загрузка...
Loading...

Посібник з філософії

РОЗДІЛ І

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Тема 2. Антична філософія

§2. Класичний період античної філософії

На початку розквіту давньогрецької філософії підноситься загадкова фігура Сократа ( — 470-399 рр.), що став розмірковувати не про космос, а про долю і життя людини (антропоцентризм). Філософ нічого не писав, його думки нам відомі, головним чином, з творів його учнів і, передусім, Платона.

Батько Сократа був скульптором-каменотесом, а мати акушеркою (повитухою). Останньою обставиною він пишався й говорив, що він, як і його мати, допомагає народитися, але не дитині, а істині. Сократ отримав звичайну афінську освіту: гімнастичну (фізичну) та музичну (гуманітарну). У 18 років він прийняв присягу і став громадянином Афін. У цей час в Афінах за переписом налічувалося 14 040 громадян (вільних чоловіків, здатних носити зброю).

Сократ повертає філософію від проблеми устрою космосу до проблеми людини. В людині він бачить концентрування всіх загадок буття.

Наслідуючи заклик Фалеса, вважає головним пізнання самого себе і висуває принцип "пізнай самого себе". Але, як говорив Сократ, найганебніше неуцтво "вигадувати, наче знаєш те, чого не знаєш". Тому цей свій принцип він доповнює ще й іншим: "Я знаю, що я нічого не знаю".

Якщо людина говорить "я знаю, що я нічого не знаю", то це вже багато. "Я не знаю" значить, я хочу знати, я шукаю істину й на віру не приймаю освячені традицією догми. Знати лише те, що говорять інші, значить володіти пам'яттю, але не розумом. "Я нічого не знаю" означає, що, як би далеко я не просунувся в пізнанні, я не обдурюю себе ілюзією, неначе збагнув остаточну істину. Щодалі я рухаюсь, то ширше розсовуються горизонти майбутнього пізнання. Тому на схилі життя людина має ще більшу підставу, ніж раніше, сказати: "Я знаю, що я нічого не знаю".

Головною людською якістю Сократ вважає доброчесність уміння правильно, добре діяти, а для цього необхідно знати, які вчинки доброчесні. Тому причину аморальних вчинків, поганої поведінки він бачить у незнанні. З цим пов'язане переконання Сократа, що не можна брати плату за знання, як це робили

софісти.

Уперше в історії філософії Сократ поставив завдання дослідження сутності та визначення таких загальних понять, як "добро", "істина", "краса". Він розуміє знання як спомин і вважає, що істину треба шукати в своїй душі.

На вулицях та. майданах Афін Сократ вів бесіди зі всіма бажаючими і в діалозі показував хибні погляди, характерні для звичайного здорового глузду, та необґрунтованість впевненості в своєму розумі та знаннях. За це він отримує неприязнь та переслідування. Заздрісні звинувачують його в розбещуванні молоді та вигадуванні нових богів. І демократичний суд Афін (судді обиралися за жеребом) засуджує його до смерті (280 суддів з 500). На суді, і помираючи від отрути Сократ вів себе мужньо та гідно. Він використав суд для пропаганди своїх поглядів і заявив, що судді незабаром будуть суворо покарані за несправедливий вирок. Згодом так і трапилося.

Сократ мав надто непривабливу зовнішність, вирізнявся мужністю, непримхливістю та аскетизмом. Можливо, він був хворий на епілепсію (є свідчення, що періодично він впадав у стан непорушності на декілька годин). Існують припущення, що під час правління ЗО тиранів, прибічників Спарти, Сократ був пов'язаний з ними (їхній голова Критій та інші були його учнями). Філософ ставився з недовірою до демократії за жеребом, бо вважав, що всіма важливими справами повинні займатися фахівці. Не виключено, що саме це політичне підґрунтя було прихованою причиною суду над Сократом.

Сократ:

- Будь-яка людина назве, скільки у неї овець, але не будь-хто зможе назвати, скільки у нього друзів.

