загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 3

 

РЕЛІГІЯ ДЕРЖАВ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

3.1 Релігія Близького Сходу

Релігійна система стародавнього Єгипту

 

Інший, тотальний варіант релігії представляє релігія Єгипту. Хоча вона постала на тій же матеріальній базі — неолітична революція, що й у Дворіччі, але природні умови долини Нілу значно раніше привели до об'єднання у єдину державу регіонів-номів. Під владою фараона опинилися значні маси різноетнічного населення, яке ніколи не мало міст — держав, з значною кількістю богів, часто дублюючих функції один одного. Сильні пережитки тотемізму залишилися в численних зооморфних божеств та богів-міксантропів. Наприклад: бог Гор зображався з головою сокола або в образі соколу, Себек як крокодил або з крокодиловою головою, богиня Бастет — кішкою або з головою кішки, Сахмет — з головою левиці тощо. Численні тварини шанувалися як священні: бик Апіс, корова (Хатор, Ісида), баран (Амон і Хнум), крокодил, кішка, змія, птахи (як ібіс, сокіл, шуліка тощо), жук скарабей, мавпа (Тот та інші), шакал (Анубіс) та багато інших.

Вже у III тис. до н. е. було зроблено спробу спекулятивно поєднати різні регіональні та етнічні культи, створивши цільну систему, наприклад, Геліопольську еннеаду (с гр. — дев'ятка) головних богів в пантеоні. Головний бог Ра, сам себе запліднивши, народив перших богів: Шу і Тефнут (бога повітрі та богиню вологи). Ті в свою чергу створили другу пару: бога землі Геба та богиню неба Нут, у яких народилася четвірка дітей Ісида й Нефтида, Осирис та Сет. Боги еннеади — нефери, вважалися ще й першими царями Єгипту, від яких влада генетичною лінією доводилась до сучасних фараонів. Таким чином, релігія єгиптян носила не лише політеїстичний, а й політичний характер.

Наскільки численним був пантеон давнього Єгипта, говорить уривок з міжнародного договору Рамзеса II з хеттами, де пошановано тисячу богів і богинь Єгипту. Але як на небі на чолі всіх стоїть один бог (Ра-Амон, Пта, Хаті чи інший), так і на землі лише фараон може вирізнити, до кого з богів звертатися з вимогами процвітання і родючості. А складну роботу по ієрархічному впорядкуванню пантеона беруть на себе професійно організовані в храмові касти жерці.

Щодо політичного характеру єгипетської релігії, то особливу роль в ній відігравав обожнений фараон. Він вважався втіленням божества в образі людини, боголюдиною. Його народження було результатом священного шлюбу бога — батька, напр., Ра-Амона, і земної матері фараона. Ім'я фараона було священним. Ніхто не смів його вимовляти (табу), аби не нанести фараонові шкоди. Власно, слово фараон і означало символічне іменування царя — «великий дім». Всі його діяння носили священний і символічний характер (як перша борозна, наказ Нилові розливатися тощо) й набували значення божественного повеління.

Єгиптяни уявляли своїх богів могутніми й грізними. Боги створили людей лише з однією метою, аби ті слугували богам. Якщо люди про це забували, на них очікувала сувора кара: посуха, потопи, мори, напади сарани тощо. Від волі богів залежала і суспільна й індивідуальна доля людей. Тому задля забезпечення благовоління богів належало їм ревно слугувати, піклуватися про їхнє достойне утримання. Так сформувалася розвинена культова система: будувалися храми, створювалися статуї богів, утримувалася велика кількість жертовних тварин тощо. Всі ці культові дії були прерогативою касти жерців, наділених значною силою й впливом перш за все тому, що вони здійснювали всі необхідні для життєдіяльності держави і її окремих членів обряди. Вважалося, що без цих обрядів земля втратить родючість, військо не одержить перемоги, жоден померлий не потрапить у загробне царство Осириса. Саме Осириса, як бога, що помирає й воскресає, в царині якого, локалізованій у північній півкулі неба поруч із зіркою Сотіс і Полярною зіркою, померлі отримували блаженство. На відміну від цього царство Сета у західних землях, в пустелі Сахара, вважалося місцем вічного покарання.

Жерці виконували до того ж і низку державних функцій по веденню господарства, проводили астрономічні спостереження, писали закони, керували будівництвом культових споруд тощо. Взагалі Знання, правда, досить утаємничені, були сакралізовані в Єгипті. Невипадково грецька назва держави «Чорної Землі» — Хемі «Єгипет» перекладається як «таємниця», «загадка», а від самоназви походило грецьке слово «хімія» в значенні магічна, чародійська наука. Саме видатні жерці, такі як Імхотеп, не лише були винахідниками нових типів споруд (як піраміда), а й методів лікування, косметики, побутових зручностей тощо.

Значне місце в релігійній системі Єгипту посідав заупокійний культ. Він базувався на уявленнях єгиптян про структуру життя, яка складається з фізичного тіла будь якої істоти або об'єкту тваринного світу, духовного двійника та душевного субстратів, до яких включалася й його назва — ім'я (ка, ба, ах). Тільки спільне існування цих складових може дарувати безсмертя. І якщо ка, ба й ах забезпечували блаженство у царстві Осириса, то збереження нетлінним фізичного тіла давало надію на воскресіння у плоті по другому пришесті у світ в якості верховного бога Осириса. Ця ідея не лише поклала початок традиції бальзамування та складному й дуже пишному обрядові поховання, а ще через коптське раннє християнство прийшла в християнську догматику в ідеї Тисячолітнього Царства — Міленіуму.

