загрузка...
Loading...

Регіональна економіка

Глава

 

ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

 

5. Напрямки робіт по взаємодії області з іншими територіями у сфері виробництва товарів, послуг та інших видів діяльності

 

На наш погляд, таких напрямків може бути декілька.

Перший напрямок пов'язаний з реалізацією проектів і налагодженням виробництва, що представляють інтерес для кількох областей і вимагають акумуляції їх сил і економічних можливостей на основі тісного виробничо-економічного партнерства. До такого напрямку можна віднести, наприклад, організацію зональних ринків товарів тривалого користування і культурно-побутового призначення. Досвід показує, що визначення асортименту випуску товарів даної групи з урахуванням лише внутрішньо-обласних потреб буває економічно невигідним і не дозволяє створиш технічно оснащені виробництва, засновані на сучасних технологіях. Наприклад, недоцільно організовувати виробництво пральних машин, холодильників та інших побутових товарів у кожній області, оскільки це може призвести до дублювання виробництва.

Тим часом на основі координації дій декількох областей в рамках великого економічного регіону можна створити умови для розширення асортименту і випуску продукції з урахуванням місткості ринку цього регіону.

Другий напрямок — це комплексне використання рекреаційних ресурсів силами кількох областей. Рекреаційні об'єкти, що створюються, можуть бути використані для організації як вітчизняного, так і іноземного туризму. В цьому випадку залежно від частки області в інвестуванні витрат по створенню необхідної інфраструктури для освоєння рекреаційних об'єктів можна отримувати прибуток в гривнях та інвалюті.

Третій напрямок — розвиток автодорожнього господарства міжобласного значення з відповідним автосервісом. В умовах інтенсивного розвитку міжобласних автоперевозок пасажирів і вантажів особливо актуальними стають питання технічного вдосконалення доріг, їх облаштування заправними станціями, готелями тощо. Очевидно, що розв'язання цих проблем силами окремих областей нереальне, оскільки вимагає об'єднання зусиль і економічних ресурсів декількох зацікавлених територіально-адміністративних утворень.

Четвертий важливий напрямок — це екологія, зокрема охорона відкритих водоймищ і лісів.

П'ятий напрямок — взаємодія в області фінансово-кредитної системи для надання одноразової допомоги в нормалізації грошового обігу, а також для "розвантаження" сезонних пікових ситуацій.

Такі найважливіші напрямки взаємодії областей у розв'язанні актуальних соціально-економічних та інших проблем.

Однак при цьому слід пам'ятати, що ні регіони, ні органи Уряду і міністерства суб'єктами ринку в даному випадку не можуть бути. Всі ці форми зв'язку між регіонами реалізовують зв'язки не між ними, а між підприємствами і підприємницькими структурами. Функції як центральних, так і місцевих органів влади покликані всіляко сприяти їх розвиткові і діловій активності.

Якщо економічні зв'язки між регіонами розвиваються на рівноправній і взаємовигідній основі, то вони не тільки не знижують його самостійність, але, навпаки, зміцнюють її. Підприємства регіону самі шукають найбільш вигідних постачальників і споживачів продукції, ділячись своєю вигодою через систему податків і з регіоном, в якому знаходяться. Завдяки збільшенню розміру податкових надходжень місцева адміністрація отримує можливість стимулювати ті виробництва, які, по-перше, зменшують економічну залежність регіону від постачання ззовні, а по-друге, економлять кошти на різниці в цінах придбання відповідної продукції у підприємств інших регіонів і цінами їх виробництва в себе. Якщо ж місцеві умови такі, що витрати на самостійні виробництва відповідних товарів вищі, ніж коштує їх закупівля, то регіональні органи влади орієнтуються на включення цих товарів в інтенсивну систему товарообмінних зв'язків.

Таким чином, міжрегіональні зв'язки, що встановлюються самими регіонами на добровільній основі, не тільки не знижують самостійність регіону, але, навпаки, підвищують її.

Без стійких зв'язків між центром і регіонами держава розповзається на автономії, втрачає свою єдність. Економічні зв'язки центру і регіонів формуються на принципах єдиного економічного простору, що є найважливішою умовою цілісності країни. Центр формує певну соціально-економічну сферу, в рамках якої території, що володіють обумовленою законом самостійністю, вирішують загальнодержавні і свої внутрішні завдання.

Регіони делегують центру формування і зміцнення єдиної грошової системи на чолі з єдиним емісійним банком — Центральним банком держави. Вони відмовляються від встановлення будь-яких митних бар'єрів і покладають на центр завдання встановлення і збереження єдиної митної території країни. Центр бере на себе відповідальність за вільний, не обмежений ніякими регіональними кордонами і рамками, рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили.

