РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 3

 

РЕЛІГІЯ ДЕРЖАВ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

3.3 Релігія Стародавнього Китаю

Іньці й Шанді

Іньська цивілізація міського тину з'явилася в басейні Хуанхе в середині II тис. до н. е., десь в той же час, як і арії в Індії. Іньці мали чималий пантеон богів і духів, яких вони вшановували й яким приносили жертви, перш за все криваві, зокрема людські. З часом на першому плані постав Шанді, верховне божество і легендарний родоначальник іньців, їхній предок — тотем. Великий бог і першопредок в одній особі — такс сполучення зустрічалося і в інших релігіях, зокрема давньосхідних, приміром в Єгипті. Але вже в інкському Китаї Шанді сприймався перш за все як першопредок, який піклувався про добробут свого народу. Саме Шанді адресувалися прохання й молитви, пов'язані і з врожаєм, і з воєнним успіхом, і з благополучним розв'язанням від ваготи дружини правителя-вана тощо.

Зміщення в культі Шанді акценту в бік його функції першо-предку відіграло в історії Китаю величезну роль: саме воно логічно привело до ослаблення релігійного начала і до посилення начала раціонального, що проявилося у гіпертрофованому вшануванні культу предків, який пізніше став наріжним каменем релігійної системи Китаю. Правителі-вани вважалися прямими нащадками й намісниками Шанді. Їх погребали в великих похованнях з дружинами і слугами, кіньми і зброєю, запасами їжі й витворами мистецтва й побуту. По смерті їх шанували як божества (ді), над якими стоїть «Вищій ді» — Шанді, що їм приносять обрядові людські жертви. Саме через культ предків на чолі з Шанді іньці добирали міць, потугу й усталеність перед дикою периферією. Тому всі свої дії давні китайці співвідносили з волею померлих предків. З цієї ідеї постала розвинена мантична практика.

Головним моментом у спілкуванні з божественними предками на чолі з Шанді був обряд гадання, який звичайно суміщався з обрядом жертвоприношення. Мета гадання зводилася до того, аби оповістити предків про намірі нащадків, їхні успіхи й проблеми і, відповідно, узнати їхню думку про це, схвалення або несхвалення, ступень готовності здійснити сприяння тощо. Ворожили по тріщинах на баранячій лопатці або черепаховім панцері, на які наносили продряпані написи або піктограми; після все це пропікали на вогні жертовника й тлумачили відповідь. З цієї традиції згодом постали триграми й гексаграми «Книги Змін» — «Іцзин».

Надзвичайні люди — інкські ворожбити за своїм статусом наближалися до касти єгипетських жерців. Вони поєднували в своїй особі і вищих чиновників Інкського Китаю, і вищих духовних осіб. Саме вони створили не лише китайську писемну традицію — ієрогліфи, а й чиновну державу.






загрузка...





загрузка...