загрузка...
Loading...

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 2

 

ОСНОВНІ ФОРМИ ПЕРВІСНИХ ВІРУВАНЬ

 

2.3 Шаманство

 

Визначень поняття шаманство існує понад півсотні. Розбіжності в поглядах пов'язані з різними підходами до вивчення даного феномена. Назва цієї форми релігії походить з евенкійської мови, де «шаман», «саман» означає «збуджена, несамовита людина».

Шаманство — одна з найбільш ранніх форм релігії. Учені не можуть назвати точну дату зародження шаманства, але сліди наскальних малюнків, що зображують якісь культові дії, дозволяють віднести його виникнення до палеоліту. Шаманство збереглося в багатьох народів світу, у першу чергу в тих суспільствах, що менше всього зачеплені сучасною індустріальною цивілізацією — в Африці, Північній і Східній Азії, у індіанців Америки, аборигенів Австралії — на різних стадіях розвитку. Так, у Сибіру, шаманство ще в середині XX століття існувало в яскравих сформованих формах; у культурах деяких європейських народів, наприклад в угорців, були виявлені лише його пережитки, а в аборигенів Австралії вчені спромоглися знайти навіть його зачатки. На підставі вивчення докласових суспільств і ролі шаманства в їхньому житті вчені думають, що шаманство можна розглядати як етап розвитку релігійних уявлень, на певному етапі притаманний усьому людству.

Дати характеристику уявлень шаманів про походження світу, божеств і людей складно через велику розмаїтість поглядів різних народів, але існує загальне переконання в тому, що порядкові цього світу передує хаос.

Космологія шаманства представлена трьома сферами: підземного світу, світу людей і небесного світу. Але крізь цей трехчастинний розподіл проглядає древніший — двохчастинний (наприклад, на деяких бубнах хакаських і алтайських шаманів зображено два світи). Охарактеризуємо шаманство на прикладі найбільш розвинутих його форм, що збереглися до наших днів у декількох народів Сибіру (нганасанів — жителів самого північного регіону Євразії — півострова Таймир; кетів, що населяють басейн Середнього Єнісею; евенків — мешканців сибірської тайги; тувинців, що кочували в гірських степах Центральної Азії й інших). Для їхнього світогляду характерне уявлення про те, що Всесвіт складається з трьох світів: Верхнього, де живуть тільки духи, Середнього, де поряд з духами живуть люди, тварини, рослини, а також Нижнього, куди відходять душі померлих.

Космос і всі явища природи співвідносяться або з верхнім, або з нижнім світами. Символами верхнього світу є: сонце, птах, олень, а, нижнього: місяць, риба, ведмідь. Уявлення про верхній і нижній світи не пов'язане з протистоянням добра і зла. Просто світ так улаштований. Уявлення про устрій світу в різних народів, що зберігали у своїй культурі елементи шаманства, відрізняються в деталях, але мають багато спільного.

Весь всесвіт укладений у сферичну оболонку — це видиме небо. У ньому є отвір, що називається «небесним ротом». Через нього шаман може потрапити в «інший світ». В уявленнях багатьох народів верхній світ багатошаровий. На кожному рівні живуть божества і духи. За таким самим принципом улаштований нижній світ, який асоціюється з холодом, що знаходить своє відображення в похоронних обрядах (небіжчика везуть до місця поховання на санях, тому що в загробному світі вічна зима).

В уявленнях практично всіх народів, що знали шаманство, найважливішим елементом картини світу є Світове Дерево. Воно символізує вісь світ, що з'єднує верхню й нижню частини сфери й утримує небо від можливого падіння на землю. Світове Дерево зв'язане з зародженням шамана, з його становленням і з його ритуальною практикою.

Світогляду шампаністів притаманний анімізм — одухотворення всього, що оточує людину — предметів, рослин, тварин; віра в численних злих і добрих духів, здатних впливати на життя і смерть людини, викликати в нього хвороби, забезпечувати удачу й прирікати на нещастя. Прихильники цієї форми релігії переконані, що впливати на духів, бути посередником між світом духів і світом людей може шаман, котрий, перебуваючи в стані екстазу, здійснює особливий обряд спілкування з духами. У багатьох пізніших релігіях теж існують посередники (жерці, священики), але шаман відрізняється тим, що він священнодіє за допомогою духів, і його вибирають самі духи.

Причини, з яких людина має намір стати шаманом, можуть бути такими:

• в результаті спонтанного покликання («заклик», «обраність»);

• внаслідок передачі «професії» шамана в спадок;

• за особистим рішенням або, рідше, за волею клану.

