загрузка...
Loading...

Посібник з філософії

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Тема 3. Філософія Середніх віків та Відродження

§1. Ісламська філософія Середніх віків

В епоху Середньовіччя мусульмани були більш цивілізованими і гуманними, ніж християни.

Б. Рассел

До ісламської філософії Середніх віків відносять філософію країн Близького Сходу, арабізованої Іспанії, Північної Африки, Середньої Азії та Ірану, соціально-економічний та культурний рівень яких у цей період був істотно вищим, ніж в Європі. У багатій культурі ісламських країн важливим складником були філософські вчення, які справили значний вплив на західноєвропейську філософію.

У містах арабських країн й Ірану цього періоду були розвинуті ремесла, торгівля було багато лікарів, ювелірів, переписувачів книг, взагалі людей розумової праці.

Основними філософськими напрямками були суфізм (тасавуф), східний перипатетизм (розвиток вчення Арістотеля та Платона) і браття чистоти.

Суфізм виникає ще за життя Мухаммеда. Його прибічники проповідують зречення від світу, суворе дотримання норм ісламу, віддання себе волі Аллаха. Головна увага повинна бути спрямована на внутрішній світ, думки та почуття, методи наближення людини до Бога. Для цього потрібний наставник муршид.

Суфії виробили теорію і практику формування "досконалої людини", що в інтуїтивному, містичному осяянні пізнає Бога. Шлях суфія до Бога (тарикат) це шлях аскета, зовнішні форми для якого не важливі й можуть навіть суперечити його внутрішній досконалості. Ідеї суфізму були впливовими протягом 12 сторіч та продовжують зберігати свій вплив у сучасних країнах ісламу.

Найвідомішими представниками східного перипатетизму були Аль Кінді, Аль Фарабі, Ібн Сіна, Ібн Рушд.

Адь Кінді Абу Юсуф Якуб ібн Ісхак (кінець VIII ст., Куфа в Ірані біля 865 р., Багдад) був першим арабським філософом. Він перекладав праці Арістотеля (а також Евкліда та Птолемея) й був його послідовником. Вважав, що існує п'ять субстанцій (матерія, форма, рух, простір, час) та чотири форми розуму (актуальний, потенційний, набутий і той, що проявляється).

Аль Кінді поділяє пізнання на чуттєве і раціональне й підкреслює, що сутність розкривається у раціональному пізнанні. Аль Кінді був пов'язаний з мутазиллітами, які розробляли «Калам» логічне обґрунтування ісламу. Мутазилліти виступали проти сліпого наслідування релігійних авторитетів, за раціоналізм, панування знання та світську владу халіфа, справедливість якого йде від Аллаха.

Аль Кінді був автором більше 200 праць, більшість з яких втрачена. Він прагнув пов'язати філософію з природознавством і математикою, якій надавав першорядне значення. Вважав, що філософія є верхівкою знання, а священна книга Коран є верхівкою філософії.

Аль Кінді:

- 3 людських мистецтв найпіднесенішим і найблагороднішим є мистецтво філософії, яке визначається як пізнання істинної природи речей в міру людської спроможності. Бо та мета, яку філософ переслідує у своїй науці, полягає в осягненні істини...

Продовжувачем філософії Аль Кінді став Абу Наср Мухаммед ібн Тархан Аль Фарабі, що жив у Середній Азії в 870-950 рр. Аль Фарабі коментував твори Арістотеля й Платона, розвивав логіку Арістотеля. Він вважав, що філософія повинна навчати добру і на її основі можна побудувати "доброчесне місто" на чолі з філософом, якому підкорюється богослов'я, висловив здогадку про вплив географічного середовища на моральність.

Аль Фарабі:

- 3 рухом пов'язане те, що називається часом. Межа часу називається моментом. Рух не може мати ані початку, ані кінця у часі. Там же, у Середній Азії та Ірані, жив відомий лікар, філософ Абу Алі Хусейн ібн Абдаллах ібн Сіна Авіценна (980-137 рр.), що писав арабською та фарсі. Ібн Сіна був різнобічно освіченою людиною, його перу належить більш як 50 книг з логіки, фізики та математики. Він є автором відомого твору «Канон лікарської науки». Ібн Сіна вважав, що Бог створив світ, але більш не втручається в його справи, і природа тепер розвивається за своїми внутрішніми причинами і законами, тобто має місце саморух.

Ібн Сіна:

- Готов больного исцелить всевышний, В заботе этой я, как врач, не лишний. И в бейтах вновь, не делая секретов, Подать обязан несколько советов: Когда лицом больной от крови пылок, Пиявки след поставить на затылок. Он мало пищи должен есть мясной, Не пить вина ни капельки одной. А перед сном тепло не укрываться, И соком розы утром умываться. Всё исключить, от гнева до испуга, И ворот не застёгивать свой туго. Больной, к моим прислушавшись советам, Здоровым станет, я уверен в этом.

