загрузка...
Loading...
Check Google Page Rank

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 8

ОСНОВНІ НАПРЯМИ У ХРИСТИЯНСТВІ

 

8.3 Поява протестантизму, його основні риси

 

Трете питання стосується наймолодшого з основних напрямів християнства — протестантизму (протестантства), що виник у XVI ст.

Початок XVI сторіччя у Європі — епоха радикального зламу в європейській культурі, час, коли закладається матриця її розвитку на багато століть уперед. Це час різких контрастів: шляхетної духовності — й поряд з нею спалення на вогнищах єретиків; захоплення античною спадщиною — й судових процесів над «відьмами»; благочестивих диспутів — та інквізиційних тортур. Але всі ці, здавалося б, несумісні елементи, персонажі, ідейні течії, вливаючись у єдиний потік соціального розвитку, формують світогляд, що провішує настання нової, буржуазної ери.

У такій ситуації католицька церква виступає на захист ідеалів Середньовіччя, підтвердивши характеристику, що дав папству англійський філософ Томас Гоббс: «Привід померлої Римської імперії, що сидить у короні на її труні».

На початок XVI ст. антицерковні рухи сягнули апогею. їхня соціальна база була надзвичайно барвистою: політичні діячі й правителі, що прагнули незалежності від Риму; гендлярі й промисловці, що страждали від хабарів та феодальної роздробленості; збіднілі аристократи й лицарство, яке вбачало в католицькій церкві конкурента в ошукуванні підлеглих; діячі науки, що чинили опір церковним догмам; селянство та міські низи, що на них давила уся соціальна піраміда...

Для того, щоб ці суспільні сили виступили разом, необхідна була єдина ідея, здатна їх згуртувати, якась спільна програма. її виникненні пов'язане з подіями, про які йтиметься.

31 жовтня 1517 р. у Віттенберзі місцевий священик Мартін Лютер прибив на брамі свого собору тези, в яких виступав проти практики продаж: т. зв. індульгенцій — свідоцтв про відпущення гріхів. Індульгенція як папська грамота відпускала як уже скоєні гріхи, так і ті, що можуть бути скоєні в майбутньому; видавалася за гроші або особливі заслуги перед церквою.

Виступ Лютера не був повною несподіванкою. Адже віттенберзький священик ще в 1512 р. почав оприлюднювати погляди, що лише частково збігалися з офіційною католицькою доктриною. Наприклад, він схильний був протиставляти поглядам таких церковних авторитетів, як Альберт і Тома Аквінський, погляди Августина на свободу волі та інші теологічні проблеми. У 1517 р. для Лютера приводом виступу стала цинічна діяльність папського вповноваженого Иоганна Тетцеля, що з допомогою індульгенцій збирав кошти на будівництво собору Св. Петра в Римі. Тетцель твердив, що вже в ту мить, коли сплачена за індульгенцію монета дзенькне об дно таці для грошей, душа грішника перелітає з пекла або чистилища прямісінько до раю.

Основним у тезах було спростування теорії й практики продажу індульгенцій. Тут іще відсутнє вчення протестантизму в повному обсязі, а з питань, пов'язаних із папською владою, віттенберзький священик висловлюється дуже обережно. «Я був один, — писав пізніше Лютер, — і лише з необережності був втягнутий у цю справу... Я не тільки поступався папі в багатьох важливих догмах, але й від щирого серця обожнював його, бо ж хто такий був я? нікчемний чернець, схожий швидше на мерця, аніж на живу істоту».

Рим відповів погрозою відлучення та фізичної розправи. Вже наступного року Лютер одержує наказ з'явитися до Риму, але завдяки підтримці саксонського курфюрста Фрідріха III він зумів ухилитися від поїздки. Довгий час він просто ховався. У 1520 р. Лютер одержує папську буллу, що відлучала його від церкви, й привселюдно спалює її. Це був виклик не лише католицтву, а й римській владі. Лютер дозволив собі цей виклик, бо мав могутню підтримку народних мас, бюргерства, навіть аристократів і можновладців.

Критику Лютера викликала й католицька ідея про небесне представництво церкви. Між людиною і Богом, стверджував він, не має бути посередників: Бог дає спасіння з власної волі, а не під тиском прохань грішника. Доля людини визначається не церквою, а милістю Божою; своїми силами досягти спасіння неможливо. Спасіння досягається лише через беззастережну віру в жертву Христа. Вчення про «особисту» віру як єдину й достатню умову спасіння становить фундамент протестантської догматики і є передумовою переосмислення традиційного католицького вчення. Особиста віра, що несе спасіння, не може бути наслідком благочестя віруючого. Вона виникає під дією Святого духу, що надихає людину на думку про визначеність її спасіння. У «Малому катехізисі» Лютер писав: «впевнений, що не власною силою й розумом можу вірити у Христа, господаря, або прийти до нього, але що Дух святий покликав мене через Євангеліє, просвітив своїми дарами, освятив та зберіг мене в істинній вірі».

Унаслідок таких поглядів протестантизм корінним чином змінив уявлення про місце й роль релігії в людському житті. Священною визнавалася вся повсякденна діяльність, церковна регламентація життя ліквідувалася. Важливим є не те, що робить людина, а те, як вона усвідомлює свій обов'язок перед Богом, не наслідок діяльності, а внутрішній стан, мета, яку людина перед собою ставить.

Особиста віра, за Лютером, робить людину вільною «внутрішньо». А тому гасло любові до ближнього прирівнюється до служби ближньому. Людина не повинна на зразок ченця тікати від світу. Протестантизм висуває особливу етику — етику мотивів.