Але, якими б не були причини, шаманом стає той, хто пройшов особливу посвяту, хто одержав подвійне наставляння: перше — екстатичного порядку (сни, видіння, транс і т. д.) і друге — традиційного порядку, передане старими шаманами (шаманська техніка, імена і спеціалізація духів, міфологія й генеалогія клану, таємна мова і т. д.). Посвята може відбуватися привселюдно, але можлива присвята уві сні або під час екстатичного переживання особи, що проходить посвяту. Зовнішніми ознаками як містичного, так і спадкоємного покликання є зміна поведінки. Майбутній шаман шукає самоти, у нього виникають бачення, він стає замисленим, розсіяним і мовчазним, він може бачити пророчі сни й бути підданим приступам, що позбавляють свідомості.

Шаманство, як правило, спадкоємне. Вважається, що після смерті шамана його дух переходить до нащадків, причому духи самі обирають людей, у яких вони переселяються; як правило, це родичі померлого шамана.

Початок шаманської діяльності пов'язаний із загадковим «психічним захворюванням», що виявляється в період статевого дозрівання майбутнього шамана. Людина несподівано для навколишніх починає ховатися від людей, нерідко тікаючи в тайгу. У цей час він майже нічого не їсть і навіть може забути своє ім'я. Інший шаман, запрошуваний родичами хворого, встановлює причину хвороби й доходить висновку, що в його пацієнта вселився дух померлого предка — шамана. У таких випадках хворий, навіть не бажаючи того, стає шаманом. Родичі готують йому одяг і бубон. Отримавши їх, шаман починає свою ритуальну діяльність. Найдивніше те, що, почавши камлати, у процесі лікування своїх пацієнтів відновлюється й психічне здоров'я шамана, зникають усі явні прояви важкого «психічного захворювання».

Ще в XIX столітті вчені і мандрівники, що спостерігали шаманів, дійшли одностайного висновку, що це нервовохворі люди з особливим складом психіки. Така точка зору згодом набула широкого поширення серед дослідників цієї форми релігії. Однак в останні десятиліття ряд учених, що вивчали феномен шаманства, стверджують, що так звана шаманська хвороба — це лише своєрідна ініціація, у якій майбутній шаман свідомо виконує обряди, що пропонуються йому, й грає задану традицією роль. У зв'язку з цим доктором історичних наук, професором інституту етнології й антропології РАН Севьяном Вайнштейном були проведені спеціальні дослідження за участю психіатрів, що підтвердили справедливість колишнього погляду на шаманів як на людей з особливим складом психіки. Результати його досліджень опубліковані в наукових виданнях і отримали підтримку видних фахівців.

Серед певного кола вчених існує думка, що спадкоємна природа шаманства — результат процесу багатопоколінного відбору родовим колективом людей з певними особливостями психіки й насамперед здатністю викликати регульований стан трансу, супроводжуваний глибокими галюцинаціями. Саме це привело до спадкування шаманами деяких необхідних особливостей психіки, що дозволяють виконувати дії, розглянуті родичами як можливість спілкування з духами в інтересах колективу й окремих його членів.

Схема посвяти шамана приблизно однакова для всіх народів, найважливішими моментами її є: спроби й розчленування тіла, скобління плоті до перетворення тіла на кістяк, заміна судин і відновлення крові, досить довге перебування в нижньому світі, під час якого майбутнього шамана навчають душі померлих шаманів і «демони», підйом у верхній світ для проходження посвяти. Майбутній шаман кілька разів піддається радикальним іспитам, супроводжуваним містичною смертю, у результаті він переходить до нового життя, цілком відмінного від повсякденного існування.

Після того як людина стає шаманом, її повинен визнати колектив. Люди мають переконатися в істинності шамана, що перевіряється його діяннями і їхніми результатами.

Спілкування шамана з духами — це ритуал. Він називається камлання (тюрк, «кам» — шаман). Але камланням прийнято називати не кожен ритуал спілкування, а тільки той, у ході якого шаман впадає в транс, або екстаз (зараз уживається більш точна наукова назва — змінений стан свідомості).

У середовищі шаманства містичний досвід означає транс шамана — дійсний або удаваний. На рівні первісних релігій екстаз представляється польотом душі на Небо або її мандрами по землі, або її спуском у підземний світ і мандрами серед мертвих. Цілі шаманських подорожей можуть бути такими:

• зустріч з Небесними Богами й передача їм підношень від членів роду або клану;

• розшук душі хворого, що, як вважається, заблукала або була викрадена демонами;

• проведення душі померлого в його нове житло;

• удосконалення своїх знань, завдяки спілкуванню з Вищими Істотами.

