загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

Лісівництво

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ

 

Лекція 9. РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ЛІСОВОЇ ТИПОЛОГІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX СТОЛІТТЯ

 

9.2 Подальший розвиток лісівничо-екологічної типології

 

Необхідно ще раз наголосити на тому, що академік П. С. Погребняк і професор Є. В. Алексєєв ототожнювали поняття "тип лісорослинних умов" і "тип лісу". П.С.Погребняк вважав, що "місцеоселення — головна, найважливіша сторона лісу, яка визначає його різноманіття..." (П. С. Погребняк та ін. Основи лісової типології, 1944, с.157). Петро Степанович не був прибічником роздрібнення типів та зростання їх кількості на незначних площах лісу. Він вважав, що таке зростання призводить до невиправданого ускладнення лісівничих заходів і в цілому не сприяє практиці ведення лісового господарства.

Колега П. С. Погребняка по роботі в експедиції, яка у 20-ті рр. вивчала ліси України, і як їм відповідала типологічна класифікація Є. В. Алексєєва — проф. Д. В. Воробйов запропонував більш широку лісівничу типологічну класифікацію, опубліковану у монографії "Типы лесов Европейской части СССР" (1953).

Д. В. Воробйов запропонував три лісотипологічні одиниці: тип лісової ділянки (едатоп), тип лісу і тип деревостану. Едатоп (тип місцеоселення, лісорослинних умов) об'єднує кліматично і географічно типи лісу, схожі фунтовими умовами — родючістю ґрунтів. На них можуть зростати насадження різних деревних порід.

Тип лісу Д. В. Воробйов визначав як найважливішу класифікаційну одиницю. Він об'єднує лісові ділянки, зайняті одним корінним типом деревостану і усіма похідними від нього типами деревостанів, асоціаціями. Він характеризується певними однорідними лісорослинними умовами і складом порід, що входять до насаджень. До нього також можуть належати відповідні типи травостою — луки, пасовища тощо. Таким чином, тип лісу об'єднує не тільки насадження різного складу, але і ділянки, не зайняті лісом. Найважливішою ознакою для виділення типу лісу є однорідність лісорослинних умов. За Д. В. Воробйовим типи лісу не можуть поділятись на корінні і похідні, але об'єднують у собі всю різноманітність рослинності, яка утворилася при розпаді і віднов­ленні корінної асоціації.

Іншою важливою ознакою типу лісу є склад порід, що входять до його насаджень. Перш за все це той склад, який утворює корінний тип деревостану; що лежить в основі кожного типу лісу.

Знання типів лісу, вважає Д. В. Воробйов, необхідне, перш за все, при проектуванні та проведенні лісогосподарських заходів.

Тип деревостану (тип насаджень) є самою дрібною класифі­каційною одиницею лісівницької типології. Він об'єднує насадження з однаковим складом деревного ярусу рослинності при однорідних лісорослинних умовах.

Тип деревостану, як і тип асоціації, може бути корінним і похідним. Корінний тип, що утворився природним шляхом при непорушеному лісі, відповідає деревостану корінної асоціації. Типи деревостанів є безпосередніми об'єктами лісогосподарської діяльності при рубках догляду та при визначенні типу деревостану, який буде поновлено після головної рубки.

Д. В. Воробйов залишив алєксєєвські назви едатопів, які включають у себе іменник, який відображає багатство ґрунту, і прикметник, що вказує на ступінь зволоженості ґрунту. Наприклад, вологий субір, суха діброва і т.п.

Найменування типу лісу складається з назви едатопа і у вигляді прикметника — слова, що характеризує найголовніші породи, які входять до корінного типу деревостану. Наприклад, свіжий дубовий субір (у корінному деревостані верхній ярус складає сосна, а другий — дуб) і т. д. Тобто, щоб назва типу лісу не була громіздкою, вказуються лише ті породи, які визначають його особливість.

Стосовно багатих едатопів — сугрудків і груд, де типів лісу багато, рекомендується вживати загальноприйняті скорочення. Наприклад, "ялиновий груд — рамень", "ялицевий груд — яличник", "буковий груд — бучина" і "дубовий груд — діброва" тощо.

Для найменування типів лісу, які належать до сугрудків, до ско­рочених назв добавляється часточка "Су". Наприклад, "сурамень", "субучина", "судіброва". До них іноді потрібно добавити вираз, який вказує на область розповсюдження типу, наприклад "карпатська су­бучина".

Найменування типів деревостану дається у вигляді іменника, який походить від назви панівної породи із закінченням на "няк" або "ник". Наприклад, сосняк, дубняк, ялинник, модринник і т.п.

