РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 14

РЕЛІГІЯ І МОРАЛЬ

 

14.1 Поняття моралі й моральності

 

У переломні моменти людської історії і культури, пов'язані з поваленням кумирів і крахом ілюзій, різко актуалізується пошук теоретичної думки, спрямованої на рішення нагальних проблем, обґрунтування нових орієнтирів і цінностей. Криза ідеалів викликає необхідність їхнього переосмислення, тому що буття людини і людства «на переломі», коли розпадається «зв'язок часів», є трагічним існуванням. Філософська рефлексія в такі моменти звертається до різних феноменів людської культури для того, щоб обґрунтувати нову систему орієнтирів, привернути увагу людей до системи загальнолюдських цінностей. Що таке моральність, мораль, яке відношення моралі і релігії, яким чином акумулюється моральний досвід людства в релігії — ці питання є предметом обговорення даного розділу.

Слово мораль походить від латинського прикметника «моральний» (moralis), а останнє — від поняття «звичаї, вдачі, поводження» (mores). Філософську науку, предметом вивчення якої є мораль, моральність, називають етикою. Етика з'ясовує місце і роль моралі в системі інших форм суспільної свідомості (таких, як наука, політика, право, економіка, релігія, мистецтво й ін.), аналізує її природу і внутрішню структуру, вивчає походження й історичний розвиток моральності, обґрунтовує різні її системи.

Поняття «мораль» і «моральність» багато мислителів ототожнюють, тобто розглядають їх як синоніми. Для цього, як показує історія розвитку етичних знань, є досить значні підстави. І все-таки необхідно враховувати і тонкощі іншого, дискусійного підходу, згідно з яким поняття «мораль» і «моральність» розрізняються. Як правило, розходження цих понять засновано на протиставленні того, що повинно бути, тобто того, до чого людина повинна прагнути (світ належного), тим реально існуючим вдачам, з якими він зіштовхується у повсякденному житті (світ існуючого). Під мораллю при такому підході розуміють специфічну форму суспільної свідомості, у якій концентруються й узагальнюються високі ідеали і суворі норми, що регулюють поводження і свідомість людини у всіх сферах громадського життя — у праці, побуті, політиці, науці, сімейних, особистих, державних і міждержавних відносинах. У поняття «моральність» вкладається більш життєве, «приземлене» значення, що включає принципи реального практичного поводження людей, при якому строгість високоморальних норм значно пом'якшена. Моральність відбиває більш глибинні шари соціально-історичних умов буття людини, виражає його сутнісні потреби. Мораль, таким чином, активно протистоїть нормам, які реально практикуються, вона розуміється як досконалість, як один з основних способів нормативної регуляції дій людини в суспільстві, як результат міркування про реальні, життєві вчинки людей, їхнього поводження і відносин одне до одного. Пануючі в даному суспільстві вдачі і звичаї можуть бути оцінені мораллю з погляду її загальних принципів, ідеалів, критеріїв добра і зла. Відповідно до цього мораль іноді знаходиться в критичному відношенні до фактично прийнятого способу життя. Належне і фактично прийняте в моралі збігаються далеко не завжди і не цілком. Мораль поступово виростає з моральності, специфічно відбиває моральність або, як кажуть філософи, є сферою об'єктивації моральної свідомості.

При аналізі питання про історичний розвиток моралі, її походження необхідно мати на увазі, що норми і правила моралі формуються природничо-історичним шляхом наявність моралі свідчить про визнання суспільством того простого факту, що життя й інтереси окремої людини, «стикування» особистих і суспільних інтересів гарантовані тільки в тому випадку, якщо забезпечене стійка єдність і порядок суспільства в цілому. При родовому ладі порядок підтримувався системою табу (твердих заборонень на полові відносини між родичами і перед полюванням, на деякі види їжі і т. д.). На основі табу поступово складалися звичаї і традиції. Звичаї і традиції спиралися на авторитет суспільної думки, вони поширювалися тільки на членів даної чи громади деякої групи, чітко регламентували, коли, що і як треба робити людині в конкретних умовах, не надаючи йому вибору. Через наслідування і проходження зразкам поводження індивід включався в життя свого племені, виконував найбільш істотні ритуали, тісно пов'язані зі звичаями, — ритуали народження, укладання шлюбу, обробки землі, полювання, війни, смерті і т. п.

