загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 6

ІУДАЇЗМ

 

6.1 Іудаїзм — монотеїстична релігія

Іудаїзм — одна з найдавніших релігій світу. Її основні уявлення, що складалися протягом багатьох сторіч, містять у собі догмати про бога Ягве, «богообраність» євреїв, пришестя спасителя — месії, загробне життя і безсмертя душі. Іудаїзм у другому тисячоріччі до н. е. на базі політеїстичних вірувань і обрядів кочових єврейських племен Північної Аравії, а після завоювання ними в XIII столітті до н. е. Ханаану (стародавня назва Палестини) ввібрав у себе релігійні уявлення місцевих землеробських народів. Культ Ягве, бога племені Іуди (звідси — іудаїзм), що зіграло головну роль у становленні давньоєврейської держави на початку X в. до н. е. і висунуло зі свого середовища династію перших царів, поступово перетворився на загальнодержавний генотеїстичний культ, а потім — на культ єдиного бога, що керує світом.

Монотеїстичний культ відносно широко став затверджуватися лише в умовах діаспори, коли «іудейство, раціоналістично вульгаризоване завдяки змішанню і спілкуванню з не євреями й напівєвреями, дійшло до зневаги ритуальними обрядами, до перетворення колишнього винятково єврейського національного бога Яхве в єдино щирого бога, творця неба й землі...» (1).

Слід зазначити, що найдавніші тенденції «денаціоналізації» генотеїстичного культу Ягве виявилися вже в епоху загибелі давньоєврейських держав Ізраїлю й Іудеї (VIII - VI ст. до н. е.) і особливо в період так званого вавилонського полону (586 — 539 р. до н. з.), протягом якого євреї знаходилися в тісному спілкуванні з іншими народами. Ця тенденція найбільш виразно далася взнаки в писаннях деяких «малих» пророків періоду після полону (Захарія; II, XI; Малахія; І, XI;). Однак, незважаючи на наявність космополітичних тенденцій у ранній пророчій літературі, вони не набули подальшого розвитку в офіційному жрецькому культі іудаїзму, відновленому в Іудеї після повернення євреїв з вавилонського полону. В умовах того періоду, коли саме повернення з полону було наслідком милості перського царя Кира і про справжню самостійність невеликої єврейської держави не могло бути й мови, жрецька верхівка не могла підтримати пророчу ідею про поширення ягвистеького культу серед інших народів. Зайняті турботами про зміцнення ієрократичної держави, жерці насамперед прагнули зміцнити генотеїстичний культ Ягве як єдиного бога євреїв. З цією метою вони стали проводити ту саму релігійну політику, що її намагався декретувати ще на початку VII ст. до н. е. іудейський цар Іосія. Космополітизований культ Ягве стає надбанням масової релігійної свідомості древніх євреїв з епохи Макавейських воєн (168 — 142 р. до н. е.) і особливо — з часу поразки антиримського повстання (66 — 73 р.), що спричинили переселення значних мас єврейського населення в країни еллінізованого Середземномор'я. Саме там, у культовій практиці широко розповсюджених синагог, іудейський монотеїзм отримав найсприятливішу можливість для свого вираження.

Слід відзначити, що монотеїстичні уявлення, які підсилилися в зазначений період, не змогли до кінця витиснути політеїстичні погляди. Останні лише трансформувалися в уявлення про значну кількість надприродних істот — різного роду божків нижчого рангу. Ці уявлення широко відбилися на сторінках Талмуда, що письмово закріпив систему іудейської ангелології й демонології.

У найдавніший період в іудаїзмі складаються й уявлення про «богообраність» народу Ізраїлю, а також — у VIII ст. до н. е. в умовах поневолення, що насувалося ззовні — про майбутнє пришестя «божественного спасителя», месії (від давньоєврейського «машіах» — помазаник). Ці релігійні уявлення відбилися в так званому П'ятикнижжі Мойсея (Тора — закон), що письмово закріпив у 444 р. до н. е. вірування, які складалися протягом століть.






загрузка...





загрузка...