Посібник з філософії

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Тема 7. Онтологія. Буття і матерія

§2. Матерія, рух, простір, час

...матерія є буттям у просторі, або буттям, з'єднаним з простором.

Г. В. Лейбніц

Матерія — це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дана людині в її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями та існує незалежно від них.

В. І. Ленін

1. Поняття матерії в історії філософії та природознавства

Прагнення зрозуміти, що є оточуюча нас об'єктивна реальність, лине ще від стародавніх мислителів, які зводять її до певних першопочатків: дао, Інь, Ян, пуруша.

Досократики, зокрема Емпедокл, виділяють конкретні речові першопочатки: воду, вогонь, землю, повітря чи усі їх разом. Послідовник Емпедокла (засновник наукової медицини — Гіппократ) розвиває вчення про здоров'я (ейкразію) і хвороби (дискразію) як результат змішання чотирьох соків організму:

крові — сангве — пов'язаної з вогнем (джерело — серце);

слизу — флегми — пов'язаного з Землею (джерело — мозок);

жовчі — схоле — пов'язаної з повітрям (джерело — печінка);

чорної жовчі — мелане схоле — пов'язаної з водою (джерело — селезінка).

Гіппократ був не тільки великим медиком, а й значним філософом. Він висловлював чимало чудових думок філософського характеру. Зокрема, Гіппократ розумів усе об'єктивно існуюче як природу, що наближається до сучасного розуміння матерії: "Все це — єдина і не єдина природа. Все це — безліч єств і водночас одне єство" (Трактат «Про їжу» //Соч.— т. 2.— М. 1941.— С. 508)

Кожна з форм суспільної свідомості регулює людську діяльність у деякій галузі дійсності за допомогою властивих їй методів та засобів.

У Платона ж оточуючий нас світ, що сприймається чуттєво, носить вторинний, залежний характер від вищого світу — світу абсолютних ідей.

Але найбільший вплив на подальшу філософію і всю науку мали погляди Демокріта, за яким уся дійсність складається з найменших неподільних частинок — атомів, що рухаються у порожнечі, з'єднуючись і розділяючись. Відомий фізик Р. Фейнман сказав у своїй Нобелівській промові, що ідея атомізму найважливіша у всьому людському знанні.

У Новий час розуміння матерії різне у матеріалістів та ідеалістів. Об'єктивний ідеалізм (Гегель) у загальних рисах продовжує лінію Платона, а суб'єктивні ідеалісти (Берклі, Юм) вважають поняття матерії фікцією, помилкою, оскільки у світі не існує нічого, окрім відчуттів.

Найпоширенішим у Новий час стає розуміння матерії (слідом за Демокрітом) як атомів — тобто як речовини (слово "матерія" перекладається з латині саме як речовина). Виникає також поняття кількості матерії — маси, яка розуміється як кількість атомів. Таке розуміння виявляється досить задовільним до кінця XIX ст., до низки відкриттів, зроблених у фізиці.

Спочатку було передбачено, а згодом експериментально встановлено існування електрону. Було відкрито явище радіоактивного розпаду атомів (Бекерель), що зробило неможливим зведення матерії до атомів. Ця неможливість ще посилюється після передбачення (Максвел) і експериментального встановлення (Фарадей) існування електромагнітних полів, а потім й такого їх різновиду, як рентгенівське проміння.

Ще парадоксальнішою стає ситуація після створення А. Ейнштейном спеціальної теорії відносності (СТВ), в якій показана залежність маси від швидкості. При цьому виникає (при розумінні маси як кількості атомів) можливість трактування зміни маси як зміни кількості атомів.

Всі ці відкриття призводять до зміни картини світу — наукової революції, одним із складових елементів якої стає зміна розуміння того, що є матерія. Виникає необхідність розуміння матерії не тільки як атомів, але й як усієї об'єктивної реальності. Такі погляди висловлювались і раніше, але не були поширені. Так, французькі просвітники розуміють Всесвіт як рухливу матерію (Гольбах), а матерію — як загальну причину наших відчуттів. Аналогічно цьому Фейєрбах розуміє природу як систему різноякісних тіл, а Ф. Енгельс пише: "Матеріальне сприймається і пізнається".

