загрузка...
Loading...

Регіональна економіка

Глава IX

 

КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

 

1. Банківська система України

 

Банківська система України є дворівневою системою, до якої входять Національний банк України та комерційні банки. Крім них, до цієї системи належать ексімбанк, ощадний банк та інші комерційні банки різних видів і форм власності.

Національний банк України — це емісійний центр держави, який проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організовує міжбанківські розрахунки, координує банківські системи в цілому, визначає курс грошової одиниці щодо валют інших країн. Він має монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Він має в своєму складі державну скарбницю і організовує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси. Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків.

Національний банк накопичує золотовалютні резерви які зараховуються на його баланс, здійснює операції по їх розміщенню (також і в іноземних банках) самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовнішньоекономічних операцій. В межах своєї компетенції Національний банк виконує ряд операцій: видає комерційним банкам кредити на строк за домовленістю з позичальником; веде рахунки банків — кореспондентів і здійснює розрахункове касове обслуговування комерційних банків та інших кредитних установ; купує і продає цінні папери, випущені державою; видає кредити банкам під заставу векселів і цінних паперів; здійснює емісію приватизаційних паперів; виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу державного валютного фонду та іншого державного майна України; купує і продає іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті; проводить операції з резервними фондами грошових знаків та інші операції відповідно до своїх функцій.

Функції і права Національного банку затверджуються в Положенні. Національний банк має статутний фонд, який служить для забезпечення його зобов'язань і утворюється за рахунок коштів держави. Його розмір, як і мережа установ Національного банку, затверджується Верховною Радою України. Керівним органом Національного банку є Правління, яке розглядає питання організацій і здійснення єдиної політики в області кредитування, розрахунків, грошового обігу, обліку і звітності банківського контролю та інші питання діяльності банків, проекти основних напрямків державної грошово-кредитної політики, прогнозів касових оборотів, зведеного валютного плану, питання діяльності управлінь Національного банку України на місцях, а також підвідомчих підприємств і організацій, проекти найважливіших наказів, постанов та інших нормативних актів Національного банку, річний звіт і баланс Національного банку, річний звіт про роботу систем банків і зведений баланс банків України. До його компетенції належать питання підбору, розстановки, підготовки і перепідготовки кадрів тощо.

Кредитні ресурси Національного банку складаються з коштів статутного та інших фондів, залишків коштів державного бюджету, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також переданих за плату коштів ощадним банкам, які формуються за рахунок вкладів населення. Національному банку належить право на випуск в обіг і регулювання кількості грошей, що знаходиться в обігу. Він визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і системи захисту, регулює рівень процентних ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ України. Його основною метою в сфері банківського регулювання і нагляду залишається дотримання безпеки та забезпечення фінансової стабільності і надійності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

З метою забезпечення ефективного контролю за діяльністю комерційних банків і недопущення системної кризи банківської системи Національний банк України передбачає завершити роботу з запровадження у банках України міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, вдосконалити методику банківського нагляду у зв'язку із введенням бухгалтерського обліку у комерційних банках відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності, вдосконалити систему ліцензування банківської діяльності і привести її у відповідність до базових принципів ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету з питань банківського регулювання, розробити і запровадити системи заходів раннього виявлення та регулювання на фінансові проблеми в діяльності комерційних банків, запровадити механізми санації і фінансового оздоровлення банків з визначенням критеріїв проблемності в їх діяльності, забезпечити проведення аудиту банків відповідно до міжнародних стандартів з внесенням змін і доповнень до Закону України "Про аудиторську діяльність", вдосконалити процес інспектування діяльності комерційних банків, створити базу даних (досьє) комерційних банків розробити принципово нові порядок і процедуру ліквідації банків, вдосконалити систему електронних платежів шляхом підвищення надійності її функціонування, розширення сфери послуг комерційним банкам, розвитку бухгалтерської моделі функціонування системи з упровадженням нового захисту інформації типу "електронний підпис" за технологією ланцюгового перехресного закриття інформації, створити і впровадити систему термінових переказів у великих сумах у режимі реального часу та ввести до системи депозитарного обліку цінних паперів облік облігацій муніципальних позик як одного з виду боргових зобов'язань держави.

