загрузка...
Loading...

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 12

РЕЛІГІЯ І ДУХОВНА КУЛЬТУРА

12.3 Світська культура в релігійному контексті

 

Утім, було б невірно зробити висновок про абсолютне домінування церковно-релігійного обскурантизму в духовному житті візантійського православ'я. Знакова особистість для грецької культури — Феодор Метохіт — сучасник ісихастів — ідеальною бачив людину різнобічно освічену, наділену силою, що цивілізує. Чернеча самота для Метохіта — умова для міркувань і наукових занять, а ідеальним простором для цього є не тільки келія, але кабінет і бібліотека.

Георгій Геміст Пліфон вважав, що людина створена богом для того, щоб реалізувати одну з головних функцій: проникливо спостерігати природу речей, їх становлення й відносини. Досконалість людини досягається не в містичному осяянні, не в екстазі віри, а в науковому пізнанні світу.

Є свідчення (щоправда, нечисленні), що в грецькій церковній культурі існували абсолютно нерелігійні вкраплення, які наближають ЇЇ до світу середньовічної західноєвропейської площі. Оскільки вони не дуже добре відомі, дозволимо собі більш докладно зупинитися на їхньому описі. Так, патріарх Михайло Кируларій дозволив ченцям з острова Хіос Іоанну й Микиті влаштувати блазнівську виставу в храмі Софії. Візантійський історик Кедрин повідомляв, що інший голова східної християнської церкви — Феофілакт — дозволив якомусь Юхимію на прізвисько Козрі влаштовувати в церкві гри й розспівувати пісні.

З XVI століття в практиці російської православної церкви з'являється безпрецедентний для того часу феномен: театралізовані дійства — літургійні драми, приурочені до різних подій біблійної історії. Ці драми утворили два цикли: великодній, до складу якого входили «Хід на осляті» («Дійство квітоносія»), а також постановка — «Умовіння ніг» і різдвяний, до якого відноситься самий видовищний православний спектакль — «Піщне дійство».

«Хід на осляті» було приурочено до Вербної неділі — святкування в'їзду Ісуса в Єрусалим. Ця вистава починала ряд подій, пов'язаних зі Страсним тижнем. Помостом, що з'єднував храм Василя Блаженного з Кремлем, йшла процесія, очолювана патріархом (поза Москвою роль Христа грав хтось із архієреїв), що сидів на коні, покритому білою накидкою (каптуром) з довгими, як у осла, вухами. Кінь був подобою осла, якого Ісусові привели перед в'їздом у місто. Цар вів коня на вуздечку, що підкреслювало вигідну для церкви ідею переваги влади духовної над світською. Вздовж шляху проходження патріарха, що зображував «учителя християнства», стояла юрба, яка кидала під ноги коня гілки верби. Ця «масовка» зображувала жителів Єрусалима, котрі встеляли дорогу Христу пальмовими гілками. Патріарха й царя супроводжувала процесія духівництва, що виконувала ролі апостолів та інших учнів. У центрі, серед головних діючих осіб, стояла вбрана зеленню й квітами верба, що везли на санях із приробленими колісьми замість полозів. Її везли шість коней в оксамитних попонах. Оксамитом був обшитий і стовбур верби.

Початку процесії передував діалог соборного протопопа й ключаря з патріаршим боярином. Останній, у той час, коли відв'язували коня, запитував: « Что отрешаете осла сия?», на що протопоп і ключарь відповідали: «Господь требует».

Як видно з джерел, кількість учасників «Ходу на осляті» була досить значною. Досить сказати, що лише число «постилальщиков» (людей, що стоять вздовж шляху процесії й вистилають їй шлях знятими з себе червоними каптанами) до кінця XVII століття досягало ста чоловік. Був присутній на цьому ритуальному спектаклі і діалогічний елемент, побудований на євангельському тексті. Головна діюча особа — патріарх або вищий місцевий духовний чин, як правило, єпископ — зверталися до протопопа й ключаря з проханням підвести до нього осла. У діалог втягувалися й інші учасники церковної постановки: диякон, патріарший боярин, перетворюючи «Хід на осляти» на масову виставу з великою кількістю діючих осіб. Дійство носило соборний характер, об'єднуючи різнорідну юрбу в якусь духовну спільність, включену в комунікативний процес. Популярність цього православного спектаклю в масах була дуже велика. Коли в 1611 році з нагоди важкого положення в Москві «Хід» запропонували не проводити, в народі здійнялося «сильне ремство», що налякало владу до такої міри, що замість царя роль узявся виконувати знатний боярин Гундєров. Усе це підтверджує правоту вислову Монтеск'є: «Ви можете змінити закони народу, обмежити його волю, але бійтеся торкатися його задоволень».

У четвер Страсного тижня в православних храмах розігрувалася театралізована вистава під назвою «Умовіння ніг», у якому Ісус, демонструючи смиренність перед його випробуваннями, приниженнями й стратою, що чекали на нього, омивав апостолам ноги. Перші свідчення про цей церковний спектакль датуються X століттям, у російській же православній культовій практиці він згадується з кінця XVI століття. Починали дійство архієрей, що виконував роль Христа, і три диякона, що виносили в центральний неф Євангеліє, рукомийник і ємність з водою для вмивання. Потім на церковні «підмостки» попарно виходили священики, що грали апостолів. Після молитви архієрей підіймався з крісла, скидав одяг, а потім омивав ноги священикам — апостолам. Останні на знак подяку повинні були цілувати виконавцеві ролі Христа руку. З деякими апостолами виконавець головної ролі вступав у діалог, що надавало цьому духовному спек-таклеві великої сценічності.

Найбільш видовищним сюжетом, що розігрувався в просторі православного храму, було «Піщне дійство» (від давньослов'янського «пищь» — пекти). В основу спектакля був покладений старозавітний сюжет про трьох отроків — Ананія, Азария й Місаїла, пам'ять яких відзначається 17 грудня. Одним із перших свідчень про цю виставу, поставлену в константинопольському храмі Софії, була інформація ченця — прочанина Ігнатія Смольянинова, що перебував у Візантії з 1389 по 1405 роки. Смольянинов писав: «В неделю перед Рождеством Христовым видел в св. Софии, како рядят пещь святых трех отроков». На Русі «Піщне дійство» з'являється в XVI столітті, про що свідчить згадування «царя и великого князя Василия Ивановича» в одному з ранніх списків цього ігрового ритуалу. Церковному спектаклю передувала ретельна підготовка. На місці амвона споруджувалася піч, внутрішній простір якої заповнювався трубками з «плавучою травою», що під час горіння створювала ілюзію «псщі вогненної». На гаку, звільненому від знятого панікадила, кріпилося зображення ангела, що немовби спускався з неба. Особливістю цієї постановки було те, що брали в ній участь не лише священнослужителі, але й придворні блазні, що зображували халдеїв — слуг Навуходо-носора. Поступово вони виходили на перший план, руйнуючи релігійний пафос постановки. Якщо в початкових редакціях дійства халдеям належить лише дві репліки, то в його «чині», що відноситься до XVII століття — цих реплік уже десяток. Це привело до секуляризації постановки, в кінцевому рахунку мало наслідком вилучення її з культової практики православної церкви.






загрузка...
загрузка...