Посібник з філософії

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Тема 4. філософія ХVІІ-ХІХ віків

§2. Німецька класична філософія

Кант, Фіхтє і Геґель розвинули новий тип філософії, який прагне зберегти пізнання і добро від руйнівних вчень кінця вісімнадцятого сторіччя.

Б. Рассел

Німецька філософія ХVІІІ-ХІХ ст. внесла величезний вклад у вирішення традиційних філософських проблем, особливо теорії пізнання та сутності людини. Вона справила помітний вплив на наступну філософію. Найвпливовішими представниками були І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, А. Фейєрбах.

І. Кант (1724-1804 рр.) — великий німецький філософ. Народився й прожив все життя у Кенігсберзі. У його творчості виділяють такі періоди.

Перший період — докритичний, коли Канта цікавлять природничо-наукові проблеми. В цей час він створює гіпотезу про походження сонячної системи з газової туманності, праці з антропології та медицини («Досвід про хвороби голови»).

Другий, "критичний" період — Кант здійснює ретельний аналіз процесу пізнання та діяльності людини. Справа культури, вважав Кант, — знайти відповіді на такі головні питання:

Що я можу знати?

Що я повинен робити?

На що я можу сподіватися?

Що таке людина?

На перше питання відповідає філософія, на друге — мораль, на третє — релігія. Узагальнення, синтез цих трьох відповідей зможе відповісти на четверте, головне питання: яке місце та призначення людини у цьому світі?

Кант справедливо говорить, що пізнання нерозривно пов'язане як з відчуттями, так і з поняттями. Знання існує тільки як їх єдність: почуття без понять "сліпі", а поняття без почуттів "порожні".

Найважливішу увагу він приділяє апріорним (переддослідним) формам, які притаманні свідомості людини з народження. У свідомості Кант виділяє чуттєвість (відчуття та сприйняття), глузд (здатність логічного міркування) і розум (здатність пізнати нелогічне, абсолютне).

Апріорні форми чуттєвості — простір і час. Простір систематизує зовнішні відчуття, а час — внутрішні.

Інтелект оперує поняттями, і тому всі основні поняття теоретичного природознавства (причинність, взаємодія, єдність та ін.) — це апріорні форми глузду. Розум же оперує не поняттями, а ідеями. Він має три переддослідні ідеї:

цілісності світу;

існування Бога як причини всіх явищ;

існування душі як єдності всіх психічних явищ.

У зв'язку з цим пізнання виявляється принципово обмеженим. Воно може відображати тільки зовнішню сторону речей — феномен (річ для нас) і ніколи не може відобразити внутрішню сторону — ноумен (річ в собі). І це стосується не тільки природознавства, що оперує поняттями, а й розуму, що має справи з ідеями, оскільки розум у прагненні пізнати світ у його цілісності неодмінно приходить до нерозв'язних протиріч — антиномій. Можна довести, що у світі є випадковість і свобода, та можна довести, що все відбувається за необхідністю; можна довести, що світ складний і простий; можна довести, що світ кінцевий і нескінченний; можна довести, що є неподільні першочатки і що їх немає; можна довести, що є першопричина світу і що її немає.

Велику увагу Кацт приділяв етиці. Він продовжує лінію Руссо про те, що до людини ніколи не можна ставитися як до засобу, а тільки як до мети, й формулює категоричний імператив — основний закон етики для всіх людей: "...чини так, щоб ти завжди ставився до людства і у своїй особі, і в особі будь-кого іншого тільки як до мети і ніколи б не ставився до нього тільки як до засобу". Заслугою Канта є також висунення ним ідеї "загального правового громадянського стану", "правової держави" як найвидатнішого завдання людства і необхідності мирного співіснування, торгівлі і співпраці між усіма державами як обов'язкової умови досягнення цієї мети..

Іммануїл Кант:

- У кожній природничій науці закладено стільки істини, скільки в ній є математики.

