Посібник з філософії

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Тема 10. Пізнання

§3. Проблема істини

Визнання принципових обмежень пізнання, існування суб'єктивних факторів, які неможливо усунути, що впливають на нього, викликають питання — "Чи є в наших знаннях зміст, що визначається тільки об'єктивною дійсністю і не залежить від людини і всього людства?". Якщо ж такий зміст є, то як його можна встановити? Це питання, що цікавило філософів в глибоку давнину, може бути сформульовано коротко: "Що є знання?" (маємо на увазі дійсне, істинне знання).

Платон розглядає як істину тільки знання про вічний і незмінний світ ідей. Все, що ми думаємо про змінний і хиткий навколишній світ, є тільки думкою, суб'єктивними поглядами, які неможливо отримати логічно і перевірити. Аналогічною є і позиція Гегеля: "Ідея істини є істина в собі і для себе". Він підкреслював також її нестаціонарний, плинний характер: "...істина — це процес".

Раціоналісти (Б. Спіноза, Р. Декарт), щоб виявити істину, вдаються не до дійсності, а до логічних критеріїв послідовності і ясності викладу.

Протилежною є позиція матеріалістів Нового часу, які пов'язують істину з чуттєвим пізнанням, а ідеалісти (Берклі і Юм) виключно з відчуттями. Однак вже Ф. Бекон, підкреслюючи залежність істини від суб'єкта, соціально-культурних факторів, проголошував: "Істина — дочка часу". Локк, Спіноза і Лейбніц намагаються створити комплексне розуміння істини на основі відповідності знання раціональній інтуїції, логіці і чуттєвого пізнання.

Найбільший інтерес викликає розуміння істини як відповідності знання дійсності, що починається від Арістотеля. Воно стає найпоширенішим (вагома роль у цьому належить діалектичному матеріалізму); і може вважатись класичним.

Істина — це відповідність змісту знань дійсності, яка не залежить від суб'єкта і не може бути спростована. У цьому підході бачимо дві сторони істини. Вона, з одного боку, є характеристикою знання, тобто, ідеального суб'єктивного образу, а з іншого, її зміст визначається об'єктивно існуючими властивостями. Тобто, вона суб'єктивна за формою та об'єктивна за змістом.

Помилка (омана)— це знання, яке не відповідає дійсності за змістом. До помилки призводить і чуттєве пізнання, але чуттєві дані не можуть бути істинними або логічними, вони бувають правильними або помилковими (наприклад, у випадку ілюзій). На відміну від помилки, брехня — це перекручення з наміром. Помилка і брехня суб'єктивні і за формою, і за змістом.

Поняття правди включає в себе ціннісну оцінку. Тобто, правда — це не тільки істина, а й справедливість, чесність, єдність слова та справи. Крім того, термін "істина" частіше використовується по відношенню до теоретичних знань, а "правда"— до думок про конкретні явища: ...правда — це істина насправді, істина у блазі, чесність, непідкупність, справедливість... (В. Даль).

Істина як явище і процес багатогранна, має багато властивостей, але насамперед, вона об'єктивна. Об'єктивність істини — її незалежність від, волі і свідомості людей. "Рацію має той, хто вважає розділене розділеним, а з'єднане з'єднаним, помиляється той, чия думка протилежна фактичним обставинам... Треба мати на увазі, що ти білий не тому, що ми тебе таким вважаємо, а саме тому, що ти білий, ми стверджуємо це, і ми маємо рацію",— писав Арістотель.

З іншого боку, істина завжди суб'єктивна, як знання суб'єкта; вона є суб'єктивною за формою свого існування, оскільки існує в поняттях, судженнях, висновках (умовиводах) і теоріях. А помилка є суб'єктивною і за формою, і за змістом, але вона не усвідомлюється суб'єктом як помилка, якщо ж усвідомлюється, то мова йде вже не про помилку, а про брехню (неправду).

Оскільки істина об'єктивна, вона обов'язково є абсолютною, тобто існує скрізь і завжди. При іншому розумінні абсолютності — повних, вичерпних знаннях — істина містить тільки їх елементи.

В той же час вона є і відносною, тобто, існує скрізь і завжди, але за певних умов. В іншому розумінні вона є обмеженою і неповною.

Така об'єктивна (за змістом) і суб'єктивна (за формою), абсолютна (в якомусь відношенні) і відносна (в іншому відношенні) істина неминуче повинна бути конкретною.

