загрузка...
Loading...

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 8

ОСНОВНІ НАПРЯМИ У ХРИСТИЯНСТВІ

 

8.2 Розподіл церкви. Догматичні відмінності католицтва й православ'я

 

Попри статтю Ніксо-Константинопольського собору, що оголосив віру в «єдину, святу, соборну й апостольську церкву», єдність розбивалася об суперечності. Основною з них було те, що й церква Заходу, й церква Сходу іменували себе в офіційних документах «всесвітніми». При усякій нагоді глави церков піддавали сумніву право свого опонента на таке звання.

У середині IX ст. стався конфлікт між папством та патріаршеством, який поклав початок церковному розколу, що часто зветься схизмою. Перша схизма пов'язана з іменами патріарха Фотія та папи Миколая І.

Коли в 857 р. імператор Михаїл III скинув патріарха Ігнатія й посадив на патріарший престол східної церкви Фотія, папа Миколай І сприйняв це як привід для втручання у внутрішні справи східного християнства. Він зажадав не лише поновлення Ігнатія, але й оголосив претензії престолу Святого Петра на деякі східні території.

Після того як імператор Михаїл III відмовився задовольнити папські претензії, Миколай визнав недійсним Константинопольський собор 861 р., що проголосив патріархом Фотія, Ігнатія ж продовжував вважати справжнім главою східної церкви.

У цій ситуації Фотій звернувся до інших східних патріархів, запрошуючи їх зібратись у Константинополі для суду над папою. Головною претензією патріарха було те, що до Символу віри (основного доктринального документу, що стверджує фундаментальні положення християнства) римська церква додала слово filioque, тобто «і сина». Саме цей додаток, на думку східних богословів, викривлює зміст Символу, в якому Дух святий може сходити лише від Богаотця. У римській же інтерпретації він сходить і від Сина. Таким чином, папу було звинувачено в єресі, що підкреслив Константинопольський собор 867 р.

У середині XI сторіччя виникає криза, що призвела до остаточного розриву між двома церквами. Усе почалося з послання патріарха Михаїла Керуларія грецькому єпископу Іоанну Транійському, що на той час обіймав катедру в Південній Італії. У посланні йшлося про «відступництво» західної церкви від догматичної та культової ортодоксії (тобто правильності, від грецького слова ortodoxos — «правильна думка»). Основним об'єктом обурення в посланні був звичай причащатись не квасним хлібом, як у східній церкви, а прісним. У своїй відповіді папа Лев IX, не торкаючись богословських подробиць, поставив питання руба: як може будь-хто наважитися вчити римського первосвященика чину причастя чи будь-чому іншому?! «Вища катедра ні від кого не судиться», — таким було резюме Лева IX. Таким чином, у черговий раз було сформульовано ідею першості Риму перед усіма іншими християнськими церквами. На підсилення своїх слів папа навів таке твердження: «... визначаємо, аби катедра Петра мала главенство над чотирма катедрами: Олександрійською, Антіохійською, Єрусалимською та Константинопольською й також над усіма церквами у всесвіті; первосвященик цієї римської катедри в усі часи має вважатися вищим і славнішим від усіх священників усього світу; стосовно питань служби божої й питань віри суд його нехай панує над усіма». Показово, що в наведеному фрагменті Константинопольську церкву названо у списку східних останньою — на знак її приниження. Після цього папа надсилає до Константинополя своїх легатів на чолі з кардиналом Гумбертом. Керуларій відмовляється почати з ними переговори. Тоді легати з'являються у храм, де на очах у величезної кількості віруючих у присутності патріарха вони поклали на вівтар папську буллу (грамоту), де Михаїла разом з усіма прибічниками було відлучено від церкви. Булла містила звинувачення патріарха у всіх можливих єресях.

У відповідь патріарх скликає собор, у рішеннях якого легатів було схарактеризовано як «нечестивих людей», котрі «прийшли з пітьми заходу до царства благочестя... неначе грім, або буря, або голод, або, краще, неначе дикі вепрі, щоб сплюндрувати істину». На соборі було піддано анафемі як папських легатів, так і того, чию волю вони репрезентували.

