Посібник з філософії

РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ НАПРЯМИ І ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

Тема 12. Соціальна філософія

§1. Культура

Культура — сукупність прогресу людини і людства у всіх галузях і напрямах за умови, що цей прогрес служить духовному самовдосконаленню індивіда як прогресу прогресів.

А. Швейцер

1. Поняття культури

Первісно латинське слово культура означало обробку землі, а також виховання, освіту, розвиток. Тепер воно застосовується для позначення способу соціального життя, що об'єднує всі види людської діяльності і системи позабіологічно вироблених механізмів, що регулюють цю діяльність (цінності, норми, процедури).

Культура виникає та існує як умова розвитку, прогресу людини. У вузькому значенні це саме поняття означає історично-конкретні форми культури (антична культура, європейська культура), а також і специфіку діяльності, спілкування і пізнання людей у конкретних областях соціального буття (культурі праці, культурі побуту, філософській культурі, політичній культурі, культурі спілкування тощо).

Ще у давні часи існували терміни, аналогічні поняттю "культура": жень — у стародавніх китайців, дхарма — у Стародавній Індії, пайдейя (вихованість) — у стародавніх греків. В Європі поняття культури починає широко використовуватися з другої половини XVIII ст.

З позицій раціоналізму, неосвіченість і релігійний фанатизм — це головна причина людських нещасть, позбавити від яких можуть тільки культурність і цивілізованість, що відрізняють сучасність від первісного варварства і дикунства. Основу цієї культурності становлять розумність суспільного порядку, політичний устрій, а її критерії — рівень досягнень у науці та мистецтвах. Призначення розуму — зробити людей щасливими завдяки розповсюдженню культури.

Водночас виникає критичне ставлення до культури і цивілізації, насамперед, у Руссо, який вважає, що первісні народи мали просту вдачу, на відміну від морально розбещених, "зіпсованих цивілізацією" сучасних націй.

В XIX ст. в підході до визначення культури виділяються дві тенденції: раціоналістична та аксіологічна. У раціоналістичній тенденції культуру розуміють як розкриття здібностей розуму духовно вільної людини. Інше розуміння культури як специфічної системи цінностей розвивають неокантіанці. Обидві тенденції прагне об'єднати Макс Вебер, який розуміє історичний процес як тип культури, а культуру як світ символів та міфів, духовних об'єктивацій.

3. Фрейд розуміє культуру як сферу сублімації несвідомого і як систему заборон, обмежень, що накладаються на індивідуальну свободу, а справедливість як обов'язковість цих обмежень для всіх.

У другій половині XX ст. від визначень культури як єдиного цілого переходять до виявлення її структури, окремих соціокультурних факторів: мови, ступеня урбанізації, освіти, географічних (ландшафту, клімату) та економічних факторів.

Як окремі галузі культури можуть розглядатися форми суспільної свідомості, що пов'язані з певним видом людської діяльності, які досліджують явища з певної точки зору: право (з точки зору, законності і незаконності); мистецтво (з точки зору прекрасного і потворного); мораль (з точки зору морального і аморального). Свій особливий аспект розгляду мають також наука, релігія, філософія, політологія.

Багатозначним є і поняття цивілізації (від лат. "цивіліс" — громадянський), що з'явилося одночасно з поняттям культури і нерідко використовується як його синонім. Застосовується воно також на позначення матеріальної, технологічної і навіть побутової культури, у цьому випадку культура характеризує розвиток духовності, а цивілізованість — культуру побуту і рівень всієї матеріальної культури. Цивілізацією називають і всю культуру суспільства після періоду варварства, а також і її різні етапи, наприклад, античну цивілізацію. О. Шпенглер у книзі «Присмерк Європи» називає цивілізацією останнім етапом розвитку будь-якої культури, для якого характерні розвиток техніки і технології, деградація філософії і мистецтва, скупчення величезних мас населення у великих містах, де вони знеособлюються. Цивілізація постає як занепад на противагу обмеженому і "квітучому" стану культури.

Далі, якщо немає спеціальних застережень, ми будемо розуміти цивілізацію як матеріальну сторону культури, основу якої становить технологія, тобто, як матеріально-технічну основу культури.

Культура нерозривно пов'язана з творчістю, як життя з народженням нових істот. Творчість розуміється як діяльність, спрямована на вироблення раніше не існуючих, соціально значущих (що мають цінність) матеріальних і духовних цінностей, як джерело виникнення культури і спосіб самовираження, самоактуалізації людини. Водночас, вона завжди існує в культурі, а не поза нею, тобто, спирається на певну традицію. Саме ця єдність традиції і нового і є суттю творчості і джерелом культури.

Найважливіша проблема культурологічного аналізу — єдність культури, яка здавна ділиться на західну та східну, а в наш час до цього ще додається ділення на високу і масову, на не пов'язані гуманітарні і технічні знання.

2. Захід і Схід

О, Захід є Захід, Схід є Схід, і з місць вони не зійдуть, Доки не стане Небо з Землею на страшний Господній суд.

