загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 3

 

РЕЛІГІЯ ДЕРЖАВ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

3.3 Релігія Стародавнього Китаю

Культ Неба

 

1027 р. до н. е. по битві при Мує постала нова держава на чолі з династією Чжоу. Асимілювавши інкський культ Шанді й віру у могутність предків, вони внесли й нову ідею — розвинений культ Неба. Саме на Небо перейшло уявлення про прямий генетичний зв'язок божественних сил з правителем: чжоуський ван почав шануватися як син Неба, і цей титул зберігся за правителем Китаю до XX ст.

Небо стало верховним контролюючим і регулюючим началом і головним усекитайським божеством, причому культу Неба був приданий не стільки сакральний, скільки морально-етичний акцент. Вважалося, що Небо карає недостойних й винагороджує чесних. В поняття «чеснота» (де) включався сакральний відтінок вищої відповідності (головним чином, правителя, що він уособлював народ) божественним установам, внутрішній божественно-детермінованій силі. Тільки у разі володіння «де» правитель мав право керувати; втративши його, він втрачав право на владу.

Отже, Небо (Тянь), увібравши частину функцій Шанді, стало навіть не стільки верховним божеством, скільки вищим уособленням розуму, доцільності, справедливості, чесноти. Це ще більше посилило раціоналістичне начало, що воно вже було у віруваннях іньців. Претендуючи на споріднення з Небом, правителі почали іменувати свою країну Піднебесною (Тянь-ся), а себе — синами Неба (Тянь-цзи). Це означало, перш за все, прийняття на себе відповідальності за весь світ, його благополуччя.

Культ Неба став головним в Китаї, а повна його відправа — прерогативою лише самого правителя, сина Неба. Вона не супроводжувалася містичним трепетом або кривавими людськими жертвами. На перший план виходило синовнє шанування, необхідність звітуватися перед вищою інстанцією й небесним отцем, хранителем світового порядку.

Якщо вище трансцендентне начало було перенесене з Шанді на культ Неба, то шанування ді й Шанді перетворилося на шанування померлих предків взагалі. Це, звісно, мало стосувалося простих людей, пам'ять про яких була особистою справою їхніх родин. Йдеться про розширення вшанування ді з доволі вузького кола ванів до широкої сфери аристократів — чиновників, які претендували на споріднення з правлячим домом, а таким чином і на божественний статус своїх померлих предків.

Вважалося, що людина наділена двома душами — матеріальною (по) і духовною (хунь). Перша по смерті разом з тілом йде в землю — саме для її удоволення з померлим відправляли на той світ численні речі, а подеколи й дружин зі слугами. Важливо зазначити, що поступово на місці людських жертв поставали численні в повний людський зріст статуї (як, приміром, при похованні імператора Уді з двома тисячами воїнів). Друга душа прямувала на небо, де посідала місце, суворо відповідно статусові її володаря. В домах правителя й аристократів будувалися домові храми, вівтарі тощо на честь померлих родичів з іменними табличками. Існувала навіть табель про ранги, в якій зазначалося, а яку кількість табличок має право людина по смерті (від сімох для вана до однієї для чиновника дванадцятого розряду).

У народних низів популярним був древній культ Землі (ше), тісно пов'язаний з магією й ритуальною символікою, чаклунством й шаманством. Поступово і цей, доволі містичний і народно-шанований культ з вівтарями-ше узурпують чиновники, як символ влади над землею, врожаєм і часом (перш за все, землеробським календарем). На цих вівтарях аристократи карали своїх ворогів, а захват його підчас війни означав повну поразку.

Жерців у прямому розумінні давній Китай не знав, як не знав і великих персоніфікованих богів і храмів на їхню честь. Небо ж і Земля не потребували спеціальних жерців, оскільки обов'язки первосвященика в ритуалах на їхню честь виконував правитель, а функції асистувавших йому жерців — чиновники, що прислуговувалися правителю. Ці чиновники — жерці, нащадки інкських ворожбитів, були в першу чергу чиновниками державного апарату, помічниками правителя. Саме тому вкрай формалізований ритуал численних народних культів з майже математично вирахуваним церемоніалом, де навіть музика перестала привертати вірних, звелася до схеми, хоча — і це примітний факт — залишилася певним еталоном, потребував реформи. Все це спонукувало людину, що знаходилася мов би у вільному польоті, — людину, вільну від догм та стихійно жадаючу опори в простих і очевидних знаннях та досвіді, винаходити золоту середину між математично-абстрактною упорядкованістю та п'янкою силою бажання. Так на фунті китайських імперських культів Неба, Землі та Людини виникли дві релігійно-філософські течії — конфуціанство й даосизм.






загрузка...





загрузка...