Видатним перським математиком, астрономом, астрологом і філософом свого часу був Омар Хайям (1048-1123), що проголосив себе послідовником Арістотеля та Авіценни. Хайям визнавав існування Бога, але вважав, що порядок в житті визначається законами природи. Всесвітньо відомі філософські вірші Хайяма — рубаї просякнуті прагненням свободи й утіх життя. Міркування автора про сенс життя людини, його незахищеність перед долею, короткочасність всіх благ близькі кожній людині та допомагають формувати філософське ставлення до життя.

Омар Хайям:

- Приход наш и уход загадочны; их цели Все мудрецы земли осмыслить не сумели, Где круга этого начало, где конец? Откуда мы пришли? Куда идём отселе?

- Ловушки, ямы на моём пути — Их Бог расставил и велел идти. И всё предвидел. И меня оставил. И судит! Тот, кто не хотел спасти.

- Ученью не один мы посвятили год, Потом других пришёл и наш черёд. Какие ж выводы из этой всей науки? Из праха мы пришли, нас ветер унесёт.

- Запрет вина — закон, считающийся с тем, Кем пьётся, что, когда, и много ли, и с кем.

Когда соблюдены все эти оговорки,

Пить — признак мудрости, а не порок совсем.

- У занимающих посты больших господ

Нет в жизни радости от множества забот, А вот подите же: они полны презренья Ко всем, чьи души червь стяжанья не грызёт.

- Если есть у тебя для житья закуток — В наше подлое время — и хлеба кусок, Если ты никому не слуга, не хозяин — Счастлив ты и воистину духом высок.

Праці Арістотеля коментував відомий філософ і лікар Абу-валід Мухаммед ібн Рожд (Аверроес, Ібн Рушд), що жив у 1126-1198 рр. Він навчав, що істина одна, але пізнається двома шляхами через філософію та через релігію. Ібн Рушд виступав проти безсмертя душі, що викликало незадоволення богословів. Він вважав, що матерія й форма складають єдність і що вони існували завжди.

Ібн Рушд:

- ...Дослідження, яке спирається на докази, не веде до протиріччя з тим, що дала релігія, бо істина не протиставить себе істині, а узгоджується з нею та служить доказом на її користь.

Браття чистоти, або чисті браття (Іхван Ас сафа), це релігійно-філософська організація, яка виникла у середині X ст. у м. Басра, одному з найбільших міст Багдадського халіфату. До неї входили філософи й учені противники тиранії Аббасидів. Тому вони приховували свої імена, більшість з яких досі залишаються невідомими. У своїх «Посланнях чистих братів та вірних друзів» (всього 52 трактати) вони створили простору енциклопедію наукових, філософських та богословських знань: 14 трактатів присвячені математиці, 17 — різноманітним наукам про природу, 10 — розглядають філософські питання.

Чисті браття прагнули синтезувати античну філософію, індійські й іранські релігійно-філософські ідеї і сумістити їх з Кораном та шаріатом. Вони вважали, що життя виникло довільно, що рослини виникли раніше тварин, а складніші тварини з'являються пізніше. Людей розглядали як малий космос, тотожний великому космосу.

У пізнанні браття виділяють почуття (переважають у дитинстві), здоровий глузд (у дорослих) і вище пізнання, доступне тільки тим, хто вивчив "логіку й індійську математику". Сенс життя людини вони бачили в тому, щоб знаннями просвітити свою душу та завдяки цьому врятувати її для вищого життя.

Ідеї братів чистоти, їх енциклопедизм та переконаність справили значний вплив на духовне життя сучасників та наступних поколінь, Фактично, вони стали просвітниками епохи.

Браття чистоти:

- Праця — це вилучення знаючою людиною форми, яка знаходиться у неї в думці, і застосування її до матерії.

- Мистецтво будь-якого ремесла полягає в умінні вилучати форми з матерії та умінні доповнювати й удосконалювати їх.

- Основу цілісної людини становить протилежність,тілесної плоті та духовної душі.

Ісламська культура цього періоду відіграла значну роль у засвоєнні та трансляції (передачі) Європі античної спадщини. Вона зробила істотний та оригінальний вклад у розвиток всієї культури людства (математики, логіки, фізики, геології, ботаніки, оптики, медицини, астрології, історії, поезії) завдяки творчості таких видатних учених, як Аль-Хорезмі, Ібн-Сіна, Аль-Біруні, Аль-Баттані. Особливо помітна роль ісламської культури у розвитку філософії.

На відміну від західноєвропейської філософії Середніх віків, пов'язаної з релігією, філософія ісламу поєднувала не лише релігію, а й найпередовіші для того часу природничо-наукові та математичні знання. В ісламських країнах склалася традиція розуміння мудрості (хікма) як єдності філософії та медицини.

Загалом, значна й різноманітна спадщина цього періоду ще недостатньо вивчена та оцінена.






загрузка...
загрузка...