Посібник з філософії

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Тема 5. Становлення і розвиток української філософської думки

§1. Становлення філософської думки в Україні (ХІ-ХVІІ ст.)

Становлення філософської думки України відбувалося за часів Київської Русі, коли на її територію проникає християнство. У зв'язку з цим на її формування вплинули три головні джерела: ідеї християнства, розвинені у візантійській філософії; антична спадщина, яка стала доступною в цей же час, і власна духовна культура, що існувала у вигляді міфів, билин, сказань.

Під переважним впливом останнього джерела виникає тип мислення і світогляд, не схильний до абстрактного теоретизування, характерного для західноєвропейської філософської культури. Філософ України був не теоретиком, а, швидше, любомудром, його більше цікавлять не технологія філософії, не визначення понять, а смисложиттєві питання і справедливість в житті суспільства, тобто проблеми людини та людської історії.

Ця особливість розкривається в таких рисах, притаманних українському менталітету (складу духовності) та українській філософії, як антеізм, екзистєнціальність та кордоцентризм.

Антеізм характерна для народу землероба та хлібороба близькість до землі, природи, нерозривний зв'язок із ними, що помітно виявляється у національному характері, піснях, всьому укладі життя українського народу.

Екзистенціальність виявляється у підвищеній чутливості, ліричності, увазі до духовних питань (зокрема релігійності).

Кордоцентризм випливає з двох попередніх понять. Полягає у тому, що людина як істота, близька до природи та така, що живе більше почуттями, ніж міркуванням, найважливіші життєві питання не може вирішувати суто логічним шляхом, за допомогою розуму, а вирішує їх нелогічно, інтуїцією серцем.

Першими джерелами Київської Русі, в яких розглядалися філософські питання, були літописи «Повість врємєнних літ» (в яку входило «Слово філософа») та «Слово про закон і благодать» Іларіона (першого слов'янського глави церкви митрополита Київської Русі), в якому Іларіон показував переваги нового християнського завіту (благодаті) перед давнім іудейським законом.

У цей час відбуваються значні зміни у світогляді. Людина вже сприймає себе не стільки як частинку природи, скільки як вищу істоту, "царя природи", що стоїть над всіма тваринами, як з'єднуючу ланку між Богом та іншою природою. Людина уявляє себе центральною фігурою в усьому створеному Всесвіті. Ця точка зору називається антропоцентризмом.

Найважливішим питанням світогляду стає співвідношення тіла і душі. Тіло з'єднує людину з природою, а душа з Богом.

Цей тип філософствування охоплює час з кінця X до середини XV ст. Після татаро-монгольської навали у XIII ст. він зберігається у Галицько-Волинському князівстві, а пізніше і у Великому князівстві Литовському, до складу якого входить більша частина України.

Другий період становлення української філософії пов'язаний з боротьбою українського народу за своє звільнення. Філософія цього періоду розвивається на основі духовності Київської Русі, ідей європейського Відродження, античної філософії і під впливом візантійського ісіхазму етико-релігійного вчення про шлях людини до злиття з Богом через зосередження свідомості в самій собі, "очищення серця" за допомогою прийомів психофізичного самоконтролю (є аналогія із суфізмом в ісламі і з йогою в Індії).

У XVI ст. в Україні розповсюджується книгодрукування з науково-освітнім центром в Острозі, а в XVII ст. створюється перший вищий навчальний заклад університетського типу — Києво-Могилянська академія (1632 р.). У ній вивчається антична і візантійська філософія, а також праці арабських філософів, зокрема «Логіка Авіасафа» Аль Газзалі. Велика увага приділяється вивченню природи, особливо астрономії.

Професори Києво-Могилянської академії всебічно досліджують проблеми пізнання, пізнавальну здатність людини: відчуття, сприйняття, пам'ять, мову і мислення. Всі відчуття вони поділять на зовнішні (зір, слух, нюх, дотик, смак) та внутрішні (уявлення, фантазія, сновидіння, пам'ять). У працях і лекціях Ф. Прокоповича, С. Яворського, Г. Щербацького та інших спостерігається поступовий перехід від богопізнання до пізнання природи і людини, асиміляція передових ідей західноєвропейської філософії Нового часу (Коперника, Галілея, Декарта, Гассенді).

Перший університетський центр України, Росії та Білорусії — Києво-Могилянська академія — стає зосередженням усіх знань свого часу, а також центром підготовки діячів освіти і науки для всіх східних слов'ян.

У ній навчався Григорій Сковорода, чиє філософське вчення стало вершиною розвитку філософії України, а сам Сковорода став класиком філософії України й усіх східних слов'ян.






загрузка...





загрузка...