загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 4

ІНДУЇЗМ

4.1 Виникнення, джерела та основні періоди розвитку індуїзму

Індуїзм — це релігія, яка розповсюджена серед народів Індії та її сусідніх народів, які історичною долею пов'язані з Індією: Бангладеш, Пакистану, Непалу, Шрі-Ланки. Елементи індуїзму зустрічаються також в культурних традиціях переселенців із Індії в Африці та островах Індійського і Тихого океанів.

Індуїзм як віра, дещо розмитий, аморфний, багатобічний. Кожен індус розуміє що віру по-своєму. Дехто з фахівців навіть ставить під сумнів той факт, чи можливо її називати релігією у звичному розумінні цього слова. В сучасному вигляді він охоплює багато вірувань та релігійних обрядів, які нерідко протилежні за змістом. Зміст індуїзму можна виразити у словах: живи сам і давай жити іншим.

Махатма Ганді, лідер національно-визвольних змагань у Індії середини XX століття, дав йому наступне визначення: «Якби мене попросили дати визначення індуської віри, то я б сказав досить просто: це пошук істини ненасильницькими засобами. Людина може не вірити у бога, і все ж називати себе індусом. Індуїзм — це постійна погоня за істиною... Індуїзм є релігія істини. Істина — це бог. Заперечення бога нам властиво. Заперечення істини нам не властиво». (Див.: Джавахарлал Неру. Открытие Индии. — М.: Прогресс, »989. — с. 114).

Індуїзм неможливо зрозуміти, виходячи тільки із звичних уявлень про релігію. На відміну від світових релігій, індуїзм сформувався в процесі довготривалого історичного розвитку, він не має засновників, пророків, в ньому відсутнє єдине вчення. Він немає також єдиної системи догматів і конфесійної організації. Однією з головних особливостей цієї релігії є відсутність однаковості: в різних регіонах Індії розповсюджені різні вірування та форми вшанування богів, які зберігають свою дивовижну життєздатність і служать індійському народу невичерпним джерелом наснаги та релігійних почуттів.

Індуїзм — це складна система світосприйняття, яка включає в себе філософські, релігійні та соціальні компоненти, які досить переплетені між собою і залежать один від одного. Для людини європейської культури в індуїзмі дуже багато дивного та незвичного. Однією з найбільш важливих рис індуїзму є його тотальна сакралізація життя. Релігія для індуса — це життя, а життя — це релігія, яка допомагає йому відчувати себе частиною Всесвіту, слідувати його космічним законам. Релігійний статус надається усім проявам життя. Обожнюється природа, тварини і, навіть, окремі органи людського організму. Свідомість індуса — діалектична, направлена на пошук єдності у багатоманітності Втім, скласти узагальнений образ індуса досить складно, і, навіть, неможливо, тому що він може належати до певної касти, справляти ті або інші обряди у відповідності до свого суспільного становища і віку.

Індуїзм як релігія у своєму розвитку пройшов кілька періодів. Першим періодом вважається ведійський (добрахманський) період, вірування та культ якого ґрунтувалися на ведійській вірі. Цю релігію принесли з собою на територію півострова Індостан племена аріїв у середині II тисячоліття до нашої ери. Ведійською цю релігію називають за однойменною назвою стародавніх релігійних текстів — Вед (буквально — знання). Особливістю Вед є те, що уявлення про навколишній світ, людину були виражені в них образною мовою.

Згідно існуючої традиції уся ведійська література розподіляється на чотири групи: Самхіти, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Такий розподіл відображає історичну послідовність виникнення цієї літератури. Найбільш стародавніми вважаються Самхіти, а твори решти груп становлять собою коментарі і доповнення до Самхітів і були створені у більш пізній час. Тому Самхіти і називають власне Ведами. В широкому значені цього слова Веди — це всі чотири групи літератури, тобто увесь комплекс ведійської літератури. Щоб мати вірне уявлення про структуру Вед, треба враховувати, що жодна група ведійської літератури не становить єдиного цілого.