Оцінюючи запропоновану Д. В. Воробйовим лісотипологічну класи­фікацію слід відмітити її значну складність, яка не виправдовується виробничою практикою. Наприклад, багато авторів типів лісових культур (П. С. Погребняк, Д. Д. Лавриненко, П. Г. Вакулюк) спираються при рекомендації типів культур, схем змішування деревних порід на класифікацію Алексєєва-Погребняка. Тобто, лісокультурне вироб­ництво враховує едатопи і лісорослинні зони.

Намагаючись пристосувати лісівницьку класифікацію до умов Східноєвропейської рівнини, Д. В. Воробйов прийшов до висновку про необхідність об'єднання едатопів у макрокомплекси місцеоселень, тобто усю сукупність типів лісорослинних умов він об'єднував у межах лісової дачі, лісництва, адміністративного району і т.п. Наприклад, для Українського Полісся макрокомплекс місцеоселень виглядає так: бори — від сухих до мокрих; субори - від сухих до мокрих; сугрудки — від свіжих до мокрих; груди — від свіжих до мокрих.

Враховуючи той факт, що певні едатопи формуються і під впливом клімату, Д. В. Воробйов запропонував лісотипологічну класифікацію на основі двох показників, які, на його думку, встановлюють зв'язок між едатопом і кліматом: 1) суму позитивних місячних температур (Т); і 2) показник вологості клімату (W), який визначається за формулою:

де К — сума місячних опадів за теплий період (тобто за місяці, які мають середню температуру вище 0°С);

Т — сума позитивних місячних температур.

Таким чином, було показане формування едатопів не тільки за­лежно від багатства (трофності) і вологості ґрунту, але і від дії клімату. Звідси — кожен едатоп характеризує собою певну область.

Пізніше Д. Д. Лавриненко (1965) вдосконалив характеристику кліматів і на цій основі запропонував лісокліматичне районування Східноєвропейської рівнини. Він увів у обіход поняття "кліматоп" — територію з певними показниками суми позитивних місячних темпе­ратур (Т) і амплітудою (алгебраїчною сумою) температур липня і січня (А). Перший показник автор назвав "термотоп", а другий — "контрастотоп". Кліматопів на Східноєвропейській рівнині виділено 32, вони позначаються літерами грецького алфавіту. Д. Д. Лавриненко дав корот­ку характеристику кліматопам у своїй монографії "Взаимодействие древесных пород в различных типах леса" (1965).

Запропонований поділ території на кліматопи поки що не знайшов практичного застосування.

Оцінюючи лісотипологічну класифікацію Д. В. Воробйова для широ­кого регіону, що охоплює всю Східноєвропейську рівнину, слід відмі­тити, що вона на практиці так же, як і поділ території на кліматопи, не застосовувалась. На території, що належить до Російської Федерації, у Прибалтиці при лісовпорядкуванні і веденні лісового господарства використовувалась типологічна класифікація В. М. Сукачова. У Білорусі користувалися власною лісотипологічною класифікацією. Та, мабуть, і недоцільно глобалізувати лісотипологічну класифікацію, оскільки надто різко відрізняються лісорослинні умови на значних територіях.

Перша спроба встановити взаємозв'язок між типами насаджень, ґрунтовими умовами і кліматом належить А. А. Крюденеру. Саме він відобразив у своїй класифікації кліматичні форми типів насаджень. Відмічаючи недоліки типологічної класифікації А. А. Крюденера, Г. Ф. Морозов писав: "Наша вимога полягає у необхідності розрізняти межі різних порядків у класифікації одного і того ж типу насаджень в межах хоча б і широкого району, широких груп, але не в застосуванні до цілої країни, як територія східної Європи" (цит. за П. С. Погребняком та ін. 1944, с. 99). Таким чином, Г. Ф. Морозов не сприймав глобального охоплення лісотипологічною класифікацією значної території. Сучасні уявлення про клімат як багаторічний режим погоди, властивий тій чи іншій місцевості, свідчать, що він стосується не тільки температурного режиму та інших факторів біля земної поверхні, але і високих шарів атмосфери, і спонукають нас на заперечення щодо вживання термінів "клімати трофотопів", "клімати грудів", як це роблять А. Й. Швиденко та Б. Ф. Остапенко (2001). Адже клімат формує рослинність, а остання — ґрунтові умови. Соснові ліси (бори, субори) в Україні зростають у західному, центральному, східному Поліссі, по Сіверському Дінцю, а клімат цих регіонів - різний. Тобто, не можна вважати правильним вираз "клімат соснових борів" таким, що їх характеризує однозначно.

При вивченні природи лісу, а лісова типологія і присвячена цьому питанню, завжди потрібно мати на увазі позицію академіка П. С. Погребняка стосовно первинності лісорослинних умов (аргумент) і лісових насаджень, як функції цих умов.






загрузка...





загрузка...