загрузка...
Loading...

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 8

ОСНОВНІ НАПРЯМИ У ХРИСТИЯНСТВІ

 

8.1 Дві всесвітні церкви

З початку Середньовіччя склалися два християнські центри: Рим та Візантія. Решта патріархій — Єрусалимська, Антіохійська, Олександрійська — незабаром втратили свою самостійність, опинившись у сфері впливу одного з названих центрів християнського світу.

Константинопольський патріарха та римський папа на той час вельми відрізнялися за своїм статусом. Візантія (Східна Римська імперія) зберігала свою незалежність і до певної міри цілісність ще протягом тисячоліття. Західна ж частина Римської імперії припинила своє існування вже у V ст. Патріарх здійснював церковну юрисдикцію в державі з централізованим управлінням. Навпаки, римський папа, хоч і не підпорядковувався формально світським владикам на великій території колишньої Західної Римської імперії, мусив із кожним із них шукати порозуміння.

Східний патріарх знаходився під захистом сильної імператорської влади, що гарантувала безпеку від зовнішньої загрози, проте це означало також залежність церкви від державної влади. Папа ж був відносно самостійним від прямого тиску з боку світської влади, проте йому постійно доводилося рахуватися з інтересами варварських держав, що утворилися на той час на теренах Європи.

За допомогу, що її папа Стефан III надав у середині VIII ст. Піпіну Короткому в завоюванні франкської корони, Піпін віддає папському престолу Равенський екзархат, Пентаполіс і деякі інші землі. З цього часу папи почали вважатися також світськими володарями. Для управління землями папство створило міцний централізований адміністративний апарат.

З часом імператори передали папству низку своїх державних повноважень, передусім право стягування податків з населення в натуральному та грошовому вигляді, а також створення військових загонів для допомоги імператору в захисті від нападів на Італію. Таким чином, римська церква до IX ст. перетворилася на подобу держави, сила якої підтримувалася вірою великих мас людей. Римська церква оголосила себе скарбницею божественної істини, посередником між Богом і людьми, а це ще більш зміцнювало її авторитет.

Розглядаючи перше питання, слід підкреслити, що стосунки між двома церквами були нерівними. Наприклад, у середині XII ст. візантійський імператор Констант, що виявляв самостійність у богословських питаннях, надіслав до Риму з великим військом свого уповноваженого Калліопу, котрий заарештував папу. Після тортур папу за вироком було відправлено в заслання до Херсонесу, де він невдовзі й помер.

Наприкінці VII ст., після арабських перемог на Сході, Візантія переорієнтувалася на союз із Римом. Імператор Костянтин Погонат звернувся до папи з пропозицією миру. Було підписано домовленість, затверджену на VI Всесвітньому соборі в Константинополі (680681 роки).

Відзначимо, що цей собор не вніс миру в стосунки між західною та східною церквами, а це в свою чергу призвело до їхнього повного розриву.






загрузка...
загрузка...