- Зла людина шкодить іншим без усілякої для себе вигоди.

- Одружишся чи не одружишся у будь-якому разі будеш шкодувати.

- Скульптор повинен відтворити стан душі.

- Як багато є речей, які мені не потрібні.

- Здоров'я це не все. Але все без здоров'я це ніщо.

- Дружина Сократа Ксантиппа завжди сварилась.

Як ти це терпиш? спитав його Алкивіад.

Терпиш же ти ґелґотіння гусей у себе в дворі, відповів Сократ.

Але від гусей я маю м'ясо!

А я від Ксантиппи маю дітей!

- Боги дали людині багато талантів, але не дали лише одного дару спроможності відрізняти добро від зла.

Усі наступні давньогрецькі філософи (і не тільки вони), певним чином, знаходились під впливом особистості та ідей Сократа. У нього було багато учнів, найвідоміший з них — Платон.

Платон ( — 427-347 рр.) багато чим відрізнявся від Сократа. Платон (справжнє ім'я Аристокл) походив з царського роду, був всебічно розвинутим, фізично та інтелектуально. В 20-річному віці, в — 407 р. зустрів Сократа, кинув всі свої спортивні та літературні заняття й вісім років (до самої смерті учителя) був його вірним учнем. Платон купив в Афінах сад, присвячений пам'яті міфологічного героя Академа, де заснував свою філософську школу. Від Платона до нашого часу дійшли 23 справжні діалоги та 11 сумнівних, а також «Апологія» Сократа.

Платон виходив з того, що знання доброчесності, яке становить істинну сутність людини, не може бути отримане ні через чуттєве сприйняття, ні через міркування над їхнім джерелом матерією. Тому він припускає наявність надчуттєвої субстанції світу ідей (ідеальних образів або причин), що відноситься до матеріального світу речей як вічне, досконале, істинне буття до минущого,

мінливого, неправдивого світу тіней. Чуттєві сприйняття не можуть дати знання про ідеї добра і зла, справедливості і несправедливості тощо, а якщо людська душа знаходить їх у собі, то тільки тому, що споглядала їх до свого земного існування.

Платон, таким чином, доводить існування надчуттєвого світу ідей. Він звертається до уявного експерименту. "Уявімо собі,— говорить Платон,— в'язнів з дитинства в печері в'язнів, звернутих обличчям до муру, протилежного виходу з печери. Вони ніколи не мали справи з реальними речами. Поза отвором печери люди проносять в кошиках різноманітні предмети, що віддзеркалюються на мурі, обличчям до якого звернуті арештанти. В'язні все своє життя бачать лише тіні речей. Оскільки вони ніколи не сприймали справжніх предметів, то скільки б їх не переконували, що те, що вони бачать, — лише тіні речей, вони цьому не повірять, бо за життєвою звичкою сприймають їх як істинний світ". Саме так, на думку Платона, діють усі люди, вважаючи чуттєво сприйнятий світ речей світом істинним, хоча, насправді, сприймають тіні світу ідей.

Платон вважав, що душа людини безсмертна і мандрує по тілах, що Бог не створив, а зробив "перебудову" матерії, яка існувала завжди, що існує тільки один світ і він живий. Знання філософ поділяє на інтелектуальне (мислення і розум) і чуттєве (віру й подібність). Істинне (світле) знання може дати тільки мислення.

Вперше Платон створює своєрідну утопію: описує устрій ідеальної держави, правителі якої є філософами, а все життя громадян суворо регламентоване (контролюються навіть колискові пісні і оповідання нянь маленьким дітям). Ідеальній державі Платон протиставляє чотири типи поганих держав, в яких немає порядку, переважають чвари, насильство і жадібність:

тимократія — влада честолюбців (краща з поганих, але швидко перетворюється в олігархію);

олігархія — влада багатих, що скидається обуреними бідними (демосом);

демократія — ще гірша держава, за якої панує повне безладдя і яка обов'язково змінюється тиранією;

тиранія — одноособова, незаконна і необмежена влада, вона є найгіршою і завжди веде до війн.

