Посібник з філософії

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Тема 11. Наукове пізнання

§1. Що таке наука?

Наука — це суцільна, безперервна модифікація. Вона вічно розвивається. Двадцять років тому учені сміялися над неосвіченістю людей, що, живучи за двадцять років до них, блукали в пітьмі. Зараз ми отримуєм задоволення, сміючись над тими, хто сміявся.

Марк Твен

Наука, безсумнівно, має величезне значення для життя сучасної людини, технології і охорони здоров'я. Вона є складним багатостороннім явищем — це і соціальний інститут, і вид професійної діяльності, і система знання. Головна її особливість — спрямованість на отримання нового знання, яке передбачає можливість його використання, практичного застосування.

Тобто, наука — це діяльність в системі суспільного розподілу праці, спрямована на отримання нового знання з метою оптимізації всієї іншої людської діяльності. Наука в її сучасному розумінні виникає поступово. Такі її основи, як суворий логічний стиль викладу, з'являються у Стародавній Греції (Евклід), а експеримент — в епоху Відродження.

Основні функції науки:

опис (фіксація даних спостережень та експериментів);

пояснення (розкриття внутрішнього механізму явища, що вивчається);

передбачення (логічний висновок із наявних даних про існування невідомих явищ).

Передбачення включає в себе прогнозування, що стосується майбутнього і ретросказання, що стосується минулого. Виділяють ще пророкування конкретний прогноз із вказівкою терміна.

- Наука це тип культурної діяльності, спостереження, класифікація, опис, експериментальне дослідження і теоретичне пояснення природних явищ.

Американський енциклопедичний словник

- Наука це безустанна багатовікова робота думки звести до системи всі явища нашого світу, що пізнаються.

- Наука не є і ніколи не буде закінченою книгою.

А. Ейнштейн

- Наука це дозвіл багатьох сумнівів; вона є баченням прихованого; вона є оком для всього; сліпий той, у кого немає її.

Хітопадеша (староіндійські тексти)

- Науки найблагороднішими людськими вправами справедливо шануються і не терплять поневолення.

- Наука це вождь пізнання правди, освіти розуму, упокоєння народів...

М. В. Ломоносов

- Наука стає нервовою системою нашої епохи.

М. Горький

- Де панує дух науки, там твориться велике і малими засобами.

М. І. Пирогов

- Наука це знання, що організувалося.

Г. Спенсер

- Людина за допомогою науки в змозі виправити недосконалість своєї природи.

І. І. Мечников

- Наука, як це розумілося завжди і розуміється тепер більшістю людей, є знанням найнеобхідніших і найважливіших для людського життя предметів знання.

Л. М. Толстой

- Наша цивілізація цивілізація науки. Це означає, що головне для неї — знання та їхня цілісність. Наука, science це лише латинське слово, що означає "знання"... Знання от наша доля.

Дж. Броновськи

- Прагнучи пізнати нескінченне, наука сама кінця не має...

Д. І. Менделєєв

- Якщо політика мистецтво можливого, то наука, безумовно,мистецтво вирішеного. І те, і інше вимагає здорового глузду.

П. Медавар

- Наука це пошук єдності в різнорідному, схожості в тому, що здається цілком не схожим.

М. І. та І. Ф. Голдстейни

1. Наука як соціальний інститут

Наука як соціальний інститут це організаційна система університетів, лабораторій, науково-дослідницьких інститутів тощо, в якій задіяно багато фахівців, є будівлі, обладнання, бібліотеки, система підготовки кадрів. Головними складовими науки як соціального інституту є кадри фахівців і матеріальна база.

2. Наука як діяльність

Наука як професійна діяльність виникла порівняно недавно. У стародавні часи були жерці, мудреці, філософи. У середньовічних університетах існували богословські, медичні, юридичні факультети, займалися логікою, математикою, риторикою, граматикою. Природничо-наукові спеціальності з'являються тільки в Новий час.