Даючи дозвіл на створення на території України комерційних банків шляхом їх реєстрації, Національний банк здійснює і контрольний нагляд за їх діяльністю в частині дотримання ними економічних нормативних актів.

Свою діяльність на рівні з виконанням своїх функцій і прав Національний банк проводить через регіональні управління по областях і республіці Крим, які є його підрозділами і виконують частину його функцій.

До основних завдань регіональних управлінь банку належать проведення єдиної державної грошово-кредитної та валютної політики, спрямованої на зміцнення грошового обігу у відповідності з основними напрямками грошово-кредитної політики, які розробляються банком, здійснення контролю за розвитком валютного ринку і ринку цінних паперів, аналіз грошово-кредитних відносин в регіоні та їх прогнозування, здійснення розрахунків між комерційними банками через кореспондентські рахунки, здійснення контролю за дотриманням комерційними банками банківського законодавства, економічних нормативів і нормативних актів банку чинного законодавства України та проведення емісійно-касової роботи.

Донедавна (при соціалістичній системі господарювання) в системі грошових та кредитних відносин країни або окремого регіону брали участь державні банки і значно меншою мірою — страхові організації. Нині фінансово-кредитну систему формують, крім різноманітних комерційних банків, такі позабанківські організації, як лизінгові компанії, факторингові компанії, інвестиційні фонди, страхові організації, фінансові структури (пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги), трастові товариства.

Основою фінансово-кредитної системи все ж таки залишаються банки, які акумулюють значну частину грошових ресурсів. Діяльність банківських установ така різноманітна, що їх дійсна суть здається не визначеною. Зараз банки займаються різними видами операцій. Вони не тільки організують грошовий обіг та кредитні відносини, але й здійснюють фінансування народного господарства, страхові операції, купівлю — продаж цінних паперів, а в окремих випадках і посередницькі угоди та управління майном. Банківські структури беруть участь в обговоренні народногосподарських програм, здійснюють статистику, виступають як консультанти, мають свої підсобні підприємства.

Банк, як і будь-яке підприємство, є самостійним господарчим суб'єктом, має право юридичної особи, виробляє та реалізує продукцію, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Разом з тим він має свою специфіку. Його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств, передусім оскільки вони діють у сфері обміну: вони "купують" ресурси, "продають" їх, функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. їх основою є організація грошово-кредитного процесу та монетарна політика.

В основі діяльності банку лежить їх функціонування як специфічних підприємств. Банки можуть бути при цьому різноманітними. Серед критеріїв класифікації кредитних установ особливо вирізняється ознака власності. За формою власності банки є державними, акціонерними, кооперативними, приватними, муніципальними або змішаними.

Починаючи з 1991 р. відбувається роздержавлення банківської системи. Найбільші банки країни провели відкрите акціонування, і державними залишились тільки Національний банк України та Ощадбанк. Вихідними в їх діяльності є підпорядкованість державним національним інтересам: підтримці стабільності грошового обігу через систему емісійних банків, фінансуванню програм розвитку тих чи інших галузей, підприємств через систему комерційних банків, здійсненню контролю і нормативного регулювання діяльності останніх.

Найбільш поширена форма власності в сучасній банківській справі — акціонерна. В основному це пов'язано з тим, що комерційні банки опинились перед необхідністю створення надто великих Статутних фондів (тепер для реєстрації банк повинен мати Статутний фонд не менше 3-х млн ЄКЮ). Створення таких фондів можливе тільки за участю великої кількості акціонерів. Акціонерами банків є різноманітні юридичні та фізичні особи. Можна відмітити тенденцію до того, що поступово з складу великих комерційних акціонерних банків виводяться юридичні особи, замінюючи їх невеликою кількістю фізичних осіб, які володіють цими підприємствами.

