загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 1

ВСТУП

 

1.1 Поняття релігієзнавства

 

Предметом учбового курсу, як і самої наукової дисципліни «Релігієзнавство», є релігія. Але, релігія, яка існувала з часу появи людської спільноти і продовжує існувати донині, настільки вагомий соціокультурний феномен, що її вивчають під різними кутами зору різні наукові, ба навіть ненаукові, дисципліни. Отже, щоб дати робоче визначення предмету вивчення - релігії, нам необхідно перш за все розглянути деякі методологічні підходи до вивчення цього феномену.

З огляду на хронологію першим підступом до осмислення релігії став, очевидно, погляд із середини самої релігії. Тепер ми називаємо таку позицію «теологією» (від давньогрецьких слів theos — «бог», logos — «закон», «знання», «наука», тобто «наука про божественне»). Незважаючи на те, що власне теологія з'являється лише в добу Середньовіччя, певною мірою спекулятивно-теологічними були підходи до пояснення Божественного, його походження, зв'язку людства й світа богів тощо ще в Стародавньому світі. Про це свідчать просякнуті глибоким міфологізмом, а тому й символізмом, тексти стародавніх єгиптян, вавилонян (насамперед представників жрецької касти), стародавніх китайців — даосів та конфуціанців, представників грецьких містичних сект — піфагорійців та орфіків тощо. Вони намагались пояснити божественний устрій Всесвіту, а через це — необхідність тих чи інших ритуалів, обрядів, культових гімнів та заклять.

Справжня теологія — це вчення про Бога в католицькій та протестантській традиції та богослов'я як наука про славлення Бога в православній та мусульманській традиціях (оскільки останні відкидають будь яку можливість пізнання Бога і вважають можливим лише його славлення). Теологія чи богослов'я виникають з намагання роз'яснити основні положення тієї чи іншої релігії, перекласти образи та догматичні формули, що містяться в священних книгах, постановах соборів, на мову понять; зробити зрозумілими масам парафіян складні символи віри.

Отже, богословсько-теологічний підхід до релігії — це підхід до релігії зсередини, з позицій самої релігії. Основу такого підходу становить релігійна віра. Збагнути релігію, на думку теологів, може лише релігійна людина. Нерелігійній людині релігія недоступна.

Такому підходу до релігії протистоять філософський і науковий способи пояснення релігії як підходи «ззовні». Такий підхід не передбачає безперечно негативну позицію по відношенню до релігії. Він може бути реалізованим з тією самою метою, що й богословсько-теологічний підхід, але спиратиметься на принципово іншу методологію. Якщо теологічний підхід здійснюється на основі прийняття релігійного віровчення як вихідної та безсумнівної істини (догми) в межах «релігійного досвіду», то філософська й наукова методологія мусить вийти за межі цього досвіду, піддати релігію критичному дослідженню з позицій раціо, логічно-теоретичних та емпірично-наукових критеріїв істинності. При цьому в методології філософії й науки дослідження релігії існують свої суттєві відмінності.

Філософській методології притаманний універсалізм та субстанціоналізм. Філософія намагається пояснити всі явища й процеси дійсності з позицій виявлення її узагальнюючих принципів і законів, визначення «сутності» речей, процесів, явищ. Її характеризує критичний підхід до всіх явищ дійсності, в тому числі й до релігії. Філософія, так би мовити, не вдовольняється прийняттям на віру, а все ставить під сумнів. І це не означає безперечного намагання філософів зруйнувати колективні вірування, духовні устої життя людей. Фі-лософи «сумніваються» для того, аби перевірити міць цих людських інституцій, відкинути ті з них, що виявили свою неістинність, рутинність, зайвість, стримуючи розвиток суспільства.

За своїм особистим і внутрішнім відношенням до проблем взаємовідношення Людства та Абсолюту філософська методологія існує у формі релігійної філософії й філософії релігії. Якщо релігійна філософія спрямована на те, аби засобами суто філософськими досягти тих же цілей, що й богослов'я й теологія, то філософія релігії намагається з початку свого становлення у XVII — XVIII ст. вийти за межі суто конфесійного погляду на Абсолют взагалі й на релігію зокрема. Це означає, що походження релігії та її вплив на людство (й окрему людину) намагаються пояснити не божественним одкровенням, а вивести на основі певних абстрактно-логічних схем. Саме одними з відгалужень філософії релігії є: деїзм (від лат. Deus — Бог), що тлумачить Бога як вищий Розум, з буттям якого пов'язаний устрій Всесвіту; пантеїзм (від др. гр. — pantheos — «бог у всьому, скрізь»), який декларує розчиненість Бога в природі й культурі.

Філософські методології вивчення релігії заклали основи наукового підходу до цього соціокультурного феномену. Найвагоміший вплив на становлення науки про релігію та її наукового дослідження справив абстрактно-філософський, передовсім матеріалістичний підхід. Напрацьована в ньому методика й методологія проявилися в таких наукових дисциплінах, як соціологія релігії (О. Конт, М. Вебер, Е. Дюркгейм), психологія релігії (У. Джеме, З. Фрейд, К. Юнг), історія релігії тощо. Головною функцією цих наукових дисциплін є пояснення на базі історичного методу, синхронічного, діахронічного, генетичного та інших підходів до генезису, причин поширення в масах та на індивідуальному рівні релігії як соціального та психологічного феномену.

Кожна з цих наукових методологій, звісно, дає своє визначення релігії взагалі, свою типологію та онтологію релігії. Саме розвиток наукового напрямку, спроба пояснити цей феномен не «суспільним договором», не «особливостями індивідуальної й масової свідомості», а самим ходом розвитку й структурою людської культури, соціорегулюючим, соціомоделюючим елементом якої є релігія, привели до появи синкретичної за методологією та базою джерел, порівняльно-історичної за типом дослідження культурологічної дисципліни релігієзнавства.

Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування й розвитку релігії, її структуру та різні компоненти, численні прояви релігії в історії суспільства та в сучасну епоху, роль у житті окремої людини, конкретних спільнот та суспільства взагалі, взаємозв'язок та взаємодію з іншими галузями культури.

Традиційне релігієзнавство в працях найяскравіших своїх представників виходить із того, що від початку існування людських спільнот існує й релігія в тих чи інших своїх, хай навіть і в початковій, формах, оскільки вона являє собою форму горизонтальних та вертикальних соціальних зв'язків, що сприяють консолідації й позаюридичному врегулюванню суперечностей у соціумі. Не випадково саме слово «релігія» походить від латинського religare — пов'язувати, об'єднувати, а згодом — religis — священний, культовий. Таким чином, релігія являє собою соціально-культурний і духовний феномен, що втілює й виражає не лише віру в існування надприродного Начала — джерела буття всього існуючого; вона специфічно організує цю віру через культову й ритуальну практику, таким чином виступає засобом спілкування та зв'язку як з Абсолютом, так і в межах окремої спільноти — чи то племені, чи то народу, чи то певної конфесії. Будь-яку релігійну систему характеризує віра в трансцендентне й система зв'язку з ним.






загрузка...





загрузка...