загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

Лісівництво

РОЗДІЛ 2. ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ЛІСІВ ЛІСІВНИЧИМИ МЕТОДАМИ

 

Лекція 2. БІОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ І ПРОДУКТИВНІСТЬ ЛІСОВИХ НАСАДЖЕНЬ

 

2.1 Поняття стабільності (стійкості) лісових насаджень

 

При вирішенні питань штучного поновлення лісу у першу чергу потрібно забезпечувати стійкість (стабільність) новостворюваного угруповання. Стабільність — це здатність протистояти випадковим змінам, які можуть порушити рівновагу у взаємодії деревних порід, і здатність лісового насадження пристосуватися до певних змін у ході його росту та розвитку.

Розрізняють також екологічну стабільність, яку розуміють як здатність лісового насадження до репродукції.

Вивчення корінних лісостанів в умовах свіжого субору, який пере­важає на території Українського Полісся, свідчить, що одночасне з сосною введення в культури берези та дуба не призводить до підви­щення стабільності майбутнього насадження, бо у природі ці породи з'являються (особливо дуб) пізніше, коли у сосняку сформується певна будова, утвориться відповідна екологічна ніша, яка забезпечує ріст дуба. Одночасне ж введення в культуру берези створює для сосни такі умови, що вимагають ранніх освітлень. Аналогічна картина може виникнути і в умовах грабових дібров, якщо не продумати заходи регулювання відносин дуба і граба.

Окремі деревні породи створюють насадження з чистими одно­ярусними деревостанами. Це у першу чергу стосується ялини і бука. Ялинові ліси у чистому складі можуть зростати віками на одній і тій же території, не втрачаючи продуктивності. Про це свідчить досвід виро­щування ялинників у ФРН, де майже за 300 років виросло три їх поко­ління, не знижуючи продуктивності (К. К. Буш, І. К. Ієвінь, 1984). Наведені цими авторами факти не узгоджуються з публікаціями німецького лісівника І. Бланкмейстера кінця 50-х і початку 60-х років XX ст., бо вони стосуються лише окремих випадків, а не ведення господарства в ялинниках у цілому. А по суті ведення господарства у лісах Саксонії не потребує якихось корективів.

Використовуючи типологію лісорослинних умов, на основі якої раціонально використовуються особливості місцеоселення, лісівники Австрії досягли річного приросту 6,0 м3 га-1, Німеччини - 5,4 м3та-1. Такий рівень врожаю деревини свідчить про високу життєвість штучно створених лісів і відсутність виснаження лісорослинних умов (А. Д. Букштинов та ін., 1981).

Чисті за складом ялинники зростають і в Прибалтиці, тобто у зоні широколистяних лісів. Домішок листяних порід, який викликає евтрофізацію лісорослинних умов, не виправдовує себе, бо негативно впливає на стабільність, знижує продуктивність деревостанів. Особливо це стосується берези. Ялина і сосна живляться за допомогою мікоризи. Мікоризні гриби нормально розвиваються при певному рівні кислотності ґрунтового розчину, до якого пристосувалися і деревні породи. Змен­шення кислотності під сосняками і ялинниками викликає більш активне розкладання лісової підстилки, але призводить до зниження продуктив­ності, бо грибна флора змінюється на бактеріальну, а це не сприяє поліпшенню живлення. Г. Ф. Морозов вважав чисті сосняки і ялинники первинними насадженнями (на відміну від березняків, осичників), тому він їх не відносив до монокультур, не приписував їм різні недоліки, бо вони краще відповідають певним лісорослинним умовам.

Подібну картину ми маємо у букових насадженнях. В Українських Карпатах чисті букові насадження природного походження оселяються і ростуть, змінюючи покоління за поколінням, сотні років. Притому, чисті букові деревостани завжди більш продуктивні за мішані. Взагалі, якщо ставиться завдання отримати якомога більше деревини з одиниці площі у найкоротший термін, то лісоводи застосовують плантаційний метод її вирощування, причому плантації створюються чистими за складом деревостану. Так вирощують тополеві плантації у Ломбардії.

Спроби боротися з кореневою губкою на староорних землях шляхом садіння сосни кулісами, відмежованими листяними породами, очікуваного ефекту не дали. Більш того, евтрофізація ґрунтових умов введенням листяних порід сприяє росту самих листяних порід, що йде в розріз з напрямом ведення господарства. На традиційно лісових землях коренева губка масово не розмножується через наявність грибів — антагоністів, які на староорних землях відсутні. Тому на таких землях для підвищення біологічної стійкості соснових насаджень потрібно застосовувати інші заходи боротьби.

У дібровах, де головною породою є дуб, який історично більш стародавній, порівняно зі своїми супутниками, чисті насадження зростають тільки у вкрай несприятливих умовах (сухість ґрунту, засоленість і т. п.). У типових для дуба умовах природні насадження завжди мають складну будову з кількома ярусами. Такі лісостани — стабільні, а продуктивність їх, наприклад, у квасеничній діброві забезпечують нижні яруси рослинності.

Дослідженнями харківських науковців П. С. Пастернака і І. І. Смольянінова (1981) доведено, що вплив на ґрунт прекрасно зростаючих чистих насаджень (за високими класами бонітету), як правило, буває тільки ґрунтополіпшуючим, якщо на процес вирощування не наклалися негативні антропогенні фактори або інші негативні явища.






загрузка...





загрузка...