Таке розуміння матерії як всієї об'єктивної реальності, яка не залежить від людини і пізнається нею як безпосередньо (через відчуття), так і опосередковано через прилади та наукові теорії), стає найприйнятнішим.

Як структурні рівні організації матерії (специфічні форми її існування) сьогодні виокремлюють неорганічну (неживу природу), органічну матерію (живу природу) і соціальну матерію (людське суспільство).

Нежива природа залежно від розміру поділяється на мікросвіт (світ атомів та елементарних частинок), макросвіт (світ предметів, що оточують людину) та мегасвіт (світ планет, зірок, галактик). Особливий інтерес викликає питання про будову матерії вглиб про можливі шляхи розвитку фізики мікросвіту. З логічної точки зору можливі такі ситуації:

будуть виявлені першоцеглинки неподільні надалі часточки, справжні атоми (зараз на цю роль претендують кварки);

першоцеглинок не існує, і подільність часток безкінечна (так звана дурна, або блошина безкінечність);

виявиться взаємоскладеність одна в одній усіх елементарних часток (бутстрап);

винайдеться змикання мікросвіту та мегасвіту (так, В. Брюсов сказав: "быть может, эти электроны — миры, где пять материков...");

з'явиться нова можливість, яку сьогодні неможливо передбачити. Останній шлях вважають найвірогіднішим.

2. Рух

Зі стародавніх часів і до сьогодення філософи вважали найважливішою властивістю матерії рух, який розглядався як спосіб її існування.

Уявлення про загальність руху виникає одночасно з філософією. Давньоіндійські Веди стверджували, що існування Всесвіту це подих Брахми (при цьому день Брахми продовжується 2 160 000 000 років). Давньокитайський філософ Лао-цзи вважав, що немає нічого постійного, усе змінюється в світі.

У Стародавній Греції виникають дві точки зору про рух. Геракліт проголошує відомий принцип панта рей, а Парменід стверджує, що змін не може бути взагалі, те, що ми спостерігаємо, оманлива видимість. Він розуміє зміни як виникнення і знищення: те, що є, існує, буде завжди, те, чого нема, не буде ніколи. Вони мали рацію. Справді, в світі немає нічого абсолютно нерухомого, але з іншого боку, існують закони збереження, згідно з якими енергія, речовина, кількість рухів не можуть зникати та виникати. Ситуацію яскраво і глибоко відобразив О. С. Пушкін:

- Движенья нет, сказал мудрец брадатый.

Другой смолчал и стал пред ним ходить.

Сильнее бы не мог он возразить;

Хвалили все ответ замысловатый.

Но, господа, забавный случай сей Другой пример на память мне приводит: Ведь каждый день пред нами солнце ходит, Однако ж прав упрямый Галилей.

З'єднати стійкість та рух певною мірою вдається Демокріту, який вважає, що атоми вічні і незмінні і завжди знаходяться у русі. Арістотель, як завжди, підходить до проблеми більш диференційовано і виокремлює шість видів руху: виникнення, знищення, зміну якості, збільшення, зменшення, переміщення. В Новий час матеріалісти, розуміючи матерію як атоми, пояснювали рух як виключно механічне переміщення атомів.

Французькі філософи (Дідро, Гольбах, Ламетрі, Гельвецій) визнають й інші форми руху матерії, проте вважають, що всі їх можна звести до механічної. При цьому Толанд і Гольбах розуміють рух як засіб існування матерії.

І тільки Гегель вперше долає однобічний механіцизм (зведення усіх форм руху матерії до механічної) і формулює основні закони руху (розвитку).

Починаючи з кінця XIX ст. розуміння руху матерії як будь-якої зміни набуває дедалі більшого поширення (а вперше така точка зору зустрічається у працях Ф. Енгельса). За такого підходу відповідно до форм існування матерії можуть бути виокремлені основні форми руху:

рух у неживій природі;

рух у живій природі;

рух у суспільстві (соціальний).

Обговорюється питання про можливість виділення інформаційної, чи кібернетичної форми.

У кожній з них є свій специфічний носій та свої особливі закони руху. При цьому рух у неживій природі розглядається як простіший (як нижча форма) по відношенню до руху у живій природі, а останній розглядається як нижча форма по відношенню до соціальної форми руху.

