загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 7

ПОХОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА. СТАНОВЛЕННЯ ЦЕРКОВНИХ ДОГМАТІВ

 

7.2 Ранні християнські спільноти

На першому етапі ідеям нової релігії співчували «принижені й ображені» Римської імперії. Саме вони стали ядром перших громад, їхній етнічний склад був дуже різноманітним. Крім іудеїв, серед них було багато греків (у посланнях апостола Павла згадується низка грецьких імен), власне римлян (у першому Посланні до коринфян є латинські імена — Фортунат, Тит). Кількісний склад ранніх громад не був постійним. Окрім основного складу, до них належали люди, що співчували християнам. Дехто поривав із громадою, наприклад.

котрийсь Дисмас, згадуваний у посланні Павла до Тимофія. Пліній Молодший, що вів допити християн у Віфанії, дає свідчення про чималу кількість людей, які відійшли від ранніх громад.

Важливою особливістю ранньохристиянської проповіді була її орієнтація на соціальні низи. Більшість членів громади становили раби. Вони знаходили втіху в духовній рівності усіх християн перед богом. Згадуються й люди вільні: виготовлювачі наметів, продавці тканин, кожум'яки — представники найпрестижніших ремісничих професій. Серед тих, хто співчував християнам, зустрічаються філософи й учителі. Значне місце у складі громад посідали жінки, котрі прийшли туди з різних причин: розпад сім'ї, принижений стан у суспільстві та ін. У Діях апостолів сказано, що в місті Филипи Павло вчив у молитовному будинку жінок, які там зібралися, а в Берої до них приєдналися «з еллінських поважних жінок».

Більшість громад були бідними. Іоанн пише про громаду в Смирні: «знаю твої справи, скорботу та бідність». Апостол Павло був бідний, постійно в скруті; в Посланні до фінікійців він дякує за надану допомогу.

З кінця І — початку II ст. до християн прийшло чимало людей, котрі репрезентували середні й навіть вищі шари суспільства. У доповіді Плінія Молодшого імператору Траяну сказано, що серед християн Віфанії були люди, котрі мали римське громадянство, що було на той час особливо почесним. Звернення до християнства таких людей можна пояснити поглибленням духовної кризи, втратою колишнього престижу привілеїв вільного громадянина імперії.

Слід зазначити, що християнські громади не мали уніфікованого вчення: одних приваблював образ бідного теслі, що став помазаником божим, інших — божество, яке прийняло вигляд раба, третіх — майбутнє звільнення від страждань...

Основи ранньохристиянської етики полягали у відмові від норм «цього світу» та об'єднанні у вірі. Для членів перших громад християнство було релігією, що сприймалася передусім емоційно та ірраціонально. Тому серед дискусійних питань, які вирішувалися першими християнськими ідеологами, були проблеми, пов'язані не з вченням, а

з релігійно-практичним аспектом життя громади. Серед них фігурують, наприклад, такі: чи можна вживати «ідолоофіруване» м'ясо, тобто таке, що було принесене в жертву поганським божествам; чи можливий шлюб між християнами та язичниками тощо. Суто ж теологічних проблем у розвинутому вигляді ще не існувало. Перших християн об'єднувала віра в можливість вічного спасіння поза тим просторово-часовим контекстом, в якому вони існували.

Враховуючи ту обставину, що багато з християнських громад зазнавали гонінь, більшість із них не мала місць для постійних зустрічей. Свої об'єднання самі члени громад називали еклесіями — зборами. Еклесія була відкрита для всіх, хто бажав прийняти нову віру. Члени громад називали себе братами (сестрами), жодних слідів ієрархії всередині громади попервах не було. На зборах виголошувалися логії — «речення Ісуса», читалися апостольські послання, пророкували про близький кінець світу. У кожній громаді були свої пророки; окрім них, нерідко запрошувалися мандрівні, яких було чимало. Пророкувати могли й жінки: Іоанн згадує пророчицю Свавель, Павло свідчить про жінок, котрі пророкують. Окрім мандрівних пророків, з громади в громаду переходили апостоли, яких було багато. Апостоли (в перекладі з грецької «посланці») конкурували один з одним: у Посланні апостола Павла до галатів він насилає прокльони на тих, хто благовіствує не так, як він. Суперечки між проповідниками й апостолами започатковували полеміку, пов'язану з вченням.

Наприкінці І ст. в деяких громадах з'являються пресвітери, котрі керують повсякденним життям громади, збирають внески, розподіляють допомогу. Спочатку їхні функції були організаційно-господарськими. У Діях апостолів та Посланнях Павла пресвітерів названо також єпископами, тобто наглядачами. Окрім них, у громадах з'являються служителі нижчого рангу — диякони, серед яких могли бути й жінки. Диякон переймався грошовими розрахунками, відносив після причастя їжу хворим та ув'язненим братам. Таким чином на межі І й II ст. усередині християнської громади складаються елементи ієрархії, які в подальшому розвинулись і призвели до зміни обличчя раннього християнства.






загрузка...





загрузка...