загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 1

ВСТУП

 

1.3 Релігійний культ

 

Наявність віри в будь-які об'єкти, зокрема й у священне, надприродне, й у можливість встановлення з ними зв'язку, певних взаємин саме по собі ще не є показником існування релігії. Така віра може бути активним чинником міфології, мистецтва тощо. Вона набуває релігійного характеру, стає елементом релігії зокрема, лише коли залучається до системи релігійних дій та відносин, тобто до релігійної культової системи.

На думку фахівців-релігієзнавців, основним елементом релігії, який відрізняє її від інших форм суспільної свідомості й соціальних інституцій, надає їй своєрідності, є культова система. Тобто, специфіка релігії полягає не в особливому характері вірування, а в тому, що ці уявлення, поняття, образи долучаються до культової системи, набувають у ній символічний характер, і як такі функціонують у соціальній системі. Саме така специфіка релігії дає можливість декому з релігієзнавців (перш за все, представникам міфологічної школи) стверджувати, що є релігії, які не стільки уявляються (тобто пов'язані з певними світоглядними конструктами), скільки «витанцьовуються». Отже, між релігійною свідомістю і релігійним дійством існує органічний взаємозв'язок. Релігійний культ є ніщо інше як соціальна форма об'єктивізації релігійної свідомості, реалізації релігійної віри в діях соціальної групи або окремих індивідів. Ті чи інші погляди й уявлення, які організують певні світоглядні конструкції, долучаючись до культової системи, набувають характеру віровчення. Саме це надає їм духовно-практичний характер.

Культова система має складну, в деяких релігійних системах не досить розвинену, структуру. Найпоширенішим її елементом є обрядова практика. Обряд — це сукупність стереотипних дійств, встано-влених звичаєм і традицією певної соціоетнічної спільноти, символізують ті чи інші ідеї, норми, ідеали й уявлення. Із багатьох соціорегулюючих функцій, які виконує в культурі обряд, найзначнішими є акумуляція й передача досвіду як індивідами один одному, так і від покоління до покоління. Незважаючи на те, що в культурі є значний арсенал транслятивних дій і механізмів, саме обряд виконує ці функції в разі необхідності особливих засобів взаємодій і особливих санкцій. Через це значну роль відіграє емоційний бік обрядового дійства і його нормативний характер, що пов'язане з виробленим спільнотою регламентом обрядового дійства й суспільних санкцій. Всі обрядові дії носять символічний характер. Саме через це подекуди й весь обряд можна розглядати як різновид символу.

Найсуттєвішим моментом також є те, що релігійний культ базується на вірі в наявність між людиною й предметом віри можливості встановлення певних взаємовідношень. Напевне, найдавнішою формою такого «вертикального» зв'язку були умилостивлювальні дійства, починаючи з примітивних жертвоприношень і кінчаючи високодуховними молитвами. Молитва — це вербальне (словесне) звернення людини до об'єкту своєї віри. Релігієзнавці стверджують, що ця практика склалася на ґрунті язичницьких заклинань, замовлянь як елемент магії слова. Ось чому досі суттєвим у традиційних релігіях (як буддизм, католицизм і православ'я, іслам тощо) є чітке й незмінне промовляння (рецитація) тексту молитви (мантри), навіть на архаїчній формі мови.

Найскладнішу структуру культової системи й дійства мають розвинені зрілі форми релігій, які включають тривалі богослужіння, здійснення особливих обрядів — таїнств, поклоніння святим, іконам і скульптурам, дотримання постів тощо. Усі ці дійства формують богослужебний канон, який має незмінну, догматично дотримувану форму й нормує проживання парафіянами кожного дня життя, «річного кругу», «седмичного» (тобто тижневого) кругу тощо (див. Християнство). Тут значну роль відіграє естетичний бік богослужіння, який у свою чергу теж регулюється канонами віровчення. Як зазначають дослідники релігії, у процесі богослужіння за допомогою культової практики в свідомості парафіян відтворюються певні релігійні образи, символи, думки, збуджуються певні емоції. І як результат негативні емоції трансформуються в позитивні: зникає стан пригніченості, занепокоєння, незадоволеності, внутрішнього дискомфорту, натомість приходять відчуття полегшення, радості, спокою й умиротворіння, приплив сил тощо.

Релігія як тип «горизонтального» зв'язку. Ми вже зазначали, що головною функцією релігії є здійснення зв'язку з Абсолютом і всередині суспільства, поза межами економічного регулювання суспільних проблем. Саме «горизонтальний» зв'язок членів спільноти дозволив відбутися релігії як соціальному інституту, що відобразило процес інституціоналізації релігійних культових систем. (Соціальний інститут — це історично створена стала форма впорядкування спільної діяльності людей.)