- Геній — це талант винаходження того, чому. не можна навчити або навчитися.

- Закон, який живе в нас, називається совістю.

- ...дві речі наповнюють мій дух вічно новим і постійно зростаючим здивуванням і благоговінням... зоряне небо наді мною та моральний закон у мені.

- Дурниця — це вада, проти якої немає ліків.

Й. Г. Фіхте (1762-1814 рр.) є безпосереднім наступником Канта. Він довів до крайності елементи суб'єктивізму. Фіхте вважає, що існує єдина реальність ("Я"), тому що стверджує себе у діяльності, яка також є "Я". Історію Фіхте розуміє як взаємодію абсолютного "Я" та індивідуального "Я" окремої людини. Людина, з його точки зору, — це образ всього людства, а людство — образ видатної людини, воля якої творить історію (перехід з царства необхідності у царство свободи).

Оскільки "Я" Фіхте було німецьким, то звідси випливає висновок про перевагу німецької нації над іншими. Остання ідея була використана і розвинута німецькими тоталітарними націоналістами-соціалістами.

Йоганн Готліб Фіхте:

- Джерелом будь-якої реальності є "Я", так як воно є безпосереднє і безумовно гадане.

- Будь-яка реальність дійова, і все дійове є реальністю.

- Ми не тому діємо, що пізнаємо, а пізнаємо тому, що приречені діяти.

- Поза моєю владою почувати або не почувати потягу. У моїй владі, проте, задовольняю я його чи ні.

- Вникни у самого себе, спрямуй погляд всередину себе — така перша вимога, яку ставить філософія.

Ф. В. Й. Шеллінг (1775-1804 рр.) був безпосереднім наступником Фіхте. Велику увагу приділяв природі, яку розуміє як "закам'янілий дух", розвиває об'єктивно-ідеалістичне вчення про тотожність духу та природи. При цьому дух абсолютний, а природа — лише особливий стан деградованого духу.

Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг:

- Об'єктивний світ уявляється нічим іншим, як першопочатковою, ще не свідомою поезією духу...

- Філософія має своїм об'єктом не буття, а знання.

- Свобода є внутрішньою необхідністю сутності, що осягається розумом.

- Дух є вічним островом, якого не можна досягти від матерії через які завгодно обходи без стрибка.

Г. В. Ф. Гегель (1770-1831 рр.). Усі три його попередники справили значний вплив на філософію Гегеля, який найбільш глибоко і всебічно у німецькій класичній філософії розробив свою систему та метод. Гегель — класик філософії об'єктивного ідеалізму.

За Гегелем, в основі всього лежить об'єктивно існуючий ідеальний першопочаток абсолютна ідея як система категорій, що саморозвиваються, і яка творить неживу і живу природу та людське суспільство. Спочатку абсолютна ідея розвивається у сфері чистої логіки, потім вона матеріалізується та розвивається у природі, а після цього переходить в людську свідомість "дух" та взаємовідносини людей. При цьому кожний етап складається з трьох східців, кожний східець з трьох елементів. Необхідність триступінчатості випливає з загальної схеми розвитку, що обов'язково має три етапи (тріада Гегеля):

1. Теза (А1). 2. Антитеза (не А1). 3. Синтез (не (не А1)) = А2.

За цією схемою розвиток йде через діалектичне заперечення (з утриманням цінного), і після другого заперечення виникає деяке повторення стану Аі на новому рівні. Це явище, за Гегелем, називається законом заперечення заперечення. Він відповідає на питання про напрям розвитку. Джерелом же розвитку є внутрішні протиріччя (єдність і боротьба протилежностей).

Протилежності це такі сторони об'єкта, що не можуть існувати одна без одної, але в розвитку знищують одна одну (як день і ніч). Закон єдності і боротьби протилежностей розкриває внутрішнє джерело розвитку і відповідає на питання про розвиток "Чому йде розвиток?".