Так у 1054 р. стався розкол, який фактично існує й нині. Правда, через 911 років, у 1965 р. римський папа Павло VI та константинопольський патріарх Атенагор І скасували взаємну анафему 1054 р.. Однак ця акція не дала бажаних наслідків, церковного возз'єднання не відбулося. Відмінності між католицтвом та православ'ям лишилися, серед них і догматичні. До їх розгляду ми й перейдемо.

Православний Символ віри (див. вище), сформований та затверджений на Нікейському всесвітньому соборі 325 р, та доповнений на Константинопольському всесвітньому соборі 383 р., проголошує, що Богдух святий може виходити лише з Бога — отця. Римо-католицька церква робить додаток «і від сина» (вже згадуване «філіокве»).

Католики визнають канонічними (нормативними) деякі книги, що їх позбавлено канонічності в православній церкві. Це книги Юдифі, Премудрощів Соломонових та деякі інші.

У католицькій церкві Священне Письмо (Біблія) визнається джерелом вчення поряд із Святим Переказом — рішеннями семи всесвітніх соборів IV — VIII ст., працями церковних авторитетів («отців церкви»), висловами пап.

Католицька церква, на відміну від православної, визнає наявність чистилища — проміжної ланки між пеклом та раєм, де душі грішників, що не отримали за життя відпущення гріхів, але не є обтяженими смертними гріхами, горять у вогні, який очищає, й отримують доступ до раю. Догмат про чистилище було прийнято на Флорентійському соборі 1439 р. Протестанти чистилища не визнають.

Хоч і католики, і православні визнають усі сім християнських таїнств: хрещення, миропомазання, євхаристію (причастя), каяття, шлюб, священство й соборування, виконуються вони в різних конфесіях по-різному. Наприклад, при хрещенні православних немовлят занурюють у воду, а не кроплять, як у католиків; миропомазання (конфірмація) в православних проводиться слідом за хрещенням, а не через декілька років, як у католиків; у православних у храмі хлібом і вином причащають усіх, а не лише клір, як у католицтві, та ін. У католицтві, крім того, припускаються кілька літургій на день (літургія, або обідня — це служба, що її відправляють між сходом сонця та полуднем).

Існують також відмінності в інтер'єрах храмів. Наприклад, у католицькому храмі відсутній звичний для православних іконостас, але є багато скульптур. Різняться храми й у архітектурному відношенні.

Існують також інші важливі відмінності між католицтвом та православ'ям. У православ'ї лише чернецтву — людям, що з власної волі зреклися суєтного світу — заборонено шлюб; у католицтві ж існує так званий целібат — обов'язкова безшлюбність усього духовенства, що її було затверджено в XI ст. папою Григорієм VII. Впроваджуючи целібат, католицька церква намагалася зберегти свою земельну власність, уникнувши її розподілу між нащадками священнослужителів.

Католики хрестяться п'ятьма пальцями, православні — трьома, причому спочатку через праве плече, а не ліве, як це звично в католицтві.

Служба божа в православній церкві правиться національними мовами. Довгий час у католицьких соборах усіх країн службу правили лише латиною. Другий Ватиканський собор (196265 рр.) дозволив правити службу національною мовою країни, лишивши латину як офіційну мову католицької церкви та держави Ватикан. Зауважимо, що і в православ'ї використовується мертва мова — церковнослов'янська, але це притаманно російській церкві.

Суттєві відмінності існують і в ієрархії католицького та православного світів. Католицтво має єдиного главу — папу римського та єдиний центр — Ватикан. Православ'я ж поділене на автокефальні (тобто самостійні) церкви, кожна з яких очолюється патріархом. За константинопольським патріархом лишилося традиційне «перше місце за честю», але це зовсім не означає, що він є головним у православному світі.






загрузка...
загрузка...