Для того, щоб займатись науковою діяльністю, необхідно мати певні якості. У вченого за покликанням повинна бути розвинута потреба в пізнанні (принаймні, вона була рушійною силою наукової діяльності всіх видатних учених). Перефразовуючи відому давньогрецьку притчу про три типи людей, що приходять на Олімпійські ігри (показати себе у змаганнях, отримати користь від торгівлі і просто поспостерігати), А.Ейнштейн усіх, хто прийшов у храм науки, також поділяв на три групи: перші прийшли з честолюбства, щоб себе показати, самоствердитися; другі заради вигоди, пов'язаної з науковими ступенями і званнями; і лише останні прийшли заради самої науки, задля пізнання. Втім, мудрий Ейнштейн не пропонує вигнати з храму перших і других. Він вважає, що вони також можуть бути корисними. До того ж, якщо залишаться тільки треті, їх буде надзвичайно мало.

Справа в тому, що наукова діяльність (так само, як і медична) є досить різноманітною, і в ній є місце для людей з різними нахилами: і для експериментаторів, і для систематизаторів, і для теоретиків, і для генераторів ідей; необхідні також люди, здатні розуміти і обговорювати досягнення інших (ми вже не говоримо про те, що потрібні організатори і постачальники).

Окрім цієї рідкої і бажаної, але не обов'язкової риси самовідданого потягу до пізнання науковому працівнику необхідні вміння систематично, наполегливо працювати, щоб оволодіти всім напрацьованим до нього масивом знання, систематизувати і асимілювати вихідні дані зі своєї теми; спроможність побачити знайоме по-новому, з незвичайної точки зору побачити проблему; і, зрештою, потрібен талант для того, щоб цю проблему вирішити.

3. Наука як система знань

Наука як система знань має багато специфічних рис, що відрізняють її від інших видів знання. Здавна існує релігійне знання, протилежне науковому за всіма основними характеристиками, засноване на вірі в авторитет пророків і священних книг (Біблії, Авести, Корану, Тріпітаки).

Разом із ремеслами виникає досить просторий і цінний пласт рецептурного знання, що з'являється з практичною діяльністю і приписує кроки для отримання бажаного результату без усіляких спроб теоретичного обґрунтування. Прикладом такого знання є кулінарні рецепти, секрети ремісників і рецепти лікарських засобів, коли механізм їхньої чинності не відомий, але ефективність застосування цілком доведена.

Маючи це на увазі, відомий фізик Р. Фейнман сказав: "Є наука і є не наука. Те, що не є наукою, не обов'язково погано, любов, наприклад, не наука". Виділяють, також протонаукові знання. Попередній, підготовчий етап в становленні науки називають протонаукою, або переднаукою. В цей час відбувається накопичення вихідних даних і виявлення емпіричних закономірностей.

Виділяють також паранауку, методи і основні принципи якої не відповідають прийнятим як наукові (чітку межу між наукою та паранаукою іноді важко визначити) або ж взагалі є хибними (від. гр. "пара" біля, коло). Такими паранауками є астрологія, алхімія, парапсихологія. Слід зазначити, однак, що в паранауці нерідко одержують цінні наукові результати як побічний продукт: астрологія накопичила багато цінних астрономічних спостережень, алхіміки відкрили безліч хімічних елементів і речовин, парапсихологи здійснили чимало цікавих для традиційної науки спостережень. У крайньому, виродженому випадку, коли вона займається винятково схоластичними проблемами, паранаука може стати псевдонаукою (уявною наукою), нездатною дати анінайменшої практичної користі.

На відміну від цього, до наукового знання ставиться ряд вимог: обґрунтованість, верифікація, лібералізм, практична застосовність.

Обґрунтованість наукового знання полягає в його опорі на надійну основу, докази, що відповідають прийнятим стандартам науковості і раціональності.

Наукова обґрунтованість складається з таких елементів:

опори на факти (достовірні дані, що мають теоретичне тлумачення);

опори на перевірені відомі наукові закони;

системність, взаємозв'язок різноманітних частин теорії на основі логічних висновків.