На ґрунті культу фараона робилися в історії Єгипту започаткувати монотеїстичну релігію, як це було з реформою фараона Ехнатона. Тим більш, що й сама теологічна система Єгипту мала певні уявлення про Бога-вседержителя й Творця (у формі Ра-Атона чи Хапі- Пта). Але ця ідея не витримала протистояння з одного боку доктринально-культової опозиції жерців, а з іншого — традиційного марновірства народних мас.

Хотілося б, заради об'єктивності, звернути увагу на третій, домонотеїстичний, тип локально-державницьких, але досить широко розповсюджених релігій Ближнього Сходу. Це зороастризм (маздаїзм). Він де-в-чому принципово відрізнявся від перших двох поданих типів релігій цього регіону.

Зороастризм — релігія давніх іранців — генетично пов'язаний з індоєвропейськими релігійними системами. Складний релігійно-культовий зміст зороастризму і його передтечій зафіксовано було у корпусі священних текстів Авести, що була споріднена «арійським» Ведам. Зороастризм Авести — це вчення пророка Зороастра (Заратуштри), історичної особи початку І тис. до н. е., харизматичного лідера давніх іранців.

Ця система мала на меті філософське усвідомлення світу, розуміння сутності пануючих в нім зв'язків та відношень, виявлення того головного, що твориться навколо людини. Центральне місце в системі займала етика, а основані на ній принципи були головними життєвими критеріями соціуму і окремої людини.

Сутність вчення зводиться до того, що все сутнє поділяється на два полярно протилежні табори — світ добра та світ зла, сила світла та царини пітьми. Світ світла, добра і справедливості в цій дуалістичній системі втілює Агура-Мазда (грецькою — Ормузд), світ темряви й зла — Ангра-Майнью (Ариман). Між світлим та темним началами точиться запекла боротьба не на життя, а на смерть. Агура-Мазді допомагають у цій боротьбі духи чистоти й добра. Ангра-Майнью — сили зла. Духи добра — сила творча, духи зла — руйнівна.

Ця головна ідея в зороастризмі мала велику соціально-етичну спрямованість, оскільки закликала людину, як арену битви космічних сил, стати чистіше, справедливіше, більш творчим не лише у діях, а й у помислах. Саме очищенню, духовному і фізичному, присвячені були численні ритуали. «Брудним» вважалося тіло померлого, тому його не довіряли чистим стихіям — вогню, воді, землі, а виставляли на потраву птахам (грифам) у спеціальних баштах-ямах. «Брудними» вважали калік, жінок після родів та в певні періоди життєвого циклу, хворі тощо. Всім їм необхідно було пройти обряд очищення, який здійснювали спеціальні жерці в певний час. Ось чому такий розвиток отримала й авестійська астрологія.

Оскільки чисті стихії, особливо вогонь, мали могутні очищувальні властивості, зороастристів часто називають «вогнепоклонниками». Окрім вогню очищувальну функцію несли вода, повітря, земля, рослини. Складні культові і мантичні практики були у віданні спеціалізованої касти жерців — магів (споріднені індійським брахманам) і проводились не в храмах (їх майже не будували), а на священних ділянках з співами, вином, запаленням численних вогнищ. Крім стихій священними вважалися певні рослини та тварини, наприклад: бик (уособлення Мітри — бога справедливості, добра, спасіння й договору), кінь, собака, кабан, навіть гриф, що поїдав трупи (хоча він радше був на боці зла). Але пережитків тотемізму було небагато.

Міфологія зороастризму доволі бідна, але досить цікава. По-перше, звертає на себе увагу космогонія: крім круглої землі, океану і неба існують особливі світлоносні сфери і рай. Щодо людей, то першим з них був Їма, який по велінню Агура-Мазди творив добро, займався землеробством і скотарством, вирощував рослини, тварин, птахів. Він же був і першим магом, який творив землю для насадження на ній життя ударом батога. Але зазнавши пихи, Їма перестав слухати Агура-Мазду, почав вкушати м'ясо священних биків, руйнувати, а не творити світ. За це Їму було вигнано з раю, а все людство втратило безсмертя. Так закінчилася ідилія золотого віку, і почалась битва добра і зла.

Концепція гріха, як морального падіння людини, гріха індивідуального, як й індивідуальної його спокути чи не вперше з'являється саме у зороастризмі. Саме в зороастризмі посмертна доля людини залежить від напрацьованого за життя добра або зла (ідея карми). Безсмертю тіла не надавалося великого значення. Головним же для духовного спасіння було слідування вірі, дія на стороні добра, битва із злом, оскільки навіть пасивна позиція була на руку армії Арина. А хто не в раю, той в пеклі. Це, безперечно, справило вплив на християнство.

Іншим елементом, який вплинув на християнство, було есхатологічне (пророче й звернене в майбутнє) вчення про кінець світу, «страшний суд», а також про пришестя месії, певного втілення Заратуштри, який врятує людство і тим нарешті виграє битву добра проти зла.

Саме в зороастризмі поступово наростають монотеїстичні тенденції. Спочатку посилюється саме культ Агура-Мазди. На межі нашої ери на передній план вийшов культ бога світла Мітра, який спочатку був найближчим помічником Ормузда й предводителем його воїнства. Саме у формі мітраїзму зороастризм розповсюдився по Римській імперії (через легіонерів, які визнали його своїм спасителем і покровителем). Щороку в день Всеперемагаючого Сонця — 25 грудня справляли день народження Мітри. В цей день причащалися хлібом і вином, як тілом і кров'ю Мітри, прощали один одному й просили прощення у всіх, навіть власних рабів.

Всі ці збіги, навіть у деталях (день народження, причащання, сам культ месії-спасителя), не залишають сумнівів в тому, як сильно вплинув мітраїзм на формування концепції християнства. А це означає, що разом з мітраїзмом в християнство могли бути включені певні положення зороастризму, про які йшлось вище.






загрузка...





загрузка...