загрузка...
Loading...

Регіональна економіка

Глава IV

 

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

2. Економічні перетворення в сільському господарстві

 

Земля в сільському господарстві — основний засіб виробництва. Вона просторово обмежена, тому повинна використовуватись максимально ефективно. Вона має свою особливість, якої не мають інші галузі виробництва, які поступово зношуються. На відміну від них земля при правильній експлуатації постійно поліпшується. А це зобов'язує сільгоспвиробників так організовувати землеробство, щоб кожний рік не тільки збільшувати виробництво сільгосппродукції, а й підвищувати родючість ґрунтів.

Родючість ґрунту може бути: природною, штучною, економічною. Природна родючість — ґрунтоутворювальний процес відбувається під впливом місцевих природних факторів, без впливу на них людини. Штучна (зрошення, осушення тощо) родючість цілком залежить від діяльності людини, яка застосовує раціональні агрономічні, технічні і організаційно-економічні заходи, які підвищують родючість ґрунтів, сприяючи збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. Економічна родючість поєднує природну і штучну родючість ґрунтів. Вона забезпечується шляхом додаткових вкладень в землю праці й інтенсивних технологій землеробства.

Способи поліпшення використання землі можуть бути такими: інтенсифікація сільськогосподарського виробництва за рахунок збільшення застосування техніки і науково обґрунтованих застосувань досягнень агрономії, зоотехніки, підвищення врожайності сільськогосподарських культур за рахунок поєднання природної родючості із зростанням агрокультури та впровадження передових технологій; збільшення площ сільськогосподарських угідь; покращення ґрунтів через осушення боліт, зрошення із застосуванням досягнень агрономії і технологій збереження гумусу; вирішення питань (в південних районах) збору двох урожаїв на рік.

Однією з основних вимог функціонування ринкової економіки АПК є створення системи сервісного інженерно-технічного забезпечення та ринкової інфраструктури. Структура такої системи повинна формуватися таким чином, щоб максимально використати наявну матеріальну базу та інженерно-технічну службу, а також спиратись на спеціальну державну програму підтримки.

Перспективним напрямком формування структур у процесі роздержавлення і приватизації є створення невеликих, середніх, мобільних підприємств, оснащених сучасним устаткуванням, технологіями, які успішно забезпечують переробку сільськогосподарської сировини. Для ринкової економіки властиве не лише розукрупнення, а й об'єднання капіталу і зусиль, регульованих антимонопольним законодавством України. Світовий досвід свідчить, що диверсифікація виробництва в умовах добровільного об'єднання підприємств здійснюється в організації виробничо-комерційної діяльності, єдиного матеріально-технічного постачання, цілеспрямованого збуту готової продукції, інженерного, інформаційного та юридичного обслуговування маркетингу. При цьому у своїй діяльності об'єднання мають спиратися на цілі й стратегію порогового (мінімального) і цільового розмірів віддачі капіталів засновників та самого об'єднання (колективна власність), порогового та цільового темпів зростання обсягів виробництва і продажу.

Процес становлення добровільних виробничих об'єднань відбувається з великими труднощами, оскільки вони поки що функціонують в тій самій виробничій інфраструктурі. Крім того, різні види об'єднань були створені в минулому не на добровільній основі, а в результаті відомчого та галузевого адміністративно-командного управління. Нові структури виступають реальною альтернативою вертикальним адміністративним структурам минулого і фактично формують суб'єкти ринкових відносин. В цьому аспекті заслуговує на увагу досвід підтримки забудовників через спеціально створений Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості на регіональному рівні. Такі фонди успішно діють в Сумській, Луганській та інших областях.






загрузка...
загрузка...