загрузка...
Loading...

Посібник з філософії

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Тема 5. Становлення і розвиток української філософської думки

§2. Розвиток філософської думки в Україні від Сковороди до нашого часу

Григорій Сковорода (1722-1794 рр.) народився на Полтавщині в сім'ї козака. Він знаний як людина різнобічно обдарована і талановита: був композитором, поетом, музикантом, художником, співаком, теологом, філософом, моралістом-етиком; досконало знав латинську, давньогрецьку, давньоєврейську, німецьку мови.

З 16 років Сковорода навчається у Києво-Могилянській Академії. З 1741 по 1744 рр. співає у придворній капелі імператриці Єлизавети. Близько трьох років працює у складі посольства Вишневського в Угорщині. За цей час він пішки обходить Угорщину, Австрію, Польщу, Німеччину, Італію. В усіх цих країнах відвідує лекції провідних професорів знаних в Європі університетів. З 1754 р. Сковорода стає домашнім вчителем сина поміщика Тамари у Кавраї на Черкащині. З 1759 р. викладає у Харківському колегіумі, а з 1769 р. живе як мандрівний філософ і створює свої головні твори, але ще у період перебування в Кавраї Сковорода формує свій оригінальний світогляд, створює перші значні поетичні та філософські твори, передусім «Сад божественних пісень».

Людина незалежна й пряма за характером, Сковорода не хотів бути підлеглим людям, які поступались перед ним в своєму інтелектуальному розвитку. ! саме мандрівний спосіб житія дав можливість мислителю справдити властиве багатьом філософам прагнення до аскетизму та самовияву.

Сковорода не мав ніякої власності і був вільним, наскільки взагалі може бути вільною людина. Прокидався він обов'язково до сходу сонця і прагнув спостерігати цей схід, не вживав ні м'яса, ні риби. Щодня не менше чотирьох годин проводив наодинці з природою.

У своїх творах виробив струнку й оригінальну філософію, розглядав найважливіші світоглядні питання і передусім, місце людини у світі.

За Сковородою, існують три взаємопов'язані світи:

макрокосм (вся природа);

мікрокосм (людина);

світ символів (духовне життя, основу якого становить Біблія).

Макрокосм це загальний великий світ, в якому все існує, і він складається з незліченної кількості світів. Мікрокосм малий світ, світ людини. Чимось тотожний макрокосму. У символічному світі "собраны небесных, земных и преисподних тварей фигуры... ведущими мысль нашу в понятие вечной натуры".

Кожний світ має дві натури: внутрішню і зовнішню. Зовнішня натура макрокосму світ, що спостерігається, а внутрішня Бог; зовнішня натура людини її тіло, а внутрішня душа; зовнішня натура Біблії її речовинна сторона, а внутрішня ідеї, що містяться у ній. При цьому головне це, звичайно, внутрішня, невидима сторона, а зовнішня лише тінь, відображення внутрішнього.

Головним у людині Сковорода вважає не розум, не логіку, а емоційно-вольову сутність людської духовності серце. Ця невидима натура є основою єдності людини та Бога. Звідси випливає визначна думка українського Сократа: пізнання це, передусім, самопізнання, а самопізнання є пізнанням Бога. Однак Бог Сковороди не прообраз людини, не особистість, а природа і "сонце світу". Він зливається з природою, що вічна, не має меж, тобто нескінченна у просторі і часі.

Незвичайно сучасно звучить його думка про те, що саме людина є ключем до всіх таємниць природи і суспільства. Тому головне це (як знали ще стародавні греки) пізнати себе, свою внутрішню суть. І ця внутрішня, духовна сутність людини, істина в її серці і є справжнім Богом у ній. Це свідомість, дух, воля, внутрішні переконання людини. Звідси випливає одна з головних ідей великого філософа ідея спорідненої праці.

Пізнання себе, за Сковородою, не самоціль, а тільки засіб. Споріднена праця така діяльність, що відповідає внутрішній природі людини, її здібностям і потребам. Потрібно пізнати свою "внутрішню, сердечну" людину, щоб правильно знайти своє місце у житті таке місце, що може дати глибоке внутрішнє задоволення людині, на якому вона принесе користь іншим людям. Тільки у цьому випадку людина може бути щасливою.