Таким чином, звичаї і традиції — це сукупність зразків поведінки, якою людина керується тому, що так робили його предки. У традиційному суспільстві за порушення традиції звичайно суворо карали. Стародавні традиції і звичаї й у наш час роблять сильний регулюючий вплив на поводження людей.

З розкладанням первіснообщинного ладу, формуванням соціально неоднорідного суспільства, звільненням індивіда від монолітної опіки громади, з'являється потреба в нових, індивідуальних засобах орієнтації в житті. Особистий вибір, самовизначення особистості здобувають усе більше значення. Разом з тим, поступово формуються універсальні моральні правила, що виходять за межі однієї громади. На відміну від звичаїв мораль тяжіє до загальних правил, спирається на вже сформувалися ідеї добра і зла, а не тільки на суспільну думку, орієнтує людини на постійний моральний вибір, особистісне самовизначення.

Поява моралі свідчить про досить високий рівень розвитку людського суспільства, про прорив в області духу і людських відносин. Мораль — це, у принципі, прояв колективної волі людей у спробі узгодження інтересів окремих індивідів один з одним і з інтересами суспільства в цілому через систему норм, правил, оцінок їхнього спілкування і поводження.

З точки зору структури моралі, моральні вимоги і уявлення приймають найрізноманітніші форми стосовно людини, здійснюючи регулятивний вплив на нього. Це насамперед:

• норми поводження («не бреши», «не укради», «не убий», «поважай старших» і т. д.);

• різні моральні якості (доброзичливість, мужність, справедливість, мудрість і т. д.);

• моральні принципи (колективізм — індивідуалізм, егоїзм — альтруїзм і т. д.), вибираючи які ми визначаємо свою моральну орієнтацію в цілому;

• морально-психологічні механізми самоконтролю особистості (обов'язок, совість);

• вищі моральні цінності, що складають основу моральної орієнтації людини (сенс життя, воля, щастя).

Найважливіше місце в структурі моральності займають ідеали, якими перевіряється намічена лінія і принципи поводження людини. Моральний ідеал — це ідеальний чи образ кінцева мета морального розвитку. Як ідеал може виступати як образ морально утвореної особистості, так і морально узагальнений образ усього «морально утвореного, прекрасного, вищого», що особливо характерно для релігійного ідеалу Бога. Ідеал, ідеальний образ, вища невтілена моральна мета визначає спосіб мислення і діяльності людини чи суспільної групи. Людина є єдиною істотою, що діє у відповідності зі своєю «внутрішньою метою». Її прагнення до ідеалу нескінченно і безмежно. Постійно наближаючи до нього, людина розуміє, як вона далека від досконалості. Але, незважаючи на те, що здійснення ідеалу в реальному житті навряд чи можливо (тому що це означало б повне й абсолютне подолання всіх протиріч між індивідом і суспільством), усе-таки моральний ідеал указує нам напрямок руху до вищої мети, надихає людину в її діях, дозволяє «заглянути за обрій», обґрунтувати свій власний шлях до самовдосконалення, до саморозвитку.

Творення високогуманної планетарної моралі стає найважливішою задачею людства на початку XXI в.

Усепроникаючий, усеосяжний характер моралі виявляється в сучасних умовах з наростаючою силою, мораль пронизує всі сфери людської діяльності. Так, сучасна наука ставить під сумнів тезу про «етичну нейтральність» науки й обумовлює перед обличчям співтовариства учених необхідність використання стратегії гуманізму, орієнтованого на відстоювання вищих цінностей: моралі, добра, боргу і т. п. Аргументи, використовувані при збагненні таких складних унікальних об'єктів, як атомна енергія, об'єкти екології, генна інженерія, не можуть бути етично байдужними, тому що результати такого роду досліджень можуть бути використані не на благо людства, а вести до його винищування, загибелі. Людство, нарешті усвідомило, що смертна не тільки окрема людина, але і все людство в цілому теж може опинитися на краю загибелі, якщо воно не буде керуватися високими моральними цінностями, ідеалами і принципами моральної відповідальності при збагненні наукової істини («за будь-яку ціну»), при дозволі політичних, національних і релігійних конфліктів, різних глобальних проблем. Для сучасного вченого, політика, юриста, лікаря й ін. Орієнтація на принципи високої моральної відповідальності за результати своєї діяльності повинна стати власною формою самовдосконалення, морального розвитку, досягнення гуманістичного ідеалу.






загрузка...





загрузка...