Самхіти — це чотири збірника: Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Ахтарваведа. Структура Вед в кінці кінців визначається структурою Самхіт. Тому іноді говорять, що ведійська література складається з чотирьох Вед (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Ахтарваведа), а кожна Веда — із чотирьох частин (Самхіти, Брахмани, Аран'яки, Упанішади). Але це не так.

Найбільш раннім із творів Самхіти вважається «Рігведа» (або Веда гімнів). Вона складається з десяти книг або мандал (буквально — циклів). Гімни Рігведи виникали в окремих родоплемінних групах. Окрім «Рігведи» до складу Самхіти входять також «Самаведа» (Веда пісень), «Яджурведа» (Веда ритуальних закли-нань), «Атхарваведа» (Веда волховань). Центральне місце серед цих книг належить по праву «Рігведі». Існує думка, що виникнення цих книг стало наслідком колективної творчості народу аріїв. Віршотворці писали ріги, в яких віддавали шану богам та силам природи.

Релігія ведійського періоду була досить простою за вченням та культовими обрядами. Вона носила політеїстичний характер і відрізнялась антропоморфізмом. Одним із головних богів вважався Індра — бог грому та воїн — захисник аріїв. Він знищував усіх ворогів аріїв. Рігведівський пантеон мав також і інших богів: Агні — бога вогню, другого за впливом бога пантеону, Сому — бога напитку, що призводить до сп'яніння, Сур'ю — бога сонця, Ушас — богиню вранішньої зорі, Ваю — бога вітрів і т. і.

В гімнах Рігведи відслідковується намагання знайти загальний принцип, який би міг пояснити оточуючий світ. Цей принцип — універсальний космічний порядок (рта), який панує над усім світом. Йому підкоряються навіть боги. Завдяки цьому принципові рухається сонце, змінюються пори року. Цей принцип лежить в основі людського життя: народження і смерті, щастя і біди. І хоча рта — знеособлений принцип, але інколи його носієм і охоронцем виступає Варуна — бог, який наділений величезною необмеженою силою: згідно міфів, саме він помістив сонце на небо.

В культовій сфері ведійської релігії головна роль відводилась жертвоприношенню, ритуал якого носив публічний характер.

Другу частину Вед становлять Брахмани — збірники міфологічних ритуальних та інших пояснень до Самхітів. Саме на них і опиралася релігія брахманізму, яка була найбільш розповсюдженою в Індії до виникнення буддизму.

Третя частина Вед — Аран'яки (буквально — лісові тексти), в якій знаходяться, в основному, правила поведінки для самотників, старих людей, які йшли в ліси, щоб дожити там свій вік у філософських роздумах про істину та її природу.

Різноманітні релігійно-філософські системи знайшли своє відображення в Упанішадах — четвертій, заключній частині Вед. Упанішади буквально означають «сидіти біля», тобто сидіти біля ніг Учителя, отримуючи від нього настанови та повчання стосовно розуміння змісту текстів Вед. їх значення для індуїзму настільки велике, що інколи весь період після їх виникнення називають періодом Упанішад.

Упанішади — власне філософська частина Вед. Але це не книжки і не трактати в сучасному розумінні цього слова, а зібрання текстів, які написані кількома невідомими авторами в різні часи і на різні теми. Кожний текст являє собою коротке викладення філософських роздумів того або іншого автора, який виступає від імені того або іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Значне місце в Упанішадах займають питання пошуків першоджерела буття, намагання прояснити природу початку буття. За формою тексти Упанішад являли собою діалог мудреця — вчителя зі своїм учнем. У якості першопричини буття вважався духовний початок — Брахман, або атман (ці слова частенько вживаються як синоніми). Починаючи з Упанішад, ці поняття стають найбільш важливими поняттями всієї індійської філософії. Головний герой Упанішад — людина, яка постійно знаходиться в пошуку істини, познає сама себе.