Виходячи з цього і продовжуючи лінію "розумного задоволення" Епікура (все необхідне легко добувається, а пусте та зайве тяжко), Сковорода згідно з важливою думкою Демокріта, що обов'язково потрібно цінувати, те, що ти маєш, чітко формулює основний філософсько-етичний закон всього людського життя: потрібне не тяжке, тяжке непотрібне. Він проводить вододіл між природним і штучним, необхідним для життя і спотвореним, яке губить людину та людство (своєрідна лезо Сковороди).

Оригінально вирішує мислитель і питання про рівність та нерівність людей. Він висуває ідею нерівної рівності. Кожна людина, говорить він, схожа на глечик. Який вона має глечик, залежить від неї самої, Бог же кожному наповнює глечик повністю.

Григорій Савович Сковорода:

- Що таке життя? Це подорож: прокладати собі дорогу, не знаючи, куди іти, навіщо іти.

- Що може бути шкідливіше, ніж людина, яка має знання найскладніших наук, але без доброго серця? Вона всі свої знання застосує на зло.

- У істини проста промова.

- Без зерна горіх ніщо, а без серця людина.

- Хто не любить клопоту, повинен навчитися просто й убого жити.

- І що дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести даремно намагаються.

- Істинна людина і Бог одне і те ж.

Оставьте... В этом фолианте Мы все утонем без следа!.. Не говорите мне о Канте!! Что Кант?.. Вот... єсть... Сковорода!!!

А. Белый

У спадщині Сковороди із класичною ясністю висловлені ті риси української філософії, що формувалися протягом усієї її історії: антеізм, екзистенціальність та кордоцентризм.

Перед смертю Сковорода прийшов (зі всіма своїми рукописами) до свого учня М. І. Ковалинського, заповідаючи, щоб на могилі встановили надгробний напис: "Світ ловив мене, але не спіймав". Філософську спадщину мислителя далі розвивало багато діячів української культури.

На особливу увагу заслуговує Тарас Шевченко (1814-1861 рр.), у духовній спадщині якого важливе місце займає проблема людини та її духовного світу. Він відстоює

ідеї с.вободи (особистої та національної), необхідності збереження української мови. Шевченко багато в чому сформував самосвідомість українського народу.

Тарас Григорович Шевченко :

- Все йде, все минає і краю немає.

Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

- Один у другого питаєм,

На що нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

І, недознавшись, умираєм,

І покидаємо діла...?

- І день іде, і ніч іде,

І, голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки.

Всьому світу відомі праці Олександра Потебні (1835-1891 рр.) лінгвіста й філософа, професора Харківського університету. Він показав нерозривний зв'язок пізнання з мовою. Мовлення Потебня розуміє як творчий акт і підкреслює право національної культури на свою мову, а також вплив мови на свідомість людини та народу.

Багато зробив для розвитку української й російської філософії Памфіл Юркевич (1827-1874 рр.), який виступав проти матеріалізму та ідеалізму за їх неувагу до духовності, почуттів людини, її серця основи існування. Велику увагу він приділяв природничим наукам, перенесенню методів емпіричного дослідження у психологію та інші науки про людський дух.

Істотний вклад у розвиток української філософії зробили також М. Драгоманов, С. Подолинський, П. Грабовский, М. Павлик. Значне місце у розвитку філософсько-соціологічної думки України належить Івану Франку, який головні цінності людини вбачає в самому житті, праці, щасті й особистій свободі.

У новітній українській філософії слід виділити першого президента Української Академії наук В. Вернадського (1863-1945 рр.), який створив вчення про ноосферу як область космосу, перетворену розумом людини. По суті справи, Вернадський створив нову картину світу, показавши, що людська діяльність набула космічного характеру, тому життєвою необхідністю стає управління усім процесом соціального розвитку, вироблення планетарного мислення людства та кожної людини.

У роки існування Радянського Союзу тоталітаризм значно обмежував розвиток філософії в Україні. Але були й значні досягнення, особливо у таких сферах, як історія філософії, категоріальний аналіз, логіка та методологія наукового пізнання, проблеми етики та естетики, філософські проблеми природничих наук.






загрузка...
загрузка...