загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

Посібник з філософії

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Тема 4. філософія ХVІІ-ХІХ віків

§1. Філософія Нового часу

З цих характерних рис (нового часу) найважливішими є дві: падіння авторитету церкви та ріст авторитету науки.

Б. Рассел

1. Методологія

Увага до методу (від гр. "методос" шлях, дорога) способу отримання знань є виявом самосвідомості, тобто достатньо високого рівня розвитку науки та філософії. У працях англійського філософа Френсіса Бекона (1561-1626 рр.) та французького філософа й математика Рене Декарта (1596-1650 рр.) виникають дві концепції наукового методу: емпірично-індуктивна (Ф. Бекон) і раціоналістично-дедуктивна (Р. Декарт). При цьому обидва вони переконані у можливості влади над природою через її пізнання, але тільки при застосуванні відповідних методів.

Френсіс Бекон вважає, що головний метод, яким користувались античні та середньовічні філософи, умовиводи (силогізми) не підходить для наукового дослідження природи. Попередні філософи мислили переважно дедуктивним методом, рухаючись від очевидних положень (аксіом) до окремих висновків. Дедукцією, як вважав Френсіс Бекон, не виявиш нічого нового. Потрібно рухатися у зворотному напрямку (індуктивним шляхом), досліджувати реальні окремі речі, а після цього вже робити висновки. Такий шлях, певною мірою, прийнятний в таких науках, що спираються на спостереження (наприклад, астрономії, ботаніці). Але якщо використати тільки такий метод, то наука стає описовою, позбувається можливості проникнути вглиб речей.

Міркуючи про труднощі пізнання, Бекон писав, що правильному пізнанню заважають чотири ідоли (або примари):

Ідоли роду. їх основи в самій природі людини, тому що вона все пізнає через відчуття, які не є мірилом речей. Вони притаманні всім людям однаковою мірою (всі ми бачимо місяць величиною з кавун).

Ідоли печери. Це власні помилки кожної людини. Яскравим прикладом є печера, описана Платоном, в якій людина все бачить викривленим (наприклад, у різних людей різні смаки).

Ідоли ринку. Це помилки через вплив інших людей: схильність до некритичного ставлення до суспільної думки, неправильне слововживання і суперечки з цього приводу.

Ідоли театру. Це помилки через вплив різних догм філософії та інших теорій, які в театрі представляють вигадані, неіснуючі світи.

Френсіс Бекон:

- Багато хто, думаючи, що вони зможуть все купити за свої багатства, самі, передусім, продали себе.

- Будь-який насильницький захід багатий на нове зло.

- Жалюгідний той, хто нічого не бажає і всього остерігається; проте це звичайна доля монархів.

- Ніщо не страшне, окрім самого страху.

- Не може бути двох щасливіших властивостей, аніж бути трошки дурним і не занадто чесним.

- Керувати природою можна лише підкоряючись їй.

- Надія — гарний сніданок, але погана вечеря.

Протилежну, дедуктивну методологію розвиває Рене Декарт. Крайній раціоналіст, він вірить у необмежені можливості людського розуму, в тому числі раціонального мислення щодо власних способів мислення. Основу свого методу мислення Декарт бачить у самому мисленні: "Я мислю, отже, я існую".

Рене Декарт:

- Філософія схожа на дерево, коріння якого — метафізика, стовбур — фізика, а гілки — всі інші науки, які зводяться до трьох головних: медицини, механіки, етики.

- Мало мати гарний розум, головне — добре його застосовувати. Усамітнення потрібно шукати у великих містах.

- Прагни завжди швидше перемагати самого себе, ніж долю, й змінювати свої бажання, ніж порядок у світі.

- ...Свобода... робить тебе не господарем речей, а господарем тебе самого.

- Ревнощі є видом страху при бажанні зберегти за собою володіння яким-небудь благом.

Метод, за Декартом, повинен перетворити пізнання зі стихійного процесу в організований, з інтуїтивного — в розумний, визволити пізнання від випадковостей та залежності від таких якостей суб'єкта, як спостережливість і гострота розуму. При такому підході головним методом пізнання стає математика, і думка рухається дедуктивно-загальні положення встановлюються не дослідним шляхом, а із застосуванням математики. Цей шлях виявився ефективним у створенні аналітичної геометрії, вищої математики, і в XX ст. він став важливим шляхом розвитку науки.

Однак, в цілому, для розвитку науки необхідні і індукція, і дедукція, що і підкреслював сам Френсис Бекон, коли стверджував, що дослідник не повинен бути схожим на павука (як то схоласт), на мурашку (як емпірик), а повинен бути схожим на бджолу, що збирає лише найцінніше та переробляє його. Саме так здобуваються справжні знання, які філософ вважав могутньою силою.

