Лісівництво

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ

 

Лекція 9. РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОЇ ЛІСОВОЇ ТИПОЛОГІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX СТОЛІТТЯ

 

9.4 Розвиток лісівничо-екологічної типології в Україні у 60-90 рр. XX ст.

 

Розглядаючи лісову типологію у контексті розвитку лісівництва як науки в цілому, проф. С. С. Пятницький (1967) відмічав, що вона за майже 70-річний відрізок часу забезпечила позитивний внесок у практику лісового господарства. Цей внесок поки що обмежувався лісокультурною справою та природним поновленням лісів, які здійсню­вались на типологічній основі. Інші напрямки лісогосподарської діяль­ності — рубки догляду, головні рубки лише в незначній мірі базувалися на лісовій типології. Лісовпорядкування, головним чином, визначало типи лісорослинних умов, заносило їх до таксаційних описів, на чому використання типології і закінчувалось. Дійсного лісовпорядкування на типологічній основі ще не було, як не було і таблиць ходу росту наса­джень за їх типами. Таке становище із впорядженням лісової типології у практику у значній мірі гальмувало розвиток лісогосподарського вироб­ництва на науковій основі.

Причин такого стану з лісовою типологією С. С. Пятницький назвав кілька, серед них і наявність різних напрямків і типологічних шкіл, слабку методичну основу типологічних досліджень, яка передбачала описовий характер спостережень над типами лісу і, практично, не застосувала експеримент. У свою чергу це призвело до того, що лісова типологія, як наука, набувала описового характеру. Внаслідок цього була по­збавлена можливості плідно розвиватися. Нові теоретичні побудови у лісовій типології останніх років виявилися непов'язаними з реальними потребами виробництва. Намагання типологіє створити масштабні класифікації випливають не із реальних потреб виробництва, а із внутрішніх потреб самого лісотипологічного вчення. Важко не погоди­тись з позицією С. С. Пятницького.

У цей період над вирішенням типологічних проблем став працювати Б.Ф.Остапенко та П. П. Посохов, інші, типологічні дослідження яких сто­сувалися гірських лісів Карпат, Криму, Кавказу. Пізніше, спираючись на едафо-кліматичну сітку Д. В. Воробйова, Б. Ф. Остапенко і І. П. Федець розпочали роботу над вдосконаленням типологічної класифікації та лісорослинного районування територій України і Молдавії. Були для цього встановлені наступні категорії територій: лісорослинна область, підпровінція, лісорослинний район та підрайон. Для кожного з наведених підрозділів опрацьовані критерії щодо їх виділення.

У рівнинній частині України було виділено п'ять лісорослинних областей залежно від клімату, а також гірські частини Карпат і Криму. А саме: 1) сирого помірного клімату (сирого груду); 2) волого помірного клімату (вологого груду); 3) свіжого помірного клімату (свіжого груду); 4) сухого відносно теплого клімату (сухого загрудку); 5) дуже сухого теплого клімату. Виділені також три підпровінції: А — західна; Б — центральна та В — східна.

Основною класифікаційною одиницею для Українських Карпат узяті комплекси типів лісу, а для гірського Криму — гірські округи (за П. П. Посоховим).

Для рівнинних територій України було встановлено 16 лісорослин­них районів та 62 підрайони, які охарактеризовані типологічним змістом, наприклад, підрайон 12-свіжі і вологі грабові діброви, грабово-соснові діброви. Для гірських лісів Карпат виділено 22 підрайони, а лісів Криму — 19. У межах лісорослинних областей були опрацьовані і типи лісу (Б.Ф.Остапенко, І. П. Федець, 1978). У цьому класифікаційному списку типів лісу також вказана зустрічаємість кожного типу. Список типів лісу автори вважають повним, тобто він охоплює усі наявні типи. Із за­пропонованого районування і переліку типів лісу у класифікаційному списку важко зробити висновок про практичне їх застосування. Тобто, автори не прислухалися до думки С. С. Пятницького, про яку вже ішла мова.

Результати подальшої роботи над удосконаленням лісівничо-екологічної типології лісів наведені у ряді публікацій Б. Ф. Остапенка та І. П. Федця, наприклад у збірнику "Современные проблемы лесной типологии" (1985). Із них можна зробити висновок, що основна увага авторів приділялась трактуванню змісту окремих таксонів типологічної класифікації та принципів лісівничо-типологічного районування.

У кінці XX ст. у своїй публікації Б.Ф.Остапенко (2000) наводить лісотипологічну структуру рівнинної частини України. її можна вважати остаточним варіантом сучасної лісівничо-екологічної класифікації типів лісу. У цій праці наведено 7 кліматичних областей, 11 районів та 20 секторів. Наведені назви та індекси 98 типів лісу та їх зустрічаємість у межах окремих областей. Порівняно з попередньою (1978) наведена класифікація дещо стрункіша, але у ній залишилися, на нашу думку, ті ж недоліки. Класифікація наведена у табл. (фрагмент).






загрузка...





загрузка...