бори (група А) як місцеоселення оліготрофів, субори (група В) як місцеоселення оліготрофів з домішком мезотрофів; судіброви (сурамені, група С) — місцеоселення рослин із груп олігомезо- та мегатрофів; діброви (рамені, група Р) — рослинність представлена мезо- та мегатрофами.

У сукупності трофотопи складають трофогенний ряд.

Проф. Н. П. Ремезов зі співробітниками ще у 50-ті роки XX ст. виявив відношення лісових рослин до окремих елементів живлення та запропонував шкалу. За нею ясен має високу потребу у фосфорі, калії, кальції. Ільм — в азоті, кальції, фосфорі, калії. Шкала має неточності, пов'язані з недоліками методів досліджень. П. С. Погребняк поділяв деревні породи також на ацидифіли — стійкі до кислої реакції ґрунту (сосна, ялиця, береза, горобина, модрина та ін.), кальцієфоби (що не переносять наявність кальцію) — каштан їстівний, верес, чорниця; кальцієфіли - що ростуть на карбонатних ґрунтах — берека, ясен, бук та деякі інші.

Існують деревні рослини азотозбирачі (акації, карагана, вільхи) та солевитривалі (лох, обліпиха, дуб звичайний ранньої форми розвитку).

Деревні породи розрізняються за кількісним споживанням еле­ментів живлення та за споживанням їх у різні терміни вегетаційного сезону. Це і дозволяє насадженням раціонально використовувати родючість ґрунту.






загрузка...





загрузка...