Другим джерелом індуїзму вважається вся та чисельна література, яка була створена в Індії після Вед. Серед цієї літератури найбільш відомими творами вважаються поеми «Рамаяна» і «Махаб- харата». Останню в Індії називають викладенням цього віровчення для простого народу, або «П'ятою Ведою». В цих поемах різноманітні релігійні приписи знайшли своє втілення в окремих героях, які виступають носіями «позитивних» прикладів поведінки, ідеалом для наслідування. Адже для розуміння Вед був необхідний досить високий рівень освіти. В «Махабхараті» — її шостій книзі «Бхагавад-гіті», яку деякі європейські дослідники вважають «Новим завітом індуїзму», в систематизованому вигляді було викладено найбільш ві-доме на Заході вчення про переселення душ.

Окрім названих поем, велике практичне значення для обрядово-культової практики індуїзму мають дхармашастри — збірники найбільш важливих звичаїв, традицій, правових норм, які призначені для постійного нагадування віруючим про праведний спосіб життя. Найбільш відомим пам'ятником такого типу вважаються «Закони Ману». Міфологія того часу відобразила уявлення аріїв про виникнення світу в результаті гри стихій, в якій божества приймали участь, але не відігравали важливої ролі.

В І тисячолітті до н. с. настає другий — брахманський період розвитку індуїзму. Саме в цей час виникають основи кастового устрою індійського суспільства. На перше місце в цю епоху виходить бог Брама або Брахма, якому і стали приписувати кастовий устрій суспільства. Згідно міфам, самі касти виникли із різних частин тіла Брахми: із його вуст — брахмани-жерці, із рук — кшатрії-воїни, із бедер — вайш'ї-землероби, і із ніг — шудри. Із інших богів особлива роль стає відводитись Вішні і Шиві.

Боги також отримують кастовий характер. Брахма, який виділяється в якості головного бога, стає богом брахманів; до нього можуть звертатися з молитвами лише брахмани. Індра — єдиний із стародавніх ведійських богів, що зберіг своє значення, — перетворюється у бога кшатріїв. У вайш'їв-землеробів одним із головних богів стає стародавній Рудра, якого пізніше починають ототожнювати з Шівою. А шудри взагалі були відсторонені від офіційного культу.

Кастовий устрій суспільства знайшов своє закріплення в законах Ману — кодексі соціального устрою Індії на всі наступні сторіччя. Усі касти (Варни) повинні були слідувати божественно встановленій для них дхармі (дхаммі) — закону, звичаю, правилам поведінки. Панівне становище брахманів у суспільстві і державі визначало також визначальне значення брахманських тлумачень соціального та політико — правового змісту дхарми стосовно членів інших каст (вари). Причому якщо в ранній, ведійський, період вчення про дхарми носило космологічний характер, то в брахманський період воно набуває етичного змісту. Акцент переноситься на дхарму кожної окремої істоти і касти, до якої вона відноситься. Не тільки у кожної людини, але і у кожної касти тепер було своє призначення, свій обов'язок, який реалізовувався в різноманітних вчинках, які нерідко навіть суперечили один одному: те, що для одних було чеснотою, для других вважалося гріхом. В цей час брахмани не тільки монополізували функцію жерців, розповсюдили свій вплив на культурне та суспільне життя, виступили посередниками між людьми і богами, вони дали назву релігії індусів цієї епохи, відомої як брахманізм.

У брахманський період культ стає тільки аристократичною справою. Публічних обрядів та жертвоприношень не відбувається Принесення жертви, що вважалося головною культовою дією, стає приватною справою. Керувати жертвоприношенням, виголошувати гімни могли тільки брахмани — професійні жерці. Вони почали це робити тільки по запрошенню. Принесення жертви вимагало великих затрат. Тому воно стає доступним тільки для багатих людей, знаті. Простолюдини були відсторонені від участі в культових діях: загальнодоступних храмів та жертвоприношень не стає, приватні ж жертвоприношення для бідняків стають недоступними.

У брахманський період індуїзму змінюється і пантеон богів Найбільш впливовими богами стають Тримурті: Брахма, Шіва і Вішну. З часом, Брахма, як бог, що виконав свою головну функцію — створення Всесвіту, відходить на другий план, а верховними божествами стають Вішну і Шіва, які дали назву двом головним течіям брахманізму: вішнуїзму і шіваїзму.






загрузка...





загрузка...