загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 5

БУДДИЗМ — СВІТОВА РЕЛІГІЯ

5.2 Основні догмати та течії буддизму

Буддизм — це релігійна доктрина та система практики, які створені на основі стародавніх релігійно-філософських вчень Індії. Він використовує у своєму вченні принцип переродження (сансара), ідеї віддання (карма) та справедливого шляху (дхарма).

Про витоки буддизму красномовно свідчать два типи джерел: літературні та археологічні. Найпершими письмовими джерелами є надписи, викарбувані в III столітті до н. е. в різних місцях Індії за наказом царя Ашоки, який зробив буддизм державною релігією. Найважливішим першоджерелом вчення буддійською канонічною літературою вважається Трипітака. Санскритське слово «Трипітака» означає буквально «Три кошики» й перекладається як «три кошики мудрості», тобто закону, вчення. Назва, очевидно, пояснюється тим, що найдавніші тексти занотовувалися на пальмовому листі, яке потім складалося у кошики для зберігання, являючи собою своєрідну бібліотеку. До наших часів дійшли лише пізні списки та переклади Трипітаки, куди багатьма школами буддизму внесено чимало змін. Тому в кінці XIX століття буддисти вирішили створити виправлений текст канону і з цією метою скликали у 1871 році в Бірмі собор, на якому його учасниками був розроблений уніфікований текст Трипітаки. Цей текст потім був викарбуваний на 729 мармурових плитах, кожну з яких покладено до спеціально вибудуваного невеликого храму. Виросло місто — бібліотека, де зберігається буддійський канон — Кутодо, місце, що шанується всіма буддистами світу.

Про що ж говориться в головній книзі буддизму? Трипітака складається з трьох частин, чиї назви дають загальне уявлення про зміст. Це «кошик статуту», «кошик повчань» та «кошик тлумачення вчення».

Стрижнем змісту буддизму є проповідь Будди про «чотири благородні істини». Першою з «благородних істин» є така: існує страждання. Необхідність страждання випливає із взаємообумовленості й взаємозалежності усіх подій і фактів. Вже факт народження неминуче веде за собою низку страждань. Людське життя, тяжіння до насолоди обумовлене чуттєвим досвідом та стражданнями, що супроводжують людину. Всяке життя, всяке існування в кожному його прояві є стражданням. Народження, хвороба, горе, радість, неможливість отримати бажане, смерть — все це становить страждання. Такою постановкою питання буддизм відрізняється від більшості релігійних доктрин, які, як правило, побудовані на протистав-ленні земного світу, що сприймається почуттєво, світові небесному Перебування в земному світі повинно використовуватись для підготовки до життя після смерті у світі небесному. Буддизм же, навпаки, використовуючи постулат брахманізму про перевтілення, вважає, що смерть, яка сама по собі є стражданням, не звільняє людину від страждань. За смертю настає нове народження, в якому душа забуває все, що пов'язане з попереднім втіленням Людини, підхоплена вихорем буття, прихильністю до земного, накопичує карму, що визначає наступні переродження після смерті, конкретну форму переродження людини; карма породжується самою людиною і є підсумком усіх її вчинків, думок, почуттів, прихильностей у попередніх життях.

На доказ сказаного наведемо приклад, що добре ілюструє викладений вище зміст першої з чотирьох «благородних істин» буддизму. У Державному Ермітажі в Санкт-Петербурзі зберігається танка (буддійська ікона) під назвою «Колесо сансари». Її було знайдено відомим мандрівником П. Козловим під час розкопок мертвого міста Хара-хото в піщаній пустелі Гобі. Зображення ікони пояснює процес дії закону перевтілення у його буддійському розумінні. Можна побачити всі 12 відділів пекла, через які проходить людина після смерті, та 12 нідан, тобто етапів, що на них ділиться життя окремої живої істоти. Малюнки, які символізують етапи життя — нідани, розташовані вздовж зовнішнього краю колеса сансари («кругообігу», безкінечного перевтілення). Серед безлічі малюнків тут зображено породіллю — символ народження та старого чоловіка — символ старості й смерті. Смерть являє собою все життя, адже старіння починається з миті народження, а нове життя знову народжує бажання і пристрасті, що викликають нове перевтілення — і так без кінця: рухається колесо сансари, що несе нові страждання, повертаючи людину знов до життя на Землі.

Такою є буддійська діалектика земного буття. У зв'язку зі сказаним варто згадати дискусії фахівців стосовно філософського змісту буддійських догматів. Дехто вважає буддизм, в першу чергу ранній, вченням діалектико — матеріалістичного і навіть атеїстичного спрямування. Наприклад, автор досліджень з історії індійської філософії М. Рой наголошує, що вчення Будди не було релігійним. Він ухилявся від дискусій з приводу абсолютного, питань про бога, душу та інших не тому, що не знав відповіді, а в зв'язку з тим, що мета його вчення була суто практичною: позбавити людей від страждань.