Якщо в католицтві та православ'ї віруючий має надію досягти спасіння, в протестантизмі він, навпаки, повинен вірити в те, що його вже врятовано. Тим самим людина відчуває себе внутрішньо вільною, отримує можливість служіння Богу.

Поряд з бюргерською активізувалася й народна реформація, що в ній найзначнішою постаттю був Томас Мюнцер, котрий розпочинав свою діяльність як послідовник Лютера. Значення Мюнцера полягає насамперед у тому, що він утілив есхатологічною мовою народне відчуття світу. Мюнцер поділяв переконання у «виправданні вірою», але земне призначення людини він трактував передусім як боротьбу обраних Богом ревнителів, що покликані встановити на землі новий порядок, в якому не буде зла. Його погляди активізували анабаптистів (назва походить від грецького слова, яке означає «перехрещені» — через прийняте в них хрещення дорослими; вимагали знищення приватної власності запровадження спільного майна). Анабаптисти репрезентували в Реформації народні низи. Проти них виступали помірні представники реформаційного руху. Загалом треба наголосити, що різноманітність реформаційних течій започаткувала неоднорідний характер протестантизму як релігійного напряму. Цьому сприяло також те, що, переходячи з країни в країну, протестантизм набував етнічних і національних особливостей, вбираючи різноманіття звичаїв, традицій, психології різних народів.

Наступний етап Реформації пов'язаний з вченням Кальвіна, котрий сприйняв протестантські ідеї вже усталеними (він був на 26 років молодший від Лютера). Його книга «Настанови в християнській вірі» стала енциклопедією протестантизму. На думку Кальвіна, структури церкви й світської влади повинні бути незалежними. Свою модель Кальвін зреалізував на практиці, перетворивши Женеву на таке собі місто — монастир, подолавши владу прокатолицьких кіл і встановивши деспотичний порядок. Громадяни повинні були обов'язково відвідувати богослужіння, контролювалися книги, що їх завозили до міста і в ньому видавали. Регламентувалося геть усе: як одягатися, що їсти, навіть яке ім'я дати малюкові. Суворій забороні підлягали концерти, танцювальні вечірки, інші розваги. Члені міського магістрату відвідували оселі громадян з метою контролю їхніх думок та способу життя.

Особливої форми набула Реформація в Англії, де в середині XVI ст. королівською владою було затверджено компромісну англіканську церкву. Заперечуючи папську владу, вчення про чистилище та «запас» добрих справ церкви, чернецтво та ін., англіканська церква водночас зберегла вчення про церкву як неодмінну посередницю в спасінні, поділ на клір та парафію, єпископальний устрій та церковну ієрархію.

Посилення англійської буржуазії стимулювало пуританський рух (назва походить від «purus» — «чистий»). Пуритани закликали до подальшого звільнення церкви від папізму, особливо за визнання її незалежності від світської влади. На правому фланзі пуритан знаходилися кальвіністи (в даному випадку вони йменувалися пресвітеріанами), які визнавали право влади королеви контролювати церкву, підтримувати її фінансове благополуччя, переслідувати єретиків та ін. Більш радикальні кола, так звані індепенденти (тобто незалежні; це угрупування очолював лідер англійської буржуазної революції Олівер Кромвель) наполягали на повній самостійності релігійних угрупувань, висували ідею церкви як «спільноти видимих святих», заперечували хрещення дітей.

Становлення протестантських угруповань викликало хвилю католицького опору, що увійшов в історію як Контрреформація. Апогеєм Контрреформації стала т. зв. Варфоломіївська ніч 24 серпня 1572 р. — жорстоке винищення протестантів, що охопило всю Францію й відзначалося нечуваною жорстокістю.

Переслідування протестантів стають причиною їхньої масової еміграції, в першу чергу до православних країн. Таким чином у кінці XVIII ст. з'являються в Україні перші поселення менонітів — представників однієї з найстаріших протестантських церков, котрі відділилися від анабаптистів (див. вище). Протягом століття на Україні виникають численні поселення п'ятидесятників, баптистів, євангельських християн (євангелістів), адвентистів, «свідків Ієгови» та ін. (докладніше про цей аспект релігійного життя нашої країни йтиметься в наступної темі).

Які ж особливості притаманні протестантизму й відрізняють його від інших християнських конфесій?

1. Протестантизм вважає джерелом віри виключно Біблію. У цьому питанні протестанти наближаються до поглядів православних.

2. На відміну від католицтва, яке вважає, що істина відкривається трьома шляхами: вірою, інтуїцією та розумом, у протестантській теології розум із цієї тріади виключено. При звертанні до Святого Письма слід виключити геть і філософію — адже, за словами Лютера, «розум — повія Сатани».

3. Протестанти вважають, що доля людини визначена ще до її народження, тому традиційна для католиків і православних молитва й роль священика як посередника між Богом і людиною, складна культова практика й організація не мають для протестантів значення.

4. Протестантизм наполягає на здешевленні та спрощенні церковних ритуалів, відмовляється від зображень Бога, святих, не визнає священних реліквій (таких, як святі мощі і т. п.)

5. У протестантизмі служба ведеться національними мовами. У ній домінують спільне виконання псалмів та читання Біблії з коментуванням.

6. Із семи християнських таїнств протестанти визнають лише два: хрещення й причастя. Кальвіністи пішли далі — вони визнають за таїнство лише хрещення.

7. Кожен віруючий може не лише читати Біблію, але й коментувати її.

8. Пастор обирається з найбільш доброчесних та освічених парафіян.






загрузка...





загрузка...