РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 3

 

РЕЛІГІЯ ДЕРЖАВ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

3.3 Релігія Стародавнього Китаю

Даосизм

 

Засновником лаоської традиції вважають Лао Даня, або Лао-цзи, який, за переказами, був старшим сучасником Конфуція і займав посаду архіваріуса при дворі правителя Чжоу. Знайомство з історією людства зробило Лао Даня, очевидно, впевненим мізантропом: жив він затвірником, дав сувору відповідь мріям молодого Конфуція відновити порядок і спокій і нарешті поїхав з Китаю десь на Захід, залишивши на прощання начальнику прикордонної застави свою «Книгу в п'ять тисяч ієрогліфів», яка під назвою «Канон Путі й її Сили» («Дао-децзин») стала головним канонічним твором в даосизмі — другій по конфуціанству великій традиції китайської думки й релігії. Про самого Лао-цзи ходять численні, доволі містичні й мі-фологічні, легенди: розповідають, що він народився вже сивоволосим з власної утроби, являв себе світу сімдесят два рази тощо. Ці фантастичні легенди здаються цілком доречними стосовно людини, саме ім'я якої буквально означає «старе дитя», тобто вказує на людину, що стоїть поза суспільством та світським життям. Дотична до імені й книга Лао-цзи, складена з темних, повних парадоксів і загадкових метафор афоризмів. Приміром, «велика людяність нелюдяна», «Велика Путь непрохідна», «великий квадрат не має кутів» тощо.

Але найпершим з парадоксів історії даосизму можна вважати той факт, що ця національна китайська релігія постала в історії держави у вигляді філософської школи. Це пояснювалося тим, що, як вважали творці «дао цзяо» — «Вчення Путі», філософія доступна всім інтелектуально розвиненим людям, тоді як езотерична практика до снаги лише посвяченим і тому до свого часу утаємничена.

Ще один парадокс полягає в тому, що майже всі терміни даосизму не є суто лаоськими. До IV — V ст. «дао цзяо» називали і конфуціанство, і, навіть, чан-буддизм. Але якщо для північного конфуціанства притаманним було звернення до етичної проблематики в трактуванні терміну Дао, раціоналістичне переосмислення основ цивілізації, то на півдні, де володарювала стихія міфопоетичного мислення, процвітали екстатичні шаманські культи, Дао постає як гранична першооснова й вища закономірність Всесвіту. Дао самоприроднє і спонтанне, принцип (закономірність) всього світового цілого, і кожного його елемента зокрема. Про сутність Дао, за афоризмом Лао-цзи, «той, хто знає, не говорить, а той, хто говорить, не знає».

Людство, за думкою даосів, відступило від Дао, втративши власну простоту і самоприродність істинної Путі, захопившись хибними хитруваннями й псевдовченим багатознанням. Довершений мудрець наслідує принцип «не діяння», тобто не порушення природного порядку сущого і невтручання в природу речей. Він, як і Дао, самоприродній і слідує за власною природою, попри зовнішні та помилкові умовності. Уподібнившись «ще не народженому немовляті», він повертається в лоно Дао — Великої Матері Піднебесної (Небо і Земля) і віднаходить досконалість та безсмертя.

Що до правителя, то він повинен стати простим і невигадливим, відмовитися від зайвих книжних хитрощів і повернутися до єднання з природою, без складного державного устрою і навіть без вигадливої писемності. Правитель теж повинен «не-діяти», а піддані мусять лише знати про його існування, не більше.

Вже на початку своєї історії даосизм поділився на філософський (дао-цзя) і релігійний (дао-цзяо), на початках яких стояли відповідно Чжуан-цзи і Чжан Дао-лин. В основі Дао релігії теж лежав принцип у вей (не діяння), але задля розчинення в стихії Дао-життя. Саме тоді святий (си) збагне, що істинна реальність світу єдина, цілісна й «голографічна»: в ній все переходить у все, а в кожній часточці зберігається ціле. Тому простими умовностями є добро та зло, прекрасне й потворне, сон і пильнування, життя і смерть. Святий, стаючи «единотелесним» із світом — Дао, знаходиться одночасно у двох світах — Небесному і Земному, незмінному і тому, що вічно міняється. Він стає безсмертним.

Релігійний даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікувальні практики, демонологію та інші елементи народних культів і шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя стимулювала пошуки даосами, що навіть були свого часу об'єднані в своєрідні релігійні общини, які займалися «пестуванням життя», тобто відкриттям таємниці безсмертя. Методами медицини, перш за все ятротерапії (вживання ядів маленькими порціями), дієтології, сексології, а радше еротології, пневмології (дихальної практики, через «дегерметизацію» якої виникли ци гун і гун фу), астрології, натурфілософії й геомантики (з неї постала система фен шуй) тощо вірні намагалися досягти одного з 3 типів безсмертя: небесні безсмертні (мешкають як боги на зірках), земні безсмертні (середній тип, живуть на землі, але високо в священних горах, подібно природним духам) або «звільнені від трупів» (ті, що мешкають по смерті серед людей, воскреслі). Серед цих останніх намагалися бути і сановні особи, і навіть імператори і імператриці, які вживали солі ртуті та інші отрути, аби стати ші цзе цянь. Цікаво, що широко розповсюджена віра в можливість досягнення такого стану заважала даосам прийняти християнство, оскільки для них воскресіння Христове не становило чуда або якоїсь екстраординарної події. Адже напрочуд великий лаоський пантеон значною мірою складається саме з «воскреслих». Він налічує тисячі богів, героїв та духів, які можуть принести процвітання, добробут, здоров'я, а можуть, в разі чого, й розгніватися.

Аби знати їхню волю, не схибити в прийнятті повсякденних рішень, китайці регулярно зверталися до численних ворожбитів, яких знаходили у будь-якому храмі. На відміну від священиків лаоських храмів, які приймають жертви й справляють ритуал, ворожбити лише пророкують волю богів, не несучі будь-якою відповідальності за істинність пророцтва. Часто такими медіумами виступають незаміжні або вдові жінки, «божі хлопчики», тобто маленькі діти, чоловіки, схильні до одержимості.

Сама лаоська літургія, як і конструкція храму, доволі складна, оскільки враховує гєомантичні та числові принципи, складні музичні та гармонічні побудови, символіку кольору, графічних та скульптурних форм тощо.

З приходом в Китай буддизму встановилася так звана сан цзяо, тобто «триада релігій» з буддизму, конфуціанства та даосизму, яка існує в Китаї й досі. Доречно замітити, що й в Україні, зокрема в Києві, є громади даосів, що, напевно, пов'язано з розповсюдженням генетично споріднених з ним дихальних та військових практик. (Див. лекцію «Сучасні і нетрадиційні релігії»).






загрузка...





загрузка...