Р. Кіплінг

Філософія як система поглядів, що мають природу істотно іншу у порівнянні з міфологією (виділення вихідних посилок, виведення наслідків з них за правилами логіки, можливість відходу від вікових традицій), виникає водночас в Елладі (Стародавній Греції), Індії та Китаї, що призвело згодом до появи трьох відокремлених культур у Середньоземномор'ї, Індії та Китаї. Середньоземноморська культура з виникненням ісламу розпадається на християнську та ісламську. Вони багато чим відрізняються одна від одної, але мають і багато спільного, що відрізняє їх від конфуціанства і робить схожим до іудаїзму і буддизму.

Отож, вживання термінів "Захід" і "Схід" не однозначне. Захід може протиставлятись Росії, ісламському Сходу або ж Індії та Китаю.

Найглибшим є протиставлення європейської культури (до неї зараховують культуру США, Канади, Австралії, Нової Зеландії) культурі Індії та Китаю. Відмінності тут настільки великі, специфіка уявляється носіями цієї культури настільки природною, що важко усвідомлюється. Так, логіка Індії та Китаю не визнає закону виключеного третього, найвища істина тут є невиразною (для християн Біблія, а для мусульман Коран є абсолютними істинами). В західній іудейсько- християнській традиції природа розглядається як арена необмеженої діяльності людини, яка є царем природи, а в східній такі принципи, як увей та ахінса всіляко обмежують втручання в справи природи.

З іншого боку, ще з часів Стародавньої Греції, де вперше виникає демократія, Європа рухається по шляху розкріпачення особистості, створення умов для її свободи і всебічного розвитку. У східних деспотіях особистість сама по собі не є цінністю.

Ці та багато інших відмінностей призводять до того, що відомі слова Кіплінга "Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм ніколи не зійтися" уявляються не гучною фразою, а констатацією глибокої суті сучасного світу.

Мабуть, є зв'язок між неприйняттям закону виключеного третього і тим, що на Сході не було протиставлення політеїзму та монотеїзму. Т. Ямаорі (Блукання богів у просторі японської культури // Вопросы философии. — 1988. — № 3.) пише, що в Японії кількість віруючих перевищує 200 млн при населенні в 100 млн мешканців. Нерідко японець святкує Новий рік в синтоїстському храмі традиційної японської релігії, головним в якій є культ предків, вінчання проводить в християнській церкві, а похорони влаштовує за буддійським обрядом. Все це для нього цілком органічно, і неймовірно важко відповісти на питання, яку релігію він сповідує.

Зазначають, наприклад, що в індійському і китайському традиційних суспільствах не існує поняття справедливості, такого звичного і важливого в західній культурі, що характеризує взаємовідносини людей з точки зору отримання ними матеріальних і духовних благ. Натомість, важливе значення надається збереженню гармонії природи і суспільства, що має релігійне походження. Є чимало інших відмінностей. К. Ясперс головну відмінність Заходу бачить у виникненні науки і техніки і вважає, що ми не дізнаємося всіх причин цього явища, але вказує на деякі з них, на його думку, головні:

географічна різноманітність Заходу;

ідея політичної свободи;

послідовна раціональність;

внутрішня глибина буття особистості, яка є мірилом всіх речей;

впевненість в реальності зовнішнього світу, в якому стверджується західна людина;

рухливість, нестабільність, динамізм;

граничне напруження сил внаслідок претензії на виняткову істинність віри;

рішучість в доведенні до кінця можливих альтернатив;

різноманітність самобутніх індивідуальностей;

величезне значення, що надається індивідуальній любові.

Все це призводить до виникнення на Заході різноманітних і часто протилежних типів людей. В то й же час Ясперс говорить про необґрунтованість претензій на перевагу західної культури, підкреслює взаємодоповнюваність, а головне, що західний шлях не веде до вдосконалення людської природи.

Існують й інші особливості східної культури. Так, харчування індусів повністю вегетаріанське, алкоголь цілком виключений. Всупереч біблійському принципу для дорослого чоловіка "від батька, матері відліпися і приліпися до дружини" тут діє принцип пріоритету шанобливості до батьків. Любов у традиційному китайському розумінні ближче всього до обов'язку (перед батьками й іншими родичами), немає аніякої романтизації любові, настільки характерної для європейського Середньовіччя, і навіть траурний колір в Індії і Китаї — білий.

- Для людей Заходу річ або існує, або не існує. Твердження, що вона існує і водночас не існує, вони вважають неможливим. Вони скажуть, коли ми народжені, то приречені на смерть. Східний розум працює інакше: ми ніколи не народжувалися і ніколи не помремо. Немає народження і смерті, немає початку і кінця — от що таке східний образ мислення. Західний розум вважає, що повинен бути початок, що Бог повинен був створити світ, що спочатку було Слово. Нашому східному розуму все уявляється зовсім інакше: немає Бога-творця, немає початку речей, немає ані Слова, ані Лоґоса, ані чого-небудь, ані нічого.

Д. Судзукі

Джерелом західної культури стали філософія і мистецтво Еллади, римське право і політичний устрій, християнство і середньовічне лицарство з його культом бездоганного героя.

