РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Лекція 3

 

РЕЛІГІЯ ДЕРЖАВ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Попри міфологізовані сучасною культурою уявлення про релігії цивілізацій Давнього світу, вони мали доволі складну структуру, непрості відносини між різними ступенями сакрального (тобто богів, божеств, стихійних і природних демонів тощо), надзвичайно розвинену, а тому й суворо структуровану культову практику. За типом ці релігії належать до так званого політеїзму. Цей термін майже тотожній «язицтву», але без оціночного відтінку, який несе в собі останній. Політеїзм постав на ґрунті ранніх вірувань — анімізму, тотемізму, фетишизму, первісної магії та різних форм шаманізму, і як і вони несе в собі глибоку повагу і священний острах перед світом. Але не можна говорити, що цей острах постає з «незнання» оточуючого світу. Він радше є результатом сублімації глибокої любові й поваги до Землі, яка розуміється в прямому сенсі живою й народжуючою, та до всіх її дітей, одним з яких є людина. Весь світ бачиться створеним, населеним й керованим безліччю трансцендентних сутностей, серед яких встановлена чітка ієрархія. Головним є Бог, який подає світові Закон й Ритм, а людям закони моральні і суспільні (як Зевс у греків, Юпітер у римлян, Дадждьбог чи Перун у слов'ян тощо), або є верховним творцем (деміургом) всього сутнього (як у індусів, персів тощо). Саме через це вони мають право на абсолютну владу в пантеоні. В деяких традиціях верховний бог мав менше значення, ніж якесь вищий стан (як мокша чи саторі в релігіях Сходу) ба навіть інше божество. Тимчасово, задля якогось культу, території або дійства більш важливим ставало інше божество, що займало нижчу позицію в ієрархії. Така позиція в ставленні до божества має назву «катенотеїзмом». Вона була доволі характерна для майже усіх політеїстичних суспільств, коли в залежності від типу діяльності або нагоди на перший план виводили того чи іншого бога. Якщо ж община виводила своє походження від певного бога або генія місця, перевага в його шануванні носить назву «генотеїзм». З генотеїзмом тісно пов'язане поняття «монолітарії» (ці терміни часто використовуються в одному контексті) — піднесення одного бога без заперечення існування інших і поклоніння їм.

Релігієзнавці вважають, що попри поклоніння численним богам, у різних народів Давнього світу мала місце тенденція до об'єднання вищих сил в єдине божество, яке прославлялося в багатьох обрядах. Це могла бути Велика Матір, або Рок (Анаика), або Любов (Ерос), або Всесвітня Мудрість (Софія), або Небо, Дао, Агні тощо. Але ця трансцендентна сила була настільки сильніша навіть за богів пантеону і настільки далека від людей, що звертатися до неї з молитвами не мало сенсу.






загрузка...





загрузка...