Посібник з філософії

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Тема 7. Онтологія. Буття і матерія

§1. Буття

Існуючим називається, з одного боку, те, що існує як привхідне, з іншого, — те, що існує саме по собі.

Арістотель

Буття — все те, що існує, те, що є у протилежність тому, чого нема. Це найзагальніша категорія онтології та всієї філософії. Поняття буття виникає ще у давнині. І з тих пір воно знаходиться в центрі уваги більшості філософських напрямів.

Основні питання при цьому фактично вічні:

Що таке буття?

Як воно існує?

Чому воно є?

Ці питання виникають разом з виникненням філософії і будуть існувати, поки вона існує. Вони вічні, а відповіді багатоманітні та перехідні. Парменід розуміє буття як єдине ціле і непорушне, а Геракліт — як безперервне становлення. Платон розділив буття на те, що сприймається чуттєво, і вище буття — світ ідей. Арістотель, аналізуючи слововживання, виявляє різні значення слова "є" і, спираючись на це, виділяє чотири смисли буття: буття речі, принципи речі, сукупності частин речі і форми, що організують річ. Він також розділив буття на дійсне (актуальне) і можливе. Середньовічна філософія наголошує на протиставленні божественного і створеного буття. Буття у Гегеля — перший логічний ступінь сходження абсолютного духу до самого себе.

Найважливіші сторони проблеми буття у сучасних умовах визначаються розглядом його з точки зору абсолютності і відносності, загальності та ідеальності. Воно абсолютне, тому що існує усюди і завжди, відносне, так як існує по відношенню до небуття. Буття змінне усюди і завжди, тобто мінливість абсолютна. Однак водночас вона і відносна, бо існує за своїми законами і має своєрідну стійкість. Наприклад, полум'я свічки завжди оновлюється і складається з частинок, що рухаються, але ця змінність має стійку конфігурацію.

У конкретному випадку ця проблема є проблемою абсолютності існування окремих речей: чи можна стверджувати, що відносними є лише такі властивості, як лінійні розміри, маса окремих речей і час протікання процесів (відповідно до спеціальної теорії відносності Ейнштейна), чи також і саме буття? Скажімо, чи існує безвідносно до нас зірка, тривалість життя якої менша, ніж час проходження світла від неї до нас. З цією характеристикою абсолютності пов'язана і проблема часу. Коли існує і має бути буття — у теперішньому, минулому або майбутньому? Якщо тільки в теперішньому, то що таке теперішнє? Який це конкретно проміжок часу?

Виокремлюють буття взагалі, тобто буття усього, що є у Всесвіті, буття природних речей, буття речей, створених людиною, і буття самої людини.

Буття людини охоплює все, що є у ній і навколо; все, що пов'язане з нею і включає у себе предметно-практичну (дії людини з оточуючими речами за допомогою спеціальних засобів), соціальну (взаємодію з іншими людьми) і духовну діяльність. Предметно-матеріальну і соціальну діяльність людини разом називають практикою.

Духовне — це зміст внутрішньої психічної діяльності людини та її об'єктивовані продукти. Тобто, духовне існує у двох видах: індивідуальному і позаіндивідуальному (об'єктивованому).

Індивідуальне духовне — це, насамперед, свідомість людини — уся та психічна діяльність (думки, емоції, відчуття), яка усвідомлюється, включаючи і саму самосвідомість. Здатність свідомості усвідомлювати своє буття має назву рефлексії.

Індивідуальна духовна діяльність охоплює формування світогляду, системи цінностей, планів. Діяльність самосвідомості — основного елемента духовності полягає у постійному контролі та оцінці своєї діяльності, у самотворенні, формуванні свого "Я" (діяльності, доступній тільки людині, що і робить її відповідальною за свої вчинки, характер та долю).

Індивідуальне духовне містить у собі не тільки свідомість, а й несвідоме (те, що не усвідомлюється). Несвідоме вміщує у собі нижній рівень автоматичний психічний контроль фізіологічних функцій, глибинні бажання, снобачення, патологічні психічні стани (психози) і верхній рівень (передсвідомість) це думки, переживання, ідеї, які зароджуються поза свідомістю, але можуть за певних умов бути усвідомленими. До цього рівня також належать переживання, "витіснені зі свідомості", які можуть стати причиною різних психологічних комплексів (Едіпа, неповноцінності) і неврозів.

Позаіндивідуальне духовне також складається зі свідомого та несвідомого. Свідоме це знання, накопичені людством і зафіксовані у матеріальних носіях (в індивідуальній свідомості, пов'язаній з мозком, у книгах, у пам'яті комп'ютерів), це національні мови, природні та технічні знання.

Суспільна свідомість як складова позаіндивідуального духовного має два рівні:

суспільна психологія утворюється-стихійно;

науково-теоретична свідомість виробляється наукою та філософією.

До форм суспільної свідомості, або засобів духовного, освоєння дійсності, належать політична та правова свідомість, мораль, релігія, мистецтво, наука та філософія.

Несвідоме духовне (колективне несвідоме)це архетипи психологічні установки, які передують певним зразкам мислення і дій, що закріплені у генотипі і передаються через речовину спадковості молекулу ДНК.

- Ясно, що буття не є реальним предикатом, іншими словами, воно не є поняттям про що-небудь таке, що могло б бути додане до поняття речі.

І. Кант

Життя є найзагальніша і всеосяжна назва для повноти дійсності скрізь і у всьому.

В. Соловйов

- Пізнання не тільки проливає світло на буття, не тільки є світлом про буття, .але воно є світлом у бутті, усередині буття. А це значить, не буття іманентне (внутрішньо притаманне В. С.) пізнанню, а пізнання іманентне буттю.

Н. Бердяєв

- Буття не є нічим з реального.

- Буття дане як розкриття присутності.

М. Хайдеггер

Виокремлення усвідомленого духовного (ідеального) призводить до принципово важливого з точки зору теорії пізнання розділенню на суб'єктивну реальність — ідеальне — і об'єктивну — матерію. Ідеальне не має ніяких фізичних властивостей і не може фіксуватися приладами.






загрузка...





загрузка...