Широкого розвитку в регіонах України набули великі комерційні банки. Так, у всіх регіонах, включаючи райони й міста, мають свої філії та відділення акціонерно-комерційний агропромбанк "Україна", Український акціонерно-комерційний промислово-інвестиційний банк, акціонерно-комерційний Укрсоцбанк та Ощадбанк України. Поряд з ними все більше утверджуються такі акціонерно-комерційні банки, як АКБ, Приватбанк та інші, що мають відділення та філії як в обласних центрах, так і в містах обласного підпорядкування.

Розвиток великих банків практично став на перешкоді можливості створення нових банків, оскільки їм доводиться вести жорстоку боротьбу за клієнтів, а в умовах малих кредитних ресурсів вони виграти боротьбу не можуть.

Необхідно відзначити, що до 1991 р. банки були в основному спеціалізованими за галузями. Після проведення акціонування вони стали надавати переваги розширенню сфери свого впливу на інші галузі і з спеціалізованих переходити в ранг універсальних, які обслуговують різних клієнтів, що мають стійкий фінансовий стан, надають будь-які види послуг (починаючи з традиційних — організація безготівкових та готівкових грошових розрахунків, кредитування, залучення депозитних коштів, валютні обслуговування, так і нетрадиційних — факторингові та лізингові операції, надання гарантій, порук, консультацій тощо). Тільки Ощадбанк України зберіг вузьку спрямованість своєї діяльності — залучення грошових коштів населення, здійснення по дорученню операцій, які належать до внутрішньої компетенції клієнтури (виплата зарплати шляхом різних платежів громадян) і частково кредитування фізичних осіб.

Створені за останні роки комерційні банки та філії з перших днів свого існування прагнуть до універсальної направленості — обслуговування різних клієнтів та здійснення будь-яких банківських операцій, що приносять їм прибуток. Клієнтами цих банків стали різні недержавні структури: приватні малі підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні страхові товариства, приватні підприємці тощо.

В міру створення нових комерційних банків відбуватиметься збільшення кількості їх відділень та філій, а також подальший перерозподіл клієнтури. Розширення мережі нових банків пов'язуватиметься насамперед із збільшенням кількості комерційних недержавних підприємств та організацій, які заінтересовані у швидкому, якісному і всебічному задоволенні їх потреб у банківському обслуговуванні.

Розглядаючи фінансову діяльність акціонерних комерційних банків в областях, слід відзначити, що практично всі вони є філіалами столичних банків, а це пов'язано з відпливом грошових ресурсів з регіонів; причому такий процес двобічний. Великі банки, які раніше були державними і яким дісталась значна кількість підприємств держсектора, для кредитування отримують ресурси від головних контор. На виплату відсотків за користування цими ресурсами направляється чимала частка прибутку, частина якого осідає в Києві.

Недавно створені комерційні банки майже не мають таких підкріплень. Вони вдаються до залучення максимальної кількості місцевих ресурсів по вкладах населення і депозитах підприємств. Залучені кошти направляються знову ж таки не на розвиток регіонів, в яких вони створені, а в ті області, де значно вища потреба в кредитних ресурсах і вищі відсотки за їх використання, Крім того, будь-яка філія банку зобов'язана частину отриманого від діяльності прибутку направляти вищому органові, що знову ж таки знижує кредитні вкладення регіонів.

Іншою проблемою кредитної системи є те, що практично немає інвестиційних вкладів з боку нових комерційних банків у виробничі галузі. Це пов'язано з тим, що довгострокові кредити є низькорентабельними вкладами, а в умовах сучасної інфляції окремі галузі стають збитковими.

Підсумовуючи аналіз банківської системи, слід відзначити, що найвигіднішими є організація і розвиток системи незалежних місцевих комерційних банків.






загрузка...
загрузка...