загрузка...
Loading...

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 15

РЕЛІГІЯ І ПОЛІТИКА

 

15.1 Проблема співвідношення політичної та релігійної сфер буття

 

Релігія як один із механізмів горизонтального зв'язку між людьми, як складна й розвинена соціальна інституція багато в чому перетиналася протягом історії людства в низці своїх функцій з політикою, завдання якої полягає насамперед у врегулюванні відносин між різними групами суспільства в межах тієї чи іншої державної системи або в системі міжнародних стосунків між державами (тому, з одного боку, слід розрізняти поняття «релігія і політика» як такі, що позначають певні соціокультурні феномени, і поняття «церква і держава» як інституціональні форми вияву цих феноменів, а з іншого — усвідомлювати тісний зв'язок між ними в тому сенсі, що носії релігійних переконань можуть стати суб'єктами політики в контексті її відношення до релігії лише за наявності певної організаційної структури, найвищою формою якої є власне церква, а її граничним контрагентом — держава). Навіть більше, в стадіальному плані релігія передує політиці й багато в чому виковує її функції, а після виникнення державних інститутів протягом тисячоліть іде поруч з політикою, складаючи разом з останньою широке розмаїття варіантів співвідношення й породжуючи тим самим велику кількість проблем суспільно-політичного буття як окремих держав, так і людства в цілому. Один із найцитованіших політологів сучасності С. Гантінгтон пише про крах політичних ідеологій минулого століття — комунізму, фашизму, соціал-демократії, анархізму — і про «велике повернення» релігії, зростання її значення в перебігу світових подій і «конфлікті цивілізацій», наслідком якого може бути не «кінець історії» за Ф. Фукуямою, а просто кінець світу в полум'ї чергової світової війни.

Незважаючи на самоочевидність зв'язку між політикою й релігією, доводиться говорити про наявність декількох суперечливих підходів до цієї проблеми, що можуть або відверто постулюватися, або лежати в підтексті досліджень і по-різному тлумачать характер такого зв'язку. Згідно з однією такою установкою, релігія протиставляється науковому світогляду як система хибних уявлень про світ, суспільство і людину, що обмежує свободу інтелектуального пошуку й особистого раціонального вибору людини не як homo religiosus («релігійної людини»), а як homo civilis («громадянина») або homo politicus («людини політичної»), члена політичної спільноти; таким чином, релігія асоціюється насамперед з такими політичними системами, які спрямовані на придушення демократичних засад суспільного буття. Повністю протилежною цій точці зору є установка, прибічники якої вважають релігію найвеличнішою, істинно творчою, ба навіть, революційною соціальною силою, яка об'єктивно йде нога в ногу з суспільним прогресом і прищеплює цьому процесу моральну обґрунтованість і духовну вкоріненість. Фактично обидва підходи базуються на принципі, що в абсолютному вираженні можна передати словами: «Релігія — це політика», причому перший фактично розчиняє релігію в політиці, а другий — політику в релігії. Третя установка полягає чи не в повному розмежуванні релігії й політики й небажанні вбачати між ними будь-який суттєвий зв'язок (або ж, у кращому випадку, визнання зв'язку суто зовнішнього, суб'єктивного й кон'юнктурного). Політика і релігія, згідно з таким підходом, генеруються різними соціальними ферментами, обумовлюються різними потребами й проблемами, що постають перед суспільством, а відтак кожна існують у власній, окремій системі координат. Це позиція, яка, з одного боку, притаманна ідеології секуляризованої державності, за якою релігія має знати своє місце в певній «резервації» громадського життя й індивідуальної психології, а з іншого боку, має виправдання з точки зору церковних інститутів і організацій у ситуації, коли їм необхідно провести демаркацію традиційних сфер свого втручання в умовах наступу держави на прерогативи церкви. Так чи інакше всі три згадані підходи несуть на собі тавро суб'єктивованої полеміки між прибічниками клерикальної культури, що відстоює абсолютні істини й не бажає визнавати над собою зверхність будь-яких земних, тобто соціально-політичних інститутів, і світської ліберальної культури, що розглядає релігію як приватну справу кожного громадянина. Кожен із них висуває на свій захист велику кількість аргументів, розгляд яких виходить за межі даного розділу. Головне, на що слід звернути увагу: сам факт існування полеміки навколо цього питання вказує не лише на наявність відношень між політикою й релігією, але й на їх проблемний характер. Важливо насамперед констатувати глибокий онтологічний зв'язок між цими сферами людського буття й ту роль, яку він відігравав протягом усієї історії людства, починаючи з найдавніших цивілізацій. Отже, оскільки релігійна й політична сфери врешті-решт мають безпосереднє відношення до людини, вони неминуче перетинаються й впливають одна на одну, причому інтенсивність і спрямованість цих взаємовпливів обумовлюються позицією церкви в суспільній практиці і свідомості й міццю політичних інституцій. К. Д. Уолд, автор новітнього дослідження під назвою «Релігія й політика в США», зазначав, що Конституція США, яка дійсно встановила світську державу й секуляризовану систему влади, не прагнула виключити вплив релігії на суспільство в цілому й на політику зокрема; більш того, існували релігійні ідеї, що справили суттєвий вплив на саму Конституцію й сутність створеної нею політичної системи, а релігійні цінності сильно вплинули на різноманітні політичні руху, у тому числі аболіціонізм і рух за громадянські права, а релігійні інституції продовжують залишатися системою, в межах якої люди засвоюють громадянські норми.






загрузка...
загрузка...