Друга «благородна істина»: існує причина страждання. Вона міститься в бажаннях, у почуттєвому досвіді. Варто звернути увагу на такий аспект: людина, користуючись матеріальними і духовними цінностями, розглядає їх як реальні, постійні, вона бажає їх мати. Такі бажання призводять до продовження життєвого процесу, створюючи безперервний ланцюг боротьби за існування. Однак такі бажання, згідно з доктриною буддизму, стимулюються неуцтвом (в буддійському сенсі) Саме воно призводить до вольових дій, які створюють карму, підтримуючи процес перевтілення живої істоти, продовжуючи тим самим її страждання.

Третя «благородна істина» страждання може бути припинене через усвідомлення того, що предмети зовнішнього світу та бажання є ілюзіями, як і все, що ми відчуваємо. Таким чином проблему людського спасіння перенесено у сферу свідомості. Повне згасання та припинення всіх бажань і пристрастей, відмова від них, визволення — у цьому сенс третьої «благородної істини» — про припинення страждання. Повне викорінення всіх бажань відповідає в буддизмові стану нірвани (буквально «згасання»), яка, згідно з буддійськими уявленнями, становить мету людського існування. Варто наголосити, що нірвана в жодному разі не є самознищенням. Це стан визволення від свого «я», повне згасання емоціональної активності людини, припинення «хвилювання дхарм». Будда трактував нірвану як стан ідеальної духовної довершеності, де душа повністю звільнена від усього особистого, стає єдиною із загальним, вільним та дійсним. Нірвана — стан повного визволення від усього, що здатне принести людині біль і страждання, звільнення від зовнішнього світу та світу думок.

Частенько вважають, що нірвана — це стан, який протилежний життю. Однак згідно багатьом джерелам, нірвана — це зменшення фальшивих бажань та пристрастей, руйнування полум'я жадання, ненависті, неуцтва. Нірвана — це вищий стан духовної діяльності, який вільний від низьких уподобань. Згідно буддизму, цього стану здатна досягти тільки та людина, яка пройшла восьмеричний шлях. Такий шлях пройшов Сіддхартха Гаутама, досягнувши спочатку просвітлення (самадхі), а потім нірвани. Він закликав до того, щоб свою активність направити на вдосконалення свого життя, своїх думок, почуттів, бажань, вчинків. Не боротьба з іншими за місце під сонцем, а боротьба з іншим, чужим у самому собі — ось шлях до істини. Кодекс поведінки людини, яка бажала досягти нірвани, зводився, головним чином, до дотримання суворих етичних норм.

Четверта «благородна істина» стверджує, що існує шлях припинення страждань. Це так званий «благородний восьмеричний шлях», що складається з восьми чеснот: правильного розуміння, правильного наміру, правильної мови, правильної поведінки, правильного життя, правильних зусиль, правильних відносин, правильного зосередження. Людина, що прямує шляхом чеснот, стає на шлях Будди. Цей шлях осягнення істини називають ще «серединним шляхом», оскільки він лежить між крайнощами ведійської релігії (тобто основаної на Ведах — прадавніх збірках текстів, що пов'язані з аріями, давнім населенням Індії) з її культами, обрядами, офіруванням та притаманного деяким течіям аскетизму, що виснажував і навіть піддавав тортурам тіло в пошуках істини. Виходячи з того, що Будда вважав добро та зло, любов і ненависть поняттями відносними, шлях, обраний Буддою, пролягає між добром і злом — це також якоюсь мірою пояснює його назву — «серединний».

Слід зазначити, що буддійський принцип серединного шляху рекомендує уникати крайнощів як у насолодах, так і в намаганні позбавитись тяжіння до них. У морально-емоційній сфері буддизму панує концепція терпимості, «відносності». Відсутні поняття відповідальності й провини як чогось абсолютного (можна порівняти, наприклад, з первородним гріхом у християнстві). У буддизмі немає чіткої межі між ідеалами релігійної та світської моралі, іноді заперечується аскетизм у його різких формах. Заслуговує на увагу моральний ідеал буддизму, який фундується на принципі не завдання шкоди навколишньому світу (ахімса). В інтелектуальній сфері буддизм усуває різницю між почуттєвою й розумовою формами ді-яльності. Впроваджується практика так званої медитації, тобто особливого стану заглиблення у власну свідомість, повного занурення в себе. Таким чином, практика медитації слугує не лише засобом пізнання світу, але й одним із способів переформування внутрішнього світу людини, її психофізіології та, врешті-решт, культури особистості.

Як конкретний метод досягнення цієї мети досить популярною сьогодні є індійська йога — комплекс заходів та вправ для очищення тіла й свідомості та для досягнення стану «очищення розуму». Йога — це спосіб фізичної й духовної підготовки до сприйняття основних філософських істин. Таким чином, як відзначають дослідники психологічного аспекту буддизму, у цьому вченні було створено ефективні методи психотренінг)' й психологічної саморегуляції, психологічної стійкості.