Важливий економічний зв'язок між центром і регіонами реалізовується на лінії встановлення центром єдиної податкової системи з багаторівневою ієрархічною структурою. Введення місцевих податків дає можливість регіональним органам влади отримати економічні важелі поліпшення соціально-економічної ситуації в регіоні. Двоканальний принцип формування бюджету є важливою умовою єдності країни і надання широких прав регіонам. Перший потік формує центральний бюджет, другий — регіональний. Розмір податкової ставки першого каналу має бути прерогативою парламенту. Для другого — досить визначити лише верхню границю, в межах якої регіональні органи влади залежно від своїх можливостей і ресурсів визначають ставку для формування свого регіонального бюджету. Ці два потоки формування бюджету не повинні перетинатися, вони мають бути автономними. В результаті функціонування цієї схеми регіони не передають фінансові ресурси до бюджету, і тому їм немає необхідності виступати в ролі прохачів.

Як частина країни регіон бере участь в народногосподарському розподілі праці, постачає продукцію галузей спеціалізації для народногосподарських потреб. Виконуючи це завдання, регіон, в свою чергу, може розраховувати на гарантоване постачання продукції і сировини, необхідних для його життєдіяльності.

Між центром і регіоном мають бути тісні зв'язки щодо розв'язання проблем екології. Багато з цих проблем, епіцентр яких знаходиться в конкретних регіонах, мають глобальний характер, а тому не піддаються вирішенню лише силами цього регіону. Зв'язки між регіонами і центром у вирішенні екологічних, а також соціально-демографічних проблем при переході до ринкових відносин будуть посилюватися і в майбутньому.

Основні умови, яких слід тут дотримуватись, полягають в наступному:

— не допускати руйнування вже створених галузей спеціалізації в економічно розвинутих районах, забезпечуючи при необхідності їх повне і всебічне перепрофілювання і (або) конверсію;

            не змінювати номенклатуру товарів, що виробляються галузями спеціалізації, без узгодження з центром;

             активно створювати виробництва, зорієнтовані на розв'язання суто обласних завдань, переважно в економічно відсталих районах, вільних від виробництва обласної спеціалізації;

           досягати приблизно однакової забезпеченості об'єктами соціальної інфраструктури різних районів за рахунок підвищення самостійності у формуванні обласних ресурсів.

Світовий досвід свідчить, що близько 60 відсотків всіх прибутків регіону залишається В бюджеті регіону. Це пов'язано з найважливішим принципом ринкової економіки — будь-яка, навіть найнижча, ланка економічної і територіальної структури країни самостійно заробляє і витрачає кошти. Однак очевидно, що ці ланки мають внаслідок об'єктивних причин різні стартові можливості щодо реалізації даного принципу. Тому одне з основних завдань владних структур різного рангу в перехідний до ринкових відносин період якраз і полягає в забезпеченні умовно однакових стартових можливостей. Коштами при цьому виступають інвестиції, субсидії, дотації, податкові пільги, що знаходяться в компетенції місцевої представницької влади.

Проблема вирівнювання — це проблема розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів. Процеси розподілу і перерозподілу властиві не тільки командно-адміністративній, але й ринковій економіці. Наприклад, федеральний бюджет Канади розподіляється на дві частини, перша частина йде на загальнодержавні потреби і міжрегіональні програми, друга — розподіляється між регіонами лише за одним критерієм. Таким є розмір потенційно можливого національного прибутку на душу населення. На основі даного показника вирішується проблема економічного вирівнювання районів.

Треба підкреслити, що прагнення до вирівнювання є могутнім чинником, який визначає єдність держави.

Справа в тому, що відцентрові тенденції посилюються, коли штучно культивується привілеювання одних областей і необґрунтовано вилучається прибуток, зароблений іншими областями. Принцип нерівності, що насаджується, зумовлює відхід тих регіонів, які вважають себе обділеними або мають за експертною оцінкою в своєму розпорядженні можливості (за рахунок акумуляції у себе ресурсів, що раніше віддавались центру) забезпечити динамічніший економічний розвиток і високий рівень життя.

Неможливість абсолютної рівності рівнів економічного розвитку регіонів, пояснюється відповідними обставинами.

1.              Немає абсолютно однакових районів за потенціалом природних (в тому числі й наявності корисних копалин), людських та інших ресурсів. Облік відмінності цих потенціалів — об'єктивна вимога при виробленні стратегії економічного розвитку регіонів. Принцип економії суспільної праці зумовлює пріоритетний економічний розвиток тих регіонів, які мають для цього в своєму розпорядженні сприятливіші об'єктивні умови.

2.              Соціально-економічна диференціація районів тією мірою, якою вона пов'язана з вигодами транспортного становища, наявністю природних ресурсів нівелюється за допомогою системи оцінок відповідних ресурсів. Однак облік трудомісткості і дефіцитності ресурсів хоч і вирівнює певним чином умови господарювання на відповідній території, але він не може й не повинен забезпечувати повної рівності. Не може тому, що в умовах ринкової економіки лише невелика частина цінового механізму перебуває в руках реальних органів влади. Не повинен тому, що існує небезпека втрати стимулів прискорення економічного розвитку в тих регіонах, де воно об'єктивно вимагає менших витрат суспільної праці.






загрузка...
загрузка...