Платон:

- Боятися смерті — це ніщо інше, як приписувати собі мудрість, якої не маєш, тобто загордитися, неначе знаєш те, чого, не знаєш. Адже ніхто не знає ані того, що таке смерть, ані того, чи не є вона для людини найбільшим з благ, однак її бояться, ніби знають напевно, що вона — найбільше зло. Але чи не є щонайганебнішим неуцтвом уявляти, неначе знаєш те, чого не знаєш?

- Філософія чудова, якщо займатися нею помірно молодому віці; але коли затриматися на ній більш, ніж потрібно, то вона — загибель для людини.

- Справжні філософи — це ті, хто прагнуть істини.

- Добро — це те, що надає речам істинності, а людині дає спроможність до пізнання.

- Час — це споглядаюча свої здійснення вічність.

- Час — подібність вічності, що рухається від числа до числа.

- Творчість — те, що викликає перехід з небуття в буття.

Вплив філософії Платона був надто істотним, він відчутний і досі, особливо в філософії математики та теоретичній фізиці.

Учнем Платона був Арістотель ( — 384-322 рр.) — син придворного лікаря македонського царя та вчитель великого полководця Олександра Македонського. Арістотель систематизував усі знання свого часу про неживу і живу природу, психологію людини, будову держави, пізнання. Він розробив основні поняття етики (добро, щастя, блаженство тощо), створив першу систему категорій (10 категорій), основними з яких є наступні: добро, щастя, доброчесність, моральний вибір. Щастя Арістотель розуміє як "діяльність душі згідно з доброчесністю", тобто як творіння блага (добра), що приносить блаженство. Найдосконаліше блаженство — у спогляданні.

Арістотель вперше застосував поняття "організм", описав більш як 500 видів тварин, і, по суті справи, заснував порівняльну анатомію, ембріологію та фізіологію, першим почав писати наукові трактати з правил логіки, а не діалоги та поеми, як це було до нього.

Державу розуміє як панування порядку, що базується на законі. У державі можуть існувати два типи господарювання:

економіка, мета якої задовольняти потреби громадян;

хрематистика, що існує заради наживи.

За політичним устроєм Арістотель ділить усі держави на правильні та неправильні.

Правильні держави (мета — загальна користь):

монархія (законна влада);

аристократія (влада кращих);

політія (республіка, влада більшості).

Неправильні (вироджені) держави (мета — власні інтереси):

тиранія (незаконна влада);

олігархія (влада багатих);

демократія (влада незаможних в їхніх інтересах).

При цьому монархія краще аристократії, аристократія краще політії, а у вироджених, навпаки, демократія краще олігархії, а олігархія краще тиранії. Тобто, демократія це краща форма держави серед гірших. Найгірша форма охлократія (влада натовпу), коли взагалі немає закону та порядку.

Арістотель одноосібно започаткував таку науку , як логіка. Після смерті Платона він організував у передмісті Афін Ликеє свою школу, де проводив заняття у галереї (перипатосі), інколи прогулюючись з учнями. Учні отримали ім'я перипатетиків тих, що прогулюються.

Арістотель вирізняв три види душі: рослинну, тваринну і розумну (у людини). Він критикував платонівське подвоєння світу. Платона ми любим, він наш вчитель, але істина дорожче. У вченні Платона є протиріччя. Наприклад, стверджується, що кожна властивість речей зумовлена відповідною ідеєю: краса речей ідеєю краси, білий колір ідеєю білизни і т. ін. Але кожна річ має не одну, а безліч властивостей. Отже, кожна з них повинна бути зумовлена не однією, як стверджує Платон, а безліччю ідей. З іншого боку, за Платоном, ідея це сутність речі, й разом з тим він впевнений, що ідея існує поза речами в потойбічному світі. Виходить, що речі існують без своєї сутності. Нарешті, як можуть нематеріальні ідеї впливати на матерію, формуючи з неї світ речей? У Платона відповіді на це питання немає.