Первинною ланкою інституту релігії є релігійна група. Вона виникає на ґрунті спільного відправлення релігійних обрядів, у яких утілюються ті чи інші релігійні уявлення. На ранніх стадіях культури людства, коли культові дійства співпадали із матеріальним виробництвом і суспільним життям узагалі, коло їх учасників включало всіх членів соціуму, було йому тотожним. Саме культова практика давала змогу відо-кремлювати одну спільноту від іншої. У самому культовому дійстві брали участь усі члени соціуму (первісної общини) на рівних основах, а диференціація їхніх функцій здійснювалася за статевовіковим принципом. Але з ускладненням суспільного життя відбувається спеціалізація людей, котрі відіграють більш важливу роль у обрядах. Поступово в релігійних групах вирізняються спеціалісти з проведення культових дійств: чаклуни, маги, шамани, волхви тощо. Вони створюють спеціалізовану професійну групу з проведення й організації обрядів. І якщо спочатку (наприклад, у Стародавній Греції) такі люди просто обиралися з членів общини, то з часом, у процесі інституціоналізації релігії — з одного боку, й ускладнення соціальних зв'язків — з іншого, починають формуватись організації служителів культу — жрецькі корпорації. їх формування глибоко специфічне в різних культурних регіонах: від обрання чи посвячення до добровільного зречення від світського життя й походження із замкненої касти. Але й на цьому етапі релігія ще не постає як незалежний, самостійний соціальний інститут.

Лише на певній стадії розвитку й ускладнення культурного й соціального життя створюються ситуація, коли релігійні угруповання не можуть функціонувати в межах синтетичних відношень і інститутів. Поступово разом з самовизначенням інших надбудовних систем відбувається й самовизначення релігійної системи. Цей процес пов'язаний із конституюванням релігійних відношень.

Найважливішою метою релігійних організацій є нормативний вплив на їх членів, формування у них певних цілей, цінностей, ідеалів. Все це досягається через здійснення низки функцій:

• вироблення систематизованого віровчення;

• розроблення системи його захисту й виправдання;

• керівництво й здійснення культової діяльності;

• здійснення санкцій і контроль за виконанням релігійних норм;

• підтримання зв'язків із світськими організаціями, державним апаратом тощо.

Поява релігійних організацій об'єктивно зумовлена розвитком процесу інституціоналізації, одним із наслідків якого є посилення системних якостей релігії, поява власної форми опредмечування релігійних діяльності й відносин. Вирішальну роль тут відіграло виділення сталого соціального прошарку, який протистояв основній масі віруючих, — служителів культу, котрі стають на чолі релігійних інститутів і зосереджують у своїх руках усю діяльність із вироблення, трансляції релігійної свідомості та регулювання поведінки мас парафіян. У розвиненій формі релігійні організації являють собою складний соціальний інститут. Його внутрішня структура становить організаційно оформлену взаємодію різноманітних систем, функціонування кожної з них у свою чергу пов'язане з формуванням соціальних організацій, що теж мають статус соціальних інститутів. Зокрема, на рівні церкви вже чітко поділяються керуючі й керовані підсис-теми. Регулювання цих відносин здійснюється за допомогою так званих організаційно-інституціональних норм, які містяться в різних статутах і положеннях про конфесійні організації.

Дослідники релігії виділяють чотири основних типи релігійних організацій: церква, секта, харизматичний культ і деномінація. Взаємовідношення різного типу релігійних організацій наводиться в таблиці № 1. Треба лише зазначити, що, як і будь-яка інша класифікація, ця носить досить умовний характер, оскільки реальне суспільне життя являє собою більш складну і постійно змінювану структуру, де йдуть безперервні церковнотворчі й сектотворчі процеси.

Підбиваючи підсумок, можна зробити висновок, що розвинені релігії являють досить складне структурне утворення, яке включає в себе три основних елементи: релігійну свідомість, культову діяльність і релігійні організації. Щільно пов'язані та взаємодіючі між собою, ці елементи утворюють цілісну релігійну систему. Взаємозв'язок і взаємодія цих елементів здійснюються в процесі їх функціонування в синхронічному і діахронічному аспектах. І перед тим як перейти до розгляду конкретних історичних релігійних систем, розглянемо функцію і роль релігії в суспільстві (тезово) та стадії розвитку релігії.

 

Таблиця. Класифікація релігійних організацій

 

Церква

Деномінація

Секта

Культ

Приклад

Римський католицизм. Англіканська церква.

Методизм. Конгрегаціалізм.

Свідки Ієгови. "Християнські науки " (ранній період)

Отця небесного; Храм людей; Церква Єднання

Джерело членства

Всі або більшість членів суспільства віддані церкві.

Набір шляхом навернення у віру дітей членів общини; деякою мірою навернення нових людей.

Братерство відданих віруючих; навернення у віру на основі переконання.

Братерство відданих віруючих; навернення в результаті емоційної кризи.

Відношення до держави й інших релігій

Щільно пов'язана з державою й нерелігійними організаціями.

В нормальних стосунках з державою, але не входить в його структуру.

Виступає проти інших релігій, а також державних і світських органів влади.

Заперечення інших релігій, а також державних і світських органів влади.

Тип керівництва

Професійні святенники, які працюють повний робочий день

Професійні святенники

Непрофесійні лідери, що мають слабку підготовку

Харизматичні лідери

Тип віровчення

Формальна теологія (богослов'я)

Терпимість до різних точок зору і спорів

Проголошення чистоти віровчення й повернення до передвічних принципів

Нові принципи; одкровення й проникнення в духовну сутність

Залучення членів

Зведено до мінімуму або й зовсім не потрібно для багатьох членів.

Незначне залучення, дозволяється мати й інші зобов'язання

Необхідне глибоке почуття відданості

Необхідна повна відданість

Тин релігійного дійства

Наявність ритуалів і складної системи культової практики

Наявність ритуалів, слабка емоційна виразність

Глибока емоційність без суворого культу

Глибока емоційність й створення нового символічного культу






загрузка...





загрузка...