Варто підкреслити, що психологія є дуже важливим функціональним елементом буддійського релігійного комплексу, де теорія свідомості складає основу релігійно-філософського вчення з початкових етапів його розвитку. Виходячи за межі буддійських спільнот, отримуючи світський характер, ця релігія стимулювала зацікавленість психологічним станом людини, допомагала контролювати її емоції, складала програму самовдосконалення людини.

Канонічний буддизм розглядає людину як окремий світ у собі, що породжує себе й себе ж знищує чи рятує. Світ — ілюзія, проекція внутрішнього стану людини, її пристрастей, фальшивих думок.

Один з найбільш важливих принципів буддійського вчення, який формує відповідний світогляд — непостійність елементів. У світі не існує нічого постійного, сталого, все в ньому змінюється. Це означає, що в світі не існує гарантій добробуту і позбавлення від страждань. Відповідно, це означає, що в світі ніщо не вважається причиною страждань. Причиною страждань є сама людина, передусім, її світобачення, «замутнена свідомість». Життя в усіх його проявах, згідно буддизму, є вираз різноманітних комбінацій або «потоків» нематеріальних частинок — дхарм. Поєднання дхарм визначає буття всього існуючого на цьому світі: людини, тварин, рослин тощо. Після розпаду певного сполучення дхарм наступає смерть, але дхарми не зникають безслідно, вони створюють нову комбінацію, яка виникає відповідно до закону карми — ушанування в залежності від поведінки у минулому житті. Людина повинна намагатися досягти такого стану, щоб перервати нескінченний ланцюг перетворень (сансару) — колеса життя і досягти стану спокою, злиття з Буддою.

Буддизм вперше звернувся до людини не як до представника якогось стану, племені, а як до особистості. На відміну від послідовників брахманізму Будда вважав, що жінка нарівні з чоловіком здатна досягти найвищої духовної досконалості.

Наголосимо, що не варто говорити про буддизм взагалі, незалежно від часу й умов його існування, адже до його складу належать різні релігійно-філософські школи, напрямки. Звернемо увагу на дві найбільші течії: хінаяну та махаяну.

Хінаяна, тобто вузький шлях спасіння, є найбільш ранньою формою буддизму. Згідно з її вченням, досягти спасіння може лише невеличка кількість людей. Це ті, хто зруйнував усі зв'язки зі світом, відмовився від сім'ї та майна, постригся в ченці, став ченцем — аскетом. Хінаяна, в свою чергу, розподіляється на декілька релігійно-філософських шкіл.

Махаяна, тобто широкий шлях спасіння, вважається пізнішою формою буддизму. На відміну від хінаяни, найважливішим тут є не особисте спасіння ченця, що порвав усі зв'язки зі світом, а активний релігійний вплив ченця на мирян. Саме доктрина про шлях спасіння, відкритий практично для всіх, зробила буддизм привабливим для величезної кількості людей і дозволила йому стати світовою релігією. У махаяні принципово інше, ніж у хінаяні, уявлення про бодхісаттв (святих, що осягнули нірвану). Якщо в ранньому буддизмі вони не брали жодної участі в людських справах, то в махаяні бодхісаттви добровільно відмовляються від опанованої нірвани заради того, щоб допомогти іншим. З появою бодхісаттв у буддизмі почав розвиватися пантеон святих, яким можна було молитися, просити про допомогу. Поряд з великим Буддою (Шак'ямуні) з'явились інші Будди, які перетворилися в об'єкти шанування та культу. Виникає незнайоме для раннього буддизму уявлення про рай та пекло, розвивається космогонія, яка зображає багато небес, на яких розміщується пантеон богів, що складається із будд, бодхісаттв та архатів. Сам же Будда із Вчителя мудрості перетворюється в Бога-Спасителя. Відомо, що хінаяна відкинула посередництво брахманів, але в махаяні вже виникає посередник в образі монаха, який допомагає людині на шляху до спасіння. Махаяна розглядає Будду не як конкретну особу, а як уособлення найвищої основи, — абсолютної мудрості, абсолютної досконалості. Нововведенням махаяни став культ Будди майбутнього Мантрейн — своєрідного буддійського месії (його генетичне коріння веде до Митри, мітраїзму). В махаяну проникає також концепція святого подвижника, який тут приймає подобу бодхісаттви.

Таким чином, індивідуально-егоїстична етика буддизму в махаяні перетворюється в альтруїстичну, що зовсім не властиво індійській традиції, але характерно для багатьох інших релігій. Традиційний буддизм і сучасні його напрямки дуже відрізняються, хоча у них одна і таж першооснова. Вона базується на вірі в спасіння людини шляхом досягнення просвітлення (нірвани) завдяки її духовних зусиль.






загрузка...





загрузка...