Безтілесні ідеї Платона — загальне й сутнісне. Проте, як вказує Арістотель, "ніщо загальне не існує окремо, поза одиничними речами". Кожна одинична річ ("перша сутність") це складене ціле: єдність матерії як начала, що визначається, та форми як начала, що визначає. Матерія це те, з чого складаються всі речі ("матеріальна причина"), а форма це сутність і суть буття, завдяки якій усяка річ така, яка вона є ("формальна причина"). Матерія та форма співвідносяться між собою як можливість та дійсність. Так, глина по відношенню до цегли матерія, а цегла по відношенню до глини форма. В свою чергу, цегла це матерія, а будинок форма.

Арістотель:

- Всі науки необхідніші, ніж філософія, але краще її немає жодної.

- Зі всього невідомого найневідомішим є час.

- Шукати істину і легко, і тяжко, бо очевидно, що ніхто не може ані цілком її збагнути, ані повністю її не помітити. (Це висловлювання поміщене на будинку Національної академії наук США у Вашингтоні).

- Тільки Богу добре завжди.

- Егоїст не той, хто любить себе, а той, хто не любить інших.

- Час мірило руху.

- Правда схожа на людину, яка лікує сама себе.

Левкіпп та Демокріт ( — 460-370 рр.) найповніше розробили ідею єдності космосу і людини. Згідно з їхнім вченням, все у світі складається з атомів неподільних, абсолютно незмінних, найменших частинок, що рухаються у порожнечі, то з'єднуючись між собою, то роз'єднуючись. Так виникають і гинуть всі світи та всі тіла в них. Вогонь і людські душі складаються з надзвичайно малих і дуже рухомих атомів сферичної форми.

Справжнє щастя людини полягає, на думку основоположника атомізму Демокріта, не в матеріальних благах й чуттєвих задоволеннях, а в мудрості, у тому спокійному й урівноваженому стані духу, що досягається істинним пізнанням за допомогою витончених "образів мислення", м'якої і тихої рухливості атомів душі.

Ідеал Демокріта життя, підтримане загальним законом і порядком, лагідне і благодушне. Розумна насолода життям полягає в світлому та спокійному стані душі, зумовленому згодою з природою, виконанням обов'язку, мірою у всьому, сміливістю духу й безстрашністю мислення. Розсудливість, відповідність між словом та ділом, помірність проголошуються Демокрітом необхідними чеснотами громадян держави. Призначення ж держави Гарантувати мирне та налагоджене життя громадян. Вона повинна служити вуздою й силою, що придушує, для тих, хто порушує порядок і сіє смуту, повинна тримати в покірності рабів та нужденних.

Демокріт першим висловив думку про походження хвороб від дрібних істот, що проникають в організм при диханні. Згідно з Цельсом, і Демокріт, і Піфагор, і Емпедокл були лікарями. Демокріт, крім усього, дружив зі своїм однолітком, Гіппократом, який в останню хвилину життя Демокріта був поруч з ним.

Демокріт:

- Багатий той, у кого мало бажань.

- Життя без свят це довгий шлях без відпочинку.

- Вчитель дурнів нещасний.

- Мудрість приносить три плоди: уміння добре думати, добре говорити, добре робити.

- Заздрісний більш за все шкодить собі самому.

- Надмірного бажають тільки діти.

- Лікар зцілює хвороби тіла, а філософія звільняє душу від пристрастей.

- Не обов'язково вміти говорити, але обов'язково вміти мовчати.

- Розсудливий той, хто не сумує за тим, чого не має. та радіє тому, що є.

Здоров'я просять у Бога люди, а того не знають, що в їхніх руках засоби до цього.

Б. Рассел вважає Демокріта останнім цілісним реалістом, що мав не тільки наукові для свого часу погляди, а й прагнення до безкорисливого пізнання всієї дійсності. Після нього, вважає він, починається спад філософської думки.






загрузка...
загрузка...