Конкретність істини, її відповідність певним умовам включає в себе три моменти. По-перше, вона пов'язана з історично визначеним ступенем розвитку знання, є елементом цілісного процесу пізнання. По-друге, у зв'язку з вищезгаданим, істина включає в себе обмеженість і помилки (хибні погляди), характерні для певного часу. По-третє, істина є конкретною у застосуванні, так як завжди дійсність є багатшою і різноманітнішою, ніж будь-яка істина, то в застосуванні теорії необхідно враховувати все різноманіття конкретної ситуації. "Суть, жива душа марксизму — конкретний аналіз конкретної ситуації", — писав В. Ленін. Карл Поппер формулює принцип конкретності істини як вимогу "точної фіксації умов її існування".

Водночас, істинне знання узагальнене, воно виражається словами (або іншими знаками) і завжди має відношення до певного класу, безлічі явищ. Діагностувати захворювання можна, лише класифікуючи його як певний рід хвороб, що складають нозологічну форму.

Такий складний і суперечливий характер істини наводить на думку про її мінливість. "Істина,— говорив Гегель,— це не монета, що може бути дана в готовому? вигляді... захованою в кишеню... Вона є процес."

Прикладом може бути досить достовірне твердження: "Вода кипить при 100°С". Його об'єктивність полягає в тому, що істина не залежить від волі і бажання людей: вода кипить при 100°С незалежно від того, подобається це нам, чи ні. Але форма вираження твердження суб'єктивна (температура може вимірюватися не тільки за Цельсієм, але й за Фаренгейтом, Реомюром тощо).

Твердження про кипіння води є абсолютним, вона кипить при 100°С всюди (у будь-якій країні на земній кулі) і завжди (не тільки зараз, але й у минулому та майбутньому). Однак ця істина є відносною, тому що температура кипіння залежить від атмосферного тиску, тобто від висоти над рівнем моря. Це твердження є конкретним, оскільки його істинність залежить від багатьох факторів, таких як ізотопний склад водню, що утворює молекули води (протій, дейтерій, тритій), від наявності в ній хімічних домішок і т. ін. І ця інформація носить узагальнений характер, стосується будь-якої води, незалежно від того, звідки вона "з криниці, ставка, водопровідної труби, копитного сліду..."

Важливо усвідомлювати, що медичний діагноз це специфічний різновид істини, з усіма її властивостями і процесуальним характером.

Важливо також бачити всю різнобічність істини, так як ігнорування однієї з її сторін і відповідно надмірне випинання інших призводить до різних відхилень від реалістичного розуміння. Якщо вважати, що істина є тільки об'єктивною, це призводить до наївного реалізму, який вважає, що знання відображають дійсність, немов у дзеркалі (ізоморфно, абсолютно точно), чого ніколи не буває. Якщо перебільшити суб'єктивність істини, то це призводить до суб'єктивізму, волюнтаризму, прибічники якого вважають: якщо дуже хочеться, то так воно і є. Якщо перебільшити значення абсолютної істини, це призведе до догматизму, замерзання знання, яке не відповідає змінам реальності. Якщо перебільшити значення відносності, виникає небезпека релятивізму точки зору, відповідно до якої "все є відносним" (що є логічно суперечливим та веде до паралічу мислення). Абсолютизація конкретності істини призводить до повзучого емпіризму, приземленості знання, браку узагальненості, теоретичної глибини і широти. Абсолютизація узагальнення істини призводить до відриву від реальності, "блукання в емпіріях", схоластичного теоретизування.

Відповідно до такого класичного розуміння істини, як відповідності знання дійсності головним критерієм істинності є практика предметна діяльність людей над перетворенням дійсності, соціальна взаємодія людей і науково-експериментаторська діяльність вчених. Слід наголосити на тому, що такий критерій є головним, але не абсолютним.

- Ми думаємо, що у будь-якій істині завжди є щось помилкове і що подібність між істиною і неправдою настільки велика, що немає ніякої відмінної ознаки, на основі якої можна було б сказати точно.

Цицерон

- Потрібно шукати істину, що була б не загальною, а особистою.

С. К'єркегор

- Найбільші істини — найпростіші.

Л. Толстой

- Істина — це ще не спростована помилка.

- ...істина — це той рід помилок, без якого певний вид живих істот не міг би жити.

Ф. Ніцше

- Істина завжди конкретна.

В. Ленін

- Істина — "справжнє", що насправді існує... На відміну від уявного, не справжнього... істина — це перебуваюче існування...

П. Флоренський

- Істина — життєтворна, неправда — життєруйнівна...

М. Рубінштейн

Контрольні питання:

1. Яка структура пізнання?

2. Назвіть п'ять основних видів знання (за його глибиною і повнотою).

3. Риси чуттєвого пізнання.

4. Форми чуттєвого пізнання.

5. Риси раціонального пізнання.

6. Форми раціонального пізнання.

7. Погляди на істину в історії філософії.

8. Основні властивості істини.

9. Правильний медичний діагноз як різновид істини.






загрузка...





загрузка...