Лісівництво

РОЗДІЛ 1. ЛІСОВА ЕКОЛОГІЯ ТА ТИПОЛОГІЯ

 

Лекція 10. ЛІСОВА ТИПОЛОГІЯ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

 

10.2 Лісова типологія у деяких країнах "далекого" зарубіжжя

 

Лісова типологія у Фінляндії започаткована професором Гель­сінського університету А. К. Каяндером, який на початку XX століття вивчав ліси північної частини Європейської Росії та Східного Сибіру. Тип лісу встановлювався за надґрунтовим покривом у стиглих наса­дженнях, незалежно від деревної породи.

У наш час усі ліси Фінляндії приведені до відома за типами лісу. Позитивною рисою типології А. К. Каяндера є те, що вона дуже проста у застосуванні. Всього виділено дев'ять, так званих головних, типів і шість північних форм (типів), кожен із яких займає не менше 1% території країни з мінеральними землями. Найбільш поширені типи: чорничник (23,5%) та брусничник (18%).

З точки зору поняття лісу як біогеоценозу — типологія А. К. Каяндера відображає лише вузьку смугу, бо немає більш широких понять для характеристики різних за складом насаджень. Проф. К. Ільвесало у 60-ті роки XX ст. запропонував враховувати таксаційну характеристику деревостанів, що і практикується.

Простота типології задовольняє практику ведення лісового госпо­дарства. В останні роки звертається увага на виділення серій деревостанів у межах типів лісу, їх детальне вивчення з точки зору суми ефективних температур. Вивчається зміна рослинності при різній густоті та зімкнутості деревостанів, тобто розглядається рослинність за групами класів віку, чим забезпечується перехід від статистичної до більш динамічної типології.

Лісова типологія у Швеції. У Швеції є два підходи до опису лісів: лісотипологічних і рослинних угруповань (асоціацій). Перший підхід пов'язує рослинний покрив з багатством та вологою фунту, тобто таким же, як і у багатьох країнах при лісотипологічній класифікації. Але є і свої особливості.

Типологічна схема передбачає по горизонтальній осі збільшення трофності ґрунту зліва направо від попередньої до дуже багатої. На вертикальній осі показане зростання зверху вниз вологості ґрунту. Схема, таким чином, нагадує едафічну сітку Алексєєва-Погребняка. Поєднання трофності і вологості вказує на той чи інший тип лісу. Назви типів встановлюються залежно від трофності ґрунту. Так, посереднє багатство ґрунту дає Vaccinium серію, добре — Dryopteris vaccinium серію, багате — Geranium серію. Надґрунтовий покрив у назві типу лісу ув'язаний з вологістю ґрунту: у сухих умовах - лишайники, зелені мохи; у свіжих — зелені мохи; у вологих — сфагнові і зелені мохи (для посередніх за трофністю ґрунтів). Сполучення показників трофності і вологості ґрунту дає можливість встановити тип лісу. Наприклад, свіжий Vaccinium тип або вологий Aconitum тип.

На півночі країни свіжий тип розбивають на три підтипи: бруснич­ник — Vaccinium; чорничник — Vaccinium myrtillus та веснівковий — Majanthenum bifolium.

Класифікація типів лісу широко використовується у практиці лісового господарства Швеції.

Система асоціацій відображає ботанічну характеристику типів лісу.

Лісова типологія у Сполучених Штатах Америки. В основу типології покладено породно-регіональний підхід з урахуванням комерційної цінності деревної породи. Такий підхід відображає різноманіття лісів по регіонах країни і американський підхід до справи.

За складом порід виділяються чисті та мішані типи. Мішані типи виділяються не за фактичним складом, а за участю головних, тобто найбільш цінних у комерційному відношенні деревних порід. До середини XX ст. у США виділено значну кількість типів лісу (97), але пізніше американці встановили невелику їх кількість для східної та західної частин країни. Так, для східної частини виділено 10 укрупнених типів, а для західної — 12. Наприклад, у східній частині виділені такі типи: 1. Сосна Веймутова і Банкса. 2. Ялина — ялиця. 3. Сосна болотна та Еліота. 4. Дуб — сосна і т.д. Для західної частини: 1. Дугласія. 2. Tcyra — ялина сітхінська. 4. Секвойя. 5. Сосна жовта і т.п.

Ліси США поділені на 10 природних районів, значних за площею. При розробці лісівницьких систем рубок у 70-х рр. 20 ст. виділено 37 головних типів лісу, які уточнювали та деталізували місцеві умови. Принцип виділення таких типів залишився попереднім. Фактично окремі типи - це відображені лісові формації, характерні для того чи іншого району. Такий підхід цілком задовольняє вимоги сучасного лісового господарства США.

Теоретичною основою американської типології є вчення Уінвера і Клеменса про клімакси та субклімакси. Під клімаксом розуміють рослинність, яка стабілізувалася у процесі довготривалого розвитку на значних частинах території з давно сформованими фунтами. Головним чинником у формуванні клімаксу Клеменс вважає клімат. Така концепція викликає заперечення від багатьох ботаніків, бо вона відображає тільки заключну фазу формації і не дає динаміки її розвитку. В дійсності ж, існує динаміка процесів на різних етапах формування рослинності, у тому числі і лісу.

Субклімаксами вважаються проміжні стадії розвитку, на яких рослинність утримується деякий час під впливом природних або штучних факторів, включаючи дію клімату. Отже, за Клеменсом, на­приклад, характеристика типу лісу виглядає так: "Клімаксові домінанти — хвойні, але більш-менш змішані з субклімаксами осики та берези" (для бореальних лісів).

В останні роки у Північній Америці стали більше приділяти увагу екологічному та біоценотичному підходам до лісової типології.

Лісова типологія у Канаді. Особливістю типологічної класифікації лісів у Канаді є те, що існує необхідність виділення значних за площею елементарних ділянок лісу. Це пов'язано з екстенсивним характером ведення лісового господарства.

Найбільш поширений підхід до виділення типів — Хіллса, який об'єднує лісорослинні умови і тип лісу в одне ціле у вигляді загального типу ділянки як екологічної одиниці. Ця одиниця має комплексний характер, що за природою наближається до біогеоценозу і екосистеми. Однак поняття "тип лісу" (Foresttype) враховує і деревостан, і нижні яруси рослинності.

В умовах Канади важливого значення для діагностики та оцінки типів лісів і лісорослинних умов набуває аерофотозйомка. її використовують диференційованою, залежно від запитів лісового господарства.

Схему формування типу лісорослинних умов за канадською типологією можна зобразити так: клімат регіону та форма поверхні суші визначають тип фунту (глибина залягання материнської породи, ґрунтова волога, місцевий клімат), що дає тип умов місцеоселення.

Рослини, тварини, людина, випадкові фактори формують природну лісову сукцесію: рослинність нижніх ярусів та деревостан. Це і є тип лісу. Разом з типом місцеоселення тип лісу складає загальний тип ділянки як екологічну одиницю.






загрузка...





загрузка...