загрузка...
Loading...

Посібник з філософії

§1. Світогляд, його структура й типи

Що таке світогляд? Сукупність думок, що бентежать суспільство і людину, думок про сутність навколишнього світу, про становище і призначення людства і людини у ньому... Для суспільства, як і для індивіда, життя без світогляду — патологічне порушення вищого чуття орієнтації.

А. Швейцер

Як відомо, свідомість є головною властивістю людини, що вирізняє її з-поміж інших живих істот. А наявність світогляду є обов'язковою властивістю свідомості.

Світогляд — це загальний погляд на світ, всю дійсність, включаючи й саму людину. Він виникає, очевидно, разом з виникненням людини як усвідомлення нею свого буття в світі.

Усвідомлення себе в світі, орієнтація в навколишній дійсності є обов'язковими умовами цілеспрямованої, усвідомленої поведінки. Остання припускає відповіді на питання як про походження світу й людини взагалі, так і певного народу або племені зокрема; про устрій світу й місце в ньому людини, а також відповідає на питання, що є людина і яке її майбутнє. Тобто, головні питання, на які відповідає світогляд, — "Хто ми? Звідки ми прийшли? Куди ми йдемо?".

Світогляд — це не просто сума знань про світ, місце і долю людини в ньому, він нерозривно пов'язаний з оцінкою цього світу, різноманітних його явищ з точки зору їхніх відношень до людських потреб, з визначенням того, "що добре" та "що погано" для людини, що має для неї деяку цінність (позитивне або негативне значення). Основними цінностями стародавні люди вважали добро, істину та красу. Інакше кажучи, світоглядне знання завжди містить в собі відношення, воно завжди є знанням-оцінкою.

Іншу важливу властивість світогляду становить його суспільна природа, те, що він є суспільною самосвідомістю, усвідомленням людьми не тільки свого місця в природі, а й свого суспільного буття, місця серед інших людей з певної точки зору, притаманній в цей час тій соціальній спільноті, до якої належить суб'єкт — носій свідомості.

У структурі світогляду існують три підсистеми, причому кожній з них відповідає певна підсистема в структурі свідомості.

Світосприйняття ґрунтується на чуттєвому пізнанні (відчутті, сприйнятті, уявленні) і полягає у формуванні в свідомості людини наочно-чуттєвої картини світу.

Світопереживання — це узагальнене емоційне ставлення до світу, яке може бути оптимістичним, світлим, радісним, пов'язаним із задоволенням та насолодою, або, навпаки, песимістичним, похмурим, пов'язаним із болем і стражданнями.

Світопереживання утворює характерний для кожної окремої людини загальний емоційний стан, йому в структурі свідомості відповідають емоції та почуття.

Світорозуміння є системою понять і дає логічний опис взаємовідносин людини та світу. Підсистема свідомості, яка відповідає світорозумінню, називається мисленням.

Виокремлюють такі основні форми світогляду:

життєвий (повсякденний);

міфологічний;

релігійний;

науковий.

Життєвий світогляд виникає на основі досвіду звичайного повсякденного життя людей і того досвіду, що передається від покоління до покоління та виражається в різноманітних твердженнях, характерних для "здорового глузду" та народної мудрості (у прислів'ях, приказках, звичаях та традиціях). Він орієнтує людину у звичайній, повсякденній поведінці і є поглядами не на космос, а на маленький навколишній світок. Тобто, це не світогляд в повному розумінні, а швидше мікросвітогляд.

Першою формою світогляду в повному розумінні були міфи (в перекладі з грецького "легенда", "пророцтво"). У них нерозривно пов'язані моральні норми, зародок літературної творчості, елементи релігії. Важлива властивість міфів та первинних форм релігії, що ще не відокремились від міфів, полягає в тому, що в той час ще не було поділу світу на природний і надприродний: люди та боги діяли в одному світі та спілкувались один з одним.