Виникає питання про взаємовідношення форм руху матерії. Якщо вважають, що явища вищої форми можуть бути повністю пояснені законами нижчої, то така позиція має назву редукціонізму. Він існував в історії науки у вигляді механіцизму (зведення до механіки) та фізикалізму (зведення до фізики).

З протилежної точки зору вищі форми руху матерії настільки специфічні, що закони нижчих нічого не можуть дати у їх пізнанні. Ця точка зору має назву органіцизму, або віталізму.

Насправді, оскільки нижчі форми руху входять до складу вищих, то їх закономірності діють у вищих і вони до певної міри дозволяють вивчити ці вищі форми, проте не повністю, оскільки останні мають свою специфіку. Така точка зору має назву інтегратизму. Вона дозволяє використовувати фізичні методи досліджень для вивчення медико-біологічних явищ та застерігає проти абсолютизації цих методів.

Поняття руху є вихідним для пояснення розвитку та прогресу.

Розвиток розуміють як такий рух, при якому відбувається необоротна, направлена закономірна зміна, тобто розвиток це обов'язково зміна якості. Будь-який розвиток є зміною, але не кожна зміна є розвитком.

Поняття прогресу, чи прогресивного розвитку, явно чи неявно носить антропоцентричний характер. Тобто, ми вважаємо прогресивним те, що сприяє прогресу людства. Головним критерієм прогресу і головною метою людства Організація Об'єднаних націй у Загальній декларації прав людини проголосила права і свободи особистості.

- Рух взагалі є зміною взагалі.

Ф. Енгельс

- Основні критерії прогресу знаходяться в трьох сферах матеріальної дійсності: системно-структурний стосується неорганічної природи, функціональний органічного світу і гуманітарний суспільства.

П. В. Алексеев, О. В. Панін

- Усі прогреси реакційні, якщо руйнується людина.

А. Вознесенський

- Духовне удосконалювання індивіду прогрес прогресів.

А. Швейцер

І рух, і розвиток, і прогрес нерозривно пов'язані з простором і часом.

Простір і час

У повсякденній практиці людини формується уявлення про простір (як взаєморозташування і протяжність тіл) та про час (як тривалість існування тіл та їх станів). Ці уявлення узагальнюються у природознавстві та філософії і приводять до висновків про властивості простору і часу. Простір вважається безкінечним, тримірним та зворотнім, а час вічним, одномірним і не зворотнім.

Стосовно простору і часу в історії науки існувало два підходи: субстанційний і реляційний.

Субстанційний підхід у давнині розвивали Демокріт та Епікур, а в Новий час - Ньютон. Згідно з ним, простір, час та матерія три субстанції, три речі які можуть існувати самостійно. Простір (схожий на ящик), в якому є атоми, планети, зірки (матерія) і годинник (час). Матерію, ящик і годинник можна розділити.

Елементи реляційного підходу були у перипатетиків, у Новий час цей підхід розвивав Лейбніц, і він остаточно утвердився після робіт Ейнштейна з теорії відносності. В реляційному підході і простір, і час розглядаються як відношення матеріальних об'єктів. Простір — як взаєморозташувакня, їх взаємна координація, а час — як координація їх станів. Тобто, ніякого простору, ніякого часу поза матеріальними об'єктами не існує. Розмірність простору і часу випливає з нерозривного зв'язку останніх двох та уявляється чотиримірною характеристикою єдиного просторо-часового континуума.

Найпростіші просторо-часові моделі Всесвіту зараз пов'язують з середньою щільністю речовин у ньому. При критичній щільності (2 • 10 29 г/см3) Всесвіт повинен бути кінцевим та стаціонарним (Всесвіт Ейнштейна). Якщо вона менша критичної, то Всесвіт має бути відкритим і безкінечно розширюватись (Всесвіт Лобачевського-Фрідмана), а якщо вище критичної межі, то Всесвіт повинен бути замкнений, пульсуючий (Всесвіт Рімана).

Сьогодні це питання лишається не вирішеним, тому що відкриваються дедалі нові види матерії, які вміщують у собі велетенські маси, як от чорні діри.