У шаманського ритуалу є свій сценарій. Камлання має свій порядок, визначений послідовністю подій в уявлюваній поїздці шамана в інший світ. Шаман зображує цю подорож у процесі обряду і рухами, і співомовками, так що учасники ритуалу мають можливість стежити за ходом подій.

Кожен шаман має духів — помічників і духів — заступників, до яких він звертається під час камлання. Духи — помічники виступають в образі переважно диких звірів, риб і птахів, а духи — заступники, як правило, духи померлих предків шамана. Кожен шаман мав їх зображення — вмістища.

Більшість шаманів використовують під час камлання бубон, що після особливого обряду оживлення вважається їздовою твариною — конем або оленем. На ньому шаман здійснює подорож у Верхній світ, підганяючи «тварина» стукалкою, що осмислюється як батіг. У деяких шаманів немає бубна, — його заміняє спеціальний жезл, варган (специфічний музичний інструмент), лук. Шамани, як правило, мають спеціальний ритуальний костюм, що включає особливим образом виготовлені головний убір, плащ і взуття.

Під час камлання, якщо воно відбувається з лікувальними цілями в присутності хворого і його родичів, шаман, увійшовши в стан трансу, скликає духів — помічників і б'є в бубон, здійснюючи на ньому — своїй «їздовій тварині» — подорож у світ духів, аби змусити злих духів залишити хворого й тим самим вилікувати його. Духи-помічники і духи — заступники допомагають йому в цьому. Про перипетії своєї подорожі й боротьби зі злими духами шаман повідомляє присутнім, емоційно зображуючи сутички зі злими духами, наспівуючи заклинання, нерідко дуже поетичні.

Хоча шамани іноді користуються засобами народної медицини, вони не є знахарями й цілителями. Останні існували в родових колективах поряд із шаманами й незалежно від них.

За межами Сибіру шаманство має трохи інші форми. Так, наприклад, на Північному Борнео існують шамани, що називаються дайонг. У них немає бубна, а під час своїх ритуальних дій вони використовують застрашливі маски. Але, здійснюючи свій ритуал, так само як і сибірські шамани, вони впадають у стан трансу, закликають духів, що допомагають їм знайти викрадену душу хворого й вилікувати його.

Праця шамана безкорислива. Такий ідеал шаманського служіння людям відбитий у моральних заповідях, що передаються з покоління в покоління. Професійна етика вимагала від шаманів допомоги всім, хто її потребує. Якутський шаман під час посвяти проголошував: «Обіцяюся бути заступником нещасливих, батьком бідних, матір'ю сиріт...».

З часом шаманство зазнавав змін. Фігура шамана відсувається на периферію релігійного життя суспільства. Історичний розвиток вів до звуження сфери діяльності шамана, але шаманство наклало помітний відбиток на пізніші вірування. З ним, наприклад, генетично пов'язана фігура пророка.

Першими пророками були шамани. Іудейські пророки старозавітних часів і пророки інших народів зберігають окремі риси шамана. Наприклад, легенди, що оповідають про життя ісламського пророка Мухаммада, вказують на перестворення людини, у результаті якого він стає пророком: ангели розрізали Мухаммада, очистили його тіло, тільки після цього він отримав дар пророка.

Шамана слід вважати першим містиком. Містицизм — це форма релігійної практики, при якій людина зливається з божеством. Шаманський екстаз — це містичний акт — з'єднання шамана зі своїми духами.

Сьогодні не можна стверджувати, що шаманство як форма релігійної діяльності добігає кінця. Шаманство знаходить місце в складному сучасному світі. У США, наприклад, за останню половину XX сторіччя відбувся помітний поворот у відношенні до культурної спадщини північноамериканських індіанців. в американському суспільстві зростає інтерес до індіанських шаманів. Досить часто можна зустріти практикуючих шаманів в Азії. У народів Росії, що в минулому знали шаманство, інтерес до нього також зріс, особливо після розпаду Союзу. Сучасні шамани освоїлися в умовах міста, вони всмоктують ідеї, далекі їхній традиційній системі вірувань. У зв'язку з процесами, що відбуваються, багато дослідників вважають, що сьогодні заявляє про себе «неошаманізм».






загрузка...
загрузка...