Посібник з філософії

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Тема 10. Пізнання

Гносеологія вивчає загальне, що характеризує пізнавальну діяльність людини.

П. Алексєєв, А. Панін

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ. Знання. Пізнання. Суб'єкт пізнання. Об'єкт пізнання. Предмет пізнання. Образ. Відчуття. Сприйняття. Уявлення. Судження. Умовивід. Поняття. Уява. Фантазія. Істина. Омана (хибні думки). Брехня. Наївний реалізм. Догматизм. Суб'єктивізм. Релятивізм. Повзучий емпіризм. Схоластичне теоретизування.

Слово "пізнання" походить від слова "знання", яке має схоже звучання у всіх індоєвропейських мовах і походить із санскриту ("янает" — знання).

Пізнання — процес відображення людиною дійсності, отримання, переробки та використання інформації.

Це явище вивчає один з головних розділів філософії — гносеологія.

У структурі пізнання виділяють суб'єкт, об'єкт і знання (результат). Суб'єкт пізнання — той, хто пізнає. Це може бути окрема людина, група вчених (наукова школа), народ або ж все людство. Суб'єкт пізнання засвоює інформацію, обов'язково має свідомість (індивідуальну або колективну) і може цілеспрямовано діяти, тобто, є суб'єктом діяльності і суб'єктом спілкування і обов'язково (безпосередньо і опосередковано) взаємодіє з іншими людьми.

Об'єкт пізнання — те, що є метою пізнання, на що спрямоване пізнання. Це ніколи не може бути вся дійсність, а лише деякі виділені області, фрагменти. Вищезгадані сфери можуть бути тільки такими, з якими людство взаємодіє у процесі свого існування.

Пізнання — взаємодія суб'єкта й об'єкта пізнання з метою отримання знання — уявлення про об'єкт в ідеальній формі у свідомості людини.

З такої структури пізнання виходить можливість аналізу взаємовідносин суб'єкта й об'єкта, суб'єкта і знання та об'єкта і знання.

Розглядаючи відношення суб'єкта й об'єкта, варто особливо підкреслити активність суб'єкта, діяльнісний характер пізнання, внаслідок чого воно не є відображенням (як у дзеркалі), а, швидше, моделюванням, тобто, створенням ідеальних моделей об'єкта, які у дечому з ним збігаються, але ніколи не збігаються цілком. Уся дійсність нескінченна і невичерпна, тому вона не може бути актуально (в цей момент) об'єктом пізнання. Але і виділений фрагмент, у принципі, також невичерпно складний і також весь не може бути актуальним об'єктом пізнання; у ньому виділяється певний зріз, що визначається рівнем розвитку суспільної практики, технології і науки. Тобто, потенційним об'єктом пізнання є не тільки вся нескінченна і невичерпна дійсність, але й будь-яка її область, що також не вичерпна. .

Актуально безпосереднім об'єктом (предметом пізнання) може бути тільки "частковий об'єкт", певний аспект, зріз об'єкта. Що саме виділяється, залежить від суб'єкта й обмежень, йому притаманних. Внаслідок цього суб'єкт пізнання і його предмет, що складає єдину систему, нерозривно пов'язані.

Предмет пізнання при цьому відображається в системі образів. Образ — стан свідомості, пов'язаний з предметом, виникає в процесі взаємодії з ним.

В історії філософії по-різному розглядався зв'язок образа і предмета. Берклі та Юм ототожнювали образи (відчуття) з предметом і об'єктом (вчені не виділяли останні як окремі поняття). Платон і Гегель розглядали образи як залежні від об'єктивно існуючих ідеальних сутностей (ідей). З реалістичних позицій образи постають певного мірою такими, що відповідають предмету (виділеній стороні об'єкта). Існують два засоби такого відображення — чуттєве і раціональне пізнання.

Взаємовідношення суб'єкта і знання характеризується ступенем оволодіння знанням (глибиною і повнотою). Воно накопичене людством і зберігається в різних текстах, лекціях, пам'яті комп'ютерів. З цієї точки зору виділяють наступні види знання.

Знання-впізнавання — неповне, неточне, коли людина дуже мало знає про об'єкт, але дещо все-таки знає.

Знання-відтворення — запам'ятовування і точне повторення яких-небудь формул, віршів, молитов. Таке знання було головною метою в середньовічній школі.

Знання-розуміння — засвоєння не механічне, а у вигляді цілісної системи, що має логічний зв'язок із знанням, засвоєним людиною раніше. У цьому випадку в людини виникає впевненість у розумінні, і вона може пояснити те, що розуміє, іншим.

Знання-застосування — суб'єкт не тільки розуміє, а й володіє знанням, тобто, вміє його застосовувати. Таке знання — мета підготовки більшості спеціалістів з вищою освітою. Так, лікар повинен не просто знати те, що написано в підручниках, але і вміти його застосовувати для діагностики і лікування пацієнтів (а ще краще — для профілактики захворювань).

Той, хто розуміє, володіє теорією, а той, хто вміє застосовувати, той може і повинен вирішувати завдання, що виникають у практичній діяльності, але він не зобов'язаний вирішувати наукові проблеми — завдання, вирішення яких ще не відоме людству.

Найвища форма знання — творче знання, коли суб'єкт може описати об'єкт, пояснити, чому він такий, вміє вирішувати завдання і вирішує проблеми. Вирішення наукових проблем — це мета науково-дослідної діяльності. Проте варто сказати, що будь-яка людина, яка в повному обсязі оволоділа своєю професією і ставиться до неї творчо, яка вирішує нові завдання, що виникли перед нею (вирішення яких не знає заздалегідь), також займається творчою діяльністю, і знання своєї професії у таких випадках теж творче. Однак така творчість не буде науковою, оскільки вирішення цих завдань вже відоме науці.

Взаємовідношення знання і його предмета є центральним і формулюються як питання про істинність пізнання, про ступінь його відповідності предмету.






загрузка...





загрузка...