загрузка...

Всі предмети
ЗНО 2014
Конспекти уроків
Опорні конспекти
Підручники PDF
Підручники онлайн
Бібліотека PDF
Словники
Довідник школяра
Майстер-клас для школяра
Роботи відвідувачів
Зворотній зв'язок


Check Google Page Rank

Історія України
Історія України в Нові часи (друга половина XVIII — початок XX ст.)

Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у XIX ст.

Москвофіли і народовці в Галичині

Після поразки революції 1848 р. у суспільно-політичному житті Австрійської імперії настав період «бахівської реакції», названої так за ім’ям її провідника, міністра внутрішніх справ Олександра Баха. Ситуація галицьких українців ускладнювалася тим, що провідником «бахівської» політики в Галичині був намісник краю польський граф Агенор-Голуховський. Його правління підготувало ґрунт для домінування польської еліти в політичному житті Галичини.
Верховенство поляків у Галичині після запровадження галицької автономії 1867 р. призвело до розколу в українському таборі. Його лідери почували себе зрадженими австрійським урядом, який полишив їх віч-на-віч із сильнішим польським супротивником. У пошуках нових аргументів на користь своїх національних прав вони прагнули довести, що мають такі ж старі політичні та культурні традиції, як і поляки. Із цією метою одна частина (старорусини) покладалася на історію Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, на церковнослов’янську літературу, інша ж (москвофіли) шукала порятунку від полонізації в національно-політичній орієнтації на Російську імперію.
Москвофіли не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею «єдиної російської народності від Карпат до Уралу», виступали за приєднання до Росії. Мали свою політичну організацію, видавничу базу, але значною підтримкою з боку населення не користувалися.
Народовці представляли національний напрямок, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення. 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А. Вахнянин. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й економічною діяльністю — засновувала кооперативи, крамниці, позичкові каси.
У 1885 р. народовці заснували свій політичний орган — Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини. Народовський рух поступово поширився на Буковину і Закарпаття.
У середині 1870-х рр. у Галичині з’явилася молода інтелігенція, яка критично оцінювала діяльність як народовців, так і москвофілів і прагнула надати українському руху більш радикального характеру. Під впливом Михайла Драгоманова молоді українські діячі звернулися до соціалізму. Так в українському таборі виникає ще одна, так звана радикальна, течія, її появу на політичній арені знаменував перший львівський судовий процес проти соціалістів 1878 р., де серед звинувачених були Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.
Попри свою нечисленність галицько-українські радикали відіграли значну роль у зміні ідеологічних засад та організаційних форм національного руху Галичини. Вони вели соціалістичну пропаганду серед українського селянства та робітництва і виступали з різкою критикою греко-католицького духовенства.
У 1890-х рр. змін зазнав і народовський рух. До нього приєдналася нова група молодих діячів — Євген Олесницький, Кость Левицький, Степан Федак. Велике значення для подальшого розвитку українського руху мав приїзд до Львова 1894 р. молодого історика Михайла Грушевського. За рекомендацією свого вчителя В. Антоновича він очолив новостворену українську кафедру історії у Львівському університеті й став головою Наукового товариства ім. Т. Шевченка, створеного 1897 р.
З огляду на можливу війну Німеччини та Австрії з Росією, бажаючи забезпечити собі міцний тил на випадок воєнних дій, австрійський уряд зробив спробу примирити між собою українців і поляків. 1890 р. старше покоління народовців погодилося на компроміс з польськими депутатами в галицькому сеймі, розпочавши тим самим так звану нову еру у польсько-українських відносинах. За умовами угоди польська сторона зобов’язалася дати згоду на відкриття української кафедри історії у Львівському університеті та ще однієї української гімназії, запровадження двомовності в учительських гімназіях тощо. «Новоерівська» політика не знайшла достатньої підтримки в українському політичному таборі.
Велике значення для зміцнення національної свідомості мали святкування у 1898 р. у Львові 100-річчя української літератури (від часу появи «Енеїди» Івана Котляревського) та 25-річчя літературної діяльності І. Франка. До такого своєрідного 100-річного ювілею національного відродження М. Грушевський підготував і видав перший том своєї праці «Історія України-Руси», яка мала величезне значення для національного самоусвідомлення. Під впливом цих заходів українофільська орієнтація остаточно перемогла в національному русі в Галичині, а термін «русин» поступився терміну «українець». 

загрузка...
загрузка...
Google