2. Онтологія

Незважаючи на особливу важливість проблеми методу, він все-таки не є самоціллю, а лише шляхом осягнення реальності, того, що існує у світі. Вчення про буття (онтологія) Нового часу фактично представляє всі можливі точки зору на дійсність.

Так, Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716 рр.) розвинув вчення про існування безлічі субстанцій монад (неподільних, замкнутих, активних і безрозмірних духовних істот). Нематеріальні монади існують об'єктивно, їхнє існування абсолютне це є система об'єктивного ідеалізму.

Джордж Берклі (1685-1753 рр.) і Девід Юм (1711-1784 рр.) створили логічно не суперечливу філософію суб'єктивного ідеалізму, згідно з якою у світі існує тільки одна людина, а все інше лише її відчуття.

Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Пер Гассенді у XVII ст. й французькі матеріалісти XVIII ст. (Жульєн Офре де Ламетрі, Дені Дідро, Поль Анрі Гольбах) розвивають традиційну матеріалістичну онтологію матеріалізм, згідно з якою, матерія об'єктивна реальність, первинна по відношенню до духу (свідомості, суб'єктивної реальності).

Рене Декарт — автор дуалістичної онтології (дуалізму), згідно з якою немає нічого первинного або вторинного. Завжди були, є і будуть два незалежних першопочатки: природа та дух, матерія та свідомість.

Водночас, у всіх цих будовах були і загальні риси. Це, передусім, механіцизм (розуміння світу й людини як механізму) та метафізичність однобічність, зосередженість на статиці.

3. Гносеологія

Однак основною дискусійною проблемою філософії Нового часу стає проблема джерела знань, ролі відчуттів та розуму в пізнавальному процесі. У вирішенні цієї проблеми виникають два основних напрями: сенсуалізм та раціоналізм.

Сенсуалістами були Локк, Берклі, Юм, Дідро, Всі вони вважали, що тільки відчуття є джерелом знань. Причому Локк та Дідро вважали, що джерело відчуттів матерія. Берклі-свідомість суб'єкта, а Юм стверджував, що це питання неможливо вирішити (агностицизм Юма).

З іншого боку, раціоналісти (Декарт, Спіноза та Лейбніц) вважають, що відчуття вводять людину в оману і тільки розум ("раціо") може дати істинні знання. Ця дискусія сприяла детальному дослідженню особливостей чуттєвого й раціонального пізнання взагалі та їх ролі у розвитку наукових знань.

У XX ст. питання вирішується компромісом — усвідомленням необхідності, специфічності та взаємозв'язку обох видів пізнання як елементів єдиної системи.

4. Соціальна філософія

Філософи Нового часу багато уваги надавали філософії історії (соціальній філософії). Вони прагнули подолати рамки релігійного погляду на сутність і походження держави. Гоббс, Гассенді, Локк, Руссо були прибічниками теорії суспільного договору, згідно з якою держава виникає тому, що люди побачили необхідність в ній і домовилися про її існування.

Джон Локк вважає, що людина повинна мати три обов'язкові права:

право на життя;

право на свободу;

право власності.

Діячі Просвіти різко критикували існуючі політичні порядки, зокрема необмежену владу короля, а також виступали проти влади католицької церкви, вони "розчиняли" Бога в природі (пантеїзм).

Гельвецій та Гольбах вважають, що люди повинні побудувати справжнє гуманістичне суспільство на основі принципів свободи, рівності й братерства. Саме ці принципи стали головними гаслами Французької революції 1789 р. Вони вирізнили також поняття людської природи, яка по-різному виявляється в природному стані та після виникнення держави.

Велика увага приділяється різним сторонам життя людини. Так, Бенедикт Спіноза дає визначення свободи як "усвідомленої необхідності" й визначає любов як "задоволення, що супроводжується ідеєю зовнішньої причини".

У цілому в цей період виникає різноманітна, принципово нова філософія, пов'язана з новими умовами життя й новою картиною світу людини Нового часу. Ці риси досягли свого найбільшого розвитку в німецькій філософії X XVII-XIX ст. — німецькій класичній філософії.

Контрольні питання:

1. Який період історії називається Новим часом?

2. Як розуміє буття Лейбніц?

3. Яким повинен бути процес пізнання за Ф. Беконом (схожим на павука, мурашку чи бджолу) ?

4. Як розуміє свободу Б. Спіноза?

5. Принципи гуманного суспільства у французьких просвітителів.

6. Суть теорії суспільного договору.






загрузка...





загрузка...