На сході — надто великий вилив традицій, домінування ціннісного підходу над технологічним. Специфіку становить також ієрогліфічне письмо, пов'язане з образним уявленням понять, схильність до самопізнання та самовдосконалення.

Принципово важливим є питання про майбутнє взаємовідношень культур Заходу і Сходу.

Що ж до взаємовідношень цивілізацій як матеріальних сторін культури, то тут майже беззаперечною є переможна хода західної цивілізації по всьому світі, спочатку в її індустріальному варіанті, а тепер і в найновішому варіанті високих технологій та інформаційного суспільства. Всі країни світу тією чи іншою мірою прилучаються до цього процесу, інакше вони ризикують безнадійно відстати від локомотиву західної цивілізації, що постійно прискорює свій біг.

- У мудрості Сходу і Заходу ми бачимо вже не ворожі, воюючі сили, а полюси, між якими розгойдується життя.

Герман Гессе

3. Масова культура

Ця культура вже не є в основному продуктом університетського утворення, не є певною раціональною організацією; вона є підсумком безперервного, безладного потоку випадкових відомостей, який щодня вшиває на нас.

А. Моль

В XX ст., передусім в розвинутих країнах, в результаті процесів індустріалізації та урбанізації формується так зване масове суспільство, якому притаманні стандартизація виробництва і побуту, бюрократизація суспільного життя, розповсюдження засобів масової комунікації (мас-медіа) і масової культури.

Специфіку цієї культури становить її відверто комерційний характер, те, що її продукція є товаром, призначеним для продажу. Звідси, на відміну від високої класичної (елітарної), масова культура не прагне втілювати ідеали гуманізму, розвивати духовність чи розкривати світ художника як митця. Вона пропонує те, за що хоче отримати прибуток, і розрахована на середній рівень масового споживача, нерідко ставка робиться на примітивні смаки та інстинкти.

Ця культура виконує різноманітні функції, інакше вона б не стала масовою і популярною. Вона може бути засобом для усунення психологічних навантажень (стресів), для розрядки витіснених інстинктів (страху, агресії), засобом стандартизації, стереотипізації мислення, почуттів та смаків і втілення бажаних стереотипів.

Основні недоліки масової культури: спрощеність, примітивність, зверненість до нижчих підструктур особистості. І ця ж специфіка визначає наявність, з іншого боку, позитивних рис: легкість сприйняття, доступність, демократизм, що забезпечує її широке розповсюдження і великий ступінь впливу на свідомість, підсвідомість і поведінку людей.

А. Моль називає таку культуру мозаїчною, оскільки вона виникає у людини не в результаті систематичної освіти, а в результаті потоку випадкових впливів засобів мас-медіа. Вплив мас-медіа на нашу поведінку стає настільки істотним, що не лише цілком серйозно говорять про засоби масової інформації як про четверту владу поряд з законодавчою, виконавчою і судовою, а й навіть про тенденцію до перетворення цієї, четвертої, влади в першу.

Ставлення філософів до масової культури різне. Ортега-і-Гассет, Т. Адорно, Г. Маркузе оцінюють її надто критично, вважають, що вона несе катастрофу для всієї культури, формує одновимірну людину, якою легко маніпулювати. Інші — Д. Белл, М. Маклюєн, О. Тоффлер наголошують на демократизмі масової культури, її здатності залучити до сучасної культури, хоча б на її перших сходинках, широкі народні маси.

Насправді обидві тенденції співіснують. Тому невиправданими є як зарозуміле, нігілістичне ставлення, до телебачення, наприклад, так і надії, що воно стане ефективним засобом підвищення духовності мас.

До того ж, сама масова культура стає дедалі неодноріднішою. У ній виникають як найгірші зразки, які експлуатують підсвідомий потяг до жорстокості, насилля, розпусти, так і нейтральні в моральному відношенні і оптимістичні, гуманістичні тенденції.

Останнім часом чим раз більше привертають увагу нові проблеми, пов'язані з переходом до постіндустріального суспільства, із впливом на культуру комп'ютерної техніки, з можливістю розподілу людства на комп'ютерно-грамотних і неграмотних. Перші, особливо прилучені до такого могутнього, глобального джерела інформації, як Інтернет, мають колосальні можливості для свого розвитку, а інші ризикують від них відстати.

А. Моль вважає, що не систематичність, мозаїчність нашої культури є її неусувною якістю: "...слід звикнутись з уявленням про мозаїчний характер нашої культури, тобто, про ціле, зібране з окремих шматочків, визнати, що це і є культура в повному смислі слова... В новому світі сприймань формальна логіка поступається місцем менш точним системам, чітко виділені факти замінюються розпливчатими явищами, тобто, такими, що не відповідають канонічному правилу виключеного третього і вимогам необхідності".

- Людство спробувало за останні два століття створити культуру без віри, без серця, без совісті; зараз ця культура являє собою неспроможність і переживає свою катастрофу.

І. О. Ільїн






загрузка...





загрузка...