Третій з трьох основних законів розвитку це закон взаємопереходу кількості і якості, згідно з яким розвиток йде шляхом поступового накопичування кількісних змін, які після цього викликають зміну якості стрибок. Цей закон показує внутрішній механізм розвитку і відповідає на питання, яким чином йде розвиток.

Основні закони діалектики становлять теоретичну основу Гегелівського методу його діалектики.

Філософська система Гегеля може бути стисло подана у такому вигляді:

1. ЛОГІКА.

1.1. Вчення про буття.

1.1.1. Якість.

1.1.2. Кількість.

1.1.3. Міра.

1.2. Вчення про сутність.

1.2.1. Сутність як основа існування.

1.2.2. Явище.

1.2.3. Дійсність.

1.3. Вчення про поняття.

1.3.1. Суб'єктивне поняття.

1.3.2. Об'єкт.

1.3.3. Ідея.

2. ПРИРОДА.

2.1. Механіка.

2.1.1. Простір і час.

2.1.2. Матерія і рух.

2.1.3. Абсолютна механіка.

2.2. Фізика.

2.2.1. Фізика загальної індивідуальності.

2.2.2. Фізика особливої індивідуальності.

2.2.3. Фізика тотальної індивідуальності.

2.3. Органіка.

2.3.1. Геологічна природа.

2.3.2. Рослинна природа.

2.3.3. Тваринний організм.

3. ДУХ.

3.1. Суб'єктивний дух.

3.1.1. Антропологія.

3.1.2. Феноменологія духу.

3.1.3. Психологія.

3.2. Об'єктивний дух.

3.2.1. Право.

3.2.2. Мораль.

3.2.3. Моральність.

3.3. Абсолютний дух.

3.3.1. Мистецтво.

3.3.2. Релігія.

3.3.3. Філософія.

Філософська система Гегеля вступає у протиріччя з його діалектичним методом. Діалектика все бачить у розвитку і багатоманітності, не визнає остаточних рішень. А у системі Гегеля розвиток абсолютної ідеї завершується у філософії, в якій абсолютна ідея пізнає себе.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель:

- Хто хоче досягнути великого, повинен вміти обмежувати себе.

- Щасливий той, хто влаштував своє існування так, що воно відповідає особливостям його характеру.

- Обов'язки людини поділяються на чотири види: перед самим собою; перед сім'єю; перед державою;

перед іншими людьми.

- Що людина робить, такою вона і є.

- Моральність це розум волі.

- Абстрактно мислить неосвічена людина.

- Коли Гегелю сказали, що його теорія не відповідає фактам, він відповів:

"Тим гірше для фактів".

Д. А Фейєрбах (1804-1872 рр.) навчався у Гегеля і був спочатку його послідовником, але згодом виступив проти поглядів свого вчителя на релігію як необхідний етап саморозвитку абсолютної ідеї, вважаючи її несумісною з істиною та розумом. Пізніше виступав і проти ототожнювання буття та мислення, характерного для ідеалізму.

Предметом філософії Фейєрбах вважає людину (антропологізм), розглядаючи її як психофізіологічну істоту. Тобто, філософія Фейєрбаха є антропологічним матеріалізмом.

Він вважає необхідним розповсюдження нової релігії на основі любові, головною догмою чого буде ідея "людина людині Бог". Він вважає прагнення до щастя природною рушійною силою людської волі та вважає щастя можливим тільки в єднанні з людьми, оскільки "Я" взагалі не може ані існувати, ані бути щасливим без "Ти".

Людвіг Андреас Фейєрбах:

- Там, де припиняється бажання, припиняється і людина.

- Хто не має розуму, того інші обдурюють, осліплюють, експлуатують.

Тільки той, хто мислить, вільний і самостійний.

- Щоб пізнати людину, потрібно її полюбити.

- Людина є початок, людина є середина, людина є кінець релігії.

- Той, хто любить Бога, не може більше любити людину, він втратив розуміння людського.






загрузка...





загрузка...