Формам існування і руху матерії повинен відповідати, згідно з реляційним підходом, свій простір-час. Тобто, рух неживої природи здійснюється у фізичному просторі-часі. А біологічні об'єкти існують не тільки у фізичному, а й в своєму власному біологічному просторі-часі. Елементами біологічного простору виступають індивідуальна територія, екологічна ніша й уся біосфера, біологічного часу — вік організму (а можливо, й виду), його внутрішній біологічний годинник, який визначає фізіологічний стан організму, ступінь його старіння.

В. І. Вернадський пов'язував біологічний час з вищим рівнем організації матерії, коли найбільш чітко і повно виявляються такі якісні ознаки часу, як незворотність і односпрямованість, що є наслідком безперервної послідовної еволюції біосфери, і тільки з цього часу, вважає він, стає можливим справжнє обчислення та вимір біологічного часу.

Соціальний простір — це простір, що охоплюється та перетворюється людством, а соціальний час — це його історія.

Крім того, можуть бути виокремлені також психологічний простір та час і, відповідно, психологічний вік організму, який має психіку (передусім, людини). Психологічний вік залежить від рухливості центральної нервової системи і визначається здатністю людини адаптуватися в нових умовах, її допитливістю та життєвою енергією, а психологічне старіння пов'язане, перш за все, зі зростанням ригідності, жорсткості, втрати гнучкості нервовою системою старої людини, що зменшує її адаптаційні можливості. Психологічний простір розуміють як певну дистанцію між людьми у спілкуванні, вторгнення у яку, крім особливих випадків викликає психологічний дискомфорт.

Звичайно, всі ці чотири часи взаємопов'язані, і психологічний вік залежить від біологічного та фізичного. Водночас вони відносно автономні, тобто люди одного фізичного віку можуть мати різний біологічний вік (таке явище пояснюється зношеністю організму). Аналогічно і люди з однаковим станом фізіологічного здоров'я можуть мати різний психологічний вік, різні ступені свіжості сприйняття та гостроти мислення.

- Час — число руху.

Арістотель

- ...простір є буттям первинно-протяжним ... яке не містить у собі нічого, крім трьох вимірів... Матерія — це буття вторинно-протяжне, або таке, що, крім протяжності, має і фізичне тіло... матерія є буттям у просторі... Рух є зміною простору... Час є нічим іншим, як величиною руху... співвідношенням всіх абстракцій послідовності.

Г. В. Лейбніц

- Що ж таке... час? Поки ніхто мене про те не запитує, я розумію, навіть не вагаючись; але як тільки хочу дати відповідь, я у цілковитій безвиході. Тим часом усвідомлюю, що якби нічого не відбувалося, то не було б минулого, і якби нічого не відбувалося, то не було б майбутнього, і якби нічого не було справді існуючого, то не було б і теперішнього часу.

Августин

- Минуле — це теж вид буття, і, мабуть, найбільш надійний.

В. Франкл

- Абсолютний, істинний, математичний час сам по собі і за своєю сутністю, без усякого відношення до чого-небудь зовнішнього, протікає рівномірно; по-іншому він називається тривалістю.

І. Ньютон

- ...час — це абстракція, до якої ми приходимо завдяки зміни предметів. У нас немає ніякої певної міри часу, тому що усе пов'язано між собою.

Е. Мах

- ...ми повинні відмовитися від опису атомних явищ як явищ у просторі і часі...

А. Ейнштейн

- ...час, четвероякий протяг відкритості, дозволяє відшукати себе як "наявність", що містить буття, тобто присутність.

М. Хайдеггер

Подальше філософське пізнання буття здійснюється за допомогою філософських категорій — основних понять, які філософія виробляє і вдосконалює протягом усього свого існування як для власних цілей (виконання своїх функцій), так і для загальнонаукового використання.

Контрольні питання:

1. Основні види буття.

2. Структура людського буття.

3. Що таке практика?

4. Форми та структура духовного буття.

5. У чому полягають хиби розуміння матерії як речовини?

6. Основні структурні рівні (форми існування) матерії.

7. Можливі шляхи розвитку фізики мікросвіту.

8. Головний критерій суспільного прогресу.

9. Субстанційна і реляційна концепція простору і часу.

10. Основні моделі Всесвіту.

11. Біологічний простір і час.

12. Соціальний простір і час.

13. Психологічний простір і час.






загрузка...





загрузка...