Метод міфів художній, емоційно-образний. Це оповідання, повісті, билини про вчинки богів, героїв, виникнення світу, життя, походження людини та певного племені або народу, а також про виникнення культури (оволодіння вогнем, побудову житла, приручення тварин, виникнення мови й писемності). У розповідях про подвиги героїв і чорні справи злих сил показано зразки гарної поведінки, які потрібно наслідувати, та зображено "поганих хлопців", з яких не потрібно брати приклад і які обов'язково зазнають поразки.

Очевидно, міф пов'язаний з глибинними образами колективної підсвідомості — архетипами — програмами психіки, що виникли разом з людством і генетично передаються від покоління до покоління. Вони забезпечують єдину основу мислення, розуміння світу та взаєморозуміння й виявляються у сновидіннях, казках і міфах. Типові архетипи Мати-земля, мудрий старець, воїн-захисник, надприродна істота (Бог) та ін.

Відомий сучасний учений К. Леві-Стросс встановив, що міфи це форма світогляду, яка створює картину світу й визначає соціальну стійкість історично сформованої спільності людей. Невипадково усі часи та усі народи мають однотипний набір героїв та ситуацій, покликаних дати відповіді на однотипні питання.

Із формуванням інших форм суспільної свідомості (релігії, філософії, права, науки, моралі) сфера дії міфів, що спочатку разом з традиціями визначала поведінку людей, звужується. Але вони не зникають повністю, а набувають нових форм. В наш час міфи поширені в різних соціальних групах і сферах діяльності людей та, передусім, в різноманітних містичних поглядах, таких як астрологія, нумерологія або ж віра в лікування водою, "зарядженою" через телебачення.

Релігії, що виникли значно пізніше (точніше, їхні розвинені форми), відповідають на ті ж самі світоглядні питання, хоча походження релігій інше. Виникнення сучасних світових релігій пов'язане з конкретними особистостями-пророками, посередниками між Богом і людьми. Через них (Мойсея, Зороастра, Будду. Христа, Мухаммеда), згідно з релігійними поглядами, передається божественне одкровення, що фіксується в священних книгах (Старому завіті, Авесті, Трипітаці, Новому завіті, Корані). Викладене в цих джерелах є абсолютною істиною для послідовників відповідної релігії, в якій вони не можуть сумніватися. Метод релігії віра (нераціональна впевненість в абсолютній істинності релігійних догматів) є обов'язковою для віруючих.

Релігія виконує декілька соціальних функцій, одна з яких світоглядна, тобто утворення основи світогляду релігійної людини. Основні положення релігійного світогляду:

існує Бог, надприродна істота, яка живе в іншому надприродному світі;

Бог створив весь світ і людину;

людина від Бога одержує душу — частинку божественної сутності;

душа на "тому світі" буде відповідати за поведінку людини на цьому світі.

Відповіді релігії на світоглядні питання прості та зрозумілі, але немає переконливих (для невіруючого) доказів їхньої істинності. До того ж, існує безліч релігій і напрямків в межах кожної релігії, що також суперечить основній догмі.

Науковий світогляд виникає пізно — на етапі накопичення наукою достатньої кількості знань для відповідей на основні світоглядні питання, створення цілісної картини світу на основі наукових законів та даних спостережень, експериментів. Така картина світу виникає на основі достовірних фактів і за допомогою логічного мислення. Важливим складником наукового світогляду є філософія, що узагальнює й систематизує дані різноманітних наук, розробляє основні поняття — категорії, досліджує процес пізнання і, зокрема процес наукового пізнання.

Наукове знання минуще, воно не претендує на абсолютність, однак має великий ступінь ймовірності щодо відносної істинності. На основі такого знання можуть бути створені діючі технічні прилади — від простих механізмів до сучасних комп'ютерів.

Сучасний погляд на співвідношення світоглядів полягає в тому, що вони співіснують і вирішують різні завдання. Релігія вирішує смисложиттєві питання, регулює соціальні відносини в релігійній общині, а наука (фізико-математичне природознавство) ефективна як основа технології.






загрузка...
загрузка...