Верифікація — це принципова можливість перевірки за допомогою спостереження або експерименту істинності висновків, отриманих в теорії логічним шляхом. Верифікація не завжди можлива безпосередньо, вона може бути непрямою (опосередкованою) для абстрактних положень, але повинна бути можливою.

К. Поппер запропонував замінити термін "верифікація" на термін "фальсифікація", маючи на увазі, що наукова теорія є то ціннішою, що ризикованіші, несподіваніші (дивовижніші, божевільніші) її твердження, що легшим здається її спростувати.

Найсильнішими в цьому світлі вважаються не пропозиції, які дещо дозволяють, а пропозиції, що дещо забороняють. Це пояснюється тим, що брак підтверджень перших ні про що не говорить (вони можуть бути винайдені у майбутньому), а наявність підтверджень також не гарантує появу майбутніх контраргументів. В то й же час заборона в цьому плані має більшу евристичну силу, вона є абсолютною і знаходження єдиного контрдоводу повністю її фальсифікує. Найфундаментальніші закони фізики фактично є заборонами (закон збереження енергії забороняє її виникнення і знищення, другий початок термодинаміки забороняє вічний двигун).

Лібералізм як вимога максимальної (у межах закону) свободи для діяльності особистості уявляється слушною вимогою до наукового знання і наукової діяльності, що складається з антидогматизму, плюралізму, діалогічності.

Антидогматизм означає визнання неабсолютного характеру наших знань, відсутність абсолютних авторитетів, необхідність сумніватися й перевіряти найочевидніші твердження. "Вчений повинен бути учнем диявола,— говорив Б. Шоу,— він повинен у всьому сумніватися". Іншими словами, наукові знання завжди носять не закінчений, принципово відкритий характер.

З антидогматизму витікає плюралізм — обов'язкове існування декількох точок зору, різних теоретичних підходів, кожний з яких певною мірою обґрунтований і може бути верифікованим. Якщо цього немає, то ми маємо справу не з наукою, а з її вчорашнім днем.

І третьою складовою наукового лібералізму є діалогізм — обговорення наукових проблем, пошук їх вирішень, обмін думками на наукових конференціях, симпозіумах, конгресах, в складі "невидимих коледжів", наукових шкіл (зокрема школи Н. Бора або Л. Капіци). У наш час можливий обмін думками за допомогою мережі Інтернет.

Тут, однак, принципово важливим є ведення творчого діалогу, співроздумів, а зовсім не суперечок. В останніх переслідується мета принизити супротивника і довести свою правоту. Тому істина ніколи не народжується у суперечці. В ній народжується ворожнеча, розлучення та інфаркти. Істина любить тишу, спокій і міркування. Наукова дискусія це спільні пошуки істини.

Нобелівський лауреат І. Пригожин вважає, що діалог є необхідним не тільки в середовищі наукового суспільства, але й у взаємовідносинах науки, всього людства і природи: потрібно перейти від монологу, притаманного тоталітаризму, до рівноправного діалогу, властивого лібералізму.

Найважливіші характеристики наукового пізнання це характеристики з точки зору його методів та форм існування наукового знання.

Необхідність практичної придатності наукового знання випливає з його кінцевої мети оптимізації всієї людської діяльності. Застосування теоретичних ідей може бути цілком реальним і прямим (як от при синтезі знов відкритих хімічних сполучень), надто проблематичним та очікуваним лише через багато років. Однак застосування обов'язково повинно припускатися, бо сучасні наукові дослідження коштують недешево, і перш ніж отримати фінансування на свою наукову роботу, потрібно довести її можливу корисність. Якщо розуміти науку у відповідності до напівсерйозного висловлювання академіка А. Арцимовича як "задоволення допитливості за державний рахунок" (тут не важливо, що за. державний, а важливо, що не за свій), то отримання гранта, субсидії, матеріальних засобів буде не реальним.






загрузка...





загрузка...