загрузка...
Loading...

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 1

ВСТУП

 

1.4 Функції і роль релігії в суспільстві

 

Світоглядна або сенситивна функція. Світогляд — це сукупність поглядів, оцінок, норм й установок, що визначають ставлення людини до світу й існують як орієнтири й регулятори поведінки. Може носити філософський, міфологічний або ж релігійний характер. Функція релігійного світогляду полягає не лише в тому, щоб намалювати певну картину світу (як інші два типи), а перш за все в тому, щоб завдяки цій картині світу парафіянин міг віднайти сенс свого життя і «спасіння» через віру.

Функція інтегратора суспільного організму та його стабілізатора. Стабільність — це здатність соціальної системи до змін без руйнування її устоїв. Деколи фахівці порівнюють релігію із «клеєм» суспільства: вона допомагає людям усвідомити себе як моральну спільноту, скріплену загальними цілями й цінностями. Вона дає людині змогу самовизначитися в суспільній системі і через це об'єднатися з близькими їм за поглядами, звичаями, цінностями, віруваннями людьми; готує індивіда до соціального життя, тренує покору, укріпляє соціальну єдність, підтримує традиції, збуджує почуття удоволення тощо.

Легітимізуюча (узаконююча) функція. Мова йде не просто про встановлення й дотримання тих чи інших норм, а про ставлення до них. Якщо норми мають соціальне походження, то вони відносні, можуть бути змінені, не дуже суворо дотримуватися. Інша річ, коли вони не «надбудовні», а передвічні, базуються на не прийдешньому, абсолютному, вічному, які лімітують (обмежують) певні дії членів суспільства, ставлять їх у певні межі.

Регулююча функція. В цьому аспекті релігія розглядається як специфічна ціннісно-орієнтаційна та нормативна система. Кожна релігія виробляє свою систему цінностей на рівні релігійної свідомості. Ціннісні установки — це своєрідна випереджувальна програма діяльності та спілкування людей, що пов'язана з можливістю вибору їх варіантів. Для релігійних людей ці установки здебільшого виробляються в процесі спілкування між парафіянами й передаються з покоління в покоління. Саме усвідомлення цих цінностей формує мотив людських поведінки і діяльності. Величезний регулятивний потенціал має нормативна система релігії, тобто система вимог і правил, спрямованих на реалізацію релігійних цінностей. Саме релігійні норми в суспільстві можуть бути соціально-позитивними й соціально-негативними (тобто щось дозволяти або забороняти). За суб'єктом приписів вони можуть бути поділені на загальні (розраховані на всіх вірних) і спеціалізовані для певної групи (тільки для парафіян або тільки для священиків). Важливими є й культові норми, які визначають порядок культових обрядів, церемоній, регулюють відносини між людьми при відправленні релігійного культу. До релігійних норм належать і організаційно-функціональні норми, які регулюють внутрішньо-конфесійні, внутрішньо-церковні, а також міжконфесійні відносини.

Дезінтеграційна функція. Як єднальна сила своїх вірних, будь-яка релігія протиставляє своїх парафіян «чужим» — представникам інших конфесій або угруповань, подеколи державі й суспільству в цілому. Саме на цьому ґрунті в історії виникали релігійні війни, спалахи фанатизму й соціальні конфлікти.

Ідеологічна функція. Як надбудовний інститут, релігія часто відстоює своє переважне право на Шлях, у тому числі магістральний шлях розвитку суспільства, забороняючи свободу мислення, вибору, світогляду тощо. Досить часто в історії суспільства саме релігія стримувала прогрес науки, мислення, мистецтва, навіть культури.

Гуманістична тенденція. Це вже не функція, а радше роль, місце релігійного погляду на світ в культурі. Саме через цю тенденцію релігія взагалі підносить людський дух, наділяючи людину богоподібністю, богообраністю, ба принциповою богорівністю. Вона через систему віровчення й культу закликає до найвищих проявів людського духу, дотримання соціально-позитивних норм, дає надію на «вічне» трансцендентне життя в Богові. А через визнання людини співтворцем, співробітником Бога в перетворенні світу піднімає людину до відповідальності за існування світу й планети.

Авторитарна тенденція. Це зворотний бік і водночас протилежність гуманістичної тенденції, дегуманізуюча функція релігії. Маніфестуючи пріоритет духовного над матеріальним, сакрального над світським, релігія визнає наявність певної трансцендентної сили, що цілковито керує людською долею й життям. Відчуження — це не сутнісна характеристика релігії, а її феноменальне визначення, проявлення цієї сутності на поверхні соціального життя. До нього саме й призводить признання неможливості самочинно керувати своїм життям. Тобто людина, керована «ззовні», «з того світу», повністю відчужена від самої себе. Це часто призводить до психічних та емоційних розладів, а подеколи й до злочинів на релігійному ґрунті.

Як робочу стадіальну типологію пропонуємо вам діахронічний підхід до типології, оснований на ступені розвитку й повноті культового наповнення релігійних систем.

Ранні релігійні вірування: синкретичний, базований на міфологічній свідомості тип релігійних уявлень; характеризується політеїзмом (багатобожжям) і не досить розвиненою культовою практикою (тотемізм, анімізм, аніматизм, фетишизм, шаманізм тощо).

Національні релігії: притаманна ранньокласовим суспільствам, відрізняється генотеїзмом (форма політеїзму, де на чолі пантеону стоїть божество-родоначальник етносу). Поширений у рабовласницьких культурах світу. В розвиненій формі постають як синтоїзм, даосизм, конфуціанство, релігія стародавніх греків тощо. Вищою формою розвитку стають монотеїстичні релігії (іудаїзм).

Світові релігії: таку назву носять за широту розповсюдження, всесвітнє значення. Монотеїстичні за суттю, мають розвинену культову практику, глибоке віровчення, всю повноту розвитку релігійної свідомості і організації (буддизм, християнство, іслам). Часто мають внутрішнє культово-організаційне розгалуження й численні течії, деномінації й конфесії.

Сучасні й нетрадиційні релігії: як правило, невеличкі угруповання, часто секти і харизматичні культи, базовані на традиційних релігіях або новаціях